Імунобіологічні препарати
Імунобіологі чні препара ти (медичниі імунобіологічні препарати, МІБП, англ. biological drugs) — це лікарські препарати, діючі речовини яких мають біологічне походження (або є штучно синтезованими аналогами природніх речовин) і призначені для проведення специфічної профілактики (імунопрофілактики), діагностики та лікування (імунотерапії) інфекційних , інших соматичних захворювань. Засоби, природні чи синтетичні, які можуть змінювати силу, характер чи спрямованість імунної відповіді, впливаючи на клітинні або гуморальні фактори імунної системи: активуючи, пригнічуючи або нормалізуючи імунні реакції, називаються імунотропними. Імуномодулятори (ІМ) — лікарські засоби різного походження, що мають різнонаправлену дію на імунну систему залежно від її початкового стану
Процес активного втручання в роботу імунних механізмів з метою впливу на ланку системи, яка не адекватно реагує, називається імунокорекцією або імуномодуляцією. Під імунокорекцією найчастіше мають на увазі „виправлення” дефектної ланки чи механізму і утримання його роботи на адекватному, нормальному рівні. Імуномодуляція не обов”язково спрямована на відновлення роботи імунних механізмів. Імуномодульований вплив може бути стимульованим або супресивним. Посилення реакції імунітету на антиген за допомогою медикаментозних чи немедикаментозних методів називається імуностимуляцією. Імунна стимуляція може бути специфічною , тобто спрямованою на один клон клітин, або неспецифічною , тобто посилювати імунний захист загалом Імуносупресія (імунодепресія) – це пригнічення або припинення реакції на антиген шляхом супресії або елімінації певного клону імунокомпетентних клітин (специфічна імуносупресія) або впливу на всю імунну систему (неспецифічна імуносупресія).
Класифікація імунотропних препаратів: 1. Імуностимулятори: 1. 1. Бактеріальні, грибкові та рослинні: BCG, піцибаніл, ісміжен; ІРС 19; ліпополісахариди (ендотоксини); полісахариди (лентінан, глюкан, крестин, леван); РНКнуклеотиди (нуклеїнат натрію); пробіотики (біфіформ); флаваноїди, глікозиди (протефлазид, ехінацея, алое, омела біла). 1. 2. Синтетичні, що імітують елементи бактерій, вірусів і грибів: олігодезоксинуклеотиди; полінуклеотиди; мураміловий дипептид (лікопід); пептиди (бестатин). 1. 3. Низькомолекулярні синтетичні стимулятори: левамізол, бензимідазол, імутіол; інозин пранобекс (ізопринозин); талідомід; ретиноїди; іміквімод; синтетичні пептиди (імунофан). 1. 4. Замісні імуностимулятори природного походження: IL 2, IL 1, TNFα (застосовують в онкології, онкогематології); INFα, β, γ (застосовують у неврології, урології тощо); фактори росту – моноцитарний, гранулоцитарний (GM-CSF, G-CSF; призначають при панцитопенічних станах); гормони (пептиди тимуса); полівалентні імуноглобуліни; тафтсин.
2. Імуносупресори: 2. 1. Глюкокортикостероїди (медроли). 2. 2. Низькомолекулярні інгібітори: інгібітори Саневрину(циклоспорин, такролімус); інгібітори m. TOR-кінази (сіролімус, рапаміцин); інгібітори ДНК (азатіоприн, метотрексат, циклоспорин, мікофенолат); інгібітори IL 2 та інших прозапальних цитокінів (лефлуномід, азаспіран, гусперімус). 2. 3. Рослинні кортикостероїди (лікорице). 2. 4. Рослинні інгібітори TNF (зинаксин). 2. 5. Антитіла й інфузійні білки (природні та гібридомні): • анти-СD 20 (Маб. Тера) (використання в гематологічній і ревматологічній практиці); анти-СD ICAM; анти-TNFa; анти. IL 2 R; • Ig-поліклональний (веноглобін) застосовують для лікування важких хворих у відділеннях реанімації та при автоімунній патології; • антилімфоцитарні глобуліни (використовують в онкогематології); • антимоноцитарні глобуліни (застосовують в онкогематології).
Імуномодулятори мікробного (бактеріального) походження Мішенню дії препаратів мікробного походження є клітини моноцитарно-макрофагальної системи, основна функція яких — елімінація мікробів з організму. Препарати даної групи: — підсилюють функціональну активність цих клітин, стимулюючи фагоцитоз і мікробіцидність. Активовані моноцити й макрофаги синтезують цитокіни: інтерлейкіни (ІЛ-1, ІЛ-3), фактор некрозу пухлини α (ФНП-α) та інші, що спричинюють активацію як гуморальної, так і клітинної ланки імунітету; — активують цитотоксичну функцію макрофагів, що виявляється їх здатністю руйнувати in vitro пухлинні клітини. Бактеріальні ІМ поділяють на: 1. ІМ системної дії: бронхомунал, рибомуніл, лікопід. 2. ІМ переважно топічної дії: ІРС 19, імудон, лікопід
Умовно виділяють 3 покоління ІМ мікробного походження Першим препаратом, що має імуностимулюючу дію, стала вакцина БЦЖ, яка має виражену здатність підсилювати фактори уродженого й набутого імунітету. Мікробні препарати 1 -го покоління: пірогенал і продигіозан, що є полісахаридами бактеріального походження і застосовувалися для стимуляції протибактеріального імунітету. Сьогодні пірогенал і продигіозан через побічні ефекти не застосовуються. Препарати 2 -го покоління належать лізати (бронхомунал, ІРС 19, імудон) і рибосоми (рибомуніл) бактерій, які в основному є збудниками респіраторних захворювань. Препарати, що містять бактеріальні лізати, застосовують з метою збільшення продукції специфічних антитіл (секреторних Ig. А), а також стимуляції неспецифічних факторів захисту (цитокінів, NK-клітин, клітин макрофагально-фагоцитарної системи та ін. ). Бактеріальні лізати сприяють профілактиці інфекцій носоглотки та респіраторного тракту.
До 3 -го покоління належить лікопід — синтезований аналог фрагмента бактеріальних клітинних стінок — глюкозамінілмурамілдипептид, що має імуномодулюючий ефект. Головною мішенню лікопіду є клітини моноцитарно-макрофагальної ланки імунної системи. Стимулює цитотоксичні властивості макрофагів щодо бактерійних і вірус-інфікованих клітин; посилюється синтез цитокінів: ІЛ-1, ФНП-α, інтерферону-β та ін. , що стимулює антитілоутворення та проліферацію Т - і В-лімфоцитів.
Рослинні імунобіологічні препарати (ехінацея, женьшень, елеутерокок тощо) Біогенні(муміє, прополіс та ін. ) препаратів. Ці засоби, а також вітаміни й мікроелементи (особливо цинк, магній, селен) часто об’єднують у групу адаптогенів. Cік ехінацеї пурпурної активує переважно клітинний імунітет, стимулює фагоцитарну активність макрофагів і хемотаксис гранулоцитів, сприяє вивільненню цитокінів, збільшує продукцію ІЛ-1 макрофагами, прискорює трансформацію B-лімфоцитів у плазматичні клітини, посилює антитілоутворення й T-хелперну активність. Як засіб рослинного походження, що містить інулін, левулозу, бетаїн та інші компоненти, покращує обмінні процеси, особливо в печінці й нирках
Імуномодулятори ендогенного походження ІМ ендогенного (фізіологічного або біологічного) походження — це група олігопептидів, що можуть активувати імунну систему шляхом посилення проліферації та функції імунокомпетентних та акцесорних клітин. Мішенями для препаратів даної групи є: — макрофаги і природні кілери, активація яких стимулює уроджений імунітет; — Т- і В- лімфоцити, за допомогою яких стимулюється набутий імунітет; — кістковий мозок, що продукує попередників лімфоцитів і мононуклеарних фагоцитів. Ендогенні ІМ імунорегуляторні пептиди цитокіни (тимусного й кістково-мозкового походження) Препарати тимічних пептидів та їх синтетичні аналоги відтворюють дію природних тимічних факторів, що виробляються в організмі і до яких належать родини тимозинів, тимопоетинів і сироватковий тимічний фактор (тимулін). Імуномодулююча дія пептидів тимусу виявляється в адекватній зміні функціонального стану клітин Т-системи імунітету
Препарати 1 -го покоління (природні пептиди): тактивін (комплекс пептидів, екстрагованих із тимусу великої рогатої худоби), тималін, тимоптин, тимостимулін, вілозен та інші. Препарати 2 -го і 3 -го поколінь є синтетичними аналогами природних гормонів тимусу α 1 -тимозину й тимопоетину або фрагментів цих біологічно активних гормонів. Тимоген — дипептид, що складається з триптофану й глутаміну, які є складовою частиною препарату тималін і мають виражену імунотропну активність. Бестим складається з таких же амінокислот і відрізняється від тимогену наявністю γ-пептидного зв’язку і присутністю D-глутаміну. Імунофан (3 -тє покоління) є синтетичним гексапептидом — аналог ділянки 32 – 36 -го тимопоетину. На відміну від тимічних гормонів імунофан справляє дію на відновлення напруженості Т-системи імунітету (через продукцію гормону тимусу — тимуліну). З одного боку, препарат стимулює утворення ІЛ-2 імунокомпетентними клітинами. З іншого — підвищує чутливість лімфоїдних клітин до цього лімфокіну, що, мабуть, досягається за допомогою збільшення щільності відповідних рецепторів. Крім того, імунофан має імуномодулюючий ефект на синтез ФНП (-α і -β) та ІЛ-6: підвищення
Імуномодулятори кістково-мозкового походження (мієлопептиди) Мієлопід є комплексом біорегуляторних пептидних медіаторів мієлопептидів (МП) із молекулярною масою 500 – 2000 Да. Його одержують за методом твердофазної екстракції з культури клітин кісткового мозку ссавців (свиней або телят). На сьогодні виділені окремі пептиди, кожний із яких має біологічну активність. Так, МП-1 підвищує функціональну активність Т-хелперів; МП-2 має здатність пригнічувати проліферацію злоякісних клітин та істотно знижує здатність пухлинних клітин продукувати токсичні субстанції; МП-3 стимулює фагоцитарну активність лейкоцитів; МП-4 впливає на диференціювання стовбурових клітин, сприяє їх більш швидкому дозріванню 0
Інтерферони Група цитокінів з противірусною, протипухлинною та імуностимулюючою дією. Розрізняють три типи інтерферонів за принципом клітин-джерел: — ІФН-α синтезується макрофагами та лейкоцитами периферичної крові; — ІФН-β — фібробластами та епітеліоцитами; —ІФН-γ — в основному Т-лімфоцитами (Th 1) і природними кілерами. Інтерферони зв’язуються з мембранними рецепторами, що запускає низку внутрішньоклітинних процесів: активується фагоцитоз макрофагів, підвищується специфічна цитотоксичність Т-лімфоцитів. За функціональною активністю інтерферони розподіляються на 2 типи: ІФН-α і ІФН-β (I тип ) і ІФН-γ (II тип). ІНФ I типу мають більш сильну противірусну активність, ніж інтерферони II типу. Оскільки інтерферони є важливою ланкою міжклітинної кооперації, вони здатні за допомогою взаємодії з різними цитокінами (ІЛ-2, ІЛ-10, ІЛ-12, ІЛ-18, ІЛ-15) впливати на перебіг багатьох процесів імунної системи(алергічних, онкологічних, аутоімунних). Офіцинальні препарати включають α-, β-, і γ-ІФН та поділяються на природні, отримані з донорської крові, та рекомбінантні, створені за методами генної інженерії.
Цитокіни Центральну роль у регуляції міжклітинних взаємодій при розвитку реакцій клітинного імунітету, а також у морфофункціональній інтеграції імунної системи з іншими системами організму виконують цитокіни — високоактивні пептиди з невеликою молекулярною вагою (до 80 к. Да), що поділяються на декілька груп за функціональною активністю. Найбільш відомі цитокіни — інтерлейкіни, інтерферони, колонієстимулюючі фактори. Суперлімф (препарат природного походження) стимулює фагоцитоз, вироблення цитокінів (ІЛ-1, ФНП), індукує протипухлинну цитотоксичність макрофагів, викликає загибель внутрішньоклітинних паразитів, регулює міграцію макрофагів і лейкоцитів. Активує механізми як клітинної, так і гуморальної імунної відповіді. Препарат регулює синтез колагену та проліферативну активність фібробластів шкіри та пародонту, стимулює регенерацію, попереджає утворення грубих рубців. Суперлімф має антиоксидантну активність, пряму противірусну й протибактеріальну дію, знижує розвиток запальних реакцій. До рекомбінантних цитокінових препаратів належать беталейкін і ронколейкін, що містять лише один цитокін. Ці препарати, як і природні інтерлейкіни, справляють плейотропну дію на організм людини
В цю групу входять синтетичні препарати (аміксин, циклоферон, полудан, неовір) і природні сполуки (мегосин, ридостин та ін. ). Найважливіша властивість цієї групи препаратів — їх універсально широкий діапазон противірусної активності. Індуктори ІФН мають неспецифічну дію, що полягає в інгібіції росту клітин, модуляції їх диференціювання та утворенні рецепторів мембран. Крім неспецифічних, індуктори ІФН можуть модулювати також специфічні імунні відповіді організму. Непряма дія індукторів ІНФ на клітинимішені полягає в активації макрофагів, цитотоксичних Т-лімфоцитів, антитілоутворюючих Вклітин і натуральних кілерів. Так, тилорон стимулює утворення в організмі α-, β-, і γ-ІФН. Основними продуцентами ІФН у відповідь на введення тилорону є клітини епітелію кишечника, гепатоцити, Tлімфоцити, нейтрофіли та гранулоцити Препарат стимулює стовбурові клітини кісткового мозку, залежно від дози посилює антитілоутворення, зменшує ступінь імунодепресії.
Хімічно чисті та синтезовані ІМ Групу хімічно чистих ІМ розподіляють на 2 підгрупи : 1. Речовини, отримані за допомогою спрямованого хімічного синтезу (поліоксидоній, галавіт). 2. Аналоги імуномодуляторів ендогенного походження (лікопід, імунофан, тимоген). До цієї групи також можуть належати відомі лікарські засоби, що мають імуномодулюючі властивості (левамізол, декарис, метилурацил). Левамізол (декарис) — відомий протиглистовий засіб з вираженими імунотропними властивостями. Левамізол і метаболіт, що утворюється з нього активують Т-лімфоцити, моноцити, макрофаги і нейтрофіли, потенціює розподіл і диференціювання Т-лімфоцитів, їх реакцію на антигени. До низькомолекулярних ІМ належить галавіт —перевагою якого є наявність не тільки імуномодулюючих, але й протизапальних властивостей. Його основні ефекти обумовлені дією на макрофагальну ланку. До високомолекулярних хімічно чистих ІМ належить поліоксидоній —За хімічною будовою схожий на речовини природного походження . Поліоксидоній має імуномодулюючий, антиоксидантний, детоксикаційний і мембранопротекторний ефекти . Поліоксидоній діє на клітини моноцитарно-макрофагальної системи, нейтрофіли та NK-клітини.
Зимозан – полісахариди з оболонок дріжджових клітин (ефективний при онкозахворюваннях). Лентинан – полісахарид, виділений з їстівного гриба, продовжує тривалість життя хворих з пухлинами, зменшує розміри пухлини. Крестин – білок з міцелію грибів бластоміцетів (застосовується для лікування хворих на рак молочної залози, шийки матки, шлунка, легенів. Доведено лікувальний вплив при гострих лейкозах). Мурабутид (неопірогенал) – перспективний бактерійний імунопептид. Засіб, стимулюючи природні кілери і макрофаги, ефективний при лікуванні онкохворих і пацієнтів із гострою нелімфоцитарною лейкемією. Біостим – очищений глікопротеїд з клебсієл, який підвищує опірність організму до збудників запальних процесів дихальних шляхів і ЛОР-органів.
Імуносупресори поділяють на такі групи: І. „Великі” Імуносупресанти: 1) цитостатики: антиметаболіти (антагоністи пурину і фолієвої кислоти); алкілюючі засоби (мієлосан, хлорбутин, алкалоїди барвінка); антибіотики; алкалоїди; 2) Антилімфоцитарна сироватка і глобулін; 3) моноклонові антитіла; 4)високоселективні цитостатики (циклоспорин А, такролімус, гусперимус). ІІ. Глюкокортикоїди. ІІІ. „Малі” імуносупресанти: похідні 4 -амінохіноліну (делагіл, плаквеніл); пеніциламін і препарати золота; гепарини та інгібітори ферментів; колхіцин; нестероїдні протизапальні засоби (у великих дозах).
Клінічне застосування ІМ Головною мішенню ІМ є вторинні імунодефіцити, які виявляються у вигляді часто рецидивуючих інфекційно-запальних захворювань усіх локалізацій і будь-якої етіології. 1. Імуномодулятори призначають у комплексній терапії одночасно з антибіотиками, протигрибковими, протипротозойними або противірусними засобами. 2. Доцільним є раннє призначення імуномодуляторів — з першого дня застосування хіміотерапевтичного етіотропного засобу. 3. Імуномодулятори, що діють на фагоцитарну ланку імунітету, можна призначати хворим як із виявленими, так і з невиявленими порушеннями імунного статусу. 4. За наявності в даній лікувально-профілактичній установі відповідної матеріально-технічної бази застосування імуномодуляторів доцільно проводити на фоні імунологічного моніторингу. 5. Імуномодулятори можна застосовувати як монотерапію під час проведення імунореабілітаційних заходів, зокрема при неповному одужанні після перенесеного гострого інфекційного захворювання. 6. Наявність зниження будь-якого параметра імунітету, виявленого при імунодіагностичному дослідженні у практично здорової людини, не є підставою для призначення йому імуномодулюючої терапії.
Діагностичні імунобіологічні препарати широко застосовують для діагностики інфекційних захворювань, алергічних станів, пухлинних процесів, иммунопатологических проявів та т. д. Принцип дії діагностичних препаратів грунтується на імунологічних реакціях (реакція антиген — антитіло; клітинні реакції), зареєстрованих по фізичним, хімічним чи клінічним ефектів. Для діагностики інфекційних і неінфекційних хвороб створено кілька сотень діагностичних імунобіологічних препаратів. З їхньою допомогою діагностують ВІЛ-інфекцію, вірусні гепатити, черевної тиф, дифтерію, кір і ще інфекційні хвороби; харчові, професійні й інші види алергій; локалізацію злоякісних пухлин (рак печінки, легких, пряма кишка та інших. ); імунні взаємовідносини матері та плоду, вагітність; сумісність органів прокуратури та тканин при пересадки; иммунодефицитние стану. Чутливість і специфічність діагностичних препаратів, заснованих на виключно імунологічних принципах, зазвичай, вище, ніж в інших методів діагностики. Застосування моноклональних антитіл і очищених антигенів ще більше підвищило специфічність діагностичних препаратів.
Моноклональні антитіла - це продуковані імунними клітинами антитіла, які належать єдиному клітинного клону, які походять з однієї плазматичної клітини-попередниці, які походять Моноклональні антитіла специфічні до певного антигену. Їх можна використовувати для того, щоб «знайти» або ідентифікувати цей антиген і, якщо потрібно, зруйнувати його. Моноклональні антитіла широко застосовуються в клінічних лабораторіях, і можливості їх використання постійно зростають. Поки вони застосовуються головним чином з метою діагностики.
Отримання моноклональних антитіл починають з того, що певний антиген вводять лабораторному тварині (звичайно це миша). Через деякий час, необхідний для імунної відповіді, з селезінки тварини виділяють лімфоцити і змішують їх з особливим типом ракових клітин у відповідній культуральної середовищі. Щоб стимулювати злиття лімфоцитів з раковими клітинами, в середу додають по-ліетіленгліколь. Підбирають такі умови зростання, які дозволяють виживати тільки гібридним кліткам. З них вибирають клітини, що виробляють певні антитіла, і культивують ці клітини окремо. Клітини продовжують ділитися незалежно і є постійним джерелом чистих антитіл.
Складність одержання моноклональних антитіл полягає в тому, що в умовах організму-донора це недосяжно, а в умовах in vitro Влімфоцити не розмножуються. Вирішення проблеми було знайдено при створенні гібридомних технологій (C. Коїііег, C. Milstein, 1975), в основі яких лежить ефект гібридизації нормальних лімфоцитів білих мишей і лімфоцитів цих мишей, хворих мієломою. Отримані в такий спосіб гібридоми поєднують основні властивості обох клітин: — спроможність нормальних лімфоцитів до синтезу моноклональних антитіл проти однієї антигенної детермінанти, що належать до одного класу, підкласу, з одним видом легких ланцюгів і однозначною афінністю; — здатність клітини злоякісної пухлини (плазмоцитоми) нестримно рости і розмножуватися in vitro. Закономірності одержання гібридом: — гомологічність клітин, які піддаються гібридизації (миша — миша, людина — людина); — однотипність функції гібридизованих клітин (В-лімфоцити — продукція антитіл); — сполучуваність нормальних і злоякісних клітин.
Використання моноклональних антитіл в діагностичних цілях Ферментний імуносорбентний тест (ELISA) Імуноцитохімія та імуногістохімія Western blotting (білковий імуноблот) Радіоімунний аналіз Імунопреципітація Імунофлюоресцентний метод Тест на вагітність Цитофлюориметрія
Скачать презентацию Імунобіологічні препарати Імунобіологі чні препара ти медичниі
Imunobiologichni_preparati_2.pptx