Францція в останній третині XIX ст. Третя республіка
Криза Другої імперії. Франко – прусська війна та її наслідки. Не зважаючи на певні успіхи у економічній та зовнішньополітичній сферах, режим Другої імперії на 60 -х рр. XIX ст. переживав кризу. Так, зростала невдоволення буржуазії, що була позбавлена можливості брати активну участь у політичному житті країни; найманих робітників і селян, що були невдоволені зростанням податків та падіння життєвого рівня. У цей період активізує свою діяльність опозиція, поширюється соціалістична агітація.
Численні зовнішньополітичні прорахунки режиму Наполеона III (участь в обтяжливих колоніальних війнах) також позбавили широкої підтримки громадськості. Політичні репресії проти опозиції, наростаючого робітничого руху, посилення реакції вже не допомагали владі. У такому випадку підняти авторитет влади, відвернути суспільство від внутрішніх проблем могла лише переможна війна.
Франко прусська війна 1870 - 1871 рр. Причини Прагнення Франції посилити свій вплив у міжнародній політиці, прагнення загальмувати процес об’єднання Німеччини, подолати політичну кризу за рахунок переможної війни Привід “Емська депеша” Вільгельма I Наполеона III, відредагована Отто фон Бісмарком в образливому для Франції тоні Хронологія події 19 липня 1870 р. – Франція оголосила війну Пруссії 2 вересня 1870 р. – Суданська битва 27 жовтня 1870 р. – капітуляція Меца Наполеона III у полоні 10 травня 1871 р. – Франфуртський мирний договір Умови миру n перехід до Пруссії французьких земель – Ельзасу та Лотарингії; nсплата Францією Пруссії 5 млрд франків контрибуції.
Паризькою Комуною здійснено такі внутрішньополітичні заходи: n скасування наказів версальського уряду; n розпуск постійної армії та заміна її загальним озброєнням n n n n народу; введення виборності при зайнятті державних посад та зрівняння в оплаті праці державних службовців і робітників; запровадження виборності суддів та гласності у судах; відокремлення церкви від держави; наділення громадянськими правами жінок; відстрочка при сплаті заборгованостей з квартплати, боргів за векселями; безкоштовне повернення недорогих речей, закладених у ломбарді; Встановлення 10 - годинного робочого дня, заборона штрафів, встановлення робітничого контролю, передача підприємств в управління робітничим кооперативам, скасування нічної праці у пекарнях; Запровадження безкоштовного обов’язкового світського навчання тощо.
Т’эр Адольф (1797 - 1877) Народився в Марселі. Після студіювання права займається журналістикою. Популярність йому принеси роботи про велику французьку революцію. Після Липневої революції 1830 р. Його призначають міністром фінансів, а згодом міністром внутрішніх справ(1832 - 1836). У внутрішній політиці А. Т’єр був доволі жорстким: без вагань придушив повстання в Ліоні, став одним з ініціаторів “надзвичайних” законів. Саме він запропонував повернути прах Наполеона до Франції. У зовнішній політиці А. Т’єр намагався зблизити Німеччину та Францію та унеможливити війну між Францією та Пруссією. Поразка французів у війні 1870 – 1871 рр. довела, що він був правий.
Аналіз системи державного управління Франції за конституцією 1875 р. Міністри Президент Обирався терміном на 7 років Парламент Верхня палата (сенат) Обирався на 9 років. Оновлювався кожні 3 роки на третину Нижня палата (палата депутатів) Виборці Чоловіки, яким більше 21 року
Результатом компромісу між монархістами та республіканцями стало прийняття трьох конституційних законів 1875 р. , які разом склали Конституцією третьої республіки. За якою законодавча влада належала парламентові, що складався з Палати депутатів та Сенату. Сенат обирався на 9 років і оновлювався кожні три роки на третину. Для сенаторів було встановлено віковий ценз – 40 років. Сенату належала вища судова влада (він міг приймати рішення як верховний суд країни). Палату депутатів обирали на 4 роки. Виборче право мали чоловіки яким виповнилось 21 рук і які проживали не менше як шість місяців на певній території. Жінки, військовослужбовці, молодь, сезонні робітники не отримали виборчих прав. Виконавча влада належала Президентові, якого обирали на спільному засіданні Сенату та Палати депутатів, головував на їхніх засіданнях, але був позбавлений права приймати будь-які рішення без їхньої згоди
Із закону “Про організацію державної влади” 1875 р. : “Стаття 1. Законодавча влада здійснюється двома зборами: палатою депутатів і сенатом. Палата депутатів обирається загальним голосуванням… Стаття 2. Президент республіки обирається абсолютною більшістю голосів сенатом і палатою депутатів, з’єднаних в Національні збори. Він обирається на 7 років. Він може бути переобраний. Стаття 3. Президент республіки має право ініціативи законів поряд з членами обох палат. Він обнародує закони, прийняті обома палатами, стежить за їх виконаннями і забезпечує його. Він має право помилування: амністія може бути дарована лише законом. У його розпорядженні перебувають збройні сили. Він призначає на всі цивільні і військові посади. Кожний акт президента республіки має бути скріпленим міністром… Стаття 5. Президент республіки може, за згодою сенату, розпустити палату депутатів до закінчення законного строку її повноважень… Стаття 6. Міністри солідарно відповідальні перед палатами за спільну політику уряду й індивідуально – за їх особисті дії”. • Якими повноваженнями наділявся президент Третьої республіки? • Які статті конституції засвідчують, що у Франції існувала президентсько-парламентська республіка?
Політичне життя Французької республіки в останній третинні XIX ст. 70 - рр. XIX ст. • • Суперництво монархічних груп за владу, невдалі спроби реставрувати монархію(перша пол. 70 -х рр. XIX ст. ); Низка поміркованих реформ республіканців (кінець 70 -х рр. ): свобода друку, освіті реформи тощо. 80 – ті рр. XIX ст. • Протистояння між поміркованими та радикальними республіками( К. Пельтан, Ж. Клемансо). 90 - ті рр. XIX ст. • Консолідація поміркованих республіканців, монархістів, радикалів; • Поява власної коаліції прогресистів; • Поширення політичного тероризму анархістів. Політичні кризи Буланжизм, Панамський скандал, «справа Дрейфуса»
У 1880 -1890 -ті рр. Третя республіка пережила низку політичних криз, пов'язаних із корупцією, боротьбою між монархістами і республіканцями. 1|; У 1887 р. лідер націоналістів генерал Буланже виступив з гаслами роз-I пуску парламенту та перегляду конституції. Прихильники генерала готували переворот. Проти генерала було розпочато судовий процес зі звинувачення його у підбурюванні армії до заколоту, було розкрито його зв'язки з монархі-1 стами, факти корупції. Втеча генерала до Бельгії дискредитує його і його рух, І який починає занепадати. У вересні 1889 р. верховний трибунал (його роль І виконував сенат) заочно засудив Ж. Буланже до тюремного ув'язнення. У І 1891 р. Ж. Буланже покінчив життя самогубством. Протягом 1892 -1893 рр, розгорівся новий політичний скандал, пов'яза. I ний із банкрутством акціонерного товариства, що здійснювало будівництво І Панамського каналу, та розоренням десятків тисяч вкладників.
Невдовзі стало відомо, що із зібраних 1, 4 млрд франків на будівництво І було витрачено лише 700 млн фр. , а решта грошей пішла на підкуп депутатів, сенаторів, членів уряду, відомих газет. Монархісти прагнули використати І «панамську аферу» для дискредитації республіканських цінностей. Але це їм І не вдалося. Відбувся суд. Майже всіх звинувачених у корупції було виправ-I дано. У 1894 р. розгорілась чергова політична крйза, пов'язана зі сфабрикованим звинуваченням капітана Генерального штабу, єврея за національністю, Альфреда Дрейфуса у шпигунстві та засудження його до пожиттєвого позбавлення волі. У «справі Дрейфуса» зіткнулися дві політичні сили: монархістів-консерваторів з їхнім антисемітизмом і прибічників демократії та республіки. У набутті громадського розголосу справи велике значення відіграв лист письменника Еміля Золя «Я звинувачую» , у якому він різко критикував дії офіційної влади. Його виступ розколов французьке суспільство на антидрейфусарів, які виступили на захист армії та проти перегляду справи, та дрейфусарів, які вимагали дотримання демократичних прав та свобод, гарантованих законами республіки. Під останнім гаслом об'єдналися представники різних політичних сил радикали, частина соціалістів, франкмасони, протестанти та ін. На початку 1898 р. вони заснували Лігу прав людини. І хоч улітку 1898 р. начальник військової розвідки полковник Анрі зізнався у фальсифікації документів, перегляд справи затягнувся, і лише в 1906 р. А. Дрейфуса було повністю реабілітовано.
А. Т’єр (пішов у відставку) 1871 -1873 (пішов у відставку) 1873 -1879 -1887 С. Карно Ж. Пер’є убитий 1887 -1894 -1895 Ф. Фор помер 1895 -1899 П. Мак-Магон Ж. Греві
Партіє де Мак-Магон (1808 -1893) — французький маршал та політичний діяч, президент Франції у 1873 -1879 рр. Походив зі старовинного ірландського католицького роду. Навчався в єзуїтській колегії та військовій школі, після закінчення якої служив у кавалерії. Командував французькими військами в Алжирі та Криму, брав участь у другій війні Італії за незалежність. У 1858 р. був призначений головнокомандуючим французьких військ в Алжирі. Під час франко-прусської війни керував армією, що була розгромлена біля Седану. У 1873 -1879 рр- — президент Франції. З 1879 р. і до смерті у 1893 р. проживав як приватна особа у своєму замку поблизу Монтажі.
Висновок Політичне життя у франції з її багатопартійністю, постійним протистоянням у парламенті різних політичних сил, відсутністю достатньої більшості для формування уряду, щорічною зміною урядів не могло не вплинути на економічне життя країни.
Економічний розвиток Франції в останній третині XIX ст. Розкриття особливостей економічного розвитку Франції в останній третині XIX ст. Особливості економічного розвитку Франції в останній третині XIX ст. Уповільнення темпів економічного розвитку • • • Фінансовий розвиток • Концентрація фінансів країни в чотірьох найбільших банках; • Зростання кількості рантьє. Важка промисловість • • Активний розвиток; Концентрація виробництва. • Визначальна роль с/г у зайнятості населення, велика кількість дрібних господарств, обезземелення, соціальне розшарування на селі. Сільське господарство Втрати від війни з Пруссією 1870 -1871 рр. ; Технічна відсталість французької індустрії; Анексія Ельзасу та Латорінгії; Залежність економіки від імпортної продукції; Панування лихварського капіталу;
Фінанси. Французький банк перетворився на центр економічного життя країни, очолюючи чотири найбільших банки ( «Ліонський кредит» , «Іпотеч-I ний банк» , «Генеральне співтовариство» , «Національна Рахункова контора» ), акціонерами яких були 200 родин, зосередив у своїх руках усі фінанси країни, ставши уособленням процесу концентрації капіталу у Франції. У Франції постійно збільшувалась кількість рантьє. Важка промисловість. Активний розвиток, посилення концентрації виробництва (виникають концерни на чолі з де Ванделем і Шнейдером, Кульманом, Сен-Грбеном), з'являються нові галузі (хімічна, машинобудівна тощо) та нові індустріальні центри (Арденни, Мерт, Мозель, Нор). У 1889 р. в Парижі відкрилася Всесвітня промислова виставка, присвячена століттю взяття Бастилії. Автомобільна промисловість. Поява автомобільних фірм «Пежо» та «рено» , що на перших етапах завдяки відданості справі звичайних механіків-ентузіасгів, таких як Луї Рено, забезпечували розвиток цілої галузі. Сільське господарство. Майже половину всього працездатного населення було зайнято в аграрному секторі, визначальною рисою якого була наявність значної кількості дрібних селянських господарств та дрібних підприємців — ремісників, торгівців. Більше 80% власників володіли лиш 30% землі. На селі в останній третині XIX ст. посилюється соціальне розшарування, дедалі більше ставало малоземельних селян.
Луї Рено (1877 -1944) у дитинстві не відрізнявся слухняністю. Справами батька — торгівця мануфактурою —. він не цікавився і прогулював уроки. Часто замість школи він вирушав до механічної майстерні. В 11 років Луї мав такі знання з механіки, які дозволили йому електрифікувати свою кімнату за допомогою оригінальної батареї, в якій цинкові пластини опускалися в кислоту тяглами, прикріпленими до ліжка. Рік по тому він проїхав «зайцем» на і експресі «Париж — Руан» у тендері паровозу, де вивчав роботу парового двигуна. Про цей «подвиг» довідався творець першого трициклу Леоне Серполі, який дозволив 14 -річному підлітку проїхати за кермом свого автомобіля, що не лише визначило долю Рено, а й вплинуло на історію автомобілебудування. У 15 років Рено умовив батька придбати одноциліндровий мотор. Батько виконав прохання, але поставив умову: підготуватись до вступу в престижну технічну школу. Двигун юнак повністю розібрав і прилаштував до гоподарських потреб, але в школу не вступив і, внаслідок цього, пішов служити до армії. Але думки про техніку не полишали його і там. Відкладаючи всі отримані на службі гроші, він повернувся додому на власному автомобілі «Де-Діон-Бутон» з двигуном 3/4 кінських сил. Конструкція цього автомобіля не влаштовувала Луї, і ось в обладнаному під механічну майстерню сараї поруч із батьківським будинком він з двома помічниками шереробив автомобіль. 1898 р. Луї проїхався на новому шедеврі узбережжям Сени. Шестеро друзів, які спостерігали за цим історичним пробігом, замовили собі по автомобілю, і Рено, за підтримки свого брата Марселя, найзамож-ійішого в родині, розпочав роботу. Так з'явилася фірма «Брати Рено» . Вже в ; 1900 р. Л. Рено побудував перший у світі малолітражний автомобіль із закритим кузовом.
Колоніальна політика Франції А. Африканська експансія. Туніс. Під прикриттям необхідності встановлення порядку в Тунісі французи окупували кілька міст країни та змусили туніського бея підписати Бордоський договір 1881 р. , за яким встановлювався французький протекторат над Тунісом, усіма справами в країні став управляти французький мі-ністр-резидент. Повстання населення Тунісу проти французького володарювання було придушено. Західна Африка. Наприкінці XIX була створена Французька Західна Африка, куди увійшли Сенегал, Французька Гвінея, французький Судан, Мавританія, Дагомея, Слоновий берег, Верхня Вольта, а згодом приєднано й Нігер. Тропічна Африка. Активно діяли французи і в Тропічній (екваторіальній) Африці. Ще в 70 х рр. XIX ст. французький мандрівник і підприємець де Бразза рухався з експедицією річкою Конго, засновуючи факторії. Мадагаскар. У 1893 р. розпочалися війни за острів Мадагаскар, які закінчилися встановленням французького протекторату. Б. Колоніальна політика в Азії та Індокитаї. У 1884 р. французькі колоніальні війська вдерлисядо Північного В'єтнаму, який захищала китайська армія. За мирною угодою підписаною з Китаєм у Тянцзині, Франція отримала широкі права та привілеї в Південному Китаї, а також змусила Китай відмовитись від В'єтнаму. Наприкінці 1890 -х рр. фактично весь східний Індокитай став французькою колонісю.
Європейська політика Франції А. Відносини з Німеччиною. , Німеччина залишалася основним суперником Фраїції на європейському континенті. З 1875 до 1887 рр. між цими державами не раз виникали так звані «воєнні тривоги» , які загрожували європейському миру. Б. Франко-російські та франко-англійські зовнішньополітичні відносини. Гострота протиріч в Німеччиною змушувала французів шукати союзників в Європі. Так як, Велика Британія оголосила про свіі нейтралітет, то партнером Франції стала Росія, у економіці якої зростала дсдя французьких капіталів. Укладені двосторонні угоди 1891 р. та 1893 р. покіали початок формуванню військово-політичного блоку у Європі.
Франко-російські та франко-англійські відносини останньої третини XIX ст. 1890 1896 1899 Франція 1891 -1892 Великобританія Російська імперія Колоніальні завоювання Франції в останній третині XIX ст. Рік Території, що були захоплені Францією 1881 Протекторат над Тунісом 1887 Утворення Індокитайського союзу (Тонкій, Аннам, Кохінхін) 1893 Приєднання до Індокитаю Камбоджі 1895 Анексія Мадагаскару 1899 Захоплення Західного Судану 1912 Протекторат над Марокко
Висновок Таким чином, в останній третині XIX ст. у Франції остаточно утвердилася Третя республіка. Це значною мірою забезпечило умови для економічного зростання, політичної стабілізації, хоч і не виключало можливості внутрішньополітичних криз (Панамська афера, буланжизм, «справа Дрейфуса» ), проведення активної колоніальної політики, яке забезпечило зростання колоніальних володінь Францією, але разом із позитивними наслідками (ринки збуту, дешева сировина) зумовило наростання протистояння з іншими європейськими країнами та потребувало збільшення військових витрат.
Тести: n 1) 2) 3) n 1) 2) 3) 4) 5) Якими були наслідки франко-прусської війни 1870 -1871 рр. До Пруссії відійшли Ельзас та Лотарингія; Франція мала сплачувати Пруссії 5 млрд франків контрибуції, Було завдано величезних матеріальних'збитків Франції. Що стало приводом до повстання в Парижі у 1871 р. ? Спроба урядових військ роззброїти Національну гвардію вночі 18 береза 1871 р. Які реформи республіканців сприяли зміцненню засад демократії у Франції в останній третині XIX ст. ? прийняття закону про свободу зборів і друку; дозвіл вільної політичної пропаганди; амністія комунарів; запровадження безкоштовного обов'язкового навчання дітей з 6 -ти до 13 -річного віку; створення системи середньої жіночої освіти; прийняття закону, який забороняв ставити у парламенті на порядок денний питання про перегляд республіканської форми правління.
n Які події у Франції пов 'язані з генералом Ж. Буланже? 1) Генерал Ж. Буланже у другій половині 80 -х рр. XIX ст. очолив реван-шстський рух у Франції, метою якого був розпуск парламенту та перегляд ксіституції. 2) У 1887 р. прихильники генерала готували державний переворот, який бу зірваний початком судового процесу проти генерала за звинуваченням у збурюванні армії до заколоту. Під впливом чуток про його можливий арешт ЗК Буланже покидає Францію. Верховний суд заочно присудив його до страти. 3) Самогубство генерала в 1891 р. поставило остаточну крапку на буланжиетіькомурусі. n Чому саме Німеччина була для Франції останньої третини XIX ст. геополітичним ворогом № 1? 1) Франція прагнула взяти реванш за поразку у війні 1870 -1971 рр. , натомість Німеччина прагнула не допустити посилення небезпечного сусіда в ерномічному та зовнішньополітичному відношенні.
n Які чинники гальмували економічний розвиток Франції наприкінці XIXст. ? 1) Людські та матеріальні, фінансові втрати під час національної катастрофи 18702) 3) 4) 5) 6) n 1871 рр. ; технічна відсталість французької індустрії; анексія Ельзасу і Лотарингії; залежність економіки від імпорту сировини; панування лихварського капіталу над промисловим; вузькість внутрішнього ринку. Які фактори сприяли франко-російському зовнішньополітичному зближенню в останній третиніXIXст. ? 1) Збільшення обсягів зовнішньої торгівлі між цими державами, зростання обсягів кредитування французьким капіталом економіки Російської імперії.
Політичні кризи у Франції в останній третині XIX ст. Дата Назва Політичні сили, які в ній зацікавлені Наслідки ♦Спростуйте або доведіть об'єктивність оцінки: «На початку епохи буржуазних революцій ліберальна французька буржуазія була монархічною; наприкінці довгого періоду буржуазних революцій — французька буржуазія вся була перероблена в республіканську. . . » . Поясніть, чому відбулася така еволюція буржуазії.
Скачать презентацию Францція в останній третині XIX ст Третя республіка
Frantstsiya_v_ostanniy_tretini_XIX_st.ppt