КАФЕДРА психології управління ЛЕКЦІЯ з навчальної дисципліни Психологія

КАФЕДРА психології управління ЛЕКЦІЯ з навчальної дисципліни “Психологія праці” Тема № 9: «Соціальнопсихологічні особливості взаємовідносин у трудовому колективі. »

Навчальні питання: 1 Соціально-психологічна характеристика трудового колективу. 2 Психологія комунікативних зв’язків у трудовому колективі

Група — це будь-яке об'єднання людей незалежно від того, якого характеру зв'язки існують між її членами.

Класифікація груп - великі, -малі, -реальні, -умовні; -офіційні, -неофіційні, -референтні.

Реальні групи — це об'єднання людей на ґрунті реальних стосунків — ділових чи особистих. Умовна група — об'єднання людей за умовною ознакою — віком, статтю, національністю. Офіційна (формальна) група — структурна одиниця на підставі штатного регламенту, інструкцій та інших документів

Неофіційна група — це спільність людей, що виникла нерегульованим шляхом, стихійно на підставі спільності інтересів її членів, симпатій, єдності поглядів і переконань чи з інших мотивів Референтна (еталонна) група — це реально існуюча чи уявна група, погляди, норми та цінності якої стають взірцем для особистості, вона формує свої життєві ідеали, звіряє дії та вчинки

Вища форма організації групи є колектив. Колектив — це група людей, задіяних у спільній діяльності, об'єднана єдиною метою, підпорядкованою цілям суспільства.

Конформізм — це така поведінка людини, яка характеризується зовнішньою відповідністю цілям колективу при внутрішньому розходженні з ним.

Чинники структури міжособистісних стосунків об'єктивні (характер цілей, умови їх досягнення, особливості керівництва, стосунки між членами групи, що склалися) суб'єктивні (рівень свідомості та самосвідомості членів колективу, рівень їх домагань, індивідуально-психологічні особливості, здібності людей та ін. )

Метод соціометрії Джекоб (Якоб) Леви Морено. Засадничим є принцип синтонності — емоційних потягів і симпатій, які виявляються в стосунках між членами групи і визначають їхній характер.

Мотиваційне ядро в міжособистісних стосунках за А. В. Петровським зміст мотиваційного ядра вибору партнерів у структурі міжособистісних стосунків може бути показником того рівня, якого досягла група в своєму розвитку як колектив.

Лідер — це особистість, яка користується визнанням й авторитетом у групі, за якою група визнає право приймати рішення в значущих для неї ситуаціях, бути організатором діяльності групи й регулювати взаємини в ній.

Офіційний лідер призначений відповідно до регламенту штатного розпису і виконує покладені на нього функції керівника. Неформальний лідер стихійно визнаний групою за високі якості та значущість тих ролей, які він реалізує в колективі, в його інтересах.

Сумісність — це оптимальне поєднання якостей людей у процесі взаємодії, що сприяє успішному виконанню спільної діяльності.

Різновиди сумісності: - фізична, - психофізична, - соціально-психологічна - психологічна.

Фізична сумісність — гармонійне поєднання фізичних якостей двох або кількох людей, які виконують певну спільну діяльність Психофізіологічна сумісність — успішна взаємодія людей у видах діяльності, в яких чутливість у межах аналізаторної системи є вирішальною Соціально-психологічна сумісність — взаємини людей з властивостями, які сприяють успішному виконанню соціальних ролей. Психологічна сумісність — спільність поглядів, переконань, соціальних установок, цінностей, ставлень.

Конфлікт — це протиріччя, що виникає між людьми у зв'язку з розв'язанням тих або інших питань соціального чи особистісного життя.

Види конфліктів Внутрішньо-особистісний конфлікт виникає, коли є сутичка рівних за силою та значущістю, але протилежно спрямованих мотивів, потреб, інтересів, потягів однієї людини Міжособистісний конфлікт виникає, коли члени групи прагнуть до несумісних цілей або керуються несумісними цінностями чи нормами, намагаючись їх реалізувати в спільній діяльності Міжгруповий конфлікт є там, де гострі протиріччя виявляються у стосунках між окремими соціальними групами,

Види конфліктів • відкритий конфлікт • прихований конфлікт • мотиваційні конфлікти • конфлікти комунікації • цільовий конфлікт • статусний конфлікт • конфлікт вибору • конфлікт протилежного сприймання • конфлікт потреби та соціальної норми

Ділова бесіда — основний вид комунікативних зв’язків у трудовому колективі.

Функції ділової бесіди: а) пошук нових напрямів і початок перспективних заходів; б) обмін інформацією; в) контроль початих заходів; г) взаємне спілкування працівників із одного ділового середовища; ґ) пошуки й оперативне опрацювання робочих ідей і задумів; д) підтримка ділових контактів на рівні підприємств, фірм, галерей, країн.

Структура ділової бесіди 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. підготовка до ділової бесіди; визначення місця та часу зустрічі; початок бесіди: вступання в контакт; формулювання проблеми; аргументування; спростування доведень співбесідника; аналіз альтернатив, пошук оптимального або компромісного варіанта; 8. прийняття рішення; 9. фіксування домовленостей; 10. вихід із контакту; 11. аналіз результату бесіди, власної тактики спілкування.

Етапи підготовки до ділової бесіди 1. складання плану бесіди на підставі визначення основних її завдань, 2. пошук шляхів для вирішення цих завдань, 3. аналіз зовнішніх і внутрішніх можливостей виконання плану бесіди, 4. прогноз можливого кінця бесіди, 5. збирання потрібної інформації про майбутнього співбесідника, 6. відбір найвагоміших аргументів для захисту своєї позиції та найвигіднішої стратегії і тактики спілкування, а також питання тиску, маніпулювання, прохання допомоги, співпраці.

Умови успішного завершення ділової зустрічі 1) готуйте своє запитання так, щоб воно було коротким, цікавим, але не дискусійним; 2) домагайтеся оптимальної лаконічності у викладенні думок, навіть тоді, коли вимагають починати здалеку; 3) обґрунтовуйте свої міркування: чим переконливіші докази, тим більше погоджується з вами опонент; 4) не вживайте слів з подвійними значеннями, тим більше фраз, які можна неправильно витлумачити.

Прийоми початку бесіди: 1) метод зняття напруги; 2) метод зачіпки (це може бути незвичне запитання, порівняння, особисті враження, анекдотичний випадок, короткий виклад проблеми); 3) метод стимулювання уяви — формулювання багатьох запитань, які потрібно розглянути в бесіді; 4) метод прямого підходу — безпосередній перехід до справи без вступу, який підходить для короткотривалих, не дуже важливих ділових контактів.

Прийоми формулювання мети бесіди 1) мета як проблема (обговорити проблему, запросити до виконання її рішення). 2) мета бесіди як завдання, задача (пропонується готове рішення, стисло описується сама ситуація). 3) часом, навмисно чи ненавмисно, у бесіді відбувається маніпулювання співрозмовником, 4) істерична демонстрація проблеми ("роби, що хочеш, але щоб я більше скарг не чув!"), тобто ставиться мета перекласти на іншу людину вирішення проблеми і відповідальність за прийняття рішення.

Для досягнення аргументації важливо: — оперувати чіткими, точними та переконливими поняттями, — спосіб і темп аргументації повинен відповідати особливостям темпераменту співрозмовника. — уникати перелічування фактів,

Фаза нейтралізації зауважень співрозмовника або фаза спростування а) вислухайте зразу декілька заперечень, співрозмовник дратується, якщо його перебивають, ще й на найголовнішому; б) не поспішайте з відповіддю, доки не зрозумієте суть заперечення; в) з'ясуйте, чи справді заперечення зумовлені різними поглядами, чи ви неточно сформулювали суть запитання; г) запитання задавайте так, щоб співрозмовник став перед необхідністю вибрати варіанти відповіді.

Структура результативного спілкування 1. Цілеспрямоване конструювання. 2. Встановлення контакту. 3. Поглиблення контакту. 4. Завершення контакту.

Варіанти цілей спілкування а) вивчення психології працівника; б) діагностика працівника; в) встановлення тісніших контактів; г) збереження співпраці; ґ) обговорення конкретних проблем; д) одержання потрібної інформації; е) передача своєї фактури або дезінформації; є) переконання в чомусь; ж) спонукання до чогось.

Фази повноцінної взаємодії а) попередню підготовку; б) початок розмови зі забезпеченням відповідного психоемоційного настрою співрозмовника; в) проведення своєї мети і напряму бесіди у передбаченому ракурсі; г) завершення діалогу з закріпленням досягнутого результату.

Етап попередньої підготовки а) з'ясування що треба досягнути в результаті розмови; б) одержання відповідної інформації (про партнера і проблему, яку розглядають); в) обміркування тактики контакту (відповідно з психологією об'єкта й іншими факторами, що діють); г) відпрацюванням багатогранних компонентів спілкування вибір відповідного місця, обставин зустрічі).

Етап завершення діалогу а) нечіткий і невиразний кінець бесіди здатний розвіяти сприятливе враження від всіх ваших висловлювань; б) останні фрагменти розмови запам'ятовуються найбільше; в) потрібно своєчасно зупинитися, інакше ефективність проведеного контакту значно зменшиться