Індивідуальна навчально-дослідна робота з Культури української мови на тему: МОРФОЛОГІЧНІ НОРМИ. СКЛАДНІ ВИПАДКИ ВЖИВАННЯ ІМЕННИКА Підготувала студентка 232 групи Козлова Марія Олегівна
ПЛАН 1. 2. Особливості роду іменників: 1) Спільний і подвійний рід; 2) Категорія роду в незмінюваних, складноскорочених іменниках, абревіатурах; Складні випадки відмінювання іменників: 1) Норми вживання відмінкових закінчень іменників ІІ відміни в родовому відмінку; 2) Норми вживання відмінкових закінчень іменників ІІ відміни (однина) у давальному та місцевому відмінках; 3) Кличний відмінок та його особливості його використання. 4) Граматичні норми використання орудного відмінка.
1. ОСОБЛИВОСТІ РОДУ ІМЕННИКІВ.
1. ОСОБЛИВОСТІ РОДУ ІМЕННИКІВ. Граматична категорія роду є однією з основних морфологічних ознак іменника. Категорія роду іменників є синтаксично незалежною, на відміну від категорії роду прикметників, числівників, займенників, дієприкметників та дієслів, з якими іменники входять в синтаксичні зв'язки. Граматична категорія роду як самостійна властива лише іменникам.
Спільний і подвійний рід; В українській мові рід іменників може вживатися в одній і тій же самій формі зі значенням кількох родів: чоловічого й жіночого, чоловічого й середнього, жіночого й середнього, чоловічого, жіночого і середнього. Ці іменники спільного роду переважно емоційно забарвлені, називають істоту чи певну особу і вказують на ознаку, притаманну цій істоті (особі). Найбільшу групу становлять іменники зі значенням чоловічого і жіночого роду: бідолаха, волоцюга, гуляка, заволока, заїка, ненажера, падлюка, псюка та ін. Такі іменики набувають рід тієї особи чи істоти, яку вони означають. На рід таких іменників вказує контекст (граматичний зв'язок у реченні із залежними від них словами - означеннями, присудками дієсловами минулого часу, умовного способу).
Спільного - чоловічого й середнього або жіночого і середнього роду - є іменники на -о, що означають негативні якості особи: ледащо (таке, така, такий), базікало (таке, така, такий) та ін. Характерним для подібних іменників є така річ: іменники середнього роду стосуються осіб обох статей чоловічої і жіночої, а іменники чоловічого чи жіночого позначають лише відповідні особи чоловічої чи жіночої статей: базікало, ледащо і под. Спільного роду - чоловічого і середнього та жіночого і середнього - є іменники, утворені від назв чоловічого або жіночого роду за допомогою суфікса -ищ- на позначення згрубілості: ведмедище, носище, морозище, парубище (такий, таке) і ручище, дівчище, бабище, коровище (така, таке). Також іменники спільного роду можуть утворюватися від назв чоловічого або жіночого роду за допомогою інших суфіксів зі значенням згрубілості, збільшеності: -ук- (-юк), -уч- (-юч-), -уг- (-юг-) -иськ- та ін. : вітрюга, свинюка, хлопчисько.
Категорія роду в незмінюваних, складноскорочених іменниках, абревіатурах. При визначенні роду незмінюваних іменників треба враховувати, що: · серед іншомовних слів назви осіб набувають рід відповідно до статі: ця леді, цей аташе, випещений денді; · назви тварин мають чоловічий рід: австралійський кенгуру, домашній шимпанзе, шотландський поні; · назви неістот належать переважно до середнього роду: бюро, журі, кіно, меню, рагу, кашне, пенсне; · власні назви зберігають рід загальних назв: Екзюпері (письменник), Жорж Санд (письменниця), Юманіте (газета), велике Тбілісі (місто), знамените Онтаріо (озеро), мутна Огайо (річка) і Огайо (штат) прийняв гостей.
Відмінювані абревіатури, утворені поєднанням початкової частини слова (чи частин слова) з повною формою іменника, зберігають значення роду відповідного іменника: довгоочікувана зарплата, студентська профспілка, міська санепідемстанція, столичний педуніверситет. Відмінювані абревіатури, що утворюються з початкових звукосполучень або звуків кількох слів, а також ті, що утворюються поєднанням початкових частин слів, значення чоловічого роду набувають за зовнішньою подібністю до іменників ІІ-ої відміни на приголосний: Ковельський ліспромгосп, районний військоммат, Центральний загс, найкращий вуз, занедбаний колгосп. Невідмінювані абревіатури, утворені поєднанням початкової частини першого слова повної назви з формою непрямого відмінка другого слова, мають рід першого складового елемента: нечесний завскладом, суворий комроти, веселий помкомвзводу. Рід інших невідмінюваних абревіатур визначається за родом іменника, який входить до абревіатури в називному відмінку однини: міський райвно (відділ чол. рід), важлива НТР (революція жін. рід). Проте тут можуть бути і винятки: НАТО повідомило середній рід. Подібно до цього набувають рід і такі абревіатури як ЮНЕСКО, ООН, ЄЕС.
2. Складні випадки відмінювання іменників
1). Норми вживання відмінкових закінчень іменників ІІ відміни в родовому відмінку; У родовому відмінку однини іменники II відміни мають закінчення -а, -у (у м'якій групі -я, -ю). При визначенні закінчення беруть до уваги семантико-морфологічні та акцентологічні (наголос) ознаки іменника. Наприклад: папір — папера (документ) — паперу (матеріал); акт —акта (документ) —акту (дія).
ЗАКІНЧЕННЯ -А, -Я МАЮТЬ ІМЕННИКИ ЧОЛОВІЧОГО РОДУ, ЩО ОЗНАЧАЮТЬ: загальні і власні назви людей та населених пунктів: заступника, акціонера, промовця, Івана, Львова, Києва, Ужгорода, Марселя; інші географічні (власні) назви з наголосом на кінцевому складі у родовому відмінку та з суфіксами -ов, -ев, -єв, -ськ: Дніпра, Трубежа, Ірпеня, Здвижа, Дніпропетровська, Миколаєва, Демидова, Макарова, Тетерева; назви речей, предметів: комп 'ютера, ксерокса, стола, автомобіля, документа, плаща, векселя, стільця; назви мір простору, довжини, ваги, часу: метра, грама, гектара, сантиметра, місяця, тижня (але року, віку);
назви окремих днів тижня: понеділка, четверга; місяців: січня, березня, листопада (листопаду — з іншим значенням) та ін. ; назви будівель, приміщень, споруд: коридора, паркана, сарая, погреба (але льоху); Деякі назви цієї групи вживаються лише із закінченням -у: поверху, палацу, залу, складу, порту, каналу, магазину, вокзалу, метрополітену та ін. наукові й технічні терміни ромба, діаметра, атома, іншомовного походження, поршня, сектора, куба, що означають одиничні катода, реферата; поняття: відмінка, чисельника, українські терміни, коли прикметника, ступеня (але вони утворені за допомогою складу, способу, роду, виду, суфіксів: стану).
ЗАКІНЧЕННЯ -У, -Ю МАЮТЬ ІМЕННИКИ ЧОЛОВІЧОГО РОДУ, ЩО ОЗНАЧАЮТЬ: збірні поняття: колективу, пленуму, активу, хору, оркестру (але вишняка, березняка, чагарника — з наголосом на кінцевому складі); речовину, масу, матеріал: меду, спирту, сиропу, цукру, льоду, шовку, граніту, асфальту, лісу, снігу, кисню; різні почуття, відчуття: назви установ, закладів, організацій: гніву, страху, сорому, болю, відчаю, гумору, жалю; університету, інституту, клубу, штабу, комітету;
назви процесів, станів, властивостей, ознак: руху, польоту, спорту, відгуку, рейсу (хоча рейса — у значенні монета), маршруту, побуту, характеру, імпорту, сміху; явища природи: дощу, грому, вітру, морозу, вогню; місце, простір тощо: назви річок, озер, гір, островів, півостровів, країн, областей тощо: світу, степу, яру, лугу, саду, майдану, вигону, краю (але хутора, берега, горба); Уралу, Кавказу, Сахаліну, Донбасу, Криму, Сибіру, Дунаю, Алтаю; але іменники з наголосом на останньому складі мають закінчення -а, -я: Дністра, Ужа, Остра, Дінця.
2). Норми вживання відмінкових закінчень іменників ІІ відміни (однина) у давальному та місцевому відмінках
Давальний відмінок У давальному відмінку однини іменники другої відміни мають закінчення -ові, -еві, -єві або -у, ю. q 1. Закінчення -ові (у твердій групі), -еві (у мішаній групі та в м’якій після приголосного), єві (у м’якій групі після голосного та апострофа) мають іменники чол. роду: будинкові, директорові, нахилові, Петрові, розумові, секретареві, товаришеві, шахтареві, добродієві, краєві, носієві. Ці ж іменники приймають і закінчення -у (-ю): будинку, відмінку, директоруй т. д. q Паралельні закінчення -ові та -у мають також іменники середн. роду із суфіксом -к-, що означають малі істоти: дитяткові — дитятку, немовляткові — немовлятку, поросяткові — поросятку, теляткові — телятку. q Примітка. Коли в тексті зустрічається поряд кілька іменників чол. роду у формі давального відмінка однини, то для уникнення одноманітних відмінкових закінчень слід спочатку вживати закінчення -ові, -еві (єві), а потім — -у (ю): Симоненкові Василю Андрійовичу, Леонідові Миколайовичу Іваненку.
2. Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) мають: а) Іменники середн. роду: місту, святу; прізвищу, знанню, серцю, сонцю. У деяких словах можливі також закінчення -ові, еві: лихові, містові, серцеві. б) Іменники чол. роду на -ів (-їв), ов, -ев, -ин, -ін (їн): Київ — Києву, Лермонтов – Лермонтову, Львів — Львову, острів — острову, рів — рову.
Місцевий відмінок 1. Закінчення -ові в твердій групі, -еві (після голосного та апострофа — -єві) у м’якій та мішаній групах мають: а) Іменники чол. роду, що означають істоти: при батькові, на братові, при вчителеві, на коневі, на носієві, на робітникові, на товаришеві. б) Іменники середн. роду твердої групи із суфіксом -к(назви істот): на дитяткові, на теляткові, на хлоп’яткові. Примітка. Іменники чол. роду, що означають осіб, а також зазначені іменники середн. роду мають у місцевому відмінку однини поряд із закінченнями ові, -еві (-єві) й закінчення -у (-ю): при батьку, на робітнику, на дитятку, на телятку. Іменники чол. роду, що означають істот (не осіб), мають у місцевому відмінку однини поряд із закінченнями -ові, -еві (-єві) й закінчення -і (-ї): на коні, на ослі, на тигрі.
2. Закінчення -у (після голосного -ю) мають: а) Іменники чол. та середн. роду твердої групи із суфіксами -к-, -ак, -ик-, -ок-, -к(о), що означають неістоти: у будинку, у війську, у гуртку, у ліжку, на літаку, у підрахунку. Вживаються також і паралельні форми з -ові: у будинкові, на держакові, на літакові, на ліжкові тощо. б) Іменники чол. роду односкладових основ із закінченням -у (-ю) в родовому відмінку, якщо наголос у місцевому відмінку переходить з основи на закінчення: у бою, на льоду, на снігу, у соку, у степу, на шляху.
3. ЗАКІНЧЕННЯ -І (ПІСЛЯ ГОЛОСНОГО ТА АПОСТРОФА -Ї) МАЮТЬ: а) Іменники чол. роду (переважно безсуфіксні), що означають неістоти: в акті, на ґрунті, у декреті, у краї, у листі, на поверсі, на порозі, на стовпі, на ремонті, у темпі, у центрі, у штабі. Примітка. Деякі іменники цього типу можуть мати паралельні закінчення -і (-ї) та -у (-ю), що залежить від місця наголосу в слові: у краї — у краю, на торзі — на торгу. б) Іменники середн. роду твердої групи (без суфікса -к-), а також мішаної та м’якої груп: у місті, на селі, на письмі, у слові; у прізвищі, на роздоріжжі, у становищі; на обличчі, у житті, на подвір’ї, на полі. Примітка. Із прийменником по можуть уживатися паралельні закінчення -у (-ю) та -і (-ї): по місту — по місті, по селу — по селі; для позначення часу вживається тільки закінчення -і: по обіді, по закінченні.
3). Кличний відмінок та його особливості його використання в українському діловому мовленні;
Форму із закінченням -о мають: Іменники – власні та загальні назви чоловічого та жіночого роду на -а: Інно, Микито, Варваро, Луко, Тетяно, Олександро, Катерино, Людмило, Олено, , Саво, Хомо, Яремо, Україно, спортсменко, активістко, вчителько, весно, старосто, співачко, журналістко. Форму із закінченням -є мають: - Іменники – особові імена жіночого роду на -я, що виступає після голосного: Соломіє, Меланіє, Ксеніє, Лідіє, Софіє, Юліє, Єфиміє, Агафіє, Віринеє, Лілеє, Мироніє, Зоє, Маріє, Агніє, Анастасіє, Лідіє, Наталіє, Феофаніє. - Загальні назви жіночого роду на -я, що виступає після голосного: мріє, поезіє, надіє.
Форму із закінченням -е мають: - Іменники – власні та загальні назви чоловічого роду з твердим кінцевим приголосним основи (зокрема й основи на р твердої та мішаної групи), що виступає перед нульовим закінченням або закінченням – о: Антоне, Артеме, Євгене, Романе, Мар’яне, програмісте, бармене, диригенте, солдате, студенте, президенте, радисте, аматоре, тренере, командире, інженере, режисере, бухгалтере, адвокате, професоре, архітекторе, бухгалтере, операторе. - Іменники жіночого роду на -а, перед яким виступає шиплячий: груше, листоноше, каше, мише, круче, душе, площе. - Іменники – власні і загальні назви жіночого і чоловічого роду на -я, що пом’якшує попередній приголосний: письменнице, праце, Катрусе, Ганнусе, робітнице Ілле. - Іменники – загальні назви чоловічого роду мішаної групи на – р: столяре, маляре, дояре, каменяре, гусляре, тесляре, вугляре, газетяре, пісняре, скляре.
Форму із закінченням -у мають: - Деякі іменники чоловічого роду (переважно односкладові) з твердим кінцевим приголосним основи, що виступає перед нульовим закінченням або закінченням о: тину, млину, обіду, сину, діду, тату, дядьку. - Іменники чоловічого роду із суфіксами к, -ок, -ик, що виражають здебільшого пестливе значення і суфіксами -ник, -ач та ін. : укладачу, глядачу, розподільнику слухачу, будівельнику, грибнику, полковнику, монтажнику, грабіжнику, винахіднику, мандрівнику, викладачу. - Іменники – особові імена чоловічого роду на -г, -х: Аристарху, Єлимаху, Генріху, Олегу, Людвігу.
ФОРМУ ІЗ ЗАКІНЧЕННЯМ -Ю МАЮТЬ: o - Іменники – загальні назви чоловічого роду на й: добродію, водію. o - Іменники – особові імена чоловічого роду з м’яким кінцевим приголосним основи (зокрема і -й): Грицю, Геннадію, Юрію, Івасю, Віталію, Олексію, Юлію, Овідію, Матвію, Алфею, Василю. o - Іменники – загальні назви чоловічого роду із суфіксами -тель, -аль, -ень, -ань, ець: спасителю, вихователю, скрипалю, учню, видавцю, купцю, американцю, вигнанцю, виборцю, державцю, іноземцю, знавцю, очевидцю. o - Іменники – загальні та власні назви чоловічого роду м’якої групи на -р: Ігорю, секретарю, лікарю, кобзарю, друкарю, шахтарю
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!!!
Скачать презентацию Індивідуальна навчально-дослідна робота з Культури української мови на
Kozlova_Mariya_232_grupa_Morfologichni_zasobi.pptx