Кафедра охорони праці та безпеки життєдіяльності Дисципліна – Цивільна оборона Лекція 1 РОЛЬ І ЗАВДАННЯ ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ Доцент, к. т. н. – Кормановський С. І.
Література • Стеблюк М. І. Цивільна оборона: Підручник. – К. : Знання, 2007. – 487 с. • Шоботов В. М. Цивільна оборона: Навчальний посібник. – К. «Центр навчальної літератури» , 2004. – 439 с. • Депутат О. П. Цивільна оборона: Навчальний посібник. – Львів, 2000. – 336 с. • Хромченко В. Г. Цивільна оборона: Навчальний посібник. – К. : Кондор. – 2008. – 264 с. • Бедрій Я. І. Цивільна оборона: Навчальний посібник / Бедрій Я. І. , Івах Р. М. , Рощин В. О. , Ємкало В. М. – Кондор, 2011. – 358 с.
1. ЗУ від 03. 02. 93. № 2974 -ХІІ "Про Цивільну оборону". 2. ЗУ від 08. 07. 2000 р. № 1809 - ІІІ "Про захист населення і територій від НС техногенного та природного характеру“ 3. ЗУ від 24. 06. 04. № 1859 -IV "Про правові засади цивільного захисту". 4. Кодекс Цивільного захисту (Проект). 2010 р. 5. ЗУ від 14. 12. 99. № 1281 -XIV "Про аварійно-рятувальні служби ". 6. ЗУ від 13. 12. 93. № 3745 -XII "Про пожежну безпеку". 7. ЗУ від 16. 03. 2000. № 1550 -XIV "Про правовий режим надзвичайного стану". 8. ЗУ від 6. 04. 2000. № 1647 -ІIІ "Про правовий режим воєнного стану". 9. ПКМУ від 3. 08. 98. № 1198 “Про єдину державну систему запобігання і реагування на НС техногенного та природного характеру”. 10. Розпорядження КМУ № 1454 -р від 02. 12. 2009 “ План основних заходів цивільного захисту на 2010 рік ”.
Цивільна оборона як вид охоронної діяльності пов'язана з понятійними комплексними дисциплінами: "Безпека життєдіяльності", "Охорона праці", "Безпека праці", "Умови праці", "Пожежна безпека", "Екологічна безпека" та ін.
Історія виникнення цивільної оборони Історія цивільної оборони (ЦО) бере свій початок з часів Радянського Союзу, коли рішенням Ради Народних Комісарів СРСР у 1932 р. була створена протиповітряна оборона.
З появою зброї масового ураження, що здатна наносити удари по всій території країни і утворювати масові осередки ураження на великих площах, існуюча на той час система захисту населення виявилася недостатньою. Виникла необхідність створення єдиної загальнодержавної оборонної системи, яка б займалася захистом населення, об'єктів і територій в цілому в масштабах країни і в кожній республіці, області, місті, районі, селі, на кожному об'єкті із залученням зусиль усього населення. Такою системою стала цивільна оборона СРСР, яка була створена у 1961 р.
• До середини 80 -х років минулого століття ЦО, маючи суто воєнний характер, була системою загальнодержавних оборонних заходів, що спрямовувалися на захист населення від зброї масового ураження імовірного противника. З виникненням великих катастроф природного характеру (землетрус у Вірменії) та техногенних (Чорнобильська катастрофа) надзвичайних ситуацій стало очевидним, що держава не має необхідних сил і засобів, здатних запобігти виникненню таких надзвичайних ситуацій, а в разі виникнення ліквідувати їх наслідки. З цією метою було прийнято рішення реорганізувати систему ЦО, основним завданням якої з 1987 р. став захист населення і територій від небезпечних наслідків аварій і катастроф природного, техногенного, екологічного і воєнного характеру.
Друга світова війна (1939 -1945 рр. ), бойові дії якої розгорнулися на трьох континентах — у Європі, Азії й Африці, втягла в стан війни 61 державу з населенням у 1 млрд. 700 млн. чоловік (тобто 75% усього населення Землі на той час).
Людські втрати в тій війні становили понад 50 млн. чоловік. Найбільші втрати понесли СРСР — 27 млн. чоловік. Німеччина — 13 млн. чоловік. На фронтах загинуло радянських воїнів — 8, 66 млн. чоловік, німців — 7 млн. чоловік, американців — 405 тис, англійців — 375 тис. чоловік. У полоні загинуло понад 1 млн. радянських воїнів. Велетенськими були і матеріальні втрати, у СРСР вони становили 2 трильйони 600 млрд. карбованців.
Вперше в історії війн було застосовано зброю масового ураження. США на заключному етапі Другої світової війни, у серпні 1945 року, бомбардували японські міста Хіросіму і Нагасакі, скинувши на них атомні бомби, що призвело до руйнування цих міст, радіоактивного зараження, загибелі десятків тисяч мешканців, променевої хвороби потерпілих.
Основні положення міжнародного права із захисту людини Підсумки Другої світової війни змусили світове співтовариство замислитися над своїм майбутнім і тим, наскільки воно можливе взагалі. 24. 10. 1945 р. була заснована Організація Об'єднаних націй (ООН). 10. 12. 1949 р. ООН прийняла Загальну Декларацію прав людини (Хартію прав людини), яка зобов'язала держави, що підписали її, гарантувати «Кожній людині право на життя» (ст. 3), а також «Право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці» (ст. 23).
В умовах сучасних воєн, з попередженням яких, на жаль, людство поки що не може впоратися, ООН у Женевських Конвенціях від 12 серпня 1949 року зобов'язала держави, що ведуть війну, дотримуватись норм гуманізму і порядку їх реалізації. Це зафіксовано: - перша Женевська Конвенція: «З поліпшення становища поранених і хворих у діючих арміях» ;
8 березня 1977 року з ініціативи Міжнародного комітету Червоного Хреста у Женеві представниками 102 країн на дипломатичній конференції були прийняті два Додаткових Протоколи до Женевської Конвенції 1949 року, що розширили діапазон захисту осіб, які постраждали від збройних конфліктів.
- друга Женевська Конвенція: «З поліпшення становища поранених, хворих і осіб зі складу збройних сил, що зазнали аварії корабля» ; - третя Женевська Конвенція: «З поводження з військовополоненими» ; - четверта Женевська Конвенція: «Із захисту цивільного населення під час війни» .
Цивільна оборона України розпочала своє існування на засадах Закону України "Про Цивільну оборону України" від 3 лютого 1993 р. Цим законом визначається, що кожен громадянин має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.
Згідно із законом Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків НС техногенного, екологічного, природного, соціально-політичного та воєнного характеру.
Міжнародний розпізнавальний знак ЦО Міжнародний спеціальний знак для обладнання і споруд, що утримують небезпечні сили. Це група із 3 кіл яскраво – оранжевого кольору, однакового розміру, розташованих на одній горизонтальній осі з відстанями між колами, рівними радіусу кола.
Мета цивільної оборони: - створення надійних гарантій безпечної життєдіяльності населення, техногенної та технологічної безпеки, забезпечення безаварійної роботи на об'єктах підвищеної небезпеки, досягнення високих норм та стандартів захисту населення і територій від НС природного, техногенного та воєнного характеру;
- підтримка та сприяння реалізації спільних міжнародних проектів з питань цивільного захисту населення і територій, постійний розвиток і удосконалення відповідної нормативно-правової бази.
Завдання ЦО України: 1. Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і запровадження заходів щодо зменшення збитків та втрат у разі аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха. 2. Оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний часи та постійне інформування його про наявну обстановку. 3. Захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха та застосування засобів ураження.
4. Організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха та у воєнний час. 5. Організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха і осередках ураження.
6. Створення систем аналізу і прогнозування, управління, оповіщення і зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримання їх у готовності для сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часів. 7. Підготовка і перепідготовка керівного складу цивільної оборони, її органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.
Систему цивільної оборони складають: • центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; • органи виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесено функції, пов'язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуванням і діями у надзвичайних ситуаціях;
• органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування; • сили і засоби, призначені для виконання завдань цивільної оборони;
• фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій; • системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення; • курси та навчальні заклади підготовки і перепідготовки фахівців та населення з питань цивільної оборони; • служби цивільної оборони.
Керівництво Цивільною обороною України відповідно до її побудови покладається на Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання.
Начальником Цивільної оборони України є прем'єр-міністр України, а його заступником керівник центрального органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; Начальником цивільної оборони Автономної Республіки Крим є Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим; начальниками цивільної оборони, згідно з адміністративно-територіальним устроєм України, є голови місцевих державних адміністрацій; начальниками цивільної оборони в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, на підприємствах, в установах і організаціях є їх керівники.
Війська Цивільної оборони України, згідно із Законом України "Про війська Цивільної оборони України", - це спеціалізовані військові формування, які підпорядковуються керівникові центрального органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і призначені для захисту населення і територій у разі виникнення надзвичайних ситуацій, спричинених аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат, ліквідації їх наслідків та виконання інших передбачених законом завдань.
Для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення надзвичайних ситуацій застосовуються сили цивільної оборони: війська, спеціалізовані і невоєнізовані формування. Структура управління силами ЦО Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС) України наведена на рис. 1.
Скачать презентацию Кафедра охорони праці та безпеки життєдіяльності Дисципліна
01-ЦО.ppt