Генетика Минуле, теперішнє, майбутнє.
Генетика людини як наука виникла завдяки працям англійського вченого Ф. Гальтона (1822 -1911), . Він разом з Г. Менделем є одним із засновників генетики як науки. Ф. Гальтон вивчав успадкування розумових здібностей, обдарованості, таланту людини. Він вважав, що можна покращити людський рід спеціальними генетичними заходами Ф. Гальтон створив особливий напрям генетики - євгеніку, призначення якої - вдосконалити людину і людський рід. Євгеніка в перші роки захопила монополію у вивченні генетики людини, хоча інколи її прихильники необережними рекомендаціями дискредитували цю науку. Ф. Гальтон вважав, що немає природної рівності людей: є вищі і нижчі раси. До нижчої ради, за його словами, відносяться негри, їхній рівень розвитку на два щаблі нижчий рівня європейця. Самі ж сучасні європейці на два щабля нижчі від рівня стародавніх афінян. Ця нерівність, за Ф. Гальтоном, пов'язана не з соціальними причинами, а біологічними. Ф. Гальтон також запропонував спосіб ідентифікації людини за відбитками пальців, тобто він є засновником дактилоскопії і дерматогліфіки. Його метод вперше був використаний англійською поліцією для розпізнавання злочинців та їхніх жертв.
Т. Мальтус Г. Спенсер Думка про покращення людського роду шляхом зміни його спадкових властивостей так, як це робиться у тварин, виникла ще у давнину. Спартанці Давньої Греції знищували кволих дітей. Вони вважали, що таким чином можна забезпечувати спадкове здоров’я свого роду. (Платон (427– 347 рр. до н. е. ) був прихильником запровадження контролю з боку держави за дітонародженням). 3 відси і розквіт расових теорій. Серед них: вчення Мальтуса про абсолютне перенаселення за рахунок малоцінних груп населення; теорія Спенсера, який стверджував, що турбота про хворих, соціальна гігієна, охорона материнства і дітей погіршують рід людини. Усе це суперечить принципам природного відбору. «Євгеніка» оформила усі ці напрямки у вигляді науки про покращання людини шляхом селекції. Її засновником вважають англійського антрополога-расиста Ф. Гальтона.
Минуле генетики Механізм спадкової передачі ознак, а точніше одиниць, які їх кодують – генів, на сьогоднішній день добре вивчений. Цим ми зобов'язані чеському вченому Г. Менделю, який в 1865 р. сформулював закони успадкування дискретних факторів або генів, як тепер їх називають. u Г. Мендель
Минуле генетики Історія генетики продовжується з 1900 р. , коли було визнано значення законів Менделя. На початку століття було доведено, що гени містяться у хромосомах, структурних елементах ядра клітини. У першій половині ХХ ст. біохіміки визначили хімічну природу нуклеїнових кислот, а у 40 -х роках дослідники виявили, що гени утворені однією з цих кислот – дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК). Було доведено, що гени, або ДНК, керують біосинтезом (утворенням) клітинних білків, які назвали ферментами, і таким чином контролюють біохімічні процеси в клітині. Над проблемою відкриття ДНК та її властивостей працювали американський біолог О. Авері, А. Херші і М. Чейз, англійський вчений Г. Ф. Уілкінс, Р. Франклін та ін. О. Айвері Р. Франклін
З початку ХХ століття генетика, як і генетична мінералогія, вчення про біосферу та її перехід до іоносфери, про живу речовину та інше почала свій нелегкий шлях. Саме на першу половину ХХ ст. припадає найбільш трагічна доля цієї галузі науки, а також людей, котрі присвятили свою творчість і служіння їй. Нам відомо, що всі науки розвивались, довелось долати великі труднощі. Генетиці більше, ніж будь-яким іншим наукам прийшлось долати перешкоди на шляху свого ствердження. Вся її історія замішана на суперечностях, боротьбі. Генетику відкидали так само, як і теорію електромагнетизму, ядерну фізику, теорію відносності та ін. Її несприйняття було наслідком того, що вчений торкнувся мікрооснови організму – гена, ядра.
3 а період 1910– 1915 рр. стались помітні зрушення в генетиці. Було доведено, що гени є фізичними тілами. Вони локалізовані у певних місцях хромосом. Гени розглядались як останні, неподільні одиниці. Вважалось, що вони, як намисто, нанизані на загальну нитку вздовж хромосоми. Видатну роль в цьому відіграли роботи Томаса Моргана. З 1911 р. він і його соратники почали публікацію серії робіт, в яких експериментально, на основі чисельних дослідів з дрозофілами, доводилось, що гени – це матеріальні частинки, які визначають спадкоємну мінливість, і що ці носії є хромосоми ядра клітини. Так і була сформульована в основних рисах хромосомна теорія спадковості, яка підтвердила і підкріпила закони, відкриті Менделем. Томас Морган
На відміну від західних країн, де генетика була рівноправною наукою, її розвиток у Радянському Союзі йшов складною, ламаною лінією. До її визнання як науки були роки, коли багато генетичних установ ліквідувалось. Її нарекли псевдонаукою. М. І. Вавілов, присвятивши усе своє життя генетиці, вражав оточуючих його співробітників властивою йому титанічною діяльністю, енергійністю. Разом з М. К. Кольцовим, С. С. Четвериковим, А. С. Серебровським зробив значний внесок у розвиток генетики. Протягом 30 –х років він ніс на собі основний тягар у боротьбі з противниками (ворогами) генетики, основи якої закладені Г. Менделем і Т. Морганом. М. Вавілов М. Кольцов А. Серебровський С. Четвериков
Розвиток генетики Тридцяті роки відзначаються тріумфальною ходою генетики у світі. У Радянському Союзі видатними її представниками, крім згаданих раніше, були М. П. Дубінін, М. В. Тимофєєв-Ресовський. Поряд з цим протягом цього ж десятиліття розгортаються інші процеси навколо генетики. Їх центром стає Одеса. Тут у незвичній атмосфері проявляється активність Т. Д. Лисенка та І. І. Презента, який став ідеологом, філософським наставником першого. У «Британській енциклопедії» Т. Д. Лисенка охарактеризовано як «найзнаменитішого псевдовченого двадцятого століття» . Лисенко – людина, що волею випадку зайняла провідне місце у радянській науці, негативно вплинув на розвиток, насамперед, генетики, основи якої заклали Г. Мендель і Т. Морган. Він розглядав генетику як класово шкідливу для соціалізму. Вважав, що вона академічна і схоластична, насичена буржуазним світоглядом, антинаукова і абсолютно відірвана від завдань сільського господарства. Т. Д. Лисенко
Лисенко піднімав важливі наукові і практичні питання. Намагався пов’язати їх з потребами життя, підвищенням ефективності сільського господарства. До 1936 р. Лисенко підготувався до рішучих атак проти Вавілова і генетики в цілому. Головним обвинуваченням проти генетики, яке він висунув, було: відрив генетики і їх прихильників від колгоспного будівництва; нерозуміння ролі зовнішніх умов і математизований, абіологічний підхід до організму. Почались тривалі дискусії навколо згаданих питань. Лисенко отримав підтримку частини радянських вчених. Разом з ним і започаткував розгром радянської генетики, вчені якої вже досягли певних успіхів.
Занепад генетики Це дало підстави Лисенку більш настирливо повести атаки на теорію Менделя, його закони. Він підриває основи класичної генетики – «буржуазної науки» . Термін Лисенка «менделізм» набуває лайливості, Його лякаються вчені. На думку Лисенка, «менделізм» шкодить практиці. Він розвиває свої ідеї і закладає фундамент особливої “мічурінської” науки. Лисенко стверджує, що за допомогою щеплення у рослин можна одержати такі ж самі гібриди, як і при схрещуванні. Тиск на вчених, які твердо стояли на позиціях генетики, посилився. У серпні 1940 р. Вавілова заарештовано у 3 ахідній Україні, де він перебував у відрядженні. Приводом стало те, що школа так званої «формальної генетики» , яку він очолював, наче б то організувала систематичну кампанію з метою дискредитації президента Академії сільськогосподарських наук Лисенка. Всі наукові і меморіальні матеріали, які Вавілов протягом багатьох років накопичував і узагальнював, були вилучені при його арешті, знищені працівниками НКВС. Серед них такі рукописи фундаментальних досліджень, як: «Боротьба з хворобами рослин шляхом впровадження стійких сортів» ; «Польові культури СРСР» ; листи всесвітньо відомих вчених та багато інших. Така ж доля спіткала рукопис «Історія розвитку світового землеробства» , яку підготував Вавілов у в’язниці.
Відродження генетики Після закінчення Великої Вітчизняної війни боротьба між Лисенком і представниками класичної генетики розгортається з новою силою. У 1945– 1948 рр. генетика починає відроджуватись. Цьому сприяє провал планів Лисенка покращати стан справ у сільському господарстві шляхом яровизації, літніх посадок картоплі та посівів по стерні тощо. Але сумнозвісна сесія ВАСГНІЛ 1948 році нанесла нищівний удар провідникам «буржуазних поглядів» . Розгром генетики призвів до того, що в Академії наук Радянського Союзу, системі наукових закладів сільськогосподарської академії, міністерствах сільського господарства, університетах та усіх інших вищих навчальних закладах була проведена нещадна чистка прихильників хромосомної теорії та теорії гена. Ця чистка втрутилась в долю тисяч людей. Вони вимушені були пристосовуватись до умов «лисенківщини» або залишити наукові установи. Зі вступом розвинутих країн у науково-технічну революцію у Радянському Союзі почалось відродження генетики. Спочатку велике значення набули питання радіаційної генетики, впливу радіоактивних випромінювань на спадковість організмів. Це були саме ті проблеми, які давно вже вивчались у США, Німеччині.
Крік і Уотсон Природодослідникам Кріку і Уотсону, які спільно почали роботу по визначенню хімічної структури ДНК, було відомо про існування двох типів нуклеїнових кослот – ДНК (дезоксирибонуклеїнова кислота) і рібонуклеїнова кислота (РНК). Кожна з них складаєтья з моносахариду групи пентоз, фосфату і чотирьох азотистих основ: аденіну, тіміну (в РНК - урацилу), гуаніну і цитозіну. Вони узагальнили отримані результати з уже раніше визначеними і у лютому 1953 року зробили повідомлення про структуру ДНК. Вони ж створили тримірну модель молекули ДНК – подвійну спіраль з двох ланцюгів дезоксирибозофосфату, що з′єднані парами основ аналогічно сходинкам драбини. У 1962 р. Кріку і Уотсону присуджено Нобелівську премію з фізіології та медицини «за відкриття щодо молекулярної структури нуклеїнових кислот і їх значення для передачі інформації в живих системах» .
А чи знаєте ви, що…? ⦿ ⦿ ⦿ Оптимістичний або песимістичний погляд на світ кожної конкретної людини програмується генетично. Згідно з дослідженнями вчених з Мічиганського університету, він визначається концентрацією нейропептидів Y в мозку: знижена концентрація змушує сприймати навколишнє песимістично і депресивно. Для людей, які померли або позбулися можливості залишити потомство в результаті власної дурості, заснована спеціальна премія Дарвіна. Її вручають як нагороду за послугу - вилучення своїх генів з генофонду людства. Одна з класичних подібних історій сталася в одному єгипетському селі. 18 -річний селянин поліз у колодязь діставати впавше туди курча. Оскільки він не вмів плавати, то почав тонути, і йому на допомогу в колодязь почали стрибати його родичі та друзі. Усього потонуло 6 чоловік, а курча в результаті вижило. Двоголове кошеня народилося в листопаді 2008 року в Мейдвелі (США). Незважаючи на зовнішню потворність він виявився абсолютно здоровим. Він поводився так само як і будь-які інші кошенята - нявкав, бігав і їв. Деформація його голови виникла в результаті генетичних помилок які відбулися ще на ранній стадії розвитку ембріона.
А чи знаєте ви, що. . . Блакитний колір очей - це результат мутації в гені HERC 2, через яку у носіїв такого гена понижене вироблення меланіну у райдужній оболонці ока. Виникла ця мутація приблизно 6 -10 тис. років тому на Близькому Сході, тому всі люди з блакитними очима можуть вважатися родичами.
Підготувала студентка 311 групи спеціальності «Видавнича справа та редагування» Махраєва Юлія
Скачать презентацию Генетика Минуле теперішнє майбутнє Генетика людини як
Генетика.pptx