КАФЕДРА УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ ТА ЕКОНОМІКИ ПРАЦІ Лекція

КАФЕДРА УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ ТА ЕКОНОМІКИ ПРАЦІ Лекція № 2 Аналіз і профілактика профзахворювань та виробничого травматизму

План лекції: 1. Професійні захворювання: поняття і показники. Стан профзахворюваннь в Україні. 2. Виробничі травми: поняття, класифікація, причини їх виникнення. 3. Методи дослідження травматизму. 4. Основні технічні засоби і заходи щодо боротьби з травматизмом і профзахворюваннями. 5. Державне соціальне страхування від нещасного випадку та професійного захворювання на виробництві. 6. Витрати на охорону праці та ефект від її вдосконалення.

1. Професійні захворювання: поняття і показники. Стан профзахворюваннь в Україні.

Професійні захворювання це захворювання, які виникли виключно під час здійснення професійної діяльності в результаті дії на працівника специфічних для даної роботи шкідливих виробничих факторів. –

До професійних хвороб належать насамперед хвороби, що виникають внаслідок безпосередньої дії на людей виробничих шкідливих факторів, а також ті, що за певних виробничих умов розвиваються значно частіше, ніж звичайно. Найпоширенішими професійними чинниками, які впливають на організм робітників є: хімічні речовини, що широко використовуються для захисту рослин від шкідників та захворювань; вібрація та шум, пил рослинного й тваринного походження; перенапруження окремих органів і систем, що виникає у відповідь на тривале навантаження на одні і ті самі нервово м'язові групи; біологічні чинники ( мікроорганізми) збудники заразних хвороб, що передаються від тварини людині.

Розрізняють гострі і хронічні професійні захворювання та отруєння. Хвороби, зумовлені тривалим, протягом багатьох років, вдиханням невеликих концентрацій пари хімічних речовин, пилу, газів, впливом на організм вібрації і шуму, як правило, мають хронічний характер і виникають поступово через 10 15 і більше років роботи в несприятливих умовах. Наприклад, вібраційна хвороба розвивається за 15 20 і більше років у разі нехтування гігієнічними рекомендаціями.

Стан професійної захворюваності — невід'ємна частина показника соціально економічного, технічного, культурного, етичного розвитку держави, її трудового потенціалу. Тобто йдеться проблему, яку треба розглядати у тісному взаємозв'язку із загальною соціально економічною і демографічною ситуацією. А вона в Україні характеризується нині тим, що розвиваються ринкові відносини, реструктуризуються промисловість і сільське господарство, з'являються підприємства різних форм власності — приватні, орендні, кооперативні, сімейні тощо. За таких умов надзвичайно актуальним завданням стає впрвадження нових, адекватних підходів до розв'язання цієї проблеми.

Аналіз професійної захворюваності за галузями промисловості: найвищий рівень профзахворюваності спостерігаємо під час добування енергетичних матеріалів (78, 9 %), видобування неенергетичних матеріалів (5, 8 %), виробництво машин та устатковання (3, 8 %), в металургії та під час оброблення металу (2, 8 %), в будівництві (3, 2 %). Кількість професійних захворювань у цих галузях становить близько 94 % від загальної кількості по Україні. У структурі професійних захворювань перше місце належить хворобам органів дихання – 68 % від загальної кількості по Україні (понад 3831 випадок). На другому місці – захворювання опорно рухового апарату – 20 % (радикулопатії, остеохондрози, артрити, артози – понад 1140 випадків). Третє місце залишається за вібраційною хворобою 4 % (205 випадків), четверте за хворобами органів слуху – 3 % (192 випадки).

2. Виробничі травми: поняття, класифікація, причини їх виникнення.

§ Травмування (грец. Trauma рана, пошкодження) – це раптове порушення анатомічної цілісності організму або його функцій через короткочасну дію будь якого зовнішнього чинника внаслідок чого настає тимчасова або постійна втрата працездатності. § Відповідно до впливу чинників виробничого середовища на працівників травми поділяють на механічні, теплові, хімічні, елект ричні, променеві, комбіновані. Травми поділяються на легкі, тяжкі й смертельні. Крім того, травми можуть бути груповими, якщо травмовано двох і більш працівників.

Виділяють: організаційні, технічні і психофізіологічні причини травматизму.

До організаційних причин травматизму відносяться: ― незадовільне функціонування, недосконалість або відсутність системи управління охороною праці; ― недоліки під час навчання безпечним прийомам праці; ― неякісна розробка, недосконалість інструкцій з охорони праці чи їх відсутність; ― відсутність у посадових інструкціях функціональних обо¬в’язків з питань охорони праці; ― порушення режиму праці та відпочинку; ― невикористання засобів індивідуального захисту через незабезпеченість ними; ― виконання робіт з несправними засобами колективного захисту; ― залучення до роботи працівників не за спеціальністю (професією); ― порушення технологічного процесу; ― порушення вимог безпеки під час експлуатації устаткування, машин, механізмів тощо; ― порушення трудової і виробничої дисципліни; ― незастосування засобів індивідуального й колективного захисту (за їх наявності); ― невиконання вимог інструкцій з охорони праці.

До технічних причин травматизму належать: конструктивні недоліки, недосконалість та недостатня надійність засобів виробництва; ― конструктивні недоліки, недосконалість і недостатня надійність транспортних засобів; ― неякісна розробка або відсутність проектної документації на будівництво, реконструкцію виробничих об’єктів, будівель, споруд, обладнання тощо; ― неякісне виконання будівельних робіт; ― недосконалість, невідповідність вимогам безпеки технологічного процесу; ― незадовільний технічний стан виробничих об’єктів, будинків, споруд, території, засобів виробництва, транспортних засобів; ― незадовільний стан виробничого середовища. ―

До психофізіологічних причин травматизму відносяться: алкогольне, наркотичне сп’яніння, токсикологічне отруєння; ― низька нервово психічна стійкість; ― незадовільні фізичні дані або стан здоров’я; ― незадовільний «психологічний» клімат у колективі; ― інші причини. ―

Нещасний випадок це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть. § Нещасні випадки за тяжкістю наслідків бувають: легкі, тяжкі й смертельні. Ступінь тяжкості нещасного випадку встановлюють лікарняні заклади, де потерпілий перебував на лікуванні. § Розрізняють нещасні випадки, пов’язані з роботою та виробництвом, а також побутові нещасні випадки, пов’язані з роботою.

Класифікація нещасних випадків

Видова класифікація нещасних випадків

Незадовільний стан умов і безпеки праці, високий рівень травматизму та професійних захворювань зумовлюються комплексом об’єктивних і суб’єктивних причин. Серед найголовніших з них є численні порушення чинного законодавства про охорону праці, з одного боку, та наявність суттєвих недоліків у цьому законодавстві, — з іншого.

Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві організовує роботодавець відповідно до № 1112 ПОРЯДОК розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р.

Метою розслідування нещасних випадків на виробництві є: з’ясування умов, обставин та причин, які призвели до виник¬нення небезпечної чи аварійної ситуації на виробництві; ― ― визначення причин, що призвели до нещасного випадку; ― встановлення кола винуватих осіб і склад вини кожного; ― розробка заходів щодо попередження аналогічних випадків.

Розслідуванню підлягають травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання і гострі професійні отруєння та інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори (далі нещасні випадки), що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності перевести потерпілого на іншу (легшу роботу) терміном не менш як на один робочий день, а також випадки смерті на підприємстві.

До складу комісіїз розслідування нещасного випадкувключаються представники: керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа, на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці (голова комісії), керівник структурного підрозділу підприємства, на якому стався нещасний випадок, представник робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства (за згодою), представник первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий, або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, інші особи. У разі настання нещасного випадку з тяжкими наслідками, у тому числі з можливою інвалідністю потерпілого, до складу комісії обов'язково включається представник робочого органу Фонду за місцезнаходженням підприємства.

Комісія з розслідування нещасного випадку зобов'язана § протягом трьох діб: обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і осіб, які причетні до нього, та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо; розглянути і оцінити відповідність умов праці вимогам нормативних актів про охорону праці; установити обставини і причини, що призвели до нещасного випадку, визначити осіб, які допустили порушення нормативних актів, а також розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам. § скласти акт розслідування нещасного випадку за формою Н 5 у трьох примірниках, а також акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою Н 1 у шести примірниках, якщо цей нещасний випадок визнано таким, що пов'язаний з виробництвом, або акт про нещасний випадок, не пов'язаний з виробництвом, за формою НПВ, якщо цей нещасний випадок визнано таким, що не пов'язаний з виробництвом і передати їх на затвердження роботодавцю;

у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння), пов'язаного з виробництвом, крім акта форми Н 1 скласти також у чотирьох примірниках карту обліку професійного захворювання (отруєння) за формою П 5. Акти форми Н 5 і форми Н 1 (або форми НПВ) підписуються головою і всіма членами комісії. У разі незгоди із змістом зазначених актів член комісії письмово викладає свою окрему думку, яка додається до акта форми Н 5 і є його невід'ємною частиною, про що робиться запис в акті форми Н 5. У робочому органі виконавчої дирекції Фонду примірник акта форми Н 5 разом з примірником акта форми Н 1 (або форми НПВ), карти форми П 5 у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) підлягає зберіганню протягом 45 років.

Спеціальному розслідуванню підлягають нещасні випадки: § із смертельним наслідком; § групові, які сталися одночасно з двома і більше працівниками незалежно від тяжкості ушкодження їх здоров'я; § випадки смерті працівників на підприємстві; § випадки зникнення працівників під час виконання трудових (посадових) обов'язків; § нещасні випадки з тяжкими наслідками, у тому числі з можливою інвалідністю потерпілого (за рішенням органів Держнаглядохоронпраці).

3. Методи дослідження травматизму.

При проведенні аналізу травматизму ставляться такі завдання: ― виявлення причин нещасних випадків; ― виявлення характеру і повтору нещасних випадків; ― визначення найнебезпечніших видів робіт та процесів; ― виявлення факторів, характерних щодо травматизму на даному робочому місці, у цеху, підрозділі; ― виявлення загальних тенденцій, характерних щодо травматизму на даному робочому місці, у цеху, підрозділі.

Мета аналізу травматизму — розробка заходів запобігання нещасним випадкам, у зв’язку з чим потрібно систематично аналізувати й узагальнювати причини травматизму. § Найпоширенішими методами аналізу травматизму, що взаємодоповнюють один одного, є статистичний і монографічний. § Нині дедалі більшого значення набувають економічний та ергономічний методи.

Статистичний метод базується на аналізі статистичного матеріалу, нагромадженого за декілька років на підприємстві або у галузі, дає можливість кількісно оцінити рівень травматизму за допомогою показників: коефіцієнта частоти (Kч. т); коефіцієнта тяжкості (Kт. т), коефіцієнта виробничих витрат (Kв. в). Ці показники використовуються для характеристики рівня виробничого травматизму на підприємстві й у цілому по галузі та для порівняння різних підприємств за рівнем травматизму.

Топографічний метод дослідження всі нещасні випадки систематично позначають умовними позначками на плані розміщення устаткування в цеху, на ділянці стосовно того, де стався нещасний випадок. Скупчення цих знаків свідчить про підвищений рівень травматизму в тому чи іншому підрозділі або робочому місті, завдяки чому створюється наочне уявлення про потенційно небезпечні зони на виробництві.

Монографічний метод дослідження виявляє вплив на безпеку праці багатьох елементів досліджуваного об’єкта (технічного стану об’єкта, характеру та організації трудового процесу, планування виробничого процесу, підготовки працівників, стану обліку та аналізу травматизму тощо), тобто проводять глибокий аналіз небезпечних і шкідливих виробничих чинників, притаманних тій чи іншій виробничій ділянці, устаткуванню, технологічному процесу.

Ергономічний метод ґрунтується на комплексному вивченні системи «людина — машина (техніка) — виробниче середовище» . Відомо, що кожному виду трудової діяльності повинні відповідати певні фізіологічні, психофізіологічні і психологічні якості людини, а також її антропометричні дані. Лише при комплексній відповідності зазначених властивостей людини особливостям конкретної трудової діяльності можлива ефективна та безпечна робота. Порушення цієї відповідності може призвести до нещасного випадку. При такому аналізі травматизму враховується й той факт, що здоров’я і працездатність людини також залежать від біологічних ритмів функціонування його організму і геофізичних явищ.

Одночасно застосовуються санітарні й технічні методи дослідження. Це не тільки дозволяє виявити причини нещасних випад¬ків, а й, що особливо важливо, сприяє визначенню потенційної небезпеки і шкідливості, які можуть впливати на людей. Даний метод можна застосовувати і для розробки заходів з охорони праці для виробництва, яке лише запроектовано. Економічний метод полягає у визначенні економічних наслідків травматизму і спрямований на з’ясування економічної ефективності витрат на розробку і впровадження заходів з охорони праці.

4. Основні технічні засоби і заходи щодо боротьби з травматизмом і профзахворюваннями.

Заходи щодо попередження травматизму та захворювання працівників на виробництві поділяються на: § технічні; § санітарно виробничі; § медико профілактичні; § організаційні.

§ Статистика свідчить про те, що більшість усіх нещасних випадків соціально зумовлені або є наслідком психофізіологічних якостей і особистісних особливостей персоналу, який здійснює трудову діяльність, а причиною травматизму виступають небезпечні дії працівників. При цьому людський фактор у безпеці праці стає переважно визначальним.

5. Державне соціальне страхування від нещасного випадку та професійного захворювання на виробництві.

Прийняття Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності» повинно посилити практичну роботу щодо профілактики нещасних випадків на виробництві.

Закон визначає такі завдання страхування від нещасного випадку (ст. 1): вжиття профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров’ю застрахованих, викликаним умовами праці; ― відновлення здоров’я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань; ― відшкодування матеріальної й моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. ―

Для страхування працівника від нещасного випадку не потрібні його згода або заява. Страхування здійснюється в безособовій формі. Сам факт вступу на роботу або до навчального закладу людини свідчить про те, що вона застрахована незалежно від фак¬тичного виконання роботодавцем своїх зобов’язань щодо сплати страхових внесків.

Фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснюється за рахунок: внесків роботодавців; ― капіталізованих платежів, що надішли у випадках ліквідації страхувальників; ― прибутків, одержаних від стягнення відповідно до законодавства штрафів і пені з підприємств; ― добровільних внесків та інших надходжень. ―

6. Витрати на охорону праці та ефект від її вдосконалення.

Класифікація підприємств за класами страхових внесків здійснюється з урахуванням характеру травмонебезпечності підприємства, можливості нещасного випадку, умов праці та стану техніки безпеки.

Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0, 5 відсотка від фонду оплати праці за попередній рік. На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0, 2 відсотка від фонду оплати праці.

Структура річної економії підприємства від поліпшення безпеки праці Показники економії Складові річної економії Економія від зниження професійної захворюваності Заробітна плата; зниження собівартості продукції; кошти за рахунок зменшення виплат по тимчасовій непрацездатності Економія від зменшення випадків травматизму Заробітна плата; зниження собівартості продукції; кошти за рахунок зменшення виплат по тимчасовій непрацездатності Економія від зниження плинності кадрів Зниження собівартості продукції; збільшення прибутку у витратах на підготовку кадрів. Економія від скорочення пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах Заробітна плата; витрати на лікувально профілактичне харчування; витрати на безкоштовне одержання молока або інших рівноцінних харчових продуктів; додаткова відпустка; скорочений робочий день (тиждень); пільгове право виходу на пенсію тощо.

Види витрат на охорону праці Види витрат на ОП залежно від ефективності доцільні Доцільними вважаються витрати, спрямовані на збереження здоров’я працівників, на раціональне використання ними життєвих сил під час роботи та на їх відтворення. частково доцільні Частково доцільні — це витрати на пільги і компенсації за шкідливі умови праці. недоцільні Недоцільними називають витрати, що зумовлюють підвищення собівартості праці, зниження її обсягу і т. ін.

Лекція завершена Запитання, пропозиції ? Дякую за увагу!