Історія розвитку науки Наука як продуктивна сила розвитку

Історія розвитку науки. Наука, як продуктивна сила розвитку суспільства Тема 1. Викладач : доцент кафедри, к. т. н. Ткаченко Л. В.

Лекція 1. План лекції 1. Предмет, мета, завдання дисципліни, її місце у навчальному плані. 2. Історія розвитку науки. 3. Наука як система знань та сфера людської діяльності. 4. Науковий прогрес та науково-технічні революції. 5. Наукові та науково-педагогічні кадри в Україні.

Стан розвитку готельно-ресторанного господарства сьогодення обумовлює високі вимоги до знань студентів, їх творчого розвитку, уміння знаходити найбільш раціональні технологічні та організаційні рішення; добре орієнтуватись у виборі наукової інформації; ставити й вирішувати різні завдання. Використання поставлених завдань можливе у випадку опанування студентами (майбутніми фахівцями) новітніх знань у галузі наукових досліджень.

Метою вивчення дисципліни „Основи наукових досліджень” ¡ ¡ ¡ є засвоєння знань та придбання навичок студентами - майбутніми фахівцами з готельноресторанної справи; - систематизованого уявлення про теоретичне і практичне підґрунтя для ефективного проведення наукових досліджень; - ознайомлення студентів із методологією дослідження, інформаційним забезпеченням науково-дослідної роботи, методами аналізу наукових результатів; опанування основних вимог щодо виконання і оформлення наукових робіт; введення елементів наукової творчості у професійно орієнтовані дисципліни.

Результатом вивчення дисципліни ¡ ¡ є опанування знаннями щодо організації науково-дослідної роботи, методології проведення наукових досліджень, опрацювання результатів досліджень, підготовки і оформлення різних видів наукових робіт студентів: курсової роботи, наукової доповіді, звітної документації.

Наука - це сфера дослідницької діяльності, що спрямована на виробництво нових знань про природу, суспільство і процеси мислення.

Наука — система знань про закономірності розвитку природи, суспільства і мислення.

Наука розвивається в трьох напрямах: мікросвіт - вирішення проблеми на рівні елементарних частин і атомних структур; мегасвіт - вивчення Всесвіту, починаючи з сонячної системи до сфер позагалактичного простору; макросвіт - вивчення функцій вищих структур живої матерії.

Основне завдання науки — виявлення об’єктивних законів дійсності. Головна мета науки — істинне знання.

Критерії ¡ ¡ ¡ науковості, які відрізняють науку від інших форм пізнання є: об’єктивність, системність, практична націленість, орієнтація на передбачення, сувора доказовість, обґрунтованість і достовірність результатів.

Наука як єдина система знань поділяється на певні галузі (окремі науки). За предметом і методом пізнання розрізняють ¡ науки про природу — природничі; ¡ науки про суспільство — суспільні; науки про розвиток техніки ¡ - технічні науки.

Функції науки · ¡ пізнавальна — задоволення потреб людей у пізнанні законів природи, суспільства, мислення; практично-дієва — постійне вдосконалення виробництва і системи суспільних відносин як безпосередньої виробничої сили; культурно-виховна — розвиток культури, гуманізація виховання і формування інтелекту людини;

За співвідношенням із практикою виділяють фундаментальні науки (які не мають прямої практичної орієнтації) і прикладні науки (націлені на безпосереднє практичне використання наукових результатів).

. Історія розвитку науки Століттями і тисячоліттями досвід накопичувався, певним чином узагальнювався і передавався наступним поколінням. Механізм наслідування накопичених відомостей поступово вдосконалювався за рахунок встановлення певних обрядів, традицій, а потім - і писемності. Так виникла історично перша форма науки (наука античного світу), предмет вивчення якої становила вся природа в цілому.

Історично наука пройшла довгий і складний шлях розвитку від первинних, елементарних знань про природу до пізнання складних закономірностей природи, суспільного розвитку та людського мислення. Перші елементи науки з´явилися ще у стародавньому світі у зв´язку з потребами суспільної практики і носили суто практичний характер.

У V ст. до н. е. з натурфілософської системи античної науки в самостійну галузь пізнання починає виділятися математика, яка поділялася на арифметику і геометрію. В середині IV ст. до н. е. відособлюється астрономія.

У стародавній Греції в науці зароджується науковий рівень пізнання. Елліністичний період давньогрецької науки характеризується створенням перших теоретичних систем у галузі геометрії (Евклід), механіки (Архімед), астрономії (Птоломей). Корифеї науки стародавньої Греції - Арістотель, Архімед та інші в своїх дослідженнях для опису об'єктивних закономірностей користувались абстракціями, заклавши основи доказу уявлення про ідеалізований матеріал, що є важливою рисою науки. В епоху Середньовіччя великий вклад у розвиток науки внесли вчені арабського Сходу і середньої Азії: Ібн Сіна, Ібн Рушд, Біруніта інші.

З другої половини XV ст. в епоху Відродження починається період значного розвитку природознавства як науки, початок якого (середина XV ст. - середина XVI ст. ) характеризується нагромадженням значного фактичного матеріалу про природу, отриманого експериментальними дослідженнями. У цей час проходить подальша диференціація науки; в університетах починають викладати основи фундаментальних наукових дисциплін - математики, хімії, фізики.

Другий період у розвитку науки, характеризується як революційний, припадає на середину XVI ст. і до кінця XIX ст. Саме в цей період були зроблені значні відкриття в фізиці, хімії, механіці, математиці, біології, астрономії, геології. Ця епоха дала плеяду видатних учених, праці яких сильно вплинули на подальший розвиток науки. Геоцентрична система побудови світу, створена Птоломеєм у II с. , заміняється геліоцентричною, винайденою М. Коперником, Г. Галілеєм. До цього періоду належить створення аналітичної геометрії Р. Декартом, логарифмів Дж. Непером, диференціального і інтегрального обчислення І. Ньютоном і Г. Лейбніцем. Як самостійні науки виникли хімія, ботаніка, фізіологія і геологія.

У період кінця XVII ст. І. Ньютоном був відкритий закон всесвітнього тяжіння. По суті це була перша наукова революція, пов'язана з іменами Леонардо Да Вінчі, Г. Галілея, Й. Кеплера, М. В. Ломоносова та інших видатних учених.

Промислова революція кінця XVIII ст. - початку XIX ст. - винахід Д. Уаттом парової машини, яка перетворювала теплову енергію в механічну, стали могутнім стимулом подальшого розвитку науки. Фізики відкрили електричний струм і явище електромагнітної індукції (представниками науки були А. Вольт, В. Петров, А. Ампер, М. Фарадей), успішно розроблялась хвильова теорія світла (Т. Юнг, О. Френель). Сформувалися: біологія як наука про закони життя і розвитку живих організмів, порівняльної анатомія, морфологія, палеонтологія, еволюційне вчення Ч. Дарвіна. Нагромадження фундаментальних результатів з питань дослідження живої і неживої природи сприяло створенню умов для великих відкриттів XIX століття, які, в свою чергу, стимулювали швидкий розвиток усіх природничих наук.

¡ ¡ Наприкінці XIX ст. - на початку XX ст. революція в природознавстві вступила в нову, специфічну стадію, фізика переступила поріг мікросвіту, був відкритий електрон, закладені основи квантової механіки (М. Планк, 1900 р. ). Було встановлено, що закони мікросвіту істотно відрізняються від законів класичної механіки, а в природі взагалі немає «останніх» будь-яких малих величин. Електрон, так само невичерпаний, як і атом, природа безкінечна.

У середині XX ст. розпочалася науково-технічна революція, яка є корінним, якісним, перетворенням продуктивних сил. У цей період провідну роль посідає наука щодо техніки і виробництва.

Перша науково-технічна революція (XV—XVII ст. ) ¡ Перша НТР відкинула систему Аристотеля і геоцентричне вчення Птоломея, подолала середньовічну схоластику і зусиллями Коперника, Кеплера, Галілея, Декарта, Ньютона та інших вчених створила наукові основи математики, астрономії, механіки, медицини, тобто саме природознавство. Цей період характеризується масштабним розвитком промислового виробництва. На зміну феодальній суспільно-економічній формації прийшла капіталістична, що характеризується розвитком продуктивних сил і ускладненням виробничих відносин.

Друга науково-технічна революція (XIX ст. ) ¡ Друга НТР зруйнувала метафізичні ідеї незмінності природи і утвердила діалектичні ідеї загального розвитку і зв'язку у природі на основі атомістичної теорії і періодичного закону в хімії, вчення про збереження і перетворення енергії у фізиці, а також клітинної й еволюційної теорії у біології. Вплив науки ще більше виявляється у розвитку продуктивних сил, з'являються нові галузі виробництва, загострюються суперечності з виробничими відносинами у суспільстві.

Третя науково-технічна революція (з кінця XIX ст. ) ¡ Третя НТР почалася з руйнування концепції неподільного атома і створення квантовомеханічної системи світосприймання, яка характеризується кількісними фізичними властивостями мікросистем. У ході цієї революції наука проявляє революціонізуючий вплив на розвиток виробництва і виробничих відносин. Науково-технічна революція (НТР) розпочалася у фізиці, поширилася потім на хімію, теоретичну і технічну кібернетику, космознавство та інші науки. До середини 50 -х років вона охопила біологію і набула, таким чином, загального характеру.

Четверта науково-технічна революція (з середини XX ст. ) ¡ Четверта НТР охопила інтелектуальну діяльність, починаючи з інформаційних образів в економіці, штучного інтелекту у нових технологіях і продовжується в біології, інформатизації суспільства, розвивається світова глобалізація у науці і техніці.

Основними рисами НТР є: швидкість розвитку науки, перетворення науки в безпосередню виробничу силу; ¡ всеосяжність; ¡ зміна технічної та технологічної бази господарства світу. ¡

науково-технічна революція ¡ корінне якісне перетворення, якісний стрибок у структурі і динаміці розвитку продуктивних сил, корінна перебудова технічних основ матеріального виробництва на основі перетворення науки в провідний чинник виробництва.

Організація наукової діяльності в Україні ¡ ¡ Вищим державним науковим центром є Національна академія наук України (НАНУ). Для підготовки наукових кадрів в Україні діє аспірантура, докторантура, а також самостійна робота спеціалістів по написанню дисертації без відриву від виробництва (здобувачі).

Міністерство освіти і науки України ¡ (МОН України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

¡ Науковий ступінь (учений ступінь, академічний ступінь, титул) — ступінь кваліфікаційної системи в науці, що дозволяє ранжувати наукових діячів і науково-педагогічних працівників у певній галузі знання на окремих етапах академічної кар'єри.

Науковими ступенями в Україні ( до впровадження нового Закону) були : Кандидат наук Доктор наук Наукові ступені присуджують спеціалізовані вчені ради на підставі прилюдного захисту дисертацій. Рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів затверджуються Департаментом атестації кадрів Міністерства освіти і науки України.

Закон України "Про вищу освіту" Закон прийнято Верховною Радою і підписано Президентом України П. Порошенко 01. 07. 2014 № 1556 -VII

Згідно до нового Закону України ¡ ¡ ¡ Підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітньопрофесійними, освітньо-науковими, науковими програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврcький) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий) рівень; науковий рівень.

Початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти ¡ відповідає п’ятому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою загальнокультурної та професійно орієнтованої підготовки, спеціальних умінь і знань, а також певного досвіду їх практичного застосування з метою виконання типових завдань, що передбачені для первинних посад у відповідній галузі професійної діяльності.

Перший (бакалаврський) рівень вищої освіти ¡ відповідає шостому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою теоретичних знань та практичних умінь і навичок, достатніх для успішного виконання професійних обов’язків за обраною спеціальністю.

Другий (магістерський) рівень вищої освіти ¡ відповідає сьомому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою поглиблених теоретичних та/або практичних знань, умінь, навичок за обраною спеціальністю, загальних засад методології наукової та/або професійної діяльності, інших компетентностей, достатніх для ефективного виконання завдань інноваційного характеру відповідного рівня професійної діяльності.

Третій (освітньо-науковий) рівень вищої освіти ¡ відповідає восьмому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою теоретичних знань, умінь, навичок та інших компетентностей, достатніх для продукування нових ідей, розв’язання комплексних проблем у галузі професійної та/або дослідницько-інноваційної діяльності, оволодіння методологією наукової та педагогічної діяльності, а також проведення власного наукового дослідження, результати якого мають наукову новизну, теоретичне та практичне значення.

Науковий рівень вищої освіти ¡ відповідає дев’ятому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає набуття компетентностей з розроблення і впровадження методології та методики дослідницької роботи, створення нових системоутворюючих знань та/або прогресивних технологій, розв’язання важливої наукової або прикладної проблеми, яка має загальнонаціональне або світове значення.

Вченими званнями в Україні є: ¡ ¡ Старший науковий співробітник Доцент Професор

Президент НАНУ Патон Б. Є. 27 листопада 2013 р. виповнилося 95 років

¡ Хоч як це несподівано для вас звучатиме, але Україна досі має першорядну за європейськими мірками науку. Це першою чергою стосується природничих і технічних дисциплін. Але цей статус збережено не завдяки державі, а завдяки ентузіазмові та героїзмові наших учених. Думаю, пам’ятник колись поставлять професору Патону – людині консервативній, але вольовій і порядній. Саме він свого часу не дав розкрасти комплекс Академії наук у 1990 -ті роки.