Інструменти валютного регулювання Інструменти валютного регулювання

«Інструменти валютного регулювання»

Інструменти валютного регулювання: ü інструменти прямого впливу; ü інструменти опосередкованого впливу. Інструменти прямого впливу - розроблені спеціально для регулювання валютних відносин в країні: ü економічні; ü адміністративні. Економічні інструменти: 1) девізна політика; 2) диверсифікація валютних резервів; 3) регулювання режиму валютного курсу; 4) політика девальвації і ревальвації валют.

Адміністративні інструменти - сукупність заходів з нормативно-правового регулювання окремих аспектів функціонування валютного ринку країни та діяльності його учасників. Основний інструмент - політика валютних обмежень. Інструменти опосередкованого впливу використовуються в ході здійснення монетарної політики держави для регулювання пропозиції грошей в країні, впливаючи при цьому на динаміку обмінного курсу: 1) дисконтна політика; 2) політика обов’язкових резервів; 3) політика відкритого ринку.

Девізна політика - вплив на валютний курс шляхом купівлі-продажу центральним банком іноземної валюти. Валютні інтервенції - втручання центрального банку в здійснення операцій на валютному ринку держави з метою впливу на обмінний курс національної валюти шляхом продажу чи купівлі іноземної валюти. За умови надлишкової пропозиції іноземної валюти центральний банк скуповує її, щоб не допустити необґрунтованого зміцнення національної грошової одиниці. Коли надходжень валютних коштів на внутрішній ринок недостатньо – центральний банк продає іноземну валюту з тим, щоб не допустити зниження обмінного курсу національної валюти.

Диверсифікація валютних резервів - регулювання структури офіційних валютних резервів держави шляхом включення до їхнього складу іноземних валют різних країн. Валютні резерви - офіційні запаси іноземної валюти, що перебувають у центральному банку, в банківських установах інших країн та міжнародних валютнокредитних організаціях. Передбачає продаж нестабільних валют і купівлі більш стійких валют, а також валют, необхідних для проведення міжнародних розрахунків та інтервенцій. Дозволяє управляти валютним ризиком країни в періоди економічної нестабільності.

Регулювання режиму валютного курсу – діяльність центрального банку, спрямована на встановлення порядку визначення і зміни обмінного курсу національної валюти відносно іноземних валют.

Режим обмінного курсу без суверенного платіжного засобу - валюта іншої країни циркулює як єдиний законний засіб платежу (формальна доларизація), або країна належить до монетарного чи валютного союзу, в якому циркулює такий же, як і в союзі, засіб платежу. Доларизація (євроїзація) - повна заміна національної валюти іноземною, наприклад, доларом США або євро. Повна відмова від емісії націоналної валюти, контролю над внутрішньою грошово-кредитною політикою.

Режими фіксованих валютних куpсiв - зобов’язання постійної підтримки конкретного курсу національної валюти щодо іноземної незалежно від попиту та пропозиції на валютному ринку. Коливання валютного курсу взагалі відсутні або можуть допускатися у межах до +1 %.

ü ü Режим валютного бюро: курс національної валюти до валюти-лідера фіксується у законодавчому порядку; грошова база повинна мати 100 % покриття чистими міжнародними активами центрального банку; центральний банк відмовляється від будь-яких активних операції з внутрішніми активами; зміни в грошовій базі відбуваються винятково в результаті змін у міжнародних активах. При цьому країна формально зберігає свою грошову одиницю, центральний банк як емісійний центр і можливість одержувати емісійний дохід (seigniorage) від розміщення валютних резервів на міжнародних ринках.

Вибір валюти-якоря: долар чи євро? Центральний банк не може фінансувати дефіцит бюджету, що створює прямі бюджетні обмеження. Центральний банк не може рефінансувати комерційні банки, що змушує останні обмежувати кредитування реального сектору для уникнення ризиків.

Режими фіксованої прив’язки “Прив’язування” національної валюти до однієї з провідних іноземних валют - курс національної валюти автоматично змінюється у тих самих пропорціях, що й курс базової валюти. “Прив’язування” до провідної резервної валюти. Режим, за якого об’єктом прив’язування є долар, використовують, зокрема, такі країни, як Аргентина, Сальвадор, Еквадор, Венесуела, Таїті, Оман, Сирія, Нігерія, Ангола. “Прив’язування” до валюти країни – головного зовнішньоторговельного або фінансового партнера. Наприклад, Бутан – до індійської рупії, Намібія, Лесото, Свазіленд – до ренда ПАР.

Фіксація курсу колективної валюти, тобто спільної валюти групи країн, до однієї з провідних іноземних валют розвинутих країн. Наприклад, до долара США зафіксовано курс східнокарибського долара, який використовують як спільну валюту деякі держави Карибського басейну: Ангілья, Антигуа та Барбуда, Домініка, Гренада, Сент. Лусія, Сент-Вінсент і Гренадини, Сент-Кітс і Невіс. “Прив’язування” національної валюти до валютного композиту - тверда фіксація курсу національної грошової одиниці до певної групи валют або якоїсь однієї колективної валюти.

Фіксація курсу до спеціальних прав запозичення, тобто міжнародних платіжних засобів, які випускаються МВФ для безготівкових розрахунків між його членами. Такий режим використовують: Лівія, М’янма, Руанда, Сейшельські Острови. Фіксація курсу до “валютного кошика”, тобто групи іноземних валют, підібраних у певній пропорції. До складу “кошика” включають валюти країн – основних торговельних партнерів країни. Частка різних валют у кошику, що використовується для фіксації курсу, визначається на основі частки країн – емітентів цих валют у зовнішній торгівлі товарами і послугами та русі капіталів. Такий режим використовують: Кіпр, Ісландія, Кувейт, Бангладеш, Марокко, Таїланд та ін.

Режим повзучої прив’язки - курс національної валюти прив’язується до іноземної валюти, але може бути скоригований. Режиму повзучої прив’язки з коридором - курс національної валюти підтримується в рамках коливань від центрального курсу на 1%. Фіксація курсу національної валюти до іноземної на основі змінного паритету передбачає періодичний перегляд фіксованого курсового співвідношення під впливом певних макроекономічних параметрів. Зв’язок між національною і базовою валютою не автоматичний, а розраховується за спеціальною формулою, яка враховує динаміку визначених макроекономічних параметрів (наприклад, різницю у темпах інфляції, темпи економічного зростання). Такий підхід застосовується у Чилі, Бразилії, Колумбії.

Вільно плаваючий курс - рівень офіційного валютного курсу визначається виключно на валютному ринку під впливом попиту та пропозиції, які залежать від стану платіжного балансу країни, співвідношення відсоткових ставок і темпів інфляції, очікувань учасників ринку, офіційних валютних інтервенцій тощо. Центральний банк не втручається в процес курсоутворення.

Вільне плавання - на зміну валютного курсу впливає лише ринкова кон’юнктура. Визначення обмінного курсу виключно під впливом попиту і пропозиції на ринку, без активного втручання держави. У режимі “вільного плавання” встановлюються обмінні курси валют США, Великобританії, Японії, Канади, Швейцарії та ще близько 50 країн. Обмежене плавання - центральним банком задаються граничні норми коливання обмінного курсу національної валюти. Валютний коридор – режим, за якого центральний банк встановлює максимальний і мінімальний рівень відхилення обмінного курсу. Такий режим валютно-курсової політики використовують Індія, Китай, Єгипет, Ізраїль.

Обмежено гнучкий курс, за якого центральний банк проводить операції на валютному ринку з метою згладжування курсових коливань. Передбачає наявність виражених у процентному відношенні обмежень коливань валютного курсу від установленого паритету до якої-небудь іноземної валюти. Механізм регулювання валютних курсів (Exchange Rate Mechanism-II) зобов’язує країни, що бажають увійти до євро-зони, протягом двох років утримувати курси національних валют у межах 15 % від оголошеного Європейським центробанком курсу євро.

Кероване плавання – режим управління валютним курсом, який полягає у цілеспрямованій зміні вартості національної валюти, як правило, у бік девальвації. Це змішаний тип механізму курсоутворення, наближений до фіксованого режиму. В основі режиму – ринкові заходи впливу на валютний курс через попит і пропозицію. Держава активно втручається у цей процес через власну валютно-курсову політику з метою надати динаміці обмінного курсу бажаної для себе спрямованості – передусім у бік девальвації. При цьому темпи девальвації зазвичай орієнтовані на різницю темпів інфляції щодо однієї або кількох країн, валюти яких є об’єктом “прив’язування”.

“Повзуча прив’язка” - періодична зміна валютного курсу (як правило, девальвація) на заздалегідь заплановану і опубліковану величину. “Брудне плавання” - обмінний курс змінюється на величину, заздалегідь не оголошену, з невизначеною періодичністю. “Похилий коридор” - об’єднує механізми валютного коридору і “повзучої прив’язки”.

Режим множинних валютних курсів – це форма реалізації валютно-курсової політики, за якої в країні застосовуються диференційовані курси національної валюти залежно від видів валютних операцій, учасників цих операцій та різновидів валют. Передбачає наявність двох або більше валютних курсів, що застосовуються для різних типів операцій. Зазвичай це офіційний курс для визначеного переліку операцій і ринковий курс для всіх інших операцій.

Політика девальвації та ревальвації валют - діяльність центрального банку країни, спрямована на зміну обмінного курсу національної валюти в бік його зниження чи підвищення. Девальвація валюти – це цілеспрямовані дії, які мають на меті послабити курс національної валюти по відношенню до іноземних валют. Ревальвація валюти – це зміцнення офіційного курсу національної валюти по відношенню до інших валют.

Адміністративні методи Валютні обмеження – це сукупність регулятивних заходів, які передбачають встановлення законодавчих або нормативних правил щодо заборони, лімітування і регламентації операцій резидентів і нерезидентів з валютою і валютними цінностями. Регулювання платіжного балансу – застосування експортних субсидій, митних тарифів, страхування від втрат, викликаних коливаннями валютних співвідношень. Валютна блокада – сукупність примусових валютних заходів, які використовуються одними державами по відношенню до інших з метою добитися виконання тих чи інших вимог (блокування рахунків, кредитна блокада, валютні обмеження).

Інструменти опосередкованого впливу Дисконтна політика – система заходів центрального банку щодо встановлення і періодичної зміни ставки рефінансування. Політика обов’язкових резервів – зміна центральним банком норми, в межах якої комерційні банки зобов’язані частину залучених коштів зберігати на рахунках у центральному банку. Тимчасове збільшення норми обов’язкового резервування спричинює зниження інфляційного тиску, сприяє стабільності курсу національної валюти.

Політика відкритого ринку - проведення центральним банком операцій з державними цінними паперами з метою впливу на ресурсну базу банків. Викуп цінних паперів центральним банком збільшує ресурсну базу банків, що призводить до збільшення грошової маси і девальвації національної валюти. Продаж цінних паперів вилучає гроші з обігу і звужує грошову масу, підвищуючи відносну цінність національної грошової одиниці.