ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОГО КАЗНАЧЕЙСТВА УКРАЇНИ

ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОГО КАЗНАЧЕЙСТВА УКРАЇНИ ! ПИСКАРЬОВ А МАРІЯ ГР. ФК-12

Історія зародження, становлення i розвитку казначейства надзвичайно багата i тривала. Термін «казначейство» походить від поняття «казна» , яке в перекладі з тюркської означає сукупність фінансових ресурсів держави. Казначейство (the treasury) в перекладі з англійської означає скарб, цінність. Процес створення казначейства почався у ті часи управління казною, коли не існувало чіткого розмежування між особистою власністю титулованого володаря та власністю держави.

Історично казначейство виконувало кілька функцій: - відповідало за збереження багатства держави; - було місцем, куди збиралися платежі в державі i з якого держава здійснювала виплати; - відповідало (під королівським наглядом) за карбування монет; - виконувало функцію облікового відомства.

Прообразом казначейства можна вважати княжу казну Ярослава Мудрого i його спадкоємців, яка слугувала сховищем матеріальних цінностей. Про неї вперше згадується у збірці норм давньоруського законодавства, яка відома під назвою “руська правда”. Наявність окремого уповноваженого органу в системі виконавчої влади держави, який покликаний відповідати за здійснення та формування державної фінансової політики – це закономірність для всіх епох і країн.

Фінансова система Запорозької Січі сформувалася під впливом бюджетно-фіскальних інститутів польської, київської і литовської доби в україні. В Запорозькій Січі скарбниця була сховищем не лише грошей, а й цінностей, які надходили в розпорядження Коша. Скарбниця слугувала також архівом і складом військових клейнодів i оздоб, виконувала роль арсеналу, де зберігалися бойові припаси i зброя. Січова скарбниця функціонувала як касовий центр виконання запорозького бюджету, тобто як державна скарбниця, до якої стягували доходи. До службових обов'язків січового скарбника – шафаря – входило приймання доходів, видача грошей і речей, ведення обліку касових сум i матеріальних цінностей, складання звітів кошовому та козацькій раді.

Спробу розділити державні та власні кошти зробив у 1710 році гетьман Пилип Орлик, уклавши із запо розькими козаками договір, що дістав назву: «конституція права i вольностей війська запорізького» , відповідно до якого державний скарб відокремлювався від особистих коштів гетьмана, і передавався в розпорядження генерального під скарбія.

Другу спробу реорганізувати українські фінанси зробив гетьман Д. Апостол (1727– 1734). 1728 року у день коронації петра I гетьман Д. Апостол подав петицію про повернення україні колишніх прав і вольностей згідно з угодою 1654 року. Натомість одержав так звані «решительные пункты» , за якими: • Гетьман не мав права вести дипломатичні переговори; • Генеральну старшину та полковників затверджував цар; • Для контролю за гетьманськими фінансами запроваджувалися посади не одного, а відразу двох підскарбіїв росіянина та українця; • Мито за товари, які ввозилися до україни, мало

Казначейство як структура для нашої держави не нова. Казначейство як спеціальний державний фінансовий орган, що здійснює касове виконання державного бюджету, було засновано 1822 року, коли у складі міністерства фінансів росії було створено департамент державного казначейства. З жовтня 1917 року було розпочато численні перетворення фінансового апарату, якому було визначено роль виконавця загального обліку народного господарства. Декретом ради народних комісарів від 4 травня 1919 року департамент державного казначейства було скасовано і злито з народним банком РРФСР.

До середини 1993 року в україні діяла банківська система виконання державного бюджету, що перейшла у спадок від СРСР із його централізованою економікою та однорівневою банківською системою. Тогочасна практика касового виконання державного бюджету була розрахована на систему єдиного банку і не відповідала дворівневій банківській системі, яка почала формуватися в україні наприкінці 80 х років. Дворівнева система передбачала, з одного боку, відповідальність центрального банку за розмір емісії, а з іншого – економічну самостійність комерційних банків, що здійснювали операції у межах залучених коштів і банківського капіталу.

З утворенням державного казначейства відбувся перерозподіл функціональних повноважень щодо касового виконання бюджету між головними учасниками бюджетного процесу: органами казначейства, банківськими установами і фінансовими органами з подальшим їх зосередженням у казначейській системі. Ще деякий час має місце змішана система касового виконання бюджету за доходами та видатками. І лише з входженням державного казначейства в систему електронних платежів національного банку україни починає повнофункціонально працювати казначейська система касового виконання бюджету.

Розвиток органів державного казначейства супроводжувався стрімким розвитком казначейських інформаційних технологій. Держказначей ство має розвинену регіональну мережу підвідомчих структур, взаємодіє із великою кількістю учасників бюджетного процесу. Прагнення до єдиної системи інформації є одним із перспективних напрямів діяльності держказначейства, що потребує сучасного розвитку телекомунікацій та їхнього середовища, який дасть змогу включатися в електронний документообіг з НБУ, кредитними організаціями, податковими органами, розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів. Цей процес передбачає системний підхід до вибору апаратних і про грамних рішень щодо реалізації казначейських технологій і на територіальному, і на центральному рівні.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ !