КИЇВСЬКА РУСЬ Східні слов яни Норманська теорія Представники правлячої

КИЇВСЬКА РУСЬ Східні слов’яни Норманська теорія Представники правлячої династії Причини занепад КР Соціально етнічна структура

При вивченні даної теми студент повинен: n знаходити на карті місця найвизначніших подій княжої доби, території Київської Русі. n називати найвизначніші події та найвидатніших діячів княжої доби. n наводити приклади найвідоміших культурних пам’яток. n розповідати про одну (на вибір) з пам’яток княжої доби. n відрізняти в сюжеті оповідань справжні історичні факти та постаті від вигаданих. n оцінювати інформацію історичних джерел; n пояснювати походження назви “Русь”; n використовувати дані джерел, характеризувати особистість та дiяльність перших князів, аналізувати літописні легенди; n порівнювати внутрішню і зовнішню політику князів Київської Русі; n визначати наслідки внутрішньої та зовнішньої політики перших князів та оцінювати їхню діяльність з точки зору розвитку Київської держави; n наводити приклади зростання могутності та міжнародного авторитету Київської Русі; n описувати господарське і повсякденне життя різних станів населення і суспільний устрій Київської Русі, використовуючи історичні джерела, текст та ілюстрації; n визначати морально духовні цінності тогочасної людини, порівнюючи їх із сучасними; n пояснювати причини і сутність політичної роздробленості Київської Русі; n називати особливості політичного та соціально економічного життя князівств часів роздробленості, найзначніших князів, пам’ятки культури цього періоду;

Східні слов’яни n Згадки про слов'ян зустрічаються у письмових джерелах лише з початку І тис. н. е. , коли вони виступали на історичній арені Європи як уже сформована політична сила. їх характеризують візантійські автори Йордан, Маврикій, Стратег та багато інших під назвою венедів, антів та склавінів, як численний народ. n В середині І тис. н. е. слов'яни розділилися на східних, західних і південних. В цей же час імовірно починається формування праукраїнських слов'янських племен з територією на лівому і правому середньому Подніпров'ї, Наддністрянщині та правобережжі Вісли. n Найдавнішою археологічною культурою, яка пов'язується зі східнослов'янськими племенами, є зарубинецька, що належить до І ст. до н. е. У формуванні слов'янських племен брало також участь населення черняхівської культури — III V ст. н. е. n Візантійський історик Йордан виділяє в середині І тис. н. е. племена антів та склавінів. Він підкреслює, що наймогутнішим союзом племен були анти, які мешкали на північ від Чорного моря між Дністром і Дніпром. У них переважав демократичний лад; управляли загальні збори (віче), і всі найважливіші справи вирішувалися спільно. У працях багатьох істориків прослідковується думка, що анти були найдавнішими предками українців, «порогом українства» .

Розселення слов’ян n Поступово у /IIІ~Х ст. завершується формування нових племінних /IIІ~Х ст. об'єднань. Тепер уже літописці нараховують велику кількість різних племінних груп. Загальний термін «слов'яни» , типовий для VIІ ІХ ст. , замінюється конкретними назвами окремих племінних союзів. Літопис «Повість временних літ» дає таку картину розселення слов'янських племен у IX ст. : n На півночі поблизу озера Ільмень мешкали словени, на південь від них у верхів'ях Волги і Дніпра — кривичі. n В басейні верхньої Оки знаходилися в'ятичі, на південний захід від них, над верхньою частиною середнього Дніпра і них, річки Сожа, — радимичі, на північ від річки Прип'ять, в Поліссі, — дреговичі. n Між Прип'яттю, Дніпром і Горинню — древляни, на південь від них, понад середнім Дніпром, — поляни. n На Лівобережжі, в басейні Десни та Сейма, — сіверяни (сіверці), між Дністром та Бугом — уличі, Дністром та Прутом — тиверці. n У Прикарпатті (нинішня Галичина) і Закарпатті — хорвати, у верхів'ях Західного Бугу (VI VIІ ст. ) мешкали дуліби, пізніше (VI VIІ — волиняни. n Західні словяни: поляки, чехи, словаки, верхні та нижні лужичани. n Піденні словяни: болгари, серби, хорвати, словенці, македонці, чорногорці. n Східні : українці(виникли на базі племінних союзів полян, древлян, уличів, тиверців, дулібів, білих хорватів), росіяни (виникли на базі племінних союзів словен, східних кривичів, радимичів, вятичів), білоруси (утворилися на базі племінних союзів полочан, дреговичів, західних кривичів)

Аскольд і Дір

Могутності руських земель в докиївський період сприяли такі фактори: n По перше, бурхлива етнічна консолідація населення Русі на базі праукраїнських племен Черняхівської (III—V ст. н. е. ) та інших культур. У післяантський (черняхівський) період у різних місцевостях сучасної України існували Лукарайковецька (VIII—IX ст. ), Волинцівська (XІІ XПІ ст. ), Роменська (VIII X ст. ) та інші культури, які були основою для об'єднання східніх слов'ян в племена дулібів, волинян, древлян, полян, дреговичів, уличів, тиверців, білих хор ватів, сіверян. n По друге, консолідації згаданих вище племен сприяло нівелювання особливостей їх життя та діяльності: заглиблені в землю житла, кам'яні печі, однакові прикраси та типи посуду, схожі сільськогосподарські знаряддя свідчили про спільне спрямування їх соціально економічного, суспільно політичного та культурного русла. Ця звичаєва строкатість на регіональному рівні поступово нівелювалася й була поштовхом до консолідації племен, які там жили. n По третє, консолідації племен сприяли також ремесла, які дали поштовх до розвитку первинної металургії, обробки заліза, дерева, кісток, гончарного посуду тощо. Ремісничі центри перетворювалися на адміністративні осередки. Так, наприклад, Київ став центром полян, Чернігів сіверян, і Коростень древлян, Волинь дулібів. Тож не даром варяги назвали землі української території краєм "гарда ", тобто градов, міст. n По четверте, процесу зближення праукраїнських племен сприяли торгові інтереси. Праукраїнці підтримували традиційні торгові зв'язки з причорноморськими, прикаспійськими та середньоазіатськими містами. n По п'яте, зміцненню єдності праукраїнських племен сприяла тогочасна демократична форма їх управління. Народне віче тримало під контролем діяльність всіх тогочасних органів управління й це виховувало почуття міжплемінного довір'я.

Виникнення Київської Русі- Норманська теорія У кінці IX ст. рівень державної організованості східних слов'ян все ще був низький, частина племен не входила в племінні об'єднання або охоплювалася ними частково. Існували невеликі держави або напівдержаві племінні княжіння. Водночас процес державотворення в Європі розширювався. Зокрема, германські племена боролися за об'єднання і створили державу Карла Великого, у VII ст. виникає Болгарська, в X ст. — Польська, Чеська, Угорська та ін. Цей процес у Західній та Центральній Європі не міг не стимулювати державотворчість у східних слов'ян. n Певну роль в організації Київської держави відіграли варяги (нормани), які послужили своєрідним каталізатором формування держави у східних слов'ян. Нормани — це загальна назва населення Скандинавії — шведів, норвежців, датчан (слов'янські літописці називають їх варягами). n n Літопис оповідає, що варяги у 859 р. прийшли із за моря, брали данину з «чуді, із словен і з мері, і з весі, кривичів» . У 862 р. ці племена вигнали варягів «в море» , але не змогли організувати свою владу і закликали на допомогу інших варягів, Прибули три брати: Рюрик, Синеус і Трувор. Рюрик став князювати у Словенському князівстві (Новгороді), Синеус — у Білоозері, Трувор — в Ізборську. Після смерті братів Рюрик став єдиновладним князем.

У Франції їх називали норманнами, на Русі варягами. Вікінги так іменували себе люди, що жили на території нинішньої Норвегії, Данії і Швеції приблизно з 800 по 1100 роки нашої ери.

Норманська теорія: n У рік 862. Вигнали [чудь, словени, кривичі і весь] варягів за море, іне дали їм данини, і стали самі в себе володіти. І не було в них правди, і встав рід на рід, і були усобиці в них, і воювати вони між собою почали. І сказали вони: «Пошукаємо самі собі князя, який би володів нами і рядив за угодою, по праву» . Пішли вони за море д о варягів, до русі. Бо так звали тих варягів — русь, як ото одні звуться свеями, а другі —норманами, англами, інші — готами, — отак і ці. Сказали русі чудь, словени, кривичі івесь: «Земля наша велика і щедра, а порядкуй ній нема. Ідіть но княжити і володітинами» . І вибралося троє братів із родами своїми, і з собою всю узяли русь» . n Спираючись на цей уривок, ряд німецьких учених, зокрема Готліб Байєр, Герхард Міллер та Август Людішг Шльоцер, які у XVIII ст. служили в Росії, розвину ли так звану норманську теорію. В ній доводилося, що Київську Русь заснували варяги — германо скандінавська народність, відома на Заході як вікінги, або нормани. n Здавалося, що в XIX та на початку XX ст. переможе норманська теорія, оскільки її підтримала більшість західних і ряд відомих російських істориків. Антинорманських поглядів уперто трималися такі два провідних українських учених, як Михайло Грушевський та Микола Костомаров. У 30 х роках радянські вчені почали контрнаступ, оголосивши норманську теорію політичне шкідливою, бо в ній заперечується здатність слов'янських народів створити незалежну державу. n При цьому наголошувалося на тенденційності Нестора Літописця , монаха, який у XI ст. написав «Повість временних літ» , вказувалося на багато внутрішніх суперечностей у його розповіді й на те, що дані археологічних розкопок не підтверджують широкомасштабної присутності варягів у Київській Русі. Виходячи з цього вони робили висновок, що Київську Русь заснували східні слов'яни

n Значною мірою ці дебати набули лінгвістичного за своєю суттю характеру й тор кшоться етимології слова «Русь» . Норманісти доводять, що воно походить від слова RUOTSY — фінської назви шведів. Оскільки фінни підтримували тісні й тривалі зв'язки як із шведами, так і зі слов'янами, припускають, що свою назву для перших вони почали застосовувати й до останніх. У антинорманській концепції слово «Русь» пов'язується з назвами річок Рось і Русна в Центральній Україні. n Аналогічно тому, як не вдалося дійти конкретного висновку про походження слова «Русь» , так і немає загальної згоди щодо ширшої проблеми — співвідношення зовнішніх скандінавських впливів та чинників власне слов'янської еволюції у виник ненні Київської Русі. n Нині існує загальна згода щодо впливу скандинавів на суспільство й культуру східних слов'ян. Мандруючи у складі невеликих ватаг заповзятливих воїнів купців, варяги швидко засвоювали східносло в'янську мову та культуру й через свою малочисельність навряд чи могли серйозно вплинути на спосіб життя місцевого населення. Проте важко заперечувати участь, чи роль варягів у політичному житті з огляду на те, що всі правителі Києва аж до Святослава, а також їхні дружинники мали скандінавські імена. n Варяги відігравали роль каталізатора політичного розвитку завдяки тому, що або підкоряли слов'ян і політичне організовуваній їх, або ж створювали для них загрозу, що змушувала їх краще організовуватися самим. Щоправда, у ряді випадків інтереси східних слов'ян і варягів співпадали. Це зокрема, стосувалося обмеження впливу хозарів, протистояння нападам кочовиків, забезпечення й охорони дніпровського торговельного шляху на Візантію.

Варяги у Візантії.

n Київських князів з династії Рюриковичів (кінець IX — початок XII ст. ) можна розділити за характером їхньої діяльності на три групи: n До першої групи (кінець IX — перші три чверті X ст. ) — це становлення країни, формування Русі, її території, населення. Князі Олег, Ігор, Святослав, були війни, походи, спрямовані на підкорення і приєднання всіх слов'янських і багатьох сусідніх племен, утвердження, розширення держави ( «собирания земель» ). n До другої групи (кінець X — початок XII ст. ). Розквіт держави, її культури, економіки і апогей її могутності та слави до якої входили Володимир, Ярослав, Володимир Мономах та ін. характеризувалося пріоритетністю процесів удосконалення держави, піднесення її величі і авторитету методами дипломатії, розвитку економіки та культури. Діяльність цих груп відповідала характеру двох етапів розвитку Київської держави. n До третьої групи (1132 кінець XIII ст. ) Цей період характеризується посиленням відцентрових тенденцій у політичному житті Київської Русі, поглибленням процесу феодалізації і на цій основі вотчинної боротьби між регіональними князівськими владами, політичного та економічного занепаду Києва як резиденції Великого князя руських земель, відчайдушною боро тьбою ослаблених вотчинними війнами князів з кочовими племена ми, особливо татаро монголами. Це період падіння Київської Русі та формування праукраїнської державності в особі Галицько Волинського князівства.

n За кілька років в результаті численних війн і походів підкорив своїй владі племена полян, древлян, сіверян, радимичів. Важливе значення мала діяльність Олега по захисту держави від нападів сусідів, у тому числі варягів. Цій меті слугувала данина варягам у триста гривень на рік — «заради миру» , яка виплачувалася до смерті князя Ярослава Мудрого. Це був своєрідний договір про «мир і дружбу» . n Похід Олега на Візантію у 907 р. У війні брали участь всі східнослов'янські союзи племен і дружини союзних варягів. Наслідком походу був договір між Візантією і Руссю: n надавали великих прав Олеговій дружині та купцям з Руси, які мали одержувати від греків утримання на 6 місяців перебування в Царгороді; n на подорож: додому повинні були забезпечувати їх греки вітрилами, кітвами, всім обладнанням, потрібним для човнів, а також: харчами. n За Руссю визнавалось право безмитної торгівлі. В договорах вирішено низку міжнародніх справ: що робити, якщо затоне корабель котроїсь із договірних сторін, якщо вб'ють чужого підданого, втече раб тощо. n Візантія сплачувала Русі значну контрибуцію. Але були й обмеження в правах людей, що приїжджали з Руси: вони мали мешкати не в самому Царгороді, а на передмісті св. Мами, входити до міста могли групами не більше як 50 осіб і без зброї, в супроводі грека. n У 911 р. був підписаний новий, значно вигідніший і ширший договір. Були укладені і воєнні угоди. Цікаво, що Олег на знак перемоги прибив щит на воротях Царграда (так слов'яни тоді іменували Константинополь). Ці договори свідчили про утвердження Київської Русі як рівноправного партнера Візантійської імперії. Олег 882 912

n Двічі ходив на схід: у 913 р. за угодою з хазарами пройшов до берегів Каспійського моря і дістався Баку, руйнуючи і грабуючи все на своєму шляху n У 943 р. ходив на багаті мусульманські міста Кавказу, де захопив велику здобич. n За князювання Ігоря на кордонах Київської Русі вперше з'явилися печенізькі племена. У 915 р. вони уклали договір з Києвом і відкочували до Дунаю, однак у 930 р. порушили угоду і почали напади. n У 941 р. Ігор організував похід на Візантію великої флотилії, однак у морській битві поблизу Константинополя греки використали пальну суміш — «грецький вогонь» , спаливши багато човнів і примусивши слов'ян відступити. n Після цієї невдачі Ігор організував (943 р. ) новий похід, однак імператор Візантії запропонував мир і відновлення виплати данини. n У 944 р. був укладений новий русько візантійський договір, який містив статті угод 907 і 911 років. n Загинув князь Ігор у 945 р. під час спроби вдруге зібрати з древлян данину. Ігор 912 -945

n Переглянула форми і методи взаємовідносин князівського двору з підлеглими землями, розмірів данини, періодів її збирання та створення на місцях князівських осередків. n Першою з князів вона спробувала ввести порядок щодо данини: встановила норми податків — «устави» , «уроки» , «броки» , «дані» — терміни, яких уживає літописець. 3 цією метою вона об'їха ла на возі і санях всю величезну територію своєї країни, побувала і в недавно підкорених землях, що було досить небезпечно, першою серед князів навела порядок в організації збирання податків, визначила їх фіксовані розміри. n Податки за часів Ігоря та Ольги сплачувалися пе реважно хутром, а грошовою одиницею була «куна» — шкурка куниці. Було встановлено, що данина ділилася на три частини, з яких дві йшли на державні витрати, а третина — на потреби княгині та її міста Виш города. В цьому визначилася ідея поділу між бюджетом і власністю князів, що свідчило про високий рівень державного мислення як керів ної еліти, так і суспільства в цілому. n За правління Ольги значно поглибився процес асиміляції нор манського елементу; n Союзи з Візантією. Два її дипломатичні візити (946, 957) сприяли укладенню Руссю з Візантією союзних угод, перемовин щодо християнізації Києва. Під час одного із візитів до Константинополя у храмі св. Софії приймає хрещення, Ольга 945 -964

n Щоб послабити залежність Русі від Візантії вона вважала за доцільне християнство на землях власного князівства прийняти від германсь кого імператора Оттона І. n Русь була не готова до цієї акції. Внутрішній спротив язичників був такий сильний, що місія німецького єпископа Адельберта (961 962) провалилася, можливо візантійські сили при дворі були сильніші.

n Святослав розпочав князювання походами на Оку та Волгу (964 965 рр. ). n Пройшовши землю в'ятичів, він наносить удар по союзниках Хазарії, об'єднаннях волзьких булгар та буртасів (мордви), а потім завдає поразки Хазарському каганату. n Похід на Північний Кавказ, де перемогли ясів (осетинів) і касогів (черкесів), а потім рушили на Каспій і зруйнували Семендер. Святослав також укріпив своє панування на Тамані, де згодом виникає князівство Тмутараканське. n Зовнішньополітичну активність Святослава турбувала Константинополь, і візантійська дипломатія таємно намагалася зіткнути Русь з од ним із могутніх її сусідів — Болгарією. n У 968 р. починається перший балканський похід Святослава, У битві під Доростолом болгари зазнали поразки. а руські війська оволоділи багатими придунайськими містами і захопили Східну Болгарію. Резиденцією руського князя стає місто Переяславець. n Другий балканський похід розпочався 969 р. Однак в останній, найбільшій битві під Аркадіополем руське військо зазнало поразки. Святослав 964 -972 рр

Завоювання Святослава

n Святослав був визначним політичним діячем X ст. , діяльність якого сприяла виходу Київської Русі на широку міжнародну політичну арену, служила фактором розширення, зміцнення і подальшого розвитку дав ньоруської держави. n Однак, дбаючи про міжнародний авторитет Русі, її територіальне розширення, зміцнення економічних позицій на чорно морських ринках, руський князь не приділяв достатньої уваги внутрішнім справам. n Помилики: погром і ослаблення Хазарського каганату завдало Русі шкоди, вона сама була неспроможна подолати кочівників, які майже чотири століття панували в степах Причорномор'я. Балканська політика Святослава також нічого не дала Русі, а вимагала багато жертв.

Розквіт держави n 979 р. , прямуючи з дружиною з Новгорода на Київ, він завоював і приєднав до Київської держави Полоцьке князівство. n У 981 993 рр. він здійснив кілька вдалих походів, остаточно підкоривши в'ятичів і радимичів, відвоював у польських королів давньоруські червенські міста (Червен, Белз та ін. ) n З часом у зовнішній політиці князя Володимира формується новий відтінок: все більша увага зосереджується на захисті власних кордонів, особливо від печенігів: Над Стугною, Десною, Трубежем та Сулою він будує в степу низку укріплень і переводить до них кривичів, в'ятичів, чудь, сло вен. n Укріплення сполучалось на віддалі десятків кілометрів земляними валами з дерев'яними огорожами та проїзними брамами. Ця оборонна система нагадувала римські «лімес» . Вали називали в народі «змієвими» почасти через їх форму, Володимир 980 -1015

Адміністративна реформа: n Русь була поділена на князівства землі, управління якими було передано довіреним особам – синам посадникам, а їх у нього було 12 Родоплемінна форма управління землями була замінена територіальною. Була створена трьохрівнева управлінська вертикаль, n найвища влада в якій належала князю та його управлінському апарату боярській думі. n Середня ланка влади належала посадникам, n а на місцях тисяцьким. Згадані вище посади обіймали люди з оточення князя, з середовища його родичів або особисто відданих людей. n n Було втілено в життя судову, військову та фінансову реформи, в результаті яких старе звичаєве право ставало державним, варязькі командири були замінені на військових керівників місцевої знаті. При ньому зникають місцеві «ясні князі» , і племінні назви поляни, сіверяни, радимичі змінюються на кияни, чернігівці, смоляни. У торгівлі стали використовувати гривню як грошовий еквівалент. n Хрещення русі 988 р.

n У 1030 р. він підпорядкував своїй владі західний берег Чудського озера, де заснував місто Юр'їв (тепер Тарту), приєднав землі кількох фінських племен на північному сході. n У 1031 р. були відвойовані у Польщі червенські міста, захоплені нею в 1018 р. під час міжусобиць. n У 1036 р. під Києвом вдалося остаточно розгромити печенігів, і Русь мала нарешті перепочинок в боротьбі з кочівниками, аж поки не з'явились нові — половці. Однак загроза експансії степових сусідів залиша лася реальною, і Київ обводять ще однією лінією фортифікацій уздовж Росі. n При Ярославі у 1043 р. був проведений останній похід на Візантію. n Зібравши майже всі східнослов'янські землі, крім Полоцького князівства, яке Володимир виділив в окреме (воно твердо відстоювало свою незалежність), приєднавши кілька фінських та інших племен, Ярослав став одним із найсильніших володарів Європи, а Київська Русь посіла одне з чільних місць серед європейських держав. Ярослав Мудрий 1019 1055

Його називали «тестем Європи» . Дружина його була шведською принцесою. n Дочку Єлизавету видав за – норвезького короля Гаральда Сміливого (загинув в Англії, прибувши туди з військом Вільгельма Завойовника. Є відомості, що Єлисавета після його смерті одружилася з королем Данії, Свеном Ульфсоном. ), n n Анастасію – угорського Андрія, сина Всеволода одружив на дочці візантійського імператора Константина Мономаха, Святослава на дочці саксонського графа Леопольда, Ізяслава на родичці німецького імператора Генріха III Гертруді, сестру Добронєгу видав за польського князя Казиміра. n Особливо гучної слави набула у Франції донька Ярослава Анна, яка брала участь в управлінні державою за життя чоловіка, короля Генріха І.

Генрих I Французький Анна Ярославівна

Ярослав багато зробив для удосконалення державного і політичного устрою. З цією метою був розроблений і кодекс законів «Руська правда» . n Перший збірник чи редакція датується між 1016 та 1054 роками; в ньому 17 статтей, які трактують про вбивство та право помсти. n Друга редакція має 26 статтей; про них сказано, що це «правда уставлена Руской земли, егда ся совокупили Ізяслав, Свя тослав та Всеволод. Вона датується до 1068 року — до рево люції, яка перервала спільну діяльність братів. n Третя редакція — не молодша за 1113 рік. В ній дано між іншим постанови проценти, про закупи. Ця редакція має назву «шир шої» . Існує ще четверта, що є скороченням другої та третьої. Вона перш за все захищала інтереси феодалів та великого князя, а також інтереси народних мас від грубих форм феодального свавілля, які могли спровокувати народні виступи. Кровна помста замінялася штрафами, які встановлювали князь або його на місники. Врегулювання відносин Зміцнювала князівську владу Питання власностсті Відповідальність за злочин n n n Ярослав надавав значну підтримку церкві. Зокрема, на місці перемоги над печенігами у 1036 р. була збудована брама з церквою Благовіщеня, яка була покрита позолоченим металом — (звідси й назва «Золоті ворота» ); збудовано собор св. Софії — відомий на весь світ величний архітектурний пам'ятник. У Києві з'явилися монастирі св. Юрія та Печерський. n У 1039 р. в Києві була заснована митрополія, яка залежала від Константинопольського патріарха. n Ярослав спробував розірвати ці стосунки. У 1051 р. за його наказом єпископи обрали митрополитом Іларіо-на, «русина» . Це був високоосвічений духовник князя, блискучий промовець, талановитий письменник, стійкий патріот. Його «Слово о законі і благодаті» , виголошене в Десятинній церкві, є видатним твором, рівного якому не було у тогочасній грецькій церкві.

Любецький з’їзд n Головною його ухвалою було таке: кожен володіє своєю вотчиною, тобто спадщиною батька (Святополк — по Ізяславові, Володимир — по Все володові; Давид, Олег та Ярослав — по Святославові, а решта — волостями, що їх дістали від Всеволода: Давид Ігоревич — Володи миром, Володар та Василько Ростиславичі — Перемишлем та Те ребовлею. ). n Друга ухвала встановлення союзу князів для оборони і відпові дальність за його порушення покладалася на весь загал. Коли хгось із князів порушував єдність, решта йшли проти нього війною. n Третя ухвала: союз князів проти половців і заборона приватних угод з кочівниками. Проте ці ухвали були негайно порушені: внаслідок інтриг і обмови князя Теребовльського Василька підступно захопив київський князь Святополк і осліпив. Це викликало нову хвилю війн і міжусобиць. n Поступово ця боротьба скінчилася і звичайними стали майже щорічні князівські зібрання, в центрі уваги яких була боротьба з половцями. Це свідчило про те, що Київська Русь почала перетворюватися на федерацію князівств.

n Зробив останню успішну спробу зберегти єдину, централізовану Київську державу та відродити її могутність. n У державницькій діяльності Володимира Мономаха найважливішим напрямом була зовнішня політика, головним чином боротьба з половцями. Останні половецькі вежі на Дону були розгром лені сином Мономаха Ярополком у 1116 р. Володимир приділяв велику увагу і внутрішнім справам. Владу в Києві йому дали народні повстання, і він перш за все подбав про усунення причин масового невдоволення: встановив нові, більш справедливі правила виплати лихварям боргів і значне зменшення відсотків за них, затвердив закони про охорону збанкрутілих купців і закупів селян, що відроб ляли позики, та ін. n У своєму творі «Повчання дітям 1117 р» виступав проти надужиття своєю владою урядовців. n Володимир Мономах 1113 1125

ПРИЧИНИ ЗАНЕПАДУ КИЇВСЬКОЇ РУСІ n Перша причина надто великі розміри держави: вона була найбільшою в Европі і до складу її входили не лише українці, але й цілий конґломерат народів, об'єднаних владою спільної династії та Церкви. Осередком влади був Київ. Колосальні простори мало залюднених земель утруднювали і так слабу комунікацію. Поки на чолі держави стояв могутній князь, як Володимир чи Ярослав, які тримали в покорі своїх синів, державне правління було більш менш добре зорганізоване. n Друга причина Міцність династії захитувала численність нащадків Ярослава та брак певних законів престолонасліддя — чи то по лінії брата за братом, чи по простій — від батька до сина, — кожна зміна Вели кого князя викликала непорозуміння, боротьбу претендентів. n Третьою ґрунтовною причиною занепаду Київської держави було роздріблення. Послаблення Київської держави, природно, викликало її зубожіння: припинилися данини, що їх одержувала вона з різних ча стин, військо, яке держава могла виставити, залежало вже від тих князівств, на які вона розпалася. n Водночас із послабленням держави загострювалися міжусобні війни князів за великокнязівський стіл і між окремими князівствами — за Київ та інші міста n Зміна торгівельних шляхів. Дуже пошкодили транзитній торгівлі України Руси також хрестові походи, які відкрили для італійських, французьких, райнських міст морський шлях на схід, безпосередньо зв'язавши Західню Европу з Малою Азією, Візантією.

Соціально етнічна структура n Князь. Носієм державної влади, репрезентантом держави України Руси був князь. Князем міг бути n Спочатку правив сам Великий князь київський з допомогою своїх синів, які цілком підкорялися йому. Після Ярослава встановлюється право всіх синів князя на спадщину в Руській землі, але протягом двох століть ішла боротьба двох принципів наслідства: по черзі всіх братів, а потім — по черзі синів старшого брата, або тільки по лінії старших синів, від батька старшому синові. Брак сталих норм наслідства викликав постійну боротьбу за Київський престол, в якій фактично перемагав не той, хто мав більше прав, а той, хто був міцніший, або кого підтримувало віче. Характеристично, що населення не уявляло собі державного життя без князя. Компетенція та влада князя були необмежені й залежали від його авторитетности та реальної сили, на яку він спирався. n Боярська рада. Прибічна рада бояр, а спочатку — дружини князя, була невідмінним учасником княжої управи. Радитися з старшими членами дружини, а пізніше — з боярами, було моральним обов'язком князя. В цьому лежав також інтерес князя: дружина завжди могла відмовити йому послуху, якщо він надумав щось без поради з нею. n Віче являло собою орган влади старший, ніж князь. Ще Прокопій згадував про племінну самоуправу слов'ян. Згодом, з ростом влади князя, віча завмирають, і лише тоді, коли влада князів київських занепадає, — знову прокидається віче. Здебільшого князі визнавали за вічем право обрання, затвер дження або, навпаки, відмови. Віче в Україні не набуло таких певних форм, як то було в Новгороді та Пскові. Воно не мало ані окресленої компетенції, ані порядку скликання. тільки член фамілії Володимира Великого. За весь час існування Української держави був один лише випадок, коли «вокняжився» в Галичі не член цього роду, а боярин, Владислав Кормильчич. Єдність княжого роду сприяла ідеї єдности Руської землі, України. Київська Русь не мала певного спадкового права.

n Органи управління. Призначення всіх урядовців залежало тільки від князя, і відповідали вони тільки перед ним. В разі незадоволення, віче скаржилося князеві на зловживання його урядовців. Перше місце в князівстві належало канцлерові- «печатникові» , який не лише прикладав печать, але й виступав із складними дипломатичними дорученнями, а також виконував військові функції n Головним урядовцем князя був тисяцький. Тисяцьких у перед князівські часи обирала людність, але згодом перетворились вони на урядовців князя. Сиділи вони переважно в Києві, Чернігові, Переяславі, Турові, Володимирі, Галичі, Перемишлі. Під час відсутно сти князя були його заступниками. За тисяцькими йшли соцькі, десятські. Всі вони мали військово адміністративний, а почасти й фінансовий характер n Судові функції виконували княжі тіуни та посадники. Нижчі судові урядовці звалися вирниками, метальниками, мечниками, отроками. n Військо. Головну частину війська становила княжа дружина, початок якої треба шукати ще в часах варязьких князів. Дружина була зв'язана безпосередньо з князем, і він її утримував, забезпечуючи зброєю, кіньми, одягом. Старші дружинники діставали в нагороду землю, а дружина — пайку з військової здобичі. n Другу частину війська становили «вої» — земське військо, головно із смердів, почасти призначуваних вічем, почасти — добровільців, що йшли з власною зброєю, на власних конях. На відтинку від дружини, вої часто вирушали в похід пішо.

СУСПІЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНСЬКО РУСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ XI—XII СТОЛІТЬ n Верхівку вільних людей становили члени княжої дружини , — зрозуміло, не всі дружинники, а так звані «княжі мужі» , еліта, що виступали як дорадники, співучасники всієї діяльности князя. Головною ознакою дружини була добровільність; кожен з «княжих мужів» міг «без зради» покинути князя і перейти на службу до іншого. З поміж княжих мужів обирав князь воєвод та інших урядовців. Спочатку верхівка дружини відрізнялася від земської верхівки — боярства старовинного, місцевого походження. Але в XI ст. ці дві групи злилися в одну — боярство; княжі мужі об'єдналися в групу значних землеволодільців, впливових у політичному відношенні, що брали участь в боярських радах князя, на вічах, в адміністрації, де посідали вищі пости. Біля князя утворюються династії бояр, які з діда батька займали вищі посади. n Нижчу групу вільного населення становили селяни — смерди. Вони володіли власним сільським господарством, полем, двором, худобою. Смерди платили певні податки та відбували військову повинність із власною зброєю та кіньми. «Руська Правда» охороняла особу та господарство смерда, як вільного, але кара за злочин проти смерда була меншою, ніж за злочин проти боярина чи «княжа мужа» . n Напіввільні люди. В Україні Русі Х ХШ століть існувала досить численна група напіввільних людей — «закупів» . Так називали людей, які з різних причин тимчасово втратили свою во лю, але могли її знову здобути. Це були насамперед наймити, які, вступаючи на працю, брали плату наперед, або відробляли позичені гроші. «Закуп» міг мати власне господарство, двір, майно, але міг жити на землі пана і працювати на його землі. Закуп відповідав сам за свої вчинки, за злочин проти нього винний відповідав по закону. За несправедливу кару, накладену паном на закупа, останній міг скаржитись до суду, і тоді пан ніс відповідальність. Якщо пан продав закупа в холопство — закуп діставав волю, а пан за це відповідав. Але всі ці закони слабо охороняли права закупа. n Нєвільні люди називалися челяддю або холопами. Джерелами холопства були: народження від холопів, полон на війні, продаж: при свідках, шлюб з холопкою — «робою» , вступлення на службу без «ряда» , продаж збанкрутованого купця, втеча закупа та крадіж закупом. Закон застерігав умови, коли холоп міг стати вільним: якщо він викупиться на волю, якщо пан звільнить його, а крім того — для жінки рабині, якщо пан зґвалтував рабиню — тоді, після смерти пана, діставали волю і жінка і її діти. Холоп був позбавлений всіх прав, і його трактував закон нарівні з худобою. За злочин, заподіяний холопові, діставав відшкодування пан. За злочин холопа відповідав пан. n Ізгоями вважали людей, які всилу різних причин вибули з тієї групи, до якої належали, але не вступили до іншої. В Церковному Уставі великого князя Володимира перелічено звільнених холопів, збанкрутованих купців, синів священиків, що не навчилися грамоти. Усі ці люди переходили під захист Церкви. Окрему соціальну групу становили служителі церкви. n