ІМ’Я БОРИСА ГРІНЧЕНКАВ НАЗВІ УНІВЕРСИТЕТУ
План: 1. Феномен Бориса Грінченка 2. Родовід 3. Навчання у Харківському реальному училищі. Ув’язнення 4. Педагогічна діяльність 5. Чернігів. Літературна, видавнича та фольклористична діяльність 6. Київ. Робота над Словником. Просвітницька діяльність 7. Італія. Оспедалетті.
1. Феномен Бориса Грінченка Він мав багатогранний талант, тому своєю діяльністю охопив майже всі складові рідної культури. Поет, прозаїк, драматург, лексикограф, етнограффольклорист, мовознавець, педагог, перекладач, журналіст, видавець, редактор газети «Рада» та журналу «Нова громада» , голова Київської «Просвіти» .
Борис Дмитрович від руки друкованими літерами написав „Буквар”, „ Українську граматку до науки читання і писання”, „Рідне слово”. У методичних рекомендаціях „ До вчителів”, які поміщені у букварі, Грінченко писав: ” Склав я цю граматку ще року 1888 , бувши на селі учителем. . . й учив по їй читання й писання свою дитину і чужих дітей, бажаючи, щоб рідною мовою озивалася до їх наука”.
Псевдоніми: Василь Чайченко, Іван Перекотиполе, Борис Вільхівський, Іван Сельський, Карлючка, Чернігівець, Л. Яворенко, М. Гримач, Вартовий. Завдання Б. Грінчека: «Зробити з мужиків народ» Сучасники називали його східним І. Франком У 20 -х рр. ХХ ст. було видано його твори в 10 ти томах, але, на жаль, ми і досі не маємо повного зібрання Грінченківських творів.
2. Родина. Батько-Дмитро Якович Грінченко, штаб- ротмістер царського війська, дуже пишався званням потомственного дворянина, тому дітей намагався виховувати «по-благородному» . Мати-Поліксенія Миколаївна була дочкою полковника російської армії Літарєва. В сім’ї було п’ятеро дітей: Борис, Дмитро, Ганна, Любов, Аполінарія.
3. Навчання у Харківському реальному училищі. Ув’язнення У 1874 році Бориса віддають навчатися в Харківське реальне училище, де він став членом таємного гуртка, читав і розповсюджував заборонену літературу. П’ятнадцятирічного юнака кидають до в’язниці, де він захворів на туберкульоз. Після в’язниці Б. Грінченко влаштовується на роботу дрібним канцеляристом у Харківській казенній палаті.
4. Педагогічна діяльність 1881 року Б. Грінченко отримує Свідоцтво про звання народного вчителя. З 1881 по 1883 р. Борис Дмитрович вчителює. Також в цей період він зустрічає свою другу половинку, а 1884 року стає батьком.
Школи, в яких він працював: 1881 р. - с. Введенське, Зміївського повіту, Харківської губернії. 1882 р. - с. Тройчате, Зміївського повіту, Харківської губернії. 1883 р. - с. Олексіївка, Зміївського повіту, Харківської губернії. 1884 р. - с. Нижня Сироватка, Сумського повіту, Сумської губернії.
5. Чернігів. Літературна, видавнича та фольклористична діяльність З 1894 р. родина Грінченків оселилася в Чернігові. Тут Б. Дмитрович отримав посаду діловода в земстві, а потім – секретаря земської управи. Та долею учителів він опікувався й далі. У Чернігівському земстві дбав про покращення умов життя і праці вчителя, про створення бібліотек, клопотався про відкриття шкіл. Чимало сил і здоров’я Б. Грінченко віддав музейній справі. Письменник і його дружина упорядкували каталог музею В. Тарновського.
У Чернігові розкрився талант Б. Грінченка як фольклориста, етнографа та бібліографа. Він був першим хто так ґрунтовно зібрав фольклорні скарби Чернігівщини, видавши їх тритомною працею «Этнографические материали, собрани в Черниговской и соседней с ней губерниях”. Четвертим томом цієї праці Б. Грінченко вважав збірку «Из уст народа» . 1901 р. видано працю «Література українського фольклору(1777 -1900). Спроба бібліографічного покажчика» .
І. Франко назвав Б. Грінченка талановитим повістярем. Справді, прозаїк Б. Грінченко був одним із перших в українській літературі, хто розповів у повісті «Соняшний промінь» (1890) про різноманітні шляхи, якими йшла українська інтелігенція кінця XIX століття. Б. Грінченко разом з І. Франком, Оленою Пчілкою, М. Коцюбинським, Л. Українкою, С. Васильченком та іншими письменниками брав участь у закладанні основ української дитячої літератури. Уперше в українській літературі Б. Грінченко доступно й зрозуміло для дітей змалював історичні події ( «Олеся» ). «Книга казок віршем» з’явилася 1894 р. у Львові. Сюди ввійшло майже двадцять казок. Збірка мала велику популярність серед дітей, вона неодноразово перевидавалась.
6. Київ. Робота над Словником. Просвітницька діяльність На запрошення редакції журналу «Київська старовина» родина Грінченка 1902 р. переїздить до Києва. Письменник мав довершити працю кількох поколінь інтелігенції: закінчити укладання словника, матеріали до якого знаходилися в редакції. Тут, у Києві, який Грінченко любив надзвичайно, він з головою поринув у лексикологічну працю, долучився до політичної боротьби та визвольного руху, здійснював просвітницьку діяльність. Завдяки надлюдській енергії Грінченка робота з укладання «Словаря української мови» була завершена за два роки, а чотиритомне видання побачило світ протягом 1907 -1909 рр. У Києві опікувався випуском щомісячного журналу « Нова Громада» , щоденної газети «Громадська Думка» , пізніше «Рада» . Чимало здоров’я і часу вклав письменник у створення київської «Просвіти» , яку очолював та керував у ній роботою видавничої комісії.
7. Італія. Оспедалетті Драматичні події 1907 -1908 рр. – втрата дочки, онука, матері, тяжка хвороба дружини – спричинили в Грінченка спалах пригаслого туберкульозу. На позичені батьком гроші Марія Миколаївна у вересні 1909 р. везе чоловіка на лікування в Італію. Подружжя оселяється в маленькому містечку Оспедалетті. 6 травня 1910 року в будинку № 2 на вулиці Віа Вітторіо Еммануеле письменник помер. В останню подорож на Україну Б. Грінченка проводжали українціемігранти, що перебували тоді в Оспедалетті , та італійці, які високо цінували особистість українського патріота. В Італії знали про нього, як про велику людину, яка все життя працювала для рідного краю, віддала йому свою єдину доньку яка померла серед їхньої вічнозеленої, вічно заквітчаної природи. Поховали Б. Грінченка в Києві 9 травня 1910 р. на Байковому кладовищі. У прощальному слові С. Єфремов сказав: «Не стало Того між нами, Кого звикли ми і в негоду, і в спеку палючу, і в люту хуртовину бачити завжди за роботою на нашій вбогій, занедбаній ниві, коло стерна нашого національного життя» .
Ім’я Б. Грінченка, патріота-трудівника, святе для кожного, хто працює та навчається у нашому навчальному закладі. Грінченківці – так гордо називають себе викладачі й студенти Університету. День народження Б. Д. Грінченка – 9 грудня за рішенням Вченої ради Університету проголошено День Університету. Відродження імені Бориса Грінченка, його багатогранної спадщини є важливим завданням Університету. Чимало зроблено в цьому напрямі. Зокрема, засновано єдину в Україні науково-дослідну лабораторію грінченкознавства. 2010 р. в Університеті відкрито другий в Україні музей Б. Д. Грінченка. Музей є дієвим освітнім ресурсом у вихованні молоді та професійній підготовці майбутніх фахівців, тому з 2010 -2011 н. р. розпочинають своє навчання з екскурсії до музею. Тож нехай буде справді вдячною наша пам’ять про Бориса Грінченка. Пишаймося почесним іменем, яке носить наш Університет.
Дякуємо за увагу! Підготували: Гуртова Юлія Дроботенко Анастасія ФУб-1 -12 -4. 0
Скачать презентацию ІМ Я БОРИСА ГРІНЧЕНКАВ НАЗВІ УНІВЕРСИТЕТУ План 1
Im_39_ya_B_Grinchenka.ppt