Кафедра медичної біології, мікробіології, вірусології та імунології Мікробіологічні основи одержання, апробації та застосування антибіотиків. Мікроорганізми як продуценти біологічно активних речовин Лектор – доц. Покришко О. В.
За даними ВООЗ інфекційні захворювання є серйозною загрозою для людства: “Ми знаходимось на порозі глобальної кризи в області інфекційних захворювань. Жодна країна світу не може бути застрахованою від них і не може собі дозволити ігнорувати цю загрозу”.
Згідно статистики ВООЗ, серед інфекційних захворювань, що зареєстровані в світі, наймасовішими були: - інфекції, які супроводжуються діареєю, - 4 млрд випадків, - малярія - 500 млн, - гострі інфекції дихальних шляхів - 395 млн, - венеричні захворювання - 330 млн, - кір - 42 млн, - кашлюк - 40 млн
За останні 10 років у більшості країн світу “у наступ” перейшов туберкульоз: у 1995 р. на планеті виявлено 1, 9 млрд осіб, інфікованих мікобактеріями, і 8, 9 млн нових випадків захворювання. Загальна кількість заражених ВІЛ досягає 40 млн, понад 6 млн людей вже померло від цієї хвороби. Ситуація ускладнюється тим, що за останні 20 років з’явилось понад 30 нових інфекційних захворювань: хвороба легіонерів, волосатоклітинний лейкоз, геморагічні лихоманки Марбурга, Ебола, СНІД та ін. ), проти більшості з яких поки що немає задовільних засобів лікування та профілактики.
П. Ерліх
Л. Пастер
А. Флемінг
Е. Чейні
Г. Флорі
З. В. Єрмольєва
З. Ваксман
Антибіотики - це хіміотерапевтичні засоби, що утворюються мікроорганізмами або отримані з інших природних джерел, а також їх похідні та синтетичні продукти, що мають здатність вибірково пригнічувати в організмі хворого збудників захворювань.
Вони так глибоко проникли у повсякденне життя, що у цивілізованих країнах практично неможливо знайти людину, котра протягом свого життя хоча б один раз їх не приймала, а лікарі часто не пам’ятають, який перебіг має та чи інша інфекція за відсутності хіміотерапії.
В основі відкриття лежить явище бактеріального антагонізму. Воно характеризується тим, що один вид мікроорганізмів (бактерії, актиноміцети, гриби, водоростей) здатний пригнічувати або затримувати ріст інших. Якщо головним критерієм антагонізму вважати причину, що викликала прояв антагоністичних властивостей, то його форми можна розглядати як “пасивні” та “активні”. До “пасивного антагонізму” належать взаємовідношення мікроорганізмів, які виникають при спільному розвитку різних видів, що потребують одних й тих самих поживних речовин, і, так званий, насильницький антагонізм.
При першому варіанті перевагу у розвитку отримують ті бактерії, швидкість росту яких вища порівняно з іншими. Наприклад, при одночасному культивуванні бактерій та актиноміцетів на живильному середовищі з субстратом, однаково їм необхідним, перші, як організми з більш високим темпом росту, швидше споживають субстрат і не дають розвиватись актиноміцетам. Подібне явище спостерігають при вирощуванні Escherichia coli та Pseudomonas fluorescens.
Про явище насильницького антагонізму повідомив асистент І. І. Мечнікова І. Шиллер у 1914 р. , помітивши, що при спільній інокуляції бульйону ацидофільною паличкою та стрептококами останні гинуть через 18 год культивування. Вивчення цього явища показало, що ацидофільна паличка виділяє бактерицидні речовини. Використовуючи метод насильницького антагонізму Streptomyces aureofaciens і дріжджів (виробничий штам “Шампанські”) одержано нову антибіотичну речовину - баліз.
В групу “активного” антагонізму включаються взаємовідношення між бактеріями, які виникають при утворенні мікробами органічних кислот, спиртів, інших продуктів обміну, що відбувається внаслідок використання або окремих компонентів субстрату, або синтезу й виділення в оточуюче середовище антибіотичних речовин. У багатьох мікроорганізмів ця здатність в процесі еволюції супроводжувалась паралельною адаптацією до їх відносно високих концентрацій. Таким чином, різні за властивостями та хімічною будовою продукти служили їм знаряддям у боротьбі за існування, пригнічуючи ріст конкурентних бактерій.
Але найсуттєвішою і найяскравішою формою антагонізму, широко розповсюдженою у світі мікробів, є утворення специфічних продуктів обміну, що пригнічують розвиток організмів інших видів. Такі речовини одержали назву антибіотиків (грец. anti - проти, bios - життя). Ввів цей термін у 1942 р. З. Ваксман. За його визначенням це хімічні речовини, що утворюються мікробами, і здатні пригнічувати ріст або руйнувати бактерії та інші мікроорганізми.
Антибіотики мають характерні особливості, що відрізняють їх від інших продуктів життєдіяльності: • мають високу біологічну активність, • їм притаманна висока специфічність. вибіркова
висока біологічна активність на відміну від органічних кислот, спиртів та інших подібних сполук по відношенню до чутливих до них організмів. Це означає, що антибіотичні речовини спричинюють біологічний ефект у дуже низьких концентраціях. Наприклад, пеніцилін вже у концентрації 0, 000001 г/мл проявляє чітко виражену бактерицидну дію на бактерії.
висока вибіркова специфічність Кожний антибіотик проявляє активність тільки по відношенню до певних груп організмів, не завдаючи шкоди іншим. Так, бензилпеніцилін затримує ріст грампозитивних бактерій (стафілококів, стрептококів) і практично не діє на грамнегативні мікроби, гриби. Він слаботоксичний для організму людини і тварин, в той час як загальнобіологічні отрути (сулема, миш як) і звичайні метаболіти (кислоти, спирти) пригнічують життєдіяльність будь-якого організму, що вступає з ним у контакт.
Біологічну активність антибіотиків оцінюють в умовних одиницях, які містяться в 1 мл розчину (од/мл) або 1 мг препарату (од/мг). За одиницю антибіотичної активності приймають мінімальну кількість препарату, здатну затримати ріст певного числа клітин стандартного штаму тест-мікробів в одиниці об’єму живильного середовища.
Одиницею активності пеніциліну є мінімальна кількість препарату, здатна затримувати ріст штама Staphylococcus aureus 209 у 50 мл живильного бульйону. Одиниця активності стрептоміцину - мінімальна кількість речовини, яка затримує ріст E. coli в 1 мл живильного бульйону.
Можна виражати біологічну активність в одиницях маси. Встановлено, наприклад, що 1 мг чистої основи стрептоміцину еквівалентний 1000 одиниць біологічної активності. Відповідно, одна одиниця активності стрептоміцину еквівалентна одному мкг чистої основи цього препарату. У зв’язку з цим зараз у більшості випадків кількість стрептоміцину виражають в мкг/мг або мкг/мл. Чим ближче число мкг/мг в препаратах стрептоміцину до 1000, тим вони чистіші і містять менше баластних речовин.
Сьогодні описано понад 6000 антибіотичних речовин. Розібратись у такому розмаїтті препаратів можливо тільки при відповідній їх класифікації. Існує декілька методичних підходів, які визначаються професійними інтересами. Для біологів, які вивчають організми-продуценти, умови утворення сполук найзручнішою буде класифікація за принципом біологічного походження антибіотиків. Для спеціаліста з механізмів фізіологічної дії препаратів зручнішою буде класифікація саме за ознаками біологічної дії. Для хіміків, що досліджують деталі хімічної будови молекул, підходить класифікація за хімічною будовою. Практичним лікарям зручніше класифікувати антибіотики за спектром їх біологічної дії.
Класифікація антибіотиків за біологічним походженням 1. Антибіотики грибкового походження: пеніциліни (Penicillium notatum, P. chryzogenum), цефалоспорини (Cephalosporium salmosynnematum), грізеофульвін (P. griseofulvum, P. patulum, P. nigricans), фузидин (Fusidium coccineum), мікроцид (P. vitale), тріхоцетин (Trichothecium roseum), фумагілін (Aspergillus fumigatus), термофілін (Lenzites thermophyla), лензітин (Lenzites sepiaria), хетомін (Chaetomium cochloides).
2. Антибіотики з актиноміцетів: а) аміноглікозиди: стрептоміцин (Streptomyces griseus), неоміцин (S. fradiae), мономіцин (S. circulans), канаміцин (S. kanamyseticus), тобраміцин (S. tenebrarius), гентаміцин (Micromonospora purpurea), сизоміцин (Micromonospora inyoensis); б) тетрацикліни: хлортетрациклін (S. aureofaciens), окситетрациклін (S. rimosus); в) левоміцетин або хлорамфенікол (S. venezuelae); г) макроліди: олеандоміцин, (S. antibioticus), еритроміцин (S. erythreus), д) лінкоміцин (S. lincolniensis); е) рифампіцини (S. mediterranei); є) полієнові антибіотики: ністатин (S. noursei), леворин (S. levorys Krass), амфотерицин B (S. nodosus), трихоміцин (S. hachijoensis); ж) інгібітори бета - лактамаз: клавуланова кислота (S. clavuligerus), карбапенем - оліванові кислоти (S. olivaceus), тієнаміцин (S. cattleya).
3. Антибіотики з бактерій: а) з представників роду Bacillus: поліміксини (B. polymyxa), бацитрацин, ліхеніформін (B. licheniformis), граміцидин С (B. brevis), субтілін (B. subtilis), едеїн (B. brevis), мікобацилін (B. subtilis), бутирозини (В. circulans); б) з прeдставників роду Pseudomonas: піоціанін (P. aeruginosa), пірpолнітрин (P. pirrocinia, P. aureofaciens, P. acidula), сорбістини (P. sorbistini), в) з представників інших родів бактерій: монобактами (Chromobacterium violaceum), нізин (Streptococcus lactis), продігіозин (Serratia marcescens), коліформін (E. coli), протапіни (Proteus vulgaris), стрептозин, диплококін (штами Streptococcus), азоміцин, нокардамін (нокардії).
4. Антибіотики з рослин: а) уснинова кислота (лишайник); б) хлорелін (Chlorella vulgaris); в) аренарин (безсмертник, Helichrysum arenarium); г) берберин (родина барбарисових); д) госсипол (бавовник шерстистий родини мальвових); е) іманін та новоіманін (звіробій); є) гордецин (зерна ячменю); ж) лютенарин (глечики жовті); з з) сальвін (шавлія лікарська); і) хінін (кора хінного дерева); й) хлорофіліпт (листя евкаліпта); и) аліцин (часник Allium sativum); к) рафанін (редиска Raphanus sativum); л) фазеолін (квасоля Phaseolus vulgaris).
5. Антибіотики з тваринних тканин: а) інтерферони (утворюються в організмі всіх хребетних в клітинах кісткового мозку, селезінки, макрофагах), б) лізоцим (сльози, слина, яйця); в) еритрин плацента); (еритроцити г) екмолін (риби). крові, печінка,
Класифікація антибіотиків за механізмом біологічної дії 1. Антибіотики – специфічні інгібітори синтезу клітинної стінки мікробів: а) бета-лактамні антибіотики (пеніциліни та цефалоспорини); б) циклосерин; в) група ванкоміцину; г) бацитрацин. 2. Антибіотики, які порушують молекулярну організацію і функцію клітинних мембран: а) поліміксини; б) полієни; в) граміцидини. 3. Антибіотики, які пригнічують синтез білка на рівні рибосом: а) левоміцетин (хлорамфенікол); б) макроліди; в) лінкоміцин; г) фузидин; д) тетрацикліни; е) аміноглікозиди. 4. Антибіотики - інгібітори синтезу РНК на рівні РНКполімерази: рифампіцини.
5. Антибіотики - інгібітори синтезу РНК на рівні ДНК матриці: а) актиноміцини; б) група ауреолової кислоти. 6. Антибіотики - інгібітори синтезу ДНК на рівні ДНК-матриці: а) мітоміцин С; б) антрацикліни; в) брунеоміцин; г) блеоміцин. 7. Антибіотики - інгібітори дихання: а) антиміцини; б) олігомицини; в) піоціанін; г) уснинова кислота. 8. Антибіотики - інгібітори окисного фосфорилювання: а) валіноміцин; б) граміцидини; в) коліцини; г) олігоміцин; д) тироцидин.
Класифікація антибіотиків за спектром біологічної дії 1. Протибактеріальні антибіотики: А. Вузького спектру дії, активні переважно проти грампозитивних мікроорганізмів: а) природні пеніциліни; б) напівсинтетичні пеніциліни (метицилін, оксацилін, клоксацилін та ін. ); б) цефалоспорини І покоління; в) бацитрацин; г) лінкоміцин; д) новобіоцин; е) фузидин; є) макроліди. Б. Протибактеріальні антибіотики широкого спектру дії: а) напівсинтетичні пеніциліни (ампіцилін, амоксицилін, карбеніцилін, тикарцилін, азлоцилін, мецилінам); б) цефалоспорини ІІ-IV поколінь; в) тетрацикліни; г) левоміцетин; д) аміноглікозиди; е) поліміксини; є) граміцидин С; ж) фторхінолони.
2. Протигрибкові (ністатин, леворин, амфотерицин В, грізеофульвін, трихоцетин). 3. Противірусні (амантадин, метизазон, ациклавір, госипол). відарабін, 4. Протипаразитарні (еметин, хінін, фумагілін). 5. Протипухлинні (флеоміцин, мітоміцин С, актиноміцини). блеоміцин,
Класифікація антибіотиків за хімічною будовою 1. Антибіотики ациклічної будови (аліцин, біформін, рафанін, ністатин, фумагілін, полієнові). 2. Антибіотики аліциклічної будови (хаульмугрова кислота, саркоміцин, актидіон, туєва кислота). 3. Тетрацикліни (хлортетрациклін, доксициклін). 4. Ароматичні антибіотики (левоміцетин, галова кислота). 5. Хінони (рапано, фумігатин, плюмбагін, ендокроцин). 6. Кисеньвмісні гетероциклічні сполуки (антиміцини, пеніцилова кислота, гризеофульвін, уснинова кислота, новобіоцин, трихоцетин). 7. Олігоміцини (олігоміцини А, В, С, ботриміцин, хондаміцин. фіноміцин) 8. Аміноглікозиди (стрептоміцин, тобраміцин, сизоміцин). канаміцин, мономіцин, 9. Азотовмісні гетероциклічні сполуки (продігіозин, нокардіомін, пуроміцин, пеніциліни).
За типом антимікробної дії антибіотики поділяються на бактерицидні (пеніциліни, стрептоміцин, цефалоспорини, поліміксини) та бактеріостатичні (тетрацикліни, левоміцетин, макроліди). Такий поділ антибіотиків має певне значення при виборі тактики лікування. При легкому і середньому ступеню тяжкості й перебігу інфекцій для забезпечення терапевтичного ефекту часто достатньо застосування антибіотиків бактеріостатичного типу, так як вважається, що захисні сили організму довершать розпочату антибіотиками справу.
Потреби медичних працівників сьогодні задовольняє класифікація антибіотиків, яка враховує особливості хімічної будови, механізму та спектру дії.
Антибактеріальні препарати Антибіотики І. Бета-лактамні антибіотики: А. Пеніциліни Б. Інгібітори бета-лактамаз і комбіновані препарати, до складу яких вони входять В. Цефалоспорини Г. Монобактами Д. Тієнаміцини (карбапенеми) ІІ. Макроліди ІІІ. Лінкозаміди IV. Тетрацикліни V. Аміноглікозиди
VI. Хлорамфеніколи VII. Глікопептиди VIII. Поліпептиди IX. Фторхінолони X. Інші антибіотики XI. Протипухлинні антибіотики Нітроімідазоли Нітрофурани Сульфаніламіди Диамінопіримідини Антимікобактеріальні препарати Протигрибкові препарати
До препаратів, що використовуються в лікарській практиці, ставляться певні вимоги: - висока вибірковість антимікробного ефекту в дозах, нетоксичних для організму; - відсутність або повільний розвиток резистентності збудників до препарату під час його застосування; - збереження антимікробного ефекту в рідинах організму, ексудатах, тканинах, відсутність або низький рівень зв’язування білками сироватки крові, інактивації тканинними ферментами; - всмоктуванння, розподіл і виведення препарату, що забезпечують терапевтичні концентрації в крові, тканинах, рідинах (в тому числі лікворі), які повинні швидко досягаються і підтримуються протягом тривалого періоду; особливого значення набуває створення високих концентрацій препарату в сечі, жовчі, калі, вогнищах ураження; - зручна лікарська форма, яка забезпечує максимальний ефект, і залишається стабільною при звичайних умовах зберігання.
Лабораторні методи вивчення чутливості мікроорганізмів до антибіотиків - диско-дифузійний, метод дисків - серійних розведень - прискорені методи
Живильні середовища для визначення чутливості бактерій до антибіотиків повинні відповідати таким вимогам: · бути стандартними та забезпечувати оптимальні умови росту мікроорганізмів; · не містити інгібіторів бактеріального росту і великої кількості стиму-ляторів; · не мати речовин, активність препаратів. що пригнічують
Диско-дифузійний метод вивчення антибіотикочутливості є найпростішим якісним методом і широко використовується для епідеміологічного контролю резистентності. Для виготовлення інокулюму 5 -10 однорідних колоній суспендують у 2 мл рідкого середовища або фізіологічного розчину. Бактеріальну суспензію (103 -105 КУО/мл в залежності від виду мікробів) в об’ємі 1 мл рівномірно розподіляють по поверхні середовища при покачуванні чашки, надлишок рідини видаляють піпеткою. Чашки підсушують при кімнатній температурі протягом 20 -30 хв, а потім на них на однаковій віддалі кладуть диски з антибіотиками.
Метод серійних розведень - у рідкому живильному середовищі - у щільному живильному середовищі
Розведення в щільному живильному середовищі
Прискорені методи визначення чутливості мікроорганізмів до антибіотиків · визначення змін ферментативної активності мікроорганізмів під впливом антибіотиків; · визначення кольору редокс-індикаторів при зміні окисно-відновного потенціалу під час росту бактерій у живильному середовищі; · цитологічна оцінка змін морфології бактеріальних клітин під впливом антибіотиків; · автоматизоване
До першої групи належить метод Роджерса, який орієнтується на здатність антибіотиків пригнічувати ферментативну активність чутливих мікроорганізмів, що супроводжується зміною кольору відповідного індикатора. Суть його полягає у диференційованій зміні червоного кольору фенолового червоного на жовтий або фіолетовий в залежності від чутливості досліджуваного штаму. У випадку чутливості до дії антибіотика не відбувається розкладання глюкози при культивуванні у середовищі, яке містить її та певні концентрації препарату.
Друга група методів реєструє зміни окисновідновного потенціалу середовища в процесі росту мікроорганізмів, про що свідчить зміна кольору резазурину, 1, 3, 5 -трифенилтетразолію хлориду, 2, 6 -дихлорфеноліндофенолу та інших, які додаються до середовища. Цей метод технічно простий, а результати можуть бути одержані через 2 -6 год.
Третя група методів Утворення інволюційних форм бактерій під впливом антибіотиків досліджують під фазово-контрастним чи антоптральним мікроскопом у спеціальних мікрокапсулах. Вони утворюються внаслідок дії бактеріостатичних концентрацій препарату. Під впливом суббактеріостатичних концентрацій, а також при резистентності досліджуваного штаму на поверхні агару виростають нормальні мікроколонії.
Автоматизоване визначення антибіотикочутливості
Помилки при визначенні антибіотикочутливості: - використання при посіві не чистої культури бактерій, а патологічного матеріалу; - збудники із встановленою антибіотикограмою і чутливі до певних препаратів часто елімінуються з організму в процесі лікування (при змішаній або суперінфекції); - незважаючи на чутливість збудника до антибіотика, терапія неефективна внаслідок їх внутрішньоклітинного розміщення і поганого проникнення препаратів всередину клітини; -можливість інактивації антибіотиків ферментними системами організму, зв’язування білками сироватки крові і тканин, некротичними масами; - погане проникненням препарату у вогнище інфекції внаслідок недостатнього кровопостачання останнього, утворенням фібринозних скупчень, несприятливі умови всмоктування та дифузії при колапсі, капіляротоксикозі
Під резистентністю мікроорганізмів до антибактеріальних засобів розуміють збереження їх здатності до розмноження в присутності таких концентрацій цих речовин, які створюються при введенні терапевтичних доз.
Типи стійкості бактерій до антибіотиків Перший тип - це природна стійкість, яка визначається властивостями даного виду або роду мікроорганізмів. Вона зумовлюється властивостями антибіотика або мікроорганізму. Прикладом такої резистентності є стійкість грамнегативних бактерій до бензилпеніциліну, бактерій - до протигрибкових, грибів - до антибактеріальних препаратів, а віруси чутливі тільки до специфічних противірусних засобів.
Другий тип - набута стійкість. Вона може бути первинною і вторинною. Термін “набута стійкість” застосовують у випадках, коли в чутливій до даного препарату популяції мікроорганізмів знаходять резистентні варіанти. Вона виникає, в основному, внаслідок мутацій, що відбуваються в геномі клітини.
Первинна стійкість (як результат мутації) виявляється в окремих клітинах популяції через її гетерогенність до початку лікування антибіотиками. Вторинна стійкість формується також за рахунок мутацій може зростати при контакті бактерій з антибіотиками. Мутації ненаправлені та не пов’язані із дією антибіотиків. Останні відіграють лише роль селекціонуючих агентів. Вони елімінують чутливі особини популяції і, відповідно, починають переважати резистентні клітини. Стійкість, що передається позахромосомними елементами
Залежно від швидкості виникнення мутантів набута вторинна стійкість буває двох типів: стрептоміциного й пеніцилінового. Перший виникає як “одноступенева мутація“, коли швидко відбувається утворення мутантів з високою стійкістю після одно-двократного контакту мікроба з антибіотиком. Ступінь її не залежить від концентрації препарату (стрептоміцину, рифампіцину, новобіоцину). Другий тип резистентності формується поступово, шляхом “багатоступеневих мутацій”. Селекція стійких варіантів при цьому відбувається повільно (пеніцилін, ванкоміцин, левоміцетин, поліміксин, циклосерин)
Резистентність мікробів до антибіотиків забезпечується генами, які локалізуються або у хромосомі, або у складі позахромосомних елементів спадковості (транспозони, плазміди). Хромосомні мутації - найчастіша причина зміни рецептора, мішені, з якою взаємодіють ліки. Так, білок Р 10 на 30 s субодиниці бактеріальної рибосоми є рецептором для прикріплення стрептоміцину. У бактерій, стійких до дії еритроміцину, може пошкоджуватись сайт на 50 s субодиниці рибосоми внаслідок метилювання 23 s р. РНК.
R-плазміди можуть містити від одного до десяти і більше різних генів лікарської резистентності, що робить мікроб нечутливим до переважної більшості антиібіотиків, які використовуються в клініці. Деякі з них (кон’югативні, трансмісивні) здатні передаватись від одного бактеріального штаму до іншого не тільки в межах одного виду, але й часто різних видів і навіть родів мікробів. Крім кон’югації можлива передача детермінант стійкості за допомогою трансдукції (у стафілококів), а також трансформації.
У деяких мікроорганізмів описано ще один клас мігруючих генетичних елементів - транспозони. Часто такі елементи виявляються у стафілококів, ентеробактерій (транспозон Tn 551 несе маркери резистентності до еритроміцину, Tn 552 - до пеніциліну, Tn 554 - до еритроміцину і спектиноміцину). Небезпека їх полягає в тому, що вони можуть інтегруватись як з кон югативними Rплазмідами, так і з трансдукуючими r-факторами.
Плазміди кодують синтез ферментів, які руйнують антибіотики. Наприклад, стафілококи, які резистентні до пеніциліну, цефалоспоринів, продукують -лактамазу. Грамнегативні бактерії (штами Proteus, Klebsiella, Escherichia) також здатні синтезувати цей фермент, який розщеплює ампіцилін, деякі цефалоспорини (цефалотин, цефалоридин, цефазолін та ін. ). Резистентні до левоміцетину бактерії синтезують хлорамфенікол-ацетилтрансферазу, штами, стійкі до аміноглікозидів, - ферменти аденілування, фосфорилювання, ацетилювання, які направлено проти відповідних антибіотиків.
Попередити формування антибіотикостійких популяцій можна за рахунок підвищення ефективності хіміотерапії: використанням комбінацій двох антимікробних сполук або антибіотиків з препаратами, які підвищують адсорбцію і проникнення їх у мікробну клітину, здатних інтенсифікувати їх поділ, поліпшувати доступ препарату до бактерій. Дія на вже сформовану в організмі стійку популяцію може включати елімінацію резистентних клітин шляхом зниження інтенсивності селективної дії антибіотиків, застосування препаратів з іншим механізмом дії; елімінацію плазмід сполуками, які діють на ДНК мікробів та їх мембрани, використанням антибіотиків зі сполуками, що сприяють більш інтенсивному поділу клітини, блокують ферменти, що руйнують препарати (пеніциліни, цефалоспорини, аміноглікозиди, хлорамфенікол), підвищують адсорбцію та проникнення антимікробних препаратів у клітину і підвищують природну чутливість останніх.
Основні принципи раціональної антибіотикотерапії І. Обгрунтовані показання до призначення антибіотика. ІІ. Вибір найбільш активного і найменш токсичного препарату. Найефективніші при певному виді інфекції, до яких чутлива більшість штамів даного збудника, називаються препаратами першого вибору (першого ряду, першої групи). Альтернативні препарати (другого ряду) призначаються тоді, коли препарати першої групи неефективні або коли штам виділеного збудника найчутливіший саме до них. Препарати резерву використовують лише у крайніх випадках (при неефективності першої і другої груп антибіотиків); як правило, вони викликають багато ускладнень.
ІІІ. Введення оптимальних доз препарату з оптимальною частотою та урахуванням тяжкості інфекційного процесу. ІV. Вибір оптимального способу введення препарату з урахуванням важкості і локалізації інфекційного процесу і особливостей фармакокінетики даного антибіотика. V. Встановлення тривалості курсу антибіотикотерапії. VI. Контроль за виліковуванням. VII. Моніторінг і профілактика негативних побічних реакцій і ускладнень. VIII. Вирішення питання про доцільність комбінованої антибіотикотерапії з урахуванням явищ синергізму та антагонізму між препаратами.
Побічна дія антибіотиків І. Алергічні реакції - небезпечні для життя (анафілактичний шок, ангіоневротичний набряк гортані) - безпечні для життя (шкірний зуд, кропив’янка, висипка, астматичні приступи, набряк Квінке, риніт, глосит, кон’юнктивіт, еозинофілія, фотодерматози від тетрацикліну, грізеофульвіну)
Побічна дія антибіотиків ІІ. Токсичні реакції - небезпечні для життя (токсична дія на кров, агранулоцитоз, апластична анемія, ендотоксичний шок – реакція Яриш. Герксгеймера) - безпечні для життя (ураження вестибулярного та слухового апарату від аміноглікозидів, периферичний неврит, нудота, блювота, гіперемія ротоглотки, діарея, гепатотоксичність, нефротоксичність, ембріотоксина дія стрептоміцину, тетрацикліну (пігментація зубів, затримка скелетоутворення)
Побічна дія антибіотиків ІІІ. Дисбактеріози - небезпечні для життя (генералізований кандидозний сепсис, стафілококовий ентероколіт, вторинні пневмонії, що викликаються грамнегативними мікроорганізмами - незагрозливі для життя (місцеві кандидози – молочниця)
Скачать презентацию Кафедра медичної біології мікробіології вірусології та імунології Мікробіологічні
9d3a3e48dd4148f24e75403593e2712f.ppt