Іван Нечуй-Левицький Сім я в якій формувався і розвивався

Іван Нечуй-Левицький Сім’я, в якій формувався і розвивався його внутрішній світ

l Народився Левицький 13 листопада 1838 р, в м. Стеблеві, тоді Канівського повіту, над Россю. Він був найстарший з дітей у родині стеблівського священика. Рід Левицьких — давній духовний рід, який кілька поколіннь відбував свою службу в тому-ж таки Стеблеві, зв’язаний родинними переказами та становими традиціями з тими часами, коли на Україні все духовенство було ще виборне.

l Цей побут, добре знайомий Левицькому, яскраво відбився в популярній його повісті „Старосвітські батюшки та матушки". „Я люблю цей дух стародавніх домів, — писав згодом Левицький, опинившись на старосвітському дворищі. — І мої думки без моєї волі несамохіть перелетіли в давню давнину, в світлицю мого діда. Перед моїми очима встала уся обстава давніх дідових покоїв, одразу виникли, мов з туману, давні люди того часу, сивобороді діди з поморщеними щоками, але здорові, кремезні й веселі, бабусі в простих убраннях, але з щирим непотайним серцем; виникли, мов з туману, старі сиві українські шляхтичі в довгих сіртуках з вузенькими рукавами, з намотаними на шиї чорними шовковими хустками, їх старі жінки в білих чіпках або шовкових хусточках на голові, в довгих шалях на плечах, з народньою мовою в устах, з народніми веселими жартами в розмові. ”

l Батько його, Семен Степанович Лсвицьквй, був, як на свої часи, особою не аби-якою і як людина, і як священик, — з певними культурними традиціями та звичками. Він любив книгу й мав цілу бібліотеку з друкованих та рукописних книг, уславився за доброго казнодію, завів у Стеблеві школу й мріяв навіть про громадську крамницю, щоб визволвти селян від крутійства місцевих крамарів

l Про матір письменник згадує тепло, з великою любов'ю, як про людину, що власне всю родину тримала під впливом своєї не аби -якої вдачі. Висока на зріст, весела, говірка, співуча, Ганна Лукіянівна була з давнього козацького роду і принесла в родину демократичні традиції й ту прирожденну інтелігентність, яка часто буває у нас окрасою навіть мало освіченої жінки. Говорила вона тільки по-українськи, чудово співала, грамотна була тільки по церковному — і через те в родині панувала народня мова. Та й усі хатні обставини тодішнього побуту духовенства пасували до патріархальної постаті Ганни Лукіянівни.

l Як згадано, в родині панувала українська мова. Діти слухали тих самих казок, тих самих пісень співали, що й їхні однолітки, селянські діти; брали участь у всіх церемоніях народнього життя, як весілля, хрестини, похорон, тощо, які відбувалися відповідно до народнього ритуалу. Жодної стіни між собою та народною масою не знаючи, Левицький ще за дитячих літ, цілком несвідомо, але міцно увібрав у себе те здорове зерно щирого демократизму, яке згодом зійшло й виявилося в його

l І тим більше, що цій стихії сама природа сприяла не помалу. Куток, де народився й прожив свої дитячі літа Левицький, справді навіки може врізатись і заполонити чулу та вразливу душу. „Од самого берега Росі, на південь, де Канівський повіт сходиться з Звенигородським, починається такий рай, якого трудно знайти на Україні, — пише згодом сам Левицький у повісті „Бурлачка

l Такий був той край за дитинства Левицького і, треба сказати, такий він і лишився в його згадках до самої смерті. Хоч як він за той довгий час змінився, але ці зміни для письменника вже не існували: він увесь час був під чарами й романтикою своїх дитячих вражень.

Презентацію підготували: Гаряжа Леся Гаряжа Ольга Василь Єлизавета