Герман Ірини Люти нськ село в

Герман Ірини

Люти нськ — село в Дубровицькому районі Рівненської області. Населення становить 1307 осіб. Засноване в 1576 р. *Площа-1, 063 км². *Густота населення-1229, 54 осіб/км². Село Лютинськ вигідно розташоване. На північному-заході росте хвойний ліс, на сході протікає ріка Горинь, на південному-заході межує з селом Ясинець, на південному-сході з селом Селець .

Про виникнення самого села писемних спогадів не збереглось, проте існує кілька легенд. В нашій місцевості правив князь Височко, в якого була дочка-красуня Праса. Багато знатних женихів сватались до княжої доньки, але Праса пообіцяла стати нареченою тому, хто принесе з земель Кримського хана диво -квітку азалію. Зважилися на небезпечну подорож три брати-сміливці Лют, Люд та Руд. Долаючи перешкоди брати таки здобули квітку, але загинули в дорозі. Дізнавшись про трагедію, дочка князя вирішила накласти на себе руки і втопилася від горя у виру. Аби люди пам’ятали про трагедію, князь велів назвати навколишні поселення на честь відважних братів Лют – Лютинськ, Люд – Людинь, Руд – Рудня. Місцевість, де втопилася Праса – Праседувка, а річечку, яка там протікає – Вир. Село, де правив князь, назвали згодом Висоцьк. Також розповідають , що нібито у поселенні від початку заснування проживав пан, який за вдачею був дуже сердитий, ніколи нічим не задоволений, а відтак – лютий чоловік. Ще одне можливе походження назви села від слова «лютня» - холодне приміщення, льох (але не погріб). В старих будинках, які досі зустрічаються в Лютинську, є кладовка, яку старожили називають лютня. Вона служить для зберігання продуктів. Така назва приміщення зустрічаються і в інших регіонах.

Інфраструктура села включає в себе заклади освіти, культурно-дозвіллєвий комплекс, фельдшерськоакушерський пункт, мережу торгових точок та зв’язку. На території села розміщене приватне сільськогосподарське підприємство та ряд дрібних товаровиробників. ада а сільська р к Лютинсь к ьдшерсь фел пункт ерський о-акуш

Перша школа в Лютинську була збудована ще в 1912 році, на кошти місцевого земства. Сьогодні село має сучасну двоповерхову школу на 360 місць зі світлими, просторими кабінетами, оснащеними навчальним обладнанням на високому рівні. Школа має один з найбільших в районі спортзалів, навчальні майстерні з електрообладнанням, дискозал, тенісний зал та їдальню для учнів. У школі також діє молодіжна організація «Пласт» . Пластуни біля Лютинської школи

В селі збудовано і працює дитячий садок, в якому створені всі умови для дошкільного навчання, занять спортом та мистецтвом.

Також є « Краєзнавчий музей села Лютинськ » . А чого села Лютинськ ? Через те , що ті всі речі , які є в музеї – знайдені на території села Лютинськ. Там є кам'яні знаряддя праці, рештки гончарного посуду гребінцево-накольчастої кераміки, що датується 4 тис. до н. е. , знаряддя праці із заліза виплавленого з болотної руди, римські монети датовані кінцем давньої епохи і початком нашої ери, перші історичні згадки про Дубровицю і Висоцьк, що датуються початком другого тисячоліття н. е. Директор музею є Михайло Гриневич(він же і директор Лютинської ЗОШ І-ІІІ ст. ), тому історію села знають всі. Михайло Гриневич

Дозвілля і активний відпочинок забезпечує культурнодозвіллєвий комплекс з актовим залом на чотириста місць, більярдною кімнатою, бібліотекою, краєзнавчим музеєм, танцмайданчиком і стадіоном для гри у футбол, баскетбол, волейбол. За школою в центрі села є сосновий лісок. Там дуже гарно. Нерідко туди приїжджають з інших сіл на відпочинок. Бібліотеку збудували ніби це звичайна хата селянина. В ній є: грубка , столи , стільчики, вазони, вази з квітами… а а бібліотек тинськ

А зараз трішечшки про місто Дубровицю

Дубро виця (до 1940 року Домбровиця; пол. Dąbrowica, біл. Дубровіца) центр Дубровицького району Рівненської області. Населення - 9 644 мешканці. Відоме з 1005 року. Статус міста з 1957 року. *Місто розташоване на річці Горинь (притока Прип'яті), за 3 км від залізничної станції Домбровиця на лінії Сарни—Лунинець, за 126 км на північ від Рівного. *Дубровиця - колишня столиця графства на історичній Пінщині (частина Берестейщини), на заході Полісся. Річка Горинь Центр Дубровиці

Перша писемна згадка про місто датується 1005 роком, коли Володимир Великий заснував єпископську кафедру в Турові. У переліку міст, які мали б належати до єпископії є і Дубровиця. Цей історичний факт зустрічаємо у книзі «Творение старого отца нашого Кирилла, епископа Туровского» , виданий у друкарні Києво-Печерської Лаври у 1880 році. Є й інші літописні згадки про це місто: у 1184 р. дубровицький князь Гліб Юрійович брав участь у переможному поході князя Святослава Всеволодовича на половців. З контексту літописної звістки випливає, що Дубровиця була стольним градом невеликого удільного князівства. А Густинський літопис згадує про іншого дубровицького князя Олександра, який у 1223 році разом з тисячами русичів прийняв смерть у бою на річці Калці. У 1240 р. під час ординської навали Дубровиця була зруйнована. В кінці XVI ст. місто перейшло під владу Литви, пізніше — Польщі, а з 1793 р. перебувало у складі Росії.

Сьогодні величними свідками славного минулого Дубровиці є два храми, які внесено до державного реєстру пам'яток історії і культури України : (1695 -1701 рр. ) та церква Різдва Богородиці (1862 рік). Костел Іоанна Хрестителя

Костел Св. Іоанна Хрестителя був побудований орденом піарів у 1684 році з дерева на найвищому місці старого містечка Дубровиця, . У 1709 році був спалений шведами, які поверталися з війни з Росією, де у фатальній Полтавській битві зазнали поразки. У 1695 -1742 роках, з метою окатоличення і ополячення місцевої молоді маршалок великого князівства Литовського Ян Карл Дольський, з допомогою ректора польського Університету мистецтв Казимира Пнєвського, відбудував величавий, вже мурований, римо-католицький костел вівтарем на схід – кляштор (слово на польській, чеській і білоруській мовах, означаюче (католицький) монастир) піарів. Храм було зведено неподалік русла річки Горинь. Храм було побудовано у стилі рококо, неподалік гирла річки Горинь. Стиль рококо вирізняється громаднітю будівництва, специфічністю архітектурного дизайну та невеликими вікнами нетипових розмірів. Серед особливостей внутрішнього інтер’єру слід виокремити два моменти: а) підлого храму була оздоблена керамічними кахлями, які були покладені за допомогою технології фіксації вапняним розчином, гашеним сирими яйцями (винятковість цієї технології в тому, що з часом такий розчин тільки міцнішає); б) найціннішим (в матеріальному і художньому плані) об’єктом інтер’єру є вінець та вітраж, виготовлений у Венеції на замовлення (за словами ксьондза його вартість дорівнювала вартості будівництва храму). З приходом до влади більшовицького режиму храм було піддано руйнуванню: здійснено спробу розбити кахлі на підлозі та було знищено вітраж. Також храм перефарбували з білого на червоний колір, очевидно згідно політичних переконань чи ідеологій, а, можливо, в такий спосіб влада прагнула показати свою зверхність над духовним, над церквою, над вірою. Після зборів колегіуму піарів в 1832 році, в період репресій після листопадового повстання, костел змінено на парафіяльний. Після скасування царатом монастиря і школи общини ордену піарів у 1832 році його було передано дієзіальному духовенству. Від 1939 року – недіючий, а у 1945 році храм було замкнено комуністичним режимом – на його базі був промисловий склад. Костел був єдиною уцілілою сакральною католицькою будівлею у колишньому Володимирському деканаті.

*Пишається Дубровиця своїми видатними особистостями. Серед них свята діва Улянія із знатного роду князів Гольшанських. Дубровицьких, яка у 1540 р. представилася у 16 -річному віці, а в 17 ст. її нетлінні мощі знайшли ченці Печерського монастиря. Згодом ці мощі було перенесено до Києво-Печерської Лаври і кононізовано з ініціативи митрополита Петра Могили.

Ще одна представниця роду Гольшанських — княгиня Анастасія Юріївна, рідна сестра Улянії, у 1556 році після смерті свого чоловіка Кузьми Івановича Заславського із роду князів Острозьких, стає ігуменею монастиря Св. Пречистої в Заславі і благословляє та фінансує переклад Євангелія на «мову народу нашого» . Це було славнозвісне Пересопницьке Євангеліє, на якому сьогодні Президенти присягають народу України. Підтвердження цьому знаходимо у самому Євангелії у післямові, де значиться: «…Євангелія ся писана накладом благовірної і христолюбивої княгині, жінки Кузьми Івановича Заславського, Параскеви, іначе Анастасії Юріївни, уродженої княгині Гольшанської…частково при Пересопницькому Різдва. Богородичному монастирі, а частково — в дівичому монастирі Заславському…»

У місті є три загальноосвітні школи, професійний ліцей і існує Дубровицький краєзнавчий музей. Також є невеликий , але дуже гарний парк в центрі міста. Є будинок культури, музична школа, школа танців і школа бойового гопака. Існують спортивні команди з баскетболу, футболу, волейболу, настольного тенісу… Також проводяться лицарські турніри( останній відбувся 6 травня). Також на Соминому озері проводяться щорічні змагання між школами Дубровицького району. .

В Дубровицькому районі, зокрема і в моєму селі є всі умови для розвитку і відпочинку. Дякую за увагу Я Люблю свій дім. Він мальовничий, цікавий, рідний , мій …