І. Карпенко-Карий
• Іван Карпе нко-Ка рий (справжнє прізвище — Тобілевич; * 17 (29) вересня 1845, с. Арсенівка, Бобринецького повіту Херсонської губернії, тепер Новомиргородський район, Кіровоградська область — † 2 (15) вересня 1907, Берлін) — український письменник, драматург, актор, еру дит, брат Миколи Садовського та Панаса Саксаганського. На його честь названо Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка -Карого.
Портрет Карпенка-Карого
• Справжнє ім'я — Іван Карпович Тобілевич (псевдонім «Карпенко. Карий» поєднує в собі ім'я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого — героя п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля» ).
• Перші роки, юність. • Народився в родині зубожілого дрібного шляхтича, управителя поміщицького маєтку. • Навчався в Бобринецькому повітовому училищі, з 1859 р. працював писарчуком станового приставу в містечку Мала Виска, пізніше — канцеляристом міської управи. • 1864 — на службі в повітовому суді. • 1865 — переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь у аматорських виставах О. Тарковського, публікував літературнокритичні статті, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича.
І. Тобілевич
Особисте життя, останні роки: 1870 — одружився з Надією Тарковською, тіткою єлисаветградського поета й журналіста Арсенія Тарковського (її внучатий племінник — відомий російський кінорежисер Андрій Тарковський). Як посаг отримав родинний хутір Тарковських. Надія Карлівна народила йому 7 дітей. 1881 — втратив дружину Надію, наступного року померла дочка Галина 1884 — заарештований і засланий до Новочеркаська. Працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню. У засланні написав свою першу драму «Чабан» ( «Бурлака» ), а також п'єси «Бондарівна» , «Розумний і дурень» , «Наймичка» , «Безталанна» . У 1887 р. , отримавши дозвіл на звільнення, прибув в Україну й оселився на хуторі Надія Єлисаветградського повіту (хутір, закладений на землях поміщиків Тарковських, Іван Тобілевич назвав іменем дружини. І донині хутір Надія є історико-культурним заповідником). 1906 — захворів, залишив сцену й виїхав на лікування до Берліна. 15 вересня 1907 року Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі Надія.
Головні дати у творчості: 1884 - заарештований і засланий до Новочеркаська. Працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню. У засланні написав свою першу драму «Чабан» ( «Бурлака» ), а також п'єси «Бондарівна» , «Розумний і дурень» , «Наймичка» , «Безталанна» . 1886– 1887 - опублікував п'єси «Бондарівна» , «Розумний і дурень» , «Наймичка» , «Безталанна» , «Мартин Боруля» . Один з останніх фотопортретів, 1905 рік 1886 - у Херсоні вийшов перший «Збірник драматичних творів» І. Карпенка. Карого. 1888 -з І. Карпенка-Карого зняли гласний нагляд. Він вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше — до трупи іншого брата — Панаса Саксаганського. 1890 - вступив до товариства українських артистів, написав комедію «Сто тисяч» . 1897 - склав записку до з'їзду сценічних діячів у Москві, присвячену переслідуванню українського театру, яку з трибуни з'їзду виголосив Панас Саксаганський. 1899 - написав історичну трагедію «Сава Чалий» , присвячену подіям гайдамаччини 18 століття. 1900– 1904 -творив власну трупу, написав п'єси «Хазяїн» , «Суєта» , «Житейське море» .
Спадок І. Тобілевича: У художньому осмисленні суспільних процесів своєї доби, буття людини і світу взагалі І. Тобілевич (Карпенко-Карий) найповніше реалізував себе в жанрі комедії, яка завдяки своєрідній індивідуальній творчій манері драматурга стала самобутнім явищем в історії української культури і набула «характеру вельмиповажного театрального жанру» . Його «Мартин Боруля» , «Сто тисяч» , «Хазяїн» є класикою світової драматургії і неперевершеним взірцем для наступних поколінь комедіографів. Становлення І. Тобілевича-комедіографа пов'язане з глибинними процесами у житті українського народу, його культури. Дослідники творчості І. Карпенка-Карого опираючись на мемуарні свідчення М. Кропивницького, М. Садовського, П. Саксаганськог о. С. Тобілевич, Є. Чикаленко не раз слушно вказували на виняткове значення етнічних джерел його комедійної творчості, засвоєння ним досвіду літературних попередників та світової літератури. Тому комедії І. Тобілевича бачаться як результат довготривалого розвитку цього жанру в український літературі.
• • • • • П’єси Карпенко-Карого: Бурлака (1883) Безталанна (1884) Бондарівна (1884) Розумний і дурень (1885) Наймичка (1885) Мартин Боруля (1886) Гроші (1889) Сто тисяч (1889) Батькова казка (1892) Паливода XVIII століття (1893) Лиха іскра поле спалить і сама щезне (1895) Понад Дніпром (1897) Чумаки (1897) Сава Чалий (1899) Хазяїн (1900) Гандзя (1902) Суета (1903) Житейськеє море (1904)
Екранізації: • «Мартин Боруля» (1953, реж. О. Швачко), • «Наймичка» (1964, реж. І. Молостова, В. Лапокниш), • «Сто тисяч» (1957, реж. В. Іванов), • «Хазяїн» (1976, реж. Ю. Некрасов, А. Ріпко)
Поштова марка: герб роду Тобілевичів: )