Кiровоградський державний педагогiчний унiверситет iменi Володимира Винниченка Китай

Кiровоградський державний педагогiчний унiверситет iменi Володимира Винниченка Китай (iсторiя винайдення паперу) 2015 рiк

Коли ми хочемо щось написати, ми беремо аркуш паперу. Сьогодні нам навіть важко уявити, що колись його зовсім не було, не кажучи вже про різноманітнiсть видів, кольорів і розмірів, яке випускає сучасна паперова промисловість

Але ні єгиптяни, ні шумери, ні древні греки і римляни, ні інші давні народи не знали паперу. Вони винаходили свій «писальний матеріал» . Спочатку люди застосовували природний матеріал, такий як камінь.

Використовували не тільки кам'яні плити або шматки каменю, але і висікалися написи прямо на скелях. На камені писали практично всі давні народи. Правителі держав наказували вибивати на камені закони іорисання свого життя, щоб увічнити пам'ять про себе для нащадків. У Стародавньому Римі на кам'яних стелах робилися почесні написи, переліки консулів і тріумвіраторов. Щоб зробити напис, майстер спочатку вугіллям або фарбою наносив малюнок (літери), а потім з цього малюнку за допомогою різця і молотка висікав лінії.

Стародавні єгиптяни залишили численні пам'ятки писемності на камені (стінах гробниць і храмів, стелах і скульптурах). Але вони також винайшли один з перших спеціально виготовлених м'яких матеріалів папірус. У Єгипті папірус вважався царською рослиною, з початку III тисячоліття до н. е. , на нього була введена царська монополія. За товщиною папірус приблизно дорівнював паперу. Виготовлений папiрус мав білий або майже білий колір, але з часом жовтiв. Окремі листи папірусу склеювалися в сувої. Довгі сувої зустрічаються вкрай рідко. Найдовшими з відомих сьогодні папірусів наступні: папірус Вільбур 10 метрів, папірус Еберса 20 метрів, папірус Харріса (Гарріса) 45 метрів.

Жителi Межиріччя стали використовувати для письма глину, що була на цій території у величезній кількості. Писали вони на глиняних табличках (таблетках, як їх називають учені). Для таблеток використовували глину високої якості. Її довго місили, робили брикети розміром 32 х32 см, та довжиною 2, 5 см. Коли таблетка була готова, писар брав гостру паличку і писав по сирій глині. Паличку він тримав похило, натиски на глину робив злегка. Кут палички залишав відповідний слід, рисочку, яка дуже нагадувала клин. Звідси з'явилася назва такого листа клинопис. Потім таблетку обпалювали, і вона ставала довговічною. Так робили багато народів.

У Стародавній Індії писали на камені і листі пальми. Листя пальми висушували і нарізали довгими, вузькими пластинами. Напис наносили тушшю. Якщо для запису використовувалося більше одного аркуша, то всі написані листи з'єднували мотузкою, кінці якої прикріплялися до добре обструганої дерев'яної дощечки. Пальмові листи знаходилися між двома дощечками, як книга в палітурці. Іноді поверхню дощечок покривали тонкими срібними пластинами з візерунковим різьбленням.

У Стародавньому Китаї в якостi твердих матеріалів використовували кістки тварин і черепашачі щитки. Китайські писарі пристосувалися писати також на дерев'яних і бамбукових планках і дощечках. Робили написи лаком, за допомогою загостреної палички. У III столітті до н. е. як матеріал для письма вони стали використовувати шовк. Зобразити на шовку що-небудь гострою паличкою незручно, і довелося винайти волосяний пензлик, а лак замінити тушшю. Шовк був дуже дорогим матеріалом, тому користуватися ним могли тільки дуже багаті люди.

У багатьох країнах в повсякденному вживанні були воскові таблички. Дерев'яні дощечки покриті шаром воску використовувалися для навчання грамоті і для всіляких дрібних записів. На них писали кістяною або металевою паличкою - стилем, один кінець якої був гострим, а інший тупим. Гострим кінцем робили запис, тупий ж служив для затирання написаного. Воскові таблички з'єднували між собою по дві (диптих), три (триптих) і більше (полиптих). Стародавні римляни, великі поціновувачі витонченого і сильного складу, любили говорити: «Частіше повертай стиль!» . Говорили вони це тим, хто погано володів літературним стилем або робив помилки при написаннi листів. Звучало це як порада: «вчись грамоті, висправляй написане, удосконалюй літературну майстерність» .

У Росії стали писати на бересті. Листи на бересті - берестяні грамоти - досі знаходять при розкопках.

Через багато років папірус був витіснений міцним і довговічним матеріалом - пергаментом, який виготовляли зі шкіри овець, кіз, телят. На виготовлення однієї книги нерідко було потрібно затратити до 250 -300 шкур тварин.

Є відомості про те, що в 105 році нашої ери Цай Лунь - східної династії Хань, надав імператору доповідь про удосконалення технології виготовлення паперу. А імператор Хе Ді (Лю Чжао) подарував йому за цей винахід високий титул і багатство.

Технологія запропонована Цай Лунем полягала в наступному - необхідно було потовкти волокна шовковиці, деревну золу, ганчірки і пеньку. Потім все це змішати з водою, масу викласти на форму (дерев'яна рама і сито з бамбука). Після сушіння на сонці, цю масу необхідно було розгладити за допомогою каменів. В результаті вийшли міцні аркуші паперу придатнi для пісьма. Можна сказати, що це основна, але можливо, не остаточна версія про історію походження бумагі. Справа в тому, що в 1957 році, при розкопках в північній провінції Шаньсі, в Китаї, була виявлена стародавня гробниця в печері Баоця. В якій поряд з іншими артефактами були так само знайдені невеликі шматки паперу.

Секрет виготовлення паперу в Японію привіз в 610 році корейський чернець. Через кілька століть японці створили власні методи виробництва паперу. Стародавні японці папір цінували за її практичні якості і за красу. Вона була тонкою, майже прозорою, що не позбавляло її міцності.

Японський папір, виготовлений вручну отримав найменування «васі» . З часом, в період Хайен (794 - 1185 роки), вона отримала популярність. У той період кращі сорти паперу цінувалися в Японії на вагу золота. У сучасній Японії такий папір є найпопулярнішим подарунком. Але майстри каліграфії все ж воліли папір Китаю, на якій туш розпливалася лише злегка, що давало можливість домогтися виразності письма.

Цікаво, що виготовлення з вторинної сировини паперу (вже використаної старого паперу) бере свій початок в Японії. Після смерті імператора Сейва (з династії Хайен) в VIII столітті одна з придворних дам створила нові аркуші паперу з листів імператора і написала на аркушах буддійську сутру і як би доторкнулась до душі померлого імператора.

Відновлений папір отримав назву «усудзумігі» , через блакитного відтінку, придбаного від залишків фарби на старих рукописах. Хоча насправді вона була скоріше сіруватою, через відсутність якісної технології відбілювання. Однак японці до особливої білизни не прагнули, вважаючи, що сірий колір, для вираження почуттів до померлих, підходить більше. Від китайців секрет виробництва паперу перейняли також і араби. Від них секрет прийшов в Іспанію, а звідти мистецтво виготовлення паперу розійшлося по всьому світу.

Джерела iнформацiї : 1. http: //www. inqui. ru/2013/01/Bumaga. html 2. http: //kalih. com/istoriya-izgotovleniya-bumagi/ 3. http: //www. homeedu. ru/user/uatml/00000754/uroki/urok 13. htm

Виконала: студентка 33 - ї групи, факультету фiлологiї та журналiстики Драгунова М. С Перевiрила: Гуманенко О. О