ІНДІЯ ПІДНЕСЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОВИЗВОЛЬНОГО РУХУ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

ІНДІЯ ПІДНЕСЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОВИЗВОЛЬНОГО РУХУ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

У повоєнні роки в індійському національному русі продовжували співіснувати дві головні традиційні для Індії політичні течії: ліберальна і радикально-націоналістична.

ф Радикально- націоналістична Ліберальна течія Здобуття Індією Безперечне повалення незалежності через британської колоніальної влади політичний діалог з в Індії й викорінення британською владою. британської присутності в Утвердження в індійському країні. суспільстві демократичних свобод англійського зразка. Включення Індії в загальносвітовий процес на Подолання економічної основі збереження нею відсталості Індії, усунення національних, релігійних і середньовічних пережитків культурних традицій. і пережитків і переведення Створення в Індії гармонійного господарства на ринкові суспільства загальної рівності й засади. справедливості , що базувалося Збереження політичних, б на традиційних цінностях економічних і культурних давньої індійської філософії: звязків з Англією, вигідних терпимості, самодостатності для Індії людини, її гармонії з природою

Індійський національний рух мав особливість, яка вирізняла його з-поміж подібних рухів, у тому числі й східних країн, - він не поєднувався з соціальним, власне селянським, рухом. Ця його особливість була обумовлена тим, що в Індії заможні верстви були зацікавлені не стільки в налагодженні сільськогосподарського виробництва, скільки в надбанні земельної власності. Індійська еліта віддала перевагу надійним доходам від здачі землі в оренду, а не ризикованому товарному виробництву сільськогосподарської продукції.

Відтак, це усувало неминучі конфлікти з найманими працівниками, зокрема селянські повстання, робило землевласників незалежними від непередбачуваного ринку з його кризами, постійною зміною попиту і пропозиції, банкрутствами тощо. Зміна настроїв в Індії не залишалася непоміченою в Британії. Англія, яка в усі часи славилася вмінням не доводити справу до конфлікту з будь-якою зі своїх колоній, була вкрай стурбована наростанням національного руху в Індії. Проблема полягала в іншому – що і як потрібно зробити, щоб не втратити цю колонію. “Гарячі голови” в Лондоні, які ратували за придушення силою зброї будь-якого опору британській короні, залишились у меншості. . Більшість же розуміла, що треба йти на поступки, шукати компроміс. Таким компромісом став британський парламентський акт.

Британський парламентський акт 1919 р. Передбачав двопалатний законодавчий парламент для всієї Британської Індії. У провінціях передбачав підготовку індійців до запровадження “відповідального уряду” через систему діархії, за якою в усіх 13 індійських провінціях розмежовувалися владні повноваження між індійськими органами самоуправління і колоніальною владою: 1. Сфера фінансів, поліції і суди залишалися під контролем віце-короля; 2. Сфера освіти й охорони здоров’я передавалась індійськими міністрам, призначеним органами самоуправління під контролем Законодавчої влади. Покладено в основу акта 1919 р. система проіснувала В Індії до 1935 р.

Проте парламентський акт, що мав на меті гарантувати громадський спокій в Індії і розглядався як важливий крок на шляху до індійської незалежності, призвів до масових виступів протесту по всій країні. У м. Амрітсар історичному центрі сикхів, де розташований їх Золотий храм , пролилася кров. У середині квітня 1919 р. У ході акції протесту сикхських націоналістів проти парламентського акта ними було вбито декількох англійців. У відповідь англійські війська застосували зброю. У результаті 379 індійців було вбито, 1200 – поранено.

Ця трагедія дала могутній поштовх до небаченого раніше піднесення націоналістичного руху. Індуси і мусульмани, відклавши на потім з’ясування протиріч між собою, єдиним фронтом виступили в боротьбі за повну державну незалежність від Великої Британії. Рух очолив Махатма Ганді – новий лідер ІНК ( з 1920 р. ). Ганді дійшов висновку , що Індія здобуде незалежність через сатьяграху – ненасильницький опір колоніальній владі. Власне, невиконання розпоряджень британської колоніальної адміністрації, ухиляння від сплати податків, мирні демонстрації не були для Індії чимось новим. Проте саме М. Ганді підніс ненасильницькі принципи в ранг головного і єдиного засобу досягнення омріяної його народом свободи.

Махатма Ганді

У 1920 -1921 рр. Індією прокотилася хвиля першої кампанії громадянської непокори, наслідком якої стало запровадження в 1921 р. місцевого самоврядування в Індії. Упродовж 1920 -х років британська політична еліта застосовувала різні форми взаємовідносин з рухом М. Ганді – від репресій до конференцій “круглого столу”. Низка конференцій, що відбулися в Лондоні з питання розроблення індійської конституції, проходили на основі так званої “Декларації Ірвіна” 1924 р. У цьому документі віце-король Індії Ірвін декларував, що індійський конституційний процес спрямований на надання Індії статусу домініону. Але цей статус передбачав не державну незалежність країни, а лише її автономію, що задовольняло індійців.