Франція ХХ століття Виконала Кривошей Вікторія Група В-21

Франція ХХ століття Виконала: Кривошей Вікторія Група В-21

Франція у другій половині XX - на початку XXI ст. • У жовтні 1945 р. були проведені вибори до Установчих зборів, що мали розробити нову конституцію. Найбільшу кількість депутатських місць в Установчих зборах отримали представники Французької комуністичної партії (ФКП), Соціалістичної партії (СФІО) і католицької партії "Народно-республіканський рух" (МРП). У коаліційному уряді (комуністи мали п'ять міністерських портфелів) точилася гостра боротьба щодо державного устрою країни. Де Голль, не знайшовши спільної мови з комуністичносоціалістичною більшістю, на початку 1946 р. пішов у відставку. У грудні 1946 р. була прийнята нова Конституція Франціїпочалася 12 -річна історія Четвертої республіки. Конституція встановлювала загальне право на працю, відпочинок, соціальне забезпечення й освіту. Франція проголошувалася парламентською республікою. Головну роль у політичному житті повинен був відігравати двопалатний парламент, він же обирав і президента, який мав обмежені права.

• Усі уряди Четвертої республіки були коаліційними і слабкими: за 12 років - 14 урядів. Весною 1947 р. з уряду були виведені міністрикомуністи, які порушили урядову солідарність. Опинившись поза урядом, комуністи взяли курс на дестабілізацію становища в країні і захоплення влади. Соціалістична партія розірвала союз з комуністами і перейшла до співпраці з МРП і радикалами. Виникла нова урядова коаліція, відома під назвою "третьої сили" (діяла до 1951 р. ). У першій половині 50 -х років у політичній боротьбі посилюється роль Об'єднання французького народу (РПФ), створеного з ініціативи де Голля. У той час у Франції формувалися правоцентристські уряди, куди соціалісти не входили. З кінця 40 -х років у Франції починається економічне піднесення. 1948 р. обсяг промислового виробництва перевищив довоєнний рівень; 1956 р. обсяг промислової продукції в 2 рази перевищив довоєнний рівень. У середині 50 -х років модерні галузі промисловості Франції (паливноенергетичну, металургійну, машинобудівну, хімічну, радіоелектроніку) охопила науково-технічна революція. У зовнішній політиці Франція зробила ставку на інтеграцію західноєвропейських країн і збереження колоніальної імперії. 1948 р. Франція виступила з Великою Британією, Бельгією, Нідерландами і Люксембургом співініціатором у створенні Західного союзу для співпраці в економічній, соціальній та військово-політичній сферах. У цьому самому році Франція приєдналася до плану Маршалла, згідно з яким одержала допомогу в розмірі понад 3 млрд дол. 1949 р. держава вступила до Північноатлантичного пакту (НАТО). 1951 р. Франція підписала з ФРН, Німеччиною,

• Бельгією. Люксембургом і Голландією договір про Європейське об'єднання вугілля і сталі, що стало початком створення Спільного ринку (1957 р. ). Для збереження колоніальних володінь Франція вела кровопролитну невдалу війну в Індокитаї (1946 -1954). Франція була змушена надати 1954 р. незалежність Лаосу та Камбоджі, 1956 р. - Марокко і Тунісу. Однак найбільш жорстокою стала війна Франції проти національно-визвольного руху в Алжирі (1956 -1962). Тут проживало понад 1 млн французів, які володіли найродючішими землями Середземноморського узбережжя Алжиру. В Алжирі утворився реакційний союз армійської верхівки і колоніалістів, які заради збереження колонії були готові поширити воєнний конфлікт на територію Франції; тут готувався державний переворот у Парижі. В травні 1958 р. ці сили організували заколот в Алжирі й створили Комітет національного порятунку. Вони вимагали встановлення у Франції сильної влади і посилення боротьби проти алжирського визвольного руху. Країна вступила в політичну кризу. 1 червня 1958 р. Національні збори затвердили главою уряду генерала де Голля, який отримав надзвичайні повноваження. Національні збори були розпущені, а Четверта республіка перестала існувати. У вересні 1958 р. на референдумі французи схвалили нову Конституцію, розроблену де Голлем. Конституція передбачала зміну форми державного правління. Франція ставала президентською республікою. Президент, який обирався на 7 років загальними виборами, мав повноваження глави держави, глави виконавчої влади і головнокомандувача збройних сил; він призначав прем'єр-міністра й осіб на вищі державні і військові посади. Президент затверджував закони, що приймалися парламентом, але міг видавати і власні декрети без затвердження парламентом. Він міг розпускати парламент і призначати нові вибори. У листопаді 1958 р. були проведені парламентські вибори, на яких перемогу здобув Союз на захист нової республіки, створений прихильниками де Голля. У грудні цього року де Голля було обрано першим президентом П'ятої республіки.

• У внутрішній політиці уряд взяв курс на стабілізацію фінансової системи і підвищення конкурентоспроможності промисловості та сільського господарства. У 60 -ті роки посилюється модернізація французької економіки. За перші 10 років існування П'ятої республіки, з 1958 до 1968 р. , виробництво промислової продукції зросло на 60%. Франція перетворилася на сучасну індустріальну державу з передовою багатогалузевою промисловістю, включаючи атомну й аерокосмічну. 1960 р. Франція вперше здійснила випробування власної ядерної зброї. Найгострішою проблемою зовнішньої політики П'ятої республіки залишалася війна в Алжирі. 1959 р. де Голль визнав право алжирського народу на самовизначення (1960 р. він надав незалежність майже всім африканським колоніям). У Алжирі французькі офіцери вчинили заколот і здійсвали терористичні акти всередині Франції. Заколот був придушений і 1962 р. Алжир став незалежним. Уряд де Голля проводив більш незалежну від США політику в НАТО: 1964 р. визнав комуністичний Китай; 1966 р. вийшов із військової організації НАТО, ліквідував військові бази НАТО на території Франції; 1969 р. визнає кордон по Одрі - Ней-се; негативно ставився до американської агресії у В'єтнамі.

• На парламентських виборах 1986 р. ліві зазнали поразки. Міттеран був змушений призначити прем'єр-міністром лідера голлістської партії Об'єднання на підтримку республіки (ОПР) Жака Ширака. Вперше в історії П'ятої республіки президент і прем'єр-міністр опинилися в різних політичних блоках. Уряд Ж. Ширака пішов шляхом, прокладеним М. Тетчер, денаціоналізував окремі промислові групи і банки, послабив державне регулювання бізнесу, скоротив соціальні витрати. 1988 р. Ф. Міт-теран знову здобув перемогу на президентських виборах. Але на парламентських виборах 1993 р. праві партії отримали абсолютну більшість місць. Прем'єрміністром було призначено представника ОПР Е. Балладюра. Новий уряд відновив приватизацію, розпочату наприкінці 80 -х років Ж. Шираком, і продав основну частину фінансових і промислових компаній, які перебували ще в державному секторі. У приватні руки перейшли 20 великих банків, авіаційних і нафтопереробних заводів, зокрема такі широковідомі, як фірма "Рено", банк "Ліонський кредит", хімічний концерн "Рон-Пуленк" тощо. У державному секторі залишилися залізниці, метро, електростанції, пошта, декілька вугільних шахт. Важливим компонентом внутрішньої політики Е. Балладюра стали заходи, спрямовані на обмеження імміграції. Поступово соціально-економічна ситуація в країні почала нормалізуватися, прискорилися темпи промислового виробництва, зменшилася інфляція, загальмувалося зростання безробіття. Е. Балладюр став у Франції надзвичайно популярним політиком. У травні 1995 р. на президентських виборах у гострій боротьбі перемогу здобув Жак Ширак (у 2002 р. переобраний президентом на другий термін). Тяжко хворий Ф. Міттеран помер у січні 1996 р.

• У внутрішній політиці президент Ж. Ширак і прем'єр-міністр Ален Жюппе проголосили скорочення бюджетного дефіциту, отримання інфляції та вступ Франції до Європейського валютного союзу в 1999 р. Вони стали на шлях скорочення витрат на соціальне забезпечення та утримання державного апарату, а також підвищення деяких податків. Усі ці урядові рішення спричинили гостре незадоволення у суспільстві. Восени 1995 р. Францію охопила хвиля страйків і масових акцій протесту проти економічних реформ уряду. Ще більше загострило ситуацію рішення уряду про реорганізацію національної компанії залізниць (часткова приватизація низки залізничних гілок і скорочення робочих місць), загальний борг якої перед державою становив 175 млрд франків. Першими в боротьбу за збереження своїх соціальних прав вступили залізничники. Невдовзі їх підтримали працівники столичного метро, енергетики, поштовики, працівники системи охорони здоров'я, а також учні ліцеїв і студенти, які вимагали збільшення асигнувань на освіту і створення нових робочих місць. Під тиском громадськості уряд Жюппе був змушений призупинити реформи і вступити у переговори з профспілками щодо їх коригування. Відлуння страйків 1995 р. позначилося на позачергових виборах до Національних зборів у травні - червні 1997 р. - праві програли. У парламенті ліві (соціалісти, комуністи та ін. ), об'єднавши зусилля, змогли утворити урядову більшість

• Зовнішньополітичні пріоритети Франції формувалися під впливом подій на межі 8090 -х років на міжнародній арені, які суттєво змінили геополітичну ситуацію в Європі й усьому світі. Головну увагу Франція приділяла прискоренню процесу західноєвропейської інтеграції. У 1990 р. у м. Шенген (Люксембург) Франція разом з іншими учасниками Спільного ринку підписали угоду про вільне переміщення осіб, товарів і послуг, яка набула чинності у 1995 р. На нараді представників голів держав та урядів 12 держав - членів Європейських співтовариств у грудні 1991 р. в Маастрихті (Нідерланди), було прийнято 2 документи: Договір про Європейський Союз і Заключний акт про валютно-фінансовий союз. У лютому 1992 р. відбулося підписання цих актів, що ознаменувало створення єдиного політичного, економічного і валютного союзу держав із населенням 350 млн осіб. Оскільки Маастрихтські угоди обмежували суверенітет Франції, вони викликали хвилю протестів і суперечок. У вересні 1992 р. відбувся референдум, на якому 51 % французів, які взяли в ньому участь, схвалили Маастрихтський трактат. Після цього він був ратифікований Національними зборами і набув чинності. У жовтні 1997 р. Франція разом з іншими країнами ЄС підписала Амстердамський договір, який розширив повноваження наднаціональних керівних органів ЄС. Президент Ширак демонстрував схильність забезпечувати зовнішньополітичний курс Франції "з власним обличчям". У вересні 1995 р. Франція відновила всупереч міжнародним протестам випробування ядерної зброї (до січня 1996 р. було проведено 8 ядерних вибухів). Франція прагне відігравати провідну роль у європейських економічних і військово-політичних структурах. З січня 1996 р. вона відновила присутність у Військовому комітеті НАТО. Одночасно її керівництво поставило перед Вашингтоном питання про заміну командувача Південного крила НАТО європейцем. Франція і США мають розходження практично з усіх міжнародних проблем: щодо ролі обох країн у НАТО, діяльності ООН, значення ОБСЄ, мирного процесу на Близькому Сході тощо.

• У січні 1991 р. війська Франції в складі військової коаліції під керівництвом США брали участь у війні проти Іраку, який окупував Кувейт. Влітку 1999 р. Франція брала участь в операції НАТО проти Югославії в Косово. Воєнна кампанія США проти Іраку, що розпочалася в березні 2003 р. , зазнала різкої критики з боку Франції та Німеччини. Навіть Н. Саркозі, обраний президентом Франції у 2007 р. , незважаючи на велику прихильність до Сполучених Штатів, вважає війну в Іраку американською помилкою. Протягом 1990 -х - на початку 2000 -х років Франція разом з Німеччиною активно підтримували ідею вироблення спільної політики Євросоюзу у сфері оборони і безпеки, що спричинило занепокоєння і неоднозначну реакцію США. Франція активно підтримує розширення НАТО на схід. Після розпаду СРСР і соціалістичного табору Франція активізувала свою політику щодо країн Східної Європи. 24 січня 1992 р. Франція визнала незалежність України, у квітні було встановлено дипломатичні відносини між двома країнами, а незабаром підписано Договір про дружбу і співробітництво між Францією та Україною (ратифікований Національною асамблеєю Франції лише в лютому 1996 р. ). У відносинах двох країн спостерігається стала тенденція до зростання рівня економічних відносин, активізації політико-дипломатичного діалогу. У розвитку відносин Франції з незалежною Україною можна виокремити чотири послідовні етапи: - 1992 -1996 рр. - початковий етап французько-українських відносин, встановлення дипломатичних контактів і закладання договірно-правових рамок співпраці;

Так хто все-таки звільнив Прагу в 1945? • Нещодавно, а точніше, 10 грудня, канал VIASAT «Хісторі» обдарував тих, хто його дивився в той момент (каюсь, цікавіше нічого не було навколо) черговим історичним опусом. Йшлося про звільнення Праги у травні 1945 р. Дізнався багато нового і цікавого, особливо сподобалося про «привласнення Червоною Армією ролі визволительки Праги» . Наша позиція з цього питання мені відома, вирішив почитати на сон прийдешній авторів, викладають позицію «з того боку» . Вибрав двох: Й. Хоффмана і С. Аускі. Першого - тому як начебто німець, другого - тому як начебто чех. Потім до них додався ще якийсь доктор Степанек-Штемр. І плюс я з коментарями. Отже, чеське повстання в 1945 році. Хто і як його готував, я дозволю собі опустити, матеріалів про це більш ніж достатньо. Зауважу тільки, що ще в 1943 році «президентові» Бенешу довелося мовчки вислухати в Москві уїдливе зауваження Молотова щодо відсутності опору в протекторат. А тепер чеський народ, як висловився Бенеш, теж довів свою «готовність до опору» . Власне, а чого ж не бути готовими? Рейху хана за всіма статтями і на всіх фронтах, можна і відволіктися від клепання танків, літаків та автомобілів в ім'я його перемоги. Тим більше, що самі німці не особливо прагнули до ще одного міжсобойчика, у них були інші завдання: дістатися або до Берліна (у найбільш свідомої частини у квітні 1945), або до американців. І героїчні чехи, відклавши гайкові ключі і молотки, взялися за зброю. І повстали.

Радянські солдати їдуть на важкому танку ИС-2 по вулицях звільненої Праги

• З'ясувалося, правда, що незважаючи на м'яко кажучи, ахове становище на всіх фронтах, німці не поспішають складати зброю і здаватися. Особливо недобиті частини дивізій «Дас Рейх» і «Валленштейн» , які були в змозі нагнути котрі вважають себе крутими вояками чехів. Що, власне, вони й продемонстрували. Взагалі, празький повстання було ніби скопійовано з варшавського. Не "білі починають і виграють» , а «починають і голосно кличуть на допомогу» . Чехов вистачило на добу. Повстання почалося 5 травня, а вже 6 травня наведені мною автори дружно оцінюють становище повсталих як тяжке. І, як і у Варшаві, почалися деякі проблеми. 3 -тя американська армія, яка перебувала у Пльзеня, в 70 кілометрах на захід Праги, до цього моменту призупинила свій рух. Тому як вже на той момент існувала домовленість про те, «хто буде танцювати дівчину» , тобто, звільняти Прагу. Війська 1 -го Українського фронту стояли північніше лінії Дрезден - Горлиць в 140 кілометрах від міста, війська 2 -го Українського фронту - у Брюнна в 160 кілометрах, а війська 4 -го Українського фронту - у Оломоуца в 200 кілометрах від Праги. Англійці і американці не відгукувалися на відчайдушні заклики чехів про допомогу, більше того, американці в зайнятому ними районі навіть перешкоджали населенню в стихійної підтримці повстанців (тобто заважали вбивати здаються їм у полон німців), а радянські війська були занадто далеко і не могли втрутитися. Хоча з радянськими військами ніхто це повстання і не намагався узгодити. Все як у Варшаві.

Бої 26 -го гренадерського моторизованого полку • Утром 21 июня я покинул командный пункт дивизии и перешел на участок 26 -го гренадерского моторизованного полка СС. На командном пункте 3 -го батальона 26 -го полка на ферме к северу от Фонтене я встретил его командира штандартенфюрера СС Мёнке. Развалины фермы окружала высокая ограда, за земляным валом лежали в ожидании эвакуации раненые. Убитых товарищей похоронили в саду. Густой туман, стелившийся по земле, окутывал разрушенные строения. Танки и противотанковые орудия заняли огневые позиции за оградой, а расчеты были заняты маскировкой своих орудий. Противник вел беспокоящий огонь по всему участку полка, но особенно по дороге Роре – Фонтени. После краткого совещания в сопровождении доктора Штифа я осторожно приблизился к Фонтени. Окраины селения были завалены обломками, а ядовитый дым пожарищ смешивался с туманом. Вдруг перед нами появились два солдата 2 -го батальона 26 -го гренадерского моторизованного полка СС. Они держали в руках котелки и искали свое отделение. Мы пересекли главную улицу селения и пробирались в северном направлении. Перед нами был маленький лесок, за который шел такой яростный бой.

• Настрій юних солдатів було для нас незбагненно. Вони коротко повідомили мені про останній бій і їх участь у бойових діях. Їх героїзм в бою був для них очевидний. Вони говорили противника без ненависті, навпаки - весь час підкреслювали високий бойовий дух ворога. В оцінках наших солдатів протягало також почуття гіркоти, коли вони говорили про переваги бойової техніки супротивника. Знову і знову я чув: «Чорт забирай, де б ми були зараз, якщо б у нас була така ж, як у супротивника, бойова техніка? » Ми все ще не бачили в небі жодного німецького літака. Молоді солдати говорили, що мені пора йти, оскільки починало світати і вогонь артилерії противника з кожною хвилиною буде ставати все сильніше. Вогняний вал застав нас в центрі селища. Я стрибнув за кам'яні сходи і чекав, поки закінчиться це ранкове привітання. Один з моїх супутників лежав на вулиці - прямим попаданням його розірвало на шматки. Ми стрімко бігли через селище, переслідувані ураганним артилерійським вогнем, який обрушився на Фонтене, і були раді покинути ці руїни. Потужному артилерійському вогню піддався також ділянка 3 -го батальйону 26 -го гренадерського моторизованого полку СС. Чи було це увертюрою перед очікуваним настанням? Батальйонний командний пункт був всього в 100 метрах, але це відстань здавалося нескінченним. Нарешті, перебіжками від укриття до укриття ми до нього дісталися.

Німецькі гренадери у Франції

Наказ про розгортання останнього танкового батальйону • У той же вечір з корпусу був отриманий наказ про розгортання на наступний ранок нашого останнього танкового батальйону для відновлення ситуації на цій ділянці. Навчальною танкової дивізії слід було надавати підтримку будь-яку ціну. Даремно я просив скасувати цей наказ. Доповідь начальника штабу з топографічним планом обстановки (згідно з яким наша розвідка виявила стягання великих сил противника, особливо бронетехніки, на ділянці 26 -го гренадерського моторизованого полку СС) не вплинув на рішення командира корпусу, і він не скасував наказ. Моє зауваження про те, що танкова атака противника очікується в будь-який момент і 2 -й батальйон 12 -го танкового полку СС зайняв дуже вигідну оборонну позицію, також було проігноровано. І вийшло так, що 26 червня в секторі нашої дивізії не залишилося жодного танка. Солдати 26 -го гренадерського моторизованого полку, виснаженим останніми інтенсивними оборонними боями, нудилися в очікуванні всю ніч у своїх окопах. Вони чекали наступної атаки. Густий, вологий туман ліг над загородженнями і полями.

• Перші наші танки з гуркотом рушили вперед, брязкаючи гусеницями. Атака спочатку дозволяла займати місцевість, але була зупинена контратакою англійців. Почалася запекла танкова дуель. Ряди непрохідних протитанкових загороджень не дозволяли нашим танкам використовувати перевагу в дальнобійності їх гармат. Відсутність піхоти виявилося особливо великим недоліком. Інтенсивний артилерійський вогонь противника надзвичайно утруднював взаємодія, зробивши ефективне управління і контроль фактично неможливими. З району на схід від Роре до нас не долинало ніяких звуків. Всі бій перемістилося на захід, де танки вперто билися один з одним. Красномовні стовпи диму від палаючого пального і масла знову повис в небі. Кожен стовп вказував на чергову могилу танка. Але мені було особливо ніяково через обстановки на ділянці 26 го гренадерського моторизованого полку СС. Жодного артилерійського удару не наносилося праворуч від Роре. Слава богу, почався дощ. Це означало, що ми були захищені від нальотів авіації

Переправа через невелику водойму, у гусеничного тягача буксирує гармати, одна фара, це робилося для економії ресурсів

Кінець!