Голодомор приховані сторінки історії 1932 -1933 рр

Голодомор приховані сторінки історії… 1932 -1933 рр.

ВІЧНИЙ МОНОЛОГ На вулиці лежить хлопчик років десяти. “О, вже готовий” – А у відповідь кволий дитячий голосок: “Ні, я ще не готовий, я ще не вмер”… Залига Микола Вам стане соромно колись за те. Та я вже цього не побачу. …А житечко моє – таке густе. …А мамина рука – іще гаряча. Я ще не вмер… Ще промінь в оці граї. В четвер мені пішов десятий рік. Хіба в такому віці умирають? ! Ви тільки поверніть мене на бік. До вишеньки. В колиску ясночолу. Я чую запах квітів. Я не вмер. А небо стрімко падає додолу. Тримайте хтось! Хоча б за коси верб… Куди ж ви, гей, ви, людоньки, куди? Окраєць ласки… Чи із печі диму? Таж скільки в тілі зайвої води! … не чує світ. У с і п р о х о д я т ь МИМО…

Голодомор – це зумисне організований радянською владою у 1932 – 1933 роках штучний голод, який призвів до смерті мільйонів українців і є геноцидом українського народу. Голодомор в українських регіонах СРСР був зразком комбінованого тероризування. З одного боку, він став одним із методів суцільної колективізації українського селянства. Спочатку селян загнали в колгоспи, використовуючи іншу форму терору – “ ліквідацію куркульства як класу ”. Колективізація призвела до різкого падіння продуктивності сільського господарства. Доказом цього є такі факти: валовий збір зерна в Україні становив: в 1930 р. – 23 млн. т. ; в 1931 р. 16 млн. т. , в 1932 р. – 13 млн. т. Хлібозаготівля в Україні в 1930 р. становила 400 млн. пудів, а в 1931 р. – 380 млн. Цього було досягнено за рахунок “знекровлення ” селян , у яких вилучили все зерно, навіть і посівний фонд. Таким чином штучний прокрадався до українських сел ще в 1931 -1932 роках. Але все ж врожай 1932 р. був лише на 12 % менший середнього врожаю за 1926 -1930 рр. і міг би забезпечити населення України мінімум продовольства.

Наближення катастрофи відчувалося вже в середині 1932 р. Саме в цей період на полях ночами почали з'являтися селяни – переважно жінки та діти, що ножицями зрізали колоски. Цих нещасних безземельних селян чиновники глумливо називали “ перукарями ”. Згодом явище набуло масового характеру. Переконуючись з року в рік, що держава забирає в них увесь хліб, селяни почали працювати в громадському господарстві недбало. Але замість відмовитися від створених виробничих відносин, які змушували колгоспників приховувати власну продукцію, Сталін обрав шлях репресій. 7 серпня 1932 р. з'явилася постанова ВЦВК і РНК СРСР “ Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та зміцнення громадської (соціалістичної власності). ” В народі цей закон здобув назву “ закон про п'ять колосків ” , адже саме стільки необхідно було, аби влада могла покарати “крадіїв майна колгоспників ” і засудити їх на смертельний вирок – розстріл, або ж за пом'якшувальних обставин позбавленням волі терміном не менше 10 років. За цією постановою засуджували навіть дітей, що досягли 12 років. 55 тисяч осіб було засуджено за “колоски”. З них до вищої міри покарання – 2 тисячі 100 осіб.

З промови керівника Компартії України С. В. Косіора: «Селянин приймає нову тактику. Він відмовляється збирати урожай. Він хоче згноїти зерно, щоб задушити радянський уряд кістлявою рукою голоду. Але ворог прорахувався. Ми покажемо йому, що таке голод. Ваше завдання покінчити з куркульським с аботажем урожаю. Ви мусите зібрати його до останньої зернини і відразу відправити на заготівельний пункт. Селяни не працюють. Вони розраховують на попередньо зібране зерно, яке вони заховали в ямах. Ми повинні примусити їх відкрити свої ями. » В листі Кагановичу від 11 серпня 1932 року, вождь писав: «Якщо не візьмемось нині за виправлення становища в Україні, Україну можемо втратити… Поставити собі за мету перетворити Україну у найкоротший термін на справжню фортецю СРСР; на справжню зразкову республіку. Грошей на це не шкодувати »

Голодомор-геноцид здійснювався за допомогою тотального державного терору. Спершу проводилось насильне вилучення всіх зернових запасів, навіть залишених на посіви. . Знаючи про кризове становище в Україні, де вже з осені 1932 року відчувався голод, влада у липні 1932 р. ухвалює завідомо нереальні до виконання плану хлібозаготівель норми – 356 млн. пудів. План не був виконаний і влада вдалася до свідомого терору. Восени 1932 в Україну направляють спеціальну комісію на чолі з В'ячеславом Молотовим, тодішнім головою союзного уряду для посилення хлібозаготівель. Під тиском цієї комісії у листопаді 1932 року запроваджуються натуральні штрафи. Якщо селян чи колгосп не виконаний план здачі зерна, у нього забирали усе: від усіх запасів картоплі чи зерна до корови чи навіть хати.

Ідея занесення на “ чорну дошку ” сіл, які виявилися “ злісними боржниками ” по хлібозаготівлях. Будь які продукти харчування, худоба та реманент вилучалися повністю, прирекаючи села на вірну загибель. Всього на “чорну дошку ” було занесено до третини сіл України. Тобто були штучно створені десятки, сотні тисяч голодних гетто в Україні. Окрім того, збройними силами контролювалися імпорт продуктів харчування та обмежувалася можливість переміщення мешканців із села до села, або у місто, де голод менше лютував і були можливості вижити. Але тім, кому вдалося проникнути до міста, також було не солодко. Сталінське керівництво, ввівши у 1932 році паспортну систему в місті, швидко винищувало небажаних у містах “ гостей ”. 22 січня 1933 р. спеціальною директивою Забороняється виїзд за межі України “ за хлібом ” в інші регіони (хліб на той час був у сусідніх з Україною Росії та Білорусії). Кордони були оточені збройними загонами для блокування виїзду селян.

Голодомор 1932 - 1933 років носив небачені наслідки: число загиблих не встановлене й досі, воно коливається від 4 до 10 мільйонів українців. Найбільше постраждали від голокосту тодішні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). Смертність населення у 1932 -33 рр. тут перевищувала середній рівень попередніх років у 8 -9 і більше разів. У нинішніх Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень смертності був вищий у 5 -6 разів, на Донбасі – у 3 -4 рази. Влада намагалася усіма засобами приховати свій злочин. Вона заборонила реєструвати смертність від Голоду та приховувала Голодомор від світової громадкості. Але попри страх перед владою, люди таємно робили фотографії, збирали свідчення.

З промови Сталінана січневому (1933 р. ) Пленумі ЦК: “Ми, безперечно, досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас із року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що запеклі вороги радянської влади. ” Слова секретаря ЦК КП(б)У і Дніпропетровського обкому КП(б)У М. Хатаєвича: “ Між селянами і нашою владою точиться жорстка боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довід їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну! ”. Інтерв'ю з Молотовим для книги “Молотов. Полудержавный властелин” 1999 р. Автор Ф. Чуєв. : - У письменницькому середовищі говориться про те, що голод 1933 року був спеціально організований Сталіном і всім вашим Керівництвом. - Це говорять вороги комунізма! Це вороги комунізма…Не Досить свідомі люди. Не досить свідомі люди.

Жорстокість Голодомору перш за все в тому, що голод не був наслідком стихійного лиха, засухи чи неврожаю, він став результатом цілеспрямованої політики комуністичного режиму. Вражає цинізмом той факт, що у той час, як від голоду помирали мільйони українців, влада продовжувала вивозити зерно за кордон і на повну потужність продовжували працювати спиртзаводи, які переробляли зерно на горілку, що йшла на єкспорт. Українці могли бути врятовані, оскільки стратегічний запас зерна в СРСР становив на той час 1, 5 млн. т. (1 млн. т. вистачило б для прогодування 5 -6 млн. людей протягом року. )

Дмитро Білоус Ти кажеш, не було голодомору? І не було голодного села? А бачив ти в селі пусту комору, З якої зерно вимели дотла? Як навіть марево виймали з печі І збирали прямо із горщиків, Окрайці виривали з рук малечі І з торбинок нужденних стариків? Ти кажеш не було голодомору? Чому ж тоді, як був і урожай, Усе суціль викачували з двору, Греби, нічого людям не лишай! Хто ж села, вимерли на Україні, Російським людом поспіль заселяв? Хто? На чиєму це лежить сумління? Імперський молох світ нам затуляв! Я бачив сам у ту зловісну пору І пухлих і померлих на шляхах. І досі ще стоять мені в очах… А кажеш – не було голодомору?

“Ішло воно рано в ясла (там дітям колгосп почав видавати на добу сірникову коробку пшона)”. – Та схилилося до нашої ліси (огорожі) і просить: “ Тьотю дайте кусочок хлібця, дуже їсти хочу ”. А я не дала, бо сердилась на нього – днів скількись тому посадила на огороді висадки, уже й сходити почали, а він повиривав і поїв. До смерті не прощу собі, що пожаліла тоді дитині шматочка хліба. А увечері йдемо з роботи, а воно сидить, Зігнулося прямо на стежці… До нього – мертве. Видимо йшло з ясел, обезсиліло, присіло спочить під лісою тат так і захолонуло…” “ Це було перед голодом. Мати пекла хліб. Хтось недалекий про це повідомив бригаді “активістів”. Вони заявилися до хати без запрошення. Побачивши на столі свіжі хлібини, керівник бригади виголосив “Бог велить і печене забирати”. Ми, діти, кинулись до хліба, взяли по одній хлібині і швидко заховались на печі, притуливши до грудей теплі хлібини. Ніхто з бригадирів не ризикував взяти у нас хліб. Так ми врятували останнє печиво. Більше мати хліба не пекла. Першою померла сестра Галя. Вона якось вирвала з сусідського саду кілька гілочок. Господарі її побили, потім підняли над головою і кинули над землею. Звідти її вже поклали в труну. ”

Дякую за увагу…