ІНСТИТУЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 7 ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ЗМІНИ І ЕФЕКТИВНІСТЬ 1

ІНСТИТУЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 7. ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ЗМІНИ І ЕФЕКТИВНІСТЬ 1

• Перша аксіома: теорія розробляється в рамках інтеграції об’єктивістської та суб’єктивістської парадигм з урахуванням принципу додатковості. • Друга аксіома: інституціональна система суспільства, цілеформуючим чинником якої є відтворення та розвиток певного суспільства, складається з сукупностей фундаментальних і функціональних інститутів, які в сукупності забезпечують інтегрованість суспільства як єдиного цілого. • Третя аксіома: визнається теза триєдності суспільства, при якому воно є системним, цілісним і що містить в собі основні підсистеми – економічну, політичну, культурну. 2

• По-перше, інституціональні зміни в сус • • пільстві розглядають суспільство як цілісний феномен і об’єкт управління. По-друге, інституціональні зміни в суспільстві концентруватиме свою увагу на виявленні та дослідженні закономірностей функціонування та розвитку інститутів суспільства. Наступна, третя, особливість інституціональних змін в суспільстві полягає у виробленні власних і запозиченні у окремих гуманітарних наук з відповідним розвитком понятійно-категоріального апарату та методології. 3

• Суспільство розглядається як упорядкована та організована суспільна система, а предметом дослідження виступає її вивчення як об’єкту управління (стану та змін в суспільстві та їх причин, його взаємопов’язаних елементів, компонентів, відносин між ними та зовнішнім середовищем, що історично сформувалися, або суспільних інститутів. • Суспільство розглядається, перш за все, як соціально-групова, суб’єктно-поведінкова структура, і само його існування є не що інше, як взаємодія між цими соціальними групами. • Інтеграційний підхід базується на принципі додатковості, запропонований Нільсом Бором 4

Друга аксіома Інституціональна система суспільства, цілеформуючим чинником якої є відтворення та роз виток певного суспільства, являє собою сукупність фундаментальних (що є глибинними, історично стійкими формами суспільних зв’язків) і функціональних інститутів (що являє собою регуляторну сутність і соціально-конструктивістський характер суспільних явищ) суспільства, які в сукупності забезпечують інтегрованість суспільства як єдиного цілого. 5

Багатоманітна інфраструктура публічної сфери. Принаймні, вона має три головні складові: • по-перше, економічна: громадський сектор еко- номіки, виробництво суспільних благ (public goods), система перерозподілу доходів для задоволення суспільних потреб, охорона здоров'я, освіта, система со ціального захисту, суспільний транспорт і засоби комунікації, захист від злочинності і корупції, комуналь не обслуговування, підтримка соціальної стабільності; • по-друге, політична: державний устрій, система державного управління та місцевого самоврядування, партії та громадські об’єднання, суспільна мережа • формування громадської думки недержавні самодіяльні об'єднання і асоціації громадян; по-третє, культурна: інститути зберігання і відтворення духовних цінностей суспільства. 6

Публічна сфера покликана виконувати найважливіші функції, що забезпечують взаємодію влади, суспільства та економіки, а саме: • визначення суспільних інтересів і цілей; • легітимізацію публічної політики та її трансформацію в державну; • забезпечення досягнення суспільних інтересів і цілей; • контроль, у тому числі й публічний, за станом справ у суспільству, сфері; економіці, соціальній • просвіта громадян у публічній сфері. 7

Два типи фундаментальних інституціональних систем 8

“Східна” інституціональна система • Характерні фундаментальні інститути: у економічній сфері – інститути редистрибутивної економіки (термін До. Поланьі). Сутністю редистрибутивних економік є обов’язкове управління та регулювання Центром руху цінностей і послуг, а також право на організацію їх виробництва та їх розподіл; • у політичній сфері – інститути унітарного (унітарно-централізованого) політичного устрою; • у культурній сфері – домінування ідеї колек- тивних, надособистісних цінностей, тобто коммунітарности культури. 9

“Західна” інституціональна система Характерні фундаментальні інститути: • в економічній сфері – інститути ринкової економіки; • у політичній сфері – федеральні засади державного устрою, тобто федеральний (федеративно-субсидіарний) політичний устрій; • у культурній сфері – домінуюча ідея індивіду- альних, особистих цінностей, або субсидіарна культура, що означає примат особи, її прав і свобод по від- ношенню до цінностей співтовариств більш високого рівня, які, відповідно, мають субсидіарний, підрядний по відношенню до особи, характер. 10

Порівняння фундаментальних інститутів економічної підсистеми ЕКОНОМІЧНА ПІДСИСТЕМА РИНКОВА ІНСТИТУЦІОНАЛЬ НА СИСТЕМА ФУНКЦІЇ ІНСТИТУТІВ ЦЕНТРАЛІЗОВАНА ІНСТИТУЦІОНАЛЬ НА СИСТЕМА Приватна власність Організація відносин власності Суспільна власність Обмін (купівля – продаж) Способи відтворення благ Редистрибуція (акумуляція – узгодження – розподіл) Конкуренція Взаємодія господарюючих суб’єктів Координація Праця по найму Залучення до праці Службова праця Прибуток виробника (власника виробника) товару чи послуги Розподіл результатів господарської діяльності Пропорційний розподіл прибутку Центром 11

Фундаментальні інститути політичної підсистеми ПОЛІТИЧНА ПІДСИСТЕМА ІНСТИТУТИ ФЕДЕРАТИВНОГО ПОЛІТИЧНОГО УСТРОЮ ФУНКЦІЇ ІНСТИТУТІВ ІНСТИТУТИ УНІТАРНОГО ПОЛІТИЧНОГО УСТРОЮ Федерація Територіальна організація Адміністративний поділ Вибори Порядок заміщення управлінських позицій Призначення Багатопартійність і демократична більшість Формування та реалізація рішень Самоврядування та субсидіарність Устрій системи управління Ієрархічна вертикаль на чолі з Центром Судові позови Механізм зворотного зв’язку Звернення по інстанціях Загальні збори та одноголосність 12

Фундаментальні інститути культурної підсистеми КУЛЬТУРНА ПІДСИСТЕМА ІНСТИТУТИ СУБСИДІАРН ОЇ КУЛЬТУРИ ФУНКЦІЇ ІНСТИТУТІВ ІНСТИТУТИ КОМУНІТАРН ОЇ КУЛЬТУРИ Індивідуалізм Детермінанта соціальної дії Колективізм Стратифікація Нормативні уявлення про соціальну структуру Егалітаризм Свобода Принципи устрою суспільного Порядок 13

Процес інституціональних змін Інституціональна система суспільства, утворена в оновленому вигляді основоположними фундаментальними та різноманітними, постійно змінними функціональними інститутами, рухома і обумовлена історичним, економічним, політичним і культурним контекстом. Процес інституціональних змін - процес вдосконалення інститутів. 14

Причини інституціональних змін Як головна внутрішня причина інституціональних змін виступає ускладнення реальності, в якій існують і розвиваються конкретні держави. Нова реальність характеризується також розширенням соціальних потреб і культурних запитів населення, що проживає на території держави, як унаслідок особистого зростання, так і в ході процесів соціального порівняння, коли населення знайомиться з іншими, досконалішими культурними зразками і прагне їх досягти. 15

Причини інституціональних змін Якщо інституціональна система не в змозі виконати необхідні функції, то параметри розвитку цього суспільства погіршуються. Крім внутрішніх існують також зовнішні чинники інституціональних змін. Вони виявляються в тих випадках, коли яка-небудь держава потрапляє в сферу впливу розвиненішої країни та/або транснаціональної компанії. Інституціональні зміни здійснюються людьми. 16

ДЖЕРЕЛА ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИХ ЗМІН Шлях інституціональних змін є процесом самоідентифікації суспільства з урахуванням позитивного та негативного досвіду минулого в нових умовах, що змінюються. Першим джерелом інституціональних змін є дії соціальних груп, обумовлені змінами їх потреб. Інституціональні зміни породжуються складними, різноспрямованими міжгруповими взаємодіями в соціальній структурі суспільства, формуються "усередині" держави. Іншим важливим джерелом змін є інституціональний обмін між державами. 17

Логіка інституціональних змін Інституціональні обміни між державами з альтернативними системами здатні компенсувати бракуючі чинники суспільного розвитку. Обмін інституціональними формами між країнами, що мають спільну інституціональну систему, припускає пряме запозичення таких форм у тих країн. 18

Логіка інституціональних змін Інакше реалізуються інституціональні обміни між державами, в основі яких інституціональні системи. лежать різні В ході таких обмінів, тим більше у разі вільного, свідомого, а не вимушеного процесу, запозичуються окремі елементи, готові інститути, конкретні форми організації економічного або політичного життя, або культурні норми. Відбувається своєрідна аккультурація запозичуваних інститутів, коли вони, вступаючи у взаємодію з даним засвоюють її природу. інституційним середовищем, Критерієм успішності і завершеності інституціонального обміну виступає встановлення стійких зв'язків між запозиченими інститутами і власною інституціональною системою даного суспільства. 19

Логіка інституціональних змін Спостереження показують, що спрямованість інституціональних обмінів, тобто запозичення інститутів у держав з однотипною або альтернативною інституціональною системами, залежить від фази суспільного розвитку конкретної держави. Так, в період криз переважають запозичення інституційних форм у держав з іншим типом інституціональної системи. Коли ж суспільство переходить до фази стабілізації, воно частіше звертається до інститутів, які характеризуються тією ж інституціональною системою. 20

Логіка інституціональних змін Процес інституціональних змін означає ревізію і оновлення існуючої інституціональної системи. Зміст процесу інституціональних змін складає створення власних модернізованих інституціональних форм і впровадження модифікованих інституціональних форм із альтернативної системи. Критерієм успішності інституціональних запозичень є таке вбудовування нових інститутів в економічну, політичну та культурну підсистеми, які не протирічать природі підсистеми фундаментальних інститутів суспільства. При впровадженні нових інститутів необхідне "збереження основ", пріоритету інституціональних структур, що задають напрями еволюції країни. 21

Логіка інституціональних змін На практиці доведена можливість і корисність такого синтезу “східних” і “західних” інституціональних систем, коли окремі елементи чужого історичного досвіду західних країн успішно вбудовуються в “східну” інституціональну систему держав з інституціональною системою. Можна орієнтовно припустити, що критичним рівнем для впровадження альтернативних інституціональних форм є рівень в 30 -40%. Якщо ж частка альтернативних інститутів стає дуже мала, то їх компенсуюча роль в подоланні стихії дії фундаментальних інститутів не проявляється в належній мірі, і це також веде до кризових станів суспільства. 22