Іван Карпенко-Карий v Біографія v Життя та творчість
Іван Карпенко-Карий (справжнє прізвище — Тобілевич; 29 вересня 1845, с. Арсенівка, Бобринецького повіту Херсонської губернії, тепер Новомиргородський район, Кіровоградська область — 2 вересня 1907, Берлін) — український письменник, драматург, актор, ерудит, брат Миколи Садовського та Панаса Саксаганського. На його честь названо Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка. Карого.
Справжнє ім'я — Іван Карпович Тобілевич(псевдонім «Карпенко-Карий» поєднує в собі ім'я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого — героя п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля» ). Народився в родині зубожілого дрібного шляхтича, управителя поміщицького маєтку.
Біографія
Навчався в Бобринецькому повітовому училищі. З 1859 р. працював писарчуком станового пристава в містечку Мала Виска, пізніше — канцеляристом міської управи. 1864 — на службі в повітовому суді. 1865 — переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь у аматорських виставах О. Тарковського, публікував літературно-критичні статті, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича.
1870 — одружився з Надією Карлівною Тарковською, тіткою єлисаветградського поета й журналіста Арсенія Тарковського (її внучатий племінник — відомий російський кінорежисер Андрій Тарковський). Як посаг отримав родинний хутір Тарковських. Надія Карлівна народила йому 7 дітей. 1881 — втратив дружину Надію, наступного року померла дочка Галина. 1883 — в альманасі «Рада» надрукував оповідання «Новобранець» , підписане псевдонімом Гнат Карий. За неблагонадійність був звільнений із посади секретаря поліції. Вступив до театральної трупи М. Старицького.
1883 — одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М. Старицького. 1884 — заарештований і засланий до Новочеркаська. Працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню. У засланні написав свою першу драму «Чабан» ( «Бурлака» ), а також п'єси «Бондарівна» , «Розумний і дурень» , «Наймичка» , «Безталанна» . 1886– 1887 — опублікував п'єси «Бондарівна» , «Розумний і дурень» , «Наймичка» , «Безталанна» , «Мартин Боруля» . Один з останніх фотопортретів, 1905 рік 1886 — у Херсоні вийшов перший «Збірник драматичних творів» І. Карпенка-Карого
1887 — отримавши дозвіл на звільнення, повернувся з дружиною Софією в Україну й оселився на хуторі, названому на честь першої дружини, Надії (у Єлисаветградському повіті). Нині хутір є історикокультурним заповідником. 1888 — з І. Карпенка-Карого зняли гласний нагляд. Він вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше — до трупи іншого брата — Панаса Саксаганського. 1890 — вступив до товариства українських артистів, написав комедію «Сто тисяч» . 1897 — склав записку до з'їзду сценічних діячів у Москві, присвячену переслідуванню українського театру, яку з трибуни з'їзду виголосив Панас Саксаганський.
1899 — написав історичну трагедію «Сава Чалий» , присвячену подіям гайдамаччини 18 століття. 1900– 1904 — створив власну трупу, написав п'єси «Хазяїн» , «Суєта» , «Житейське море» . 1906 — захворів, залишив сцену й виїхав на лікування до Берліна. 15 вересня 1907 року Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі Надія.
Творчість
Комедія «Мартин Боруля» Започатковує блискучий ряд «серйозних комедій» І. Тобілевича «Мартин Боруля» (1886), твір з багатьох точок зору показовий. Темою п'єси послужило таке досить поширене явище, як бажання представників приниженого і обмеженого в правах третього стану перейти за допомогою грошей у стан вищий, прагнення багатого селянина дорівнятися до дворянства. Ситуація відома ще від «Міщанина — шляхтича» Ж. -Б. Мольєра і нашої давньої сатири «Доказательства Хама Даніеля Кукси потомственні» . Тільки у І. Тобілевича прагнення Мартина «вийти на дворянську лінію» — це спроба самозахисту «маленької людини» у несправедливому суспільстві.
Комедії «Сто тисяч» та «Хазяїн» Наступним етапом у становленні соціально- психологічної комедії Івана Карпенка-Карого стали «Сто тисяч» та «Хазяїн» , у яких в динаміці подано єдиний психологічний тип людини, одержимої жадобою збагачення. Цей тип також давно відомий в літературі — Скупий лицар у Олександра Пушкіна, Плюшкін — у Миколи Гоголя, Гобсек — в Оноре де Бальзака. Якщо названі класики лише роблять припущення про те, що призвело їхніх героїв до певного психологічного стану, абсурдності дій, то Іван Тобілевич розкриває проблему детально.
П'єса «Паливода XVIII століття» І. Карпенко-Карий завжди був сміливим експерементатором драматичних форм, в тому числі і в галузі комедіографії. Так п'єса «Паливода XVIII століття» , яку дослідники трактують як повернення до романтично-побутового театру, насправді ж є чуйною стилізацією форм і мотивів народного театру. Драматург не боїться буквально зупинити фабульний розвиток дії, щоб розіграти невеличкий анекдот. Ця комедія — своєрідний «монтаж атракціонів» , до якого мистецтво дійде у 20 -ті роки ХХ століття через Ейзенштейна, Мейєрхольда і Брехта.
Комедія «Чумаки» Своєрідним калейдоскопам інтермедійних сюжетів стала комедія «Чумаки» , цементуючим початком якої став образ Віталія — «премудрого Соломона» , як його називають односельці. Він з'ясовує для себе сутність своїх земляків. Для цього І. Тобілевич в п'єсі подає типи простих селян. І ми зробимо висновок, що автор не любить найбідніших бідняків — люмпенів. Не любить за їхню темність й відсутність людської гідності, за лінощі й жорстокість, непередбачливість і полохливість, жадібність і нечуйність — за відсутність елементарних чеснот.
Чумаки В останньому акті «Чумаків» Віталій, випробовуючи односельців, прикинувся пограбованим і розореним. Він просить у братів і сестер во Христі відстрочки повернення їм грошей, вкладених у чумачку. Ті ж чинять розправу. Розлючений, осатанілий натовп готовий роздерти його на шматки. Тоді Віталій знімає з себе черес, наповнений грішми, і дражнить ним земляків, як зграю скажених собак.
П'єси Усього І. Карпенко-Карий написав 18 п'єс: Бурлака (1883) Безталанна (1884) Бондарівна (1884) Розумний і дурень (1885) Наймичка (1885) Мартин Боруля (1886) Гроші (1889) Сто тисяч (1889) Батькова казка (1892) Паливода XVIII століття (1893) Лиха іскра поле спалить і сама щезне (1895) Понад Дніпром (1897) Чумаки (1897) Сава Чалий (1899) Хазяїн (1900) Гандзя (1902) Суета (1903) Житейськеє море (1904)
Скачать презентацию Іван Карпенко-Карий v Біографія v Життя та творчість
карпенко-карий.pptx