Кафедра нормальної анатомії людини Вінницького національного медичного університету

Кафедра нормальної анатомії людини Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова Нормальна анатомія, предмет, роль та місце у сучасній медицині Лекцію читає професор кафедри, доктор медичних наук, професор Фоміна Людмила Василівна

o Термін «анатомія» походить від назви одного з методів вивчення, однак не є лише аналітичною наукою. Нормальна анатомія (грецькою. anatome розсічення, розчленування) - наука, яка вивчає будову тіла людини, системи органів та тканин в їх функціональній взаємодії, в процесі становлення та розвитку в нормі.

o Анатомія людини дає систематизований опис форми, будови, положення і топографічних взаємовідносин частин тіла і органів з урахуванням вікових змін, статевих відмін та індивідуальних особливостей. o Виявляє взаємозв’язок між формою і будовою органів і їх функціями, будовою тіла людини в цілому стосовно до умов існування, підтверджує одно з основних положень – взаємозв’язок між формою і функцією. o Анатомія вивчає особливості тіла людини в цілому, внутрішню архітектоніку та просторове положення органів в їх виникненні, становленні і розвитку.

o Анатомія вивчає еволюцію розвитку систем і органів у тварин (порівняльна анатомія), o досліджує будову органів у людини у філогенезі (антропогенез), o а також в онтогенезі (ембріологія, геронтологія).

o Анатомія вивчає індивідуальну мінливість форм і будови тіла людини та всіх складових його частин і органів. o Встановлюються крайні форми індивідуальних відмінностей та найбільш типові індивідуальні анатомічні особливості, виявляються кореляції, закономірності взаємовідносин індивідуальної мінливості окремих органів або частин тіла та типу будови тіла в цілому під впливом багато чисельних внутрішніх факторів і впливу зовнішнього середовища. Вивчивши будову тіла людини і правильно зрозумівши, як впливає на організм зовнішнє середовище, можна розробити критерії здорового фізичного розвитку.

Як розуміли лікарі та анатоми значення анатомії для медицини: o Андреас Везалій писав про те, що анатомія «призначена для збереження людського здоров’я» . Без анатомії медицина не змогла б стати науковою. p На початку 19 ст. вчитель М. І. Пирогова російський лікар Е. О. Myхін підкреслив: «Лікар не може виконувати посаду свою, не знаючи анатомії» . p Видатний московський акушер А. П. Губарев відмічав: «Без анатомії немає ні хірургії, ні терапії, а є лише прикмети і забобони» .

Місце анатомії у медичних науках o Анатомія разом із фізіологією відноситься до фундаментальних для медицини дисциплін. Детальне знання будови тіла надзвичайно важливо для пізнання загальних біологічних закономірностей, які є основою наукового розуміння властивостей здоров’я та хвороби, без чого неможливо проведення лікування і профілактики.

Місце анатомії o Анатомія є частиною морфології, як розділу біології. o Прийнято розрізняти макроскопічну анатомію, що вивчає будову тіла й органів, що проводиться без оптичних засобів, і o мікроскопічну анатомію, яка вивчає форму та будову органів і тканин на мікроскопічному рівні за допомогою світлового мікроскопа - наука о тканинах - гістологія. o Ще більш тонку будову тіла, клітинну організацію тканин вивчає - цитологія.

Різновиди анатомії o o o o І. Систематична А. описує форму, будову та розташування органів по системах. остеологія - вчення про кістки, що складають скелет тверду основу тіла; синдесмологія - вчення про з’єднання кісток, частиною якої є артрологія - вчення про суглоби; міологія - вчення про м’язи. спланхнологія - вчення про нутрощі (органи травлення, дихання, сечовиділення і статеві органи); ангіологія, присвячена судинній системі (кровоносні та лімфатичні судини й вузли); неврологія , вивчає спинний, головний мозок і периферійні нерви; естезіологія - вивчає органи чуття; ендокринологія , вивчає органи внутрішньої секреції.

o ІІ. Рентгеноанатомія - розділ А. , що відокремився в зв’язку із застосуванням відкритих К. Рентгеном променів для вивчення будови організму людини та тварин. Вона спирається на дані рентгеноскопії та рентгенографії. Дані рентгенанатомії є однією з основ функціональної, динамічної А.

o Динамічна анатомія, або кінезіологія, вивчає рухи тіла людини та морфологічні зміни в організмі, які при цьому виникають. Отримані результати використовують у спортивній медицині.

o Топографічна анатомія описує форму і будову органів по областях тіла, причому особливу увагу звертає на взаємне просторове розташування органів, їх відношення до кровоносних судин і нервів. Топографічна анатомія є прикладною, практичний характер ( «хірургічна А. » , «клінічна А. » ).

o Пластична анатомія звертає головним чином увагу на статику й динаміку зовнішніх форм тіла, а внутрішню будову розглядає для того, що б зрозуміти виразність зовнішніх форм тіла людини. Вивчаючи їх, лікар може судити про зміни фізичного та психічного стану пацієнта. o Пластична А. має прикладне значення для - живопису, графіки, скульптури, кіно і театру.

o Вікова анатомія – має за мету вивчення анатомічних особливостей організму у віковому аспекті. o Типова анатомія вивчає співвідношення між зовнішніми формами тіла та його внутрішньою будовою. o Проекційна анатомія вивчає проекцію органів на поверхню тіла людини.

Принципи будови тіла людини Порівняно з іншими ссавцями тіло людини більш пристосоване до руху на двох ногах. Легко визначити три загальних принципи архітектури людського організму. o 1. Принцип сегментації, який домінує в тулубі: хребтовий стовбур і грудна клітка складаються з відносно однакових, сегментарно розташованих елементів. o 2. Принцип двосторонньої симетрії: обидві сторони тіла розділені серединно - сагітальною площиною і відбивають одна одну як у дзеркалі. o 3. Принцип полярності між головою на одному кінці тіла і нижніми кінцівками на другому. Як центр інформаційної системи, голова містить основні органи чуття і мозок. Голова має майже сферичну форму, а кінцівки складають радіальні елементи скелета, кількість яких дистально збільшується.

Анатомічна термінологія o Анатомічна термінологія слугує для точного опису розташування частин тіла, органів і інших анатомічних утворень в просторі та по відношенню один до одного в анатомії людини та інших живих організмів з білатеральним типом симетрії тіла використовується ряд термінів. Причому, в анатомії людини є ряд термінологічних особливостей.

Терміни, які визначають положення відносно центру мас та поздовжньої осі тіла або його чистини: o Абаксіальний (антонім: адаксіальний) — o o o o розташований дальше від вісі. Адаксіальний (антонім: абаксіальний) — розташований ближче до вісі. Апікальний (антонім: базальний) — розташований біля верхівки. Базальний (антонім: апікальний) — розташований біля основи. Дистальний (антонім: проксимальний) — дальній. Латеральний (антонім: медіальний) — боковий. Медіальний (антонім: латеральний) — серединний. Проксимальний (антонім: дистальний) — ближній.

Терміни, що визначають положення відносновних частин тіла: o Аборальний (антонім: адоральний) — розташований на o o o протилежному від рота полюсі тіла. Адоральний (антонім: аборальний) — розташований поблизу рота. Вентральний (антонім: дорсальний) — черевний. Дорсальний (антонім: вентральний) — спинний. Каудальний (антонім: краніальний) — хвостовий, розташований ближче до хвоста або до заднього кінця тіла. Краніальний (антонім: каудальний) — головний, розташований ближче до голови або до переднього кінця тіла.

o Всі описи в анатомії базуються на умові, що тіло знаходиться у вертикальному положенні – тобто людина стоїть прямо, руки опущені, долоні спрямовані вперед.

o Сагітальна площина (3), розділяє праву і ліву половини тіла. Окремим випадком сагітальної площини є серединна площина, вона проходить точно посередині тіла, поділяє його на дві симетричні половини. o Фронтальна площина, або корональна (1), також розташована вертикально, перпендикулярно до сагітальної, вона відділяє передню (вентральну) частину тіла від задньої (дорсальної) частини. o Горизонтальна, аксіальна, або поперечна площина (2), перпендикулярна двом першим і паралельна поверхні землі, вона відділяє вище розташовані відділи тіла від нижніх.

Головний кінец в анатомії йменують краніальним, cranialis (cranium — череп), хвостовий носить назву каудального, caudalis (cauda — хвіст). На голові орієнтуються на ніс, і направлення до його кінчику називають ростральним, rostralis (rostrum — дзьоб, ніс). Поверхня або сторона тіла, яка спрямована до спини, називаеться дорсальною, dorsalis (dordum — спина), а протилежна сторона тіла вентральна, ventralis (venter — живіт, черево).

Для кінцівок : проксимальний, proximalis, — для точки менш віддаленої від тулуба, та дистальний, distalis, — для віддаленої точки. Ті ж терміни для внутрішніх органів означають віддаленість від місця початку даного органу (наприклад: "дистальний відділ клубової кишки"). o Права, dexter, і ліва, sinister, сторони позначаються, як вони могли б представлятися з точки зору вивчаємого. o Термін гомолатеральний, рідше іпсілатеральний означає розташування на тому ж боці, а контрлатеральний — на протилежному. o Білатерально - означає розташування по обидві сторони.

o При визначенні положення органів, на різній глибині, використовують терміни: глибокий, profundus, і поверхневий, superficialis. o Поняття зонішний, externus, и внутрішній, internus, використовують для опису положення структур по відношенню до різних порожнин тіла. o Терміном вісцеральний, visceralis (viscerus нутрощі) означають приналежність та близьке розташування з будь-яким органом. o А парієтальний, parietalis (paries - стінка), значить той що має відношення до стінки. Наприклад, вісцеральна плевра вкриває легені, в той час як парієтальна плевра вкриває внутрішню поверхню грудної порожнини.

Історія анатомії Перші відомості про анатомічні знання o До періоду правління фараона Джосера (2780 -2760 рр. до н. е. ) в Єгипті відноситься діяльність геніального архітектора і лікаря Імхотепа. За його проектом побудовані перша східчаста піраміда з каміння й храм фараона Джосера в Саккарі. Вірогідніше Імхотеп є автором медичного тексту, копією якого вважається знайдений в 1862 р. так званий папірус Е. Сміта (Є. Smith) - перша відома праця з анатомії і хірургії (яка дійшла до нас, примірник датується 1550 р. до н. е. ). В ньому описаний ряд хірургічних операцій із зображенням частин тіла до та після операції, а також 48 різновидів травм з викладенням лікувальних рекомендацій та прогнозу. o Імхотеп шанувався як бог медицини і здоров’я. В його честь було споруджено храм у Мемфісі. Давні греки ототожнювали Імхотепа з богом лікарювання Асклепієм. Жодна з давніх цивілізацій не дала такого великого числа описового матеріалу людської патології, який дав вивчення мумій. Що ж стосується анатомії, то єгиптяни віддавали дану галузь на відкуп жерцям та особливих наукових досягнень у цій галузі практично не мали.

Анатомія Давньої Греції та Риму o Гіппократ (Hippocrates, 460 -377 рр. до н. е. ) практично всіма вважається засновником медицини і науки анатомування. Він народився на острові КОС, де впродовж багатьох поколінь існувала сімейна лікарська школа асклепіадів, до якої належали предки та рідні Гіппократа. Вважається, що сам Гіппократ (його ще називають Гіппократ ІІ) відноситься до 17 -го покоління лікарів цієї школи. Йому належать основні моральноетичні постулати та напрямки античної медицини, що формується як наука. В додаток до лікарської Клятви Гіппократа, як квінтесенції етики медичної науки, що приписується йому, він написав окремі книги по анатомуванню. В одній, він заявив: «Натура тіла - це початок медичної науки» . o. В Олександрійській бібліотеці складено «Corpus Hippocraticum» (Збірка Гіппократа), що відбиває стан медицини Давньої Греції класичного періоду (5 -4 cт. до н. е. ) він включав до 72 текстів давньогрецьких лікарів, в тому числі «Клятву Гіппократа» . Текст клятви написаний вочевидь самим Гіппократом у вигляді багатьох афоризмів відображує основні моральні правила греко-римського античного суспільства.

Аристотель (384 -322 рр. до н. е. ), як вченийнатураліст, природодослідник, розтинав трупи тварин, переносив результати спостережень до анатомії людини та отримав ряд точних відомостей з порівняльної анатомії. Аристотель - грецький філософ дав назву науці анатомування – анатомія (ana - рівні частини, і tomis – розсічення; метод, яким вивчення структури життя речей стає можливим). Батько Аристотеля був лікарем, від якого він успадкував інтерес до анатомії та біології. В 367 р. , він відвідав Академію Платона в Афінах, де згодом став учителем. Він був у Філіпа Македонського по 343 р. вихователем молодого сина Олександра, з часом відомого як Олександр Великий. Грандіозність його робіт видна з назв: фізика, астрономія, метеорологія, історія тварин, частини тварин, генерація тварин, пре- та пост аналітика (трактати з логіки), метафізика, про душу, мораль, етика, політика, поезія (один з перших систематичних оглядів літературознавства), риторика, конституція Афін.

Даному етапу у розвитку та становленню медицини та анатомії, як науки, людство, вірогідно, повинно дякувати, як не дивно, величному державному діячу - Олександру Македонському. За своєю людською суттю він міг би стати нестримним варваром, однак історії було завгодно призначити йому в учителі найвеличнішого мислителя тих часів – Аристотеля, який зумів привити вихованцю любов до великої грецької культури. Майбутній предводитель еллінських когорт читав напам’ять Гомера, був покровителем мистецтва та науки. Не випадково засноване ним в дельті Нила місто Олександрія стало центром знань і прогресу. Саме тут медицині судилося зробити нові відкриття в розумінні природи людини та лікуванні його недуг. Цьому сприяв новий для Середземномор’я бог Серапіс, якого придумали Птоломеї, для з’єднання богів Еллади і Єгипту, щоб залучити єгиптян до сфери свого впливу. Боги Давньої Греції під страхом смерті забороняли проводити розтини трупів. Бог Серапіс „зняв” це табу, що надало потужний поштовх розвитку анатомії, фізіології та хірургії.

Цєльс Авл Корнелій (кінець I ст. до Послідовники Гіппократа, олександрійські анатоми н. е. , або у першій половині I ст. Герофіл та Еразістрат, вивчають нервову систему, як н. е. ), - римський учений-енциклопемісце знаход-ження думок та відчуттів, та кровоносну, дист. У медичному трактаті, що виділяючи серце, як мотор, основу системи. Эразістрат складався з 8 книг, викладені ана(близько 300 р. до н. е. ), розрізняв клапани серця, вивчав томічні знання були стрижнем, у форму і структуру мозку, його борозни та звивини, чітко якому вже означалося зародження встановив зв’язок з ним черепних нервів, знайшов топографічного напрямку. Дана лімфатичні судини в брижі тварин і людини, поділяв робота фактично стає систематизонерви на чутливі та рухові. Разом із Герофілом ваною енциклопедією анатомічних анатомував тіла. Вперше здійснили навчальні розтини знань на той час. трупів страчених злочинців.

Гален Клавдій (Galenus Claudius, 129 -201; за іншими даними – 130 -200, 131 -201) – римський лікар, природодослідник, класик античної медицини. Є версія що він можливо й не носив імені Клавдій. Це ім'я могло з'явитися як результат невірного перекладу титулу Сlarissimus (скорочено - Сl. ), що перекладається як «най славетний» та друкувалося на його роботах починаючи з епохи середніх віків. Вивчав медицину і філософію в Пергамі і Олександрії. Окрім того, що Гален був чудовим практикуючим лікарем, клієнтура якого була найширшого діапазону – від гладіаторів до найвищих осіб держави, незалежно від змін імператорів, але, перш за все, він був людиною науки. Гален прожив багате яскраве життя, однак наукова слава прийшла до нього, як водиться, після смерті. Його роботи є енциклопедію античної медицини і анатомії. Збереглася четверта частина його наукових праць біля 100 трактатів з медицині та філософії. В своїх роботах він узагальнив досвід багатьох генерацій медиків починаючи з Гіппократа, систематизував основні положення античної медицини в галузі анатомії, фізіології, розуміння хвороби, терапії і профілактики захворювань, створив систему медичних поглядів. Їх теологічне спрямування отримало підтримку церкви, що виявляла вплив на розвиток медицини протягом майже півтори тисячі років.

Анатомія Ісламського світу в епоху Середньовіччя o Ібн Аль-Хайсам (965 -1039) виготовив модель кришталика спочатку з кришталю, а після цього зі скла, першим запропонував використання двовипуклих лінз людям похилого віку при читанні і описав заломлення променів в оптичних середовищах ока. Назви, дані їм окремим структурам очі (кришталик, рогівка, склоподібне тіло), збереглися до нинішнього часу. o Абу Бакр Разі (Ар-Разі, Разес, 865 -925) створив фундаментальні енциклопедичні праці - 25 -томную «Кітаб Аль-Хаві» (Всеосяжна книга по медицині) і 10 -томну «Медичну книгу Альманзора» , в яких залишив детальний опис частин тіла людини, ока, вуха и серця. o Лікар, філософ, астроном, державний діяч Кордовського халіфату та губернатор Андалусії, суддя Ібн-Рушд Аверроес (Averroes, 11261198) написав коментар до „Канону” Ібн - Сіни та 7 -томну енциклопедичну працю «Кітаб аль-колліят» (Книга загальних принципів медицини), у якій наводився опис сітківки ока. Його праці були популярні та перекладені у Падуї (1225 р. ). o Сірійський лікар з Дамаску Ібн ан (Аль) Нафіс (1210 -1288 або 1296) склав медичну енциклопедію, написав трактат по очним хворобам і анатомічні коментарі до «Канону лікарської науки» Ібн-Сіни, в якому за три сторіччя до Сервета описав мале коло кровообігу.

Видатні особистості та анатомія в епоху Відродження В епоху раннього середньовіччя церква і влада не дозволяли розтину трупів. В 1238 р. медикам університету Салєрно було дозволено робити розтин трупу один раз на п'ять років. Італійський анатом Мондіно де Луці (Mondino de Luzzi, 1275 -1326) провів перший публічний розтин в Падуї (1315) під музику (за аналогією із церковними ритуалами), написав в 1316 р. перший підручник анатомії, по якому вивчали анатомію протягом двох століть (до 1580 р. підручник витримав 25 видань). У 16 в. за пропозицією анатома з Падуї Бенедетті (A. Benedetti) для демонстрацій розтинів починають будувати тимчасові дерев’яні приміщення по типу амфітеатру. Постійні анатомічні театри були побудовані у Падуї у 1594 р. та у Болоньї в 1637 р.

o Леонардо да Вінчі (Leonardo da Vinci, 1452 -1519) - італійський митець, скульптор, вчений, енциклопедист, інженер і природодослідник, один з найвидатніших представників мистецтва і науки епохи Відродження. o Внесок Леонардо да Вінчі в розробку проблем анатомії є значним: він першим o правильно визначив форми й пропорції всіх частин тіла, o показав форму хребтового стовбура, o створив класифікацію м'язів, o використав закони механіки для пояснення будови рухового апарату людини. o Він описав ряд кісток скелету і нерви, o перший правильно визначив кількість хребців в крижовій кістці, o описав щитоподібну залозу, o вперше дав зображення лобного, клиноподібного і верхньощелепного синусів, o сесамоподібних кісток стопи та інше, o першим висловив новаторське припущення про антагонізм м'язів. Леонардо описав розташування і зовнішній вигляд багатьох внутрішніх органів: ока і зорових нервів, глотки, бронхіального дерева, серця, описав судини і нервові сплетення, статеві органи, маточні труби і круглі маткові зв’язки, плід в матці, плаценту та інше. Застосував спосіб ін’єкції воском шлуночків мозку.

Андреас Везалій (1493 -1564) o Безпосередньо анатомією Везалій займався лише вісім років (!). o Труд Везалія, вистражданий протягом 5 років ціною безсонних ночей та неймовірного напруження моральних сил, є зразком наукового героїзму. o Сам Везалій в передмові до своєї книги “In соrроris. . . ” писав, що він не зміг би стати анатомом, якби обмежився демонстраціями, які виконували на заняттях з анатомії неграмотні цирульники.

СКЕЛЕТ (skeleton)

Зовнішня форма кісток в значному ступені визначена нащадковими факторами и обумовлена різним функціональним призначенням кісток: - стовпчасті колони (трубчасті кістки кінцівок), — купольні структури (кости черепа), - квадроподібні кісткові структури (хребці), - плоскі кісткові пластини (лопатки, клубова кістка).

Кістка os, ossis - один з видів сполучної тканини, який складає основу скелета людини, каркас і місце прикріплення м’язів і внутрішніх органів, виконує захистну функцію. Разом з м м’язами , суглобами, сухожилками кістки утворюють систему важелів і здійснюють функцію опоры тіла і рухів (опорно-руховий апарат). Кістки мають біологічні функції - участь в обміні речовин, кровотворенні. Osteologia

substantia compacta – розташована по періферії substantia spongiosa – в середині кістки і представлені кістковими перекладинами у різних напрямках У містцях, які потребують міцності при опорі та рухах, переважно компактна речовина У місцях, де при великому об’ємі необхідно зберегти легкість і міцність, - губчаста речовина Перекладини губчастої речовини розташовані по лініяї стискування та розтягування.

За формою, функцією і розвитком К. поділяють на 4 групи: 1) трубчасті, 2) губчасті, 3) плоскі, 4) змішані. o Трубчасті складаються з компактної і губчастої речовини. o Середня частина - тіло, або диафиз (diaphyses), має форму трубки з кістковомозковою порожниною (cavum medullare) всередині. o Кінці кістки, або епіфізи (epiphyses), стовщені і сполучаються из сусідніми кістками. o Проміжна між діафизом і епіфізом ділянка кістки називається метафізом (metaphyses). o Відростки, які слугують для фіксації м’язів, носят назву апофизів (apophyses).

o Змішані - основа черепа. Вони мають різну будову, функцію і розвиток. o Ряд кісток черепа містить повітряноносні пазухи, і називаються повітряноносними кістками (ossa pneumatica). o В кісткових комірках, які розташовані між перекладинами губчатої речовини, і в кістковомозковій порожнині діафізів трубсчатих кісток розташований кістковиї мозок, який є червоним і жовтим (medulla ossium rubra et medulla ossium flava).

o Кісткова тканина дорослої людини o o o складається з 50% води, 15, 75% жиру, 12, 4% органiчних i 21, 85% неорганiчних речовин. У знежиренiй кiстцi мiститься приблизно 1/3 органiчної i 2/3 неорганiчної речовини. Осеїн – клейка органiчна речовина – надає кiсткам гнучкостi, мiнеральнi речовини – мiцностi.

Ембріологія В розвитку скелету людини є кілька стадій: 1. Сполучнотканинна, «перетинчаста» (на 4 -5 -ому тижні) , 2. Хрящовая (на 2 -3 -му місяці ), 3. Кісткова (на 2 -4 -му місяці )

Кісткова тканина розвивається з мезенхіми двома шляхами: 1. безпосередньо з мезенхіми - первинні (перетинчасті), або покривні (os membranaceum) - кіс cклепіння черепа, більша частина кісток лицевого черепа та ключиця, не проходять хрящевої стадії розвитку. 2. на місті попередньо закладеного хряща - хрящов кістки, які заміщують хрящ (os cartilagineum).

Точки скостеніння 1. Первинні (діафизарні) точки скостеніння в діафізах трубчастих кісток, в тілах більшості коротких і в плоских кістках. 2. Вторинні (епіфізарні) точки скостеніння в кінці плодного періоду з; являються тільки в дистальному епіфизі стегнової та проксимальному епіфізі великої гомілки. В епіфізах всіх інших кісток точки скостеніння закладаються післе нарождення дитини.

У новонарожденого - 270 кісток з грубоволокнистої кісткової тканини. Основна маса кісток побудована з губчатстої речовини. Компактна речовина утворює тонкий шар на поверхні кісток. На 1 -6 -м роках життя дитини закладаютья вторинні точки скостеніння в епіфізах. Між діафізом та епіфізом кістки заоишається епіфізарний хрящ, за рахунок якого рост іде у довжину. Остеогенна функція окістя обумовлює рост кістки в ширину

В кістковій тканині протягом всього життя людини відбуваються взаємозвязанні процеси утворення і порушення. Рост кісток забезпечуютт остеоцити, остеобласти. Перебудова остеонів (структурних одиниць кіркової речовини) в процесі їх формування завжди пов’язана з порушенням первинних остеонів і водночас появою нових. Порушення первинних остеонів здійснюється спеціальними клітинами — остеокластами. Остеокласти — великі багатоядерні клітини, є похідними мезенхімних клітин.

o Інволютиві (старечі зміни) - процес, пов’язаний з порушенням обміну речовин (мінерального), який залежить від умов життєдіяльності організму. o Час виникнення старечих змін і темп їх наростання у різних людей різні. o Вони можуть з’являтися, починаючи з 40 років, при чому у жінок на 6 -8 років раніше, ніж у чоловіків.

Старечі зміни в кістках (остеопороз), особливо в суглобах, - разрідження губчастої і кіркової речовини, яке відбувається внаслідок витончення і зменьшення числа кісткових балок і розширення судинних каналів. Різні віділи скелету старіють неодночасно. Раніше всього старечі зміни знаходять у кістках пальців кисті, а також грудний і поперековий відділи хребта. В Хребті старечі зміни - скостіння зв’язок і поява старечого кіфозу грудного віддділу, виникає у жінок після 50, а у чоловіків після 60 лет.

Будова кісткової ткании. 1 Окістя 2 Остеон 3 Кісткові клітини 4 Гаверсови канали з кровоносними судинами 5 Зовнішні основні пластинки 6 Компактний шар кістки 7 Кісткова балочка 8 Кістковомозковий простір o зовнiшнiй шар усiх кiсток утворює щiльну речовину (substantia compacta), внутрiшнiй - губчасту речовину (substantia spongiosa). У товщi трубчастих кiсток розміщені кістковомозковi порожнини, стінки яких вистеляє дуже тонка оболонка з колагенових волокон, яку називають середкістям (endosteum).

Вплив зовнішнього середовиша o Кістка має великі потенції пристосування до змін навантаження що досягається шляхом перебудови кісткових структур. o При збільшенні фізичного навантаження розвивається робоча гіпертрофія, при зменшенні - атрофія що супроводжується змінами напрям кісткових балок, розташування остеонів.

Будова скелету Skeleton trunci Skeleton capitis (cranium) Skeleton membri superioris Skeleton membri infarioris

В кіcтковому скелеті людини виділяють: skeleton axialis – череп (cranium) - скелет голови, скелет тулуба (skeleton trunci) хребет та грудна клітка (thorax); skeleton appendiculare - кістки верхньої та нижньої кінцівок Ossa cinguli membri superior skeleton membri superior Liberi cingulum membri inferior skeleton membri inferior liberi

За формою кiстки подiляють на довгi, короткi, плоскi та атипові. Довгi кiстки мають тiло (diaphysis), i два наростки (epiphysis) – ближчий та віддалений (proximalis et distalis). Мiж тілом i наростками розміщений метафіз (metaphysis), в якому локалiзуються зони росту кiсток у довжину. Бiльшiсть довгих кiсток входить до складу верхнiх і нижнiх кiнцiвок. Короткi кiстки утворюють хребтовий стовп, зап’ясток, заплесно i забезпечують гнучкiсть рухiв. Плоскi кiстки утворюють стiнки порожнин тулуба, черепа. До атипових кiсток належать деякi кiстки черепа, якi мають окремi частини рiзної форми (наприклад, скронева кiстка), вони не мають певної визначеної форми.