Фізіологія серцево-судинної системи САМОСТІЙНА РОБОТА (короткі доповіді для

Фізіологія серцево-судинної системи САМОСТІЙНА РОБОТА (короткі доповіді для балів за ІДРС – домовитися в підгрупах, щоб не повторювалися) Фізіологічні особливості реґіонарного кровообігу: легеневого, коронарного, мозкового, черевного. Кровообіг плода. Зміни кровообігу після народження. Лімфа, її склад, кількість, функція. Механізм утворення та руху лімфи по лімфатичних судинах.

У ССС виділяють серце – центральний орган кровообігу, ритмічні скорочення якого зумовлюють рух крові, і судини – систему трубочок, по яких рухається рідина. Залежно від характеру рідини, розрізняють кровоносні та лімфатичні судини.

Кровообіг – рух крові серцево-судинною системою. Основні функції серцево-судинної системи полягають у транспортуванні поживних речовин до місця їх засвоєння, продуктів обміну від місця утворення до органів виділення, транспортуванні газів, гормонів й інших біологічно активних сполук, тепла тощо.

Кров разом з нервовою системою поєднує різні органи в єдиний організм. На початку ХVІІ століття Вільям Гарвей довів, що ССС складається з великого і малого кіл кровообігу.

Велике коло кровообігу – це шлях крові від лівого шлуночка до правого передсердя (20-25 секунд). Скорочуючись, лівий шлуночок викидає артеріальну кров в аорту, а потім, проходячи через артерії, артеріоли, капіляри всього тіла, вона надходить у венули.

Останні збираються спочатку в дрібні, а потім зливаються у великі вени і впадають в верхню і нижню порожнисті вени, які несуть кров у праве передсердя. З фізіологічної точки зору велике коло є обмінним, чи метаболічним, тому що кров, циркулюючи по ньому, несе до клітин поживні речовини і забирає продукти метаболізму.

Мале коло кровообігу – шлях крові від правого шлуночка до лівого передсердя (7-11 секунд). Від правого шлуночка венозна кров по легеневій артерії надходить у капіляри легень, а звідти артеріальна кров через легеневі вени повертається у ліве передсердя.

З фізіологічної точки зору мале коло є газообмінним, тому що при проходженні через легеневі капіляри кров віддає вуглекислий газ і насичується киснем.

Гемоциркуляторне (мікроциркуляторне) русло здійснює перехід крові з артерій у вени і забезпечує обмін речовин. Воно складається з артеріоли, прекапілярної артеріоли, капіляра, посткапілярної венули та венули.

Фізіологічна характеристика міокарда Маса серця дорослої здорової людини – близько 250-300 г. Стінка серця побудована з ендокарда, міокарда та епікарда. Серце людини чотирикамерне. У правій половині серця знаходиться венозна кров, у лівій – артеріальна.

У ліве передсердя впадають 4 легеневі вени, що несуть артеріальну кров із легень. У праве передсердя впадають верхня та нижня порожнисті вени, що несуть венозну кров від усіх частин тіла. Із лівого шлуночка виходить аорта, яка несе артеріальну кров через велике коло кровообігу до всіх органів і тканин. Із правого шлуночка виходить легеневий стовбур. Він несе венозну кров до легень.

Міокард передсердь тонший, ніж шлуночків, і волокна в ньому розміщені у два шари: циркулярно й подовжньо. Циркулярні волокна міокарда передсердь оточують судини, що входять у передсердя, і під час свого скорочення перетискують їхні устя, запобігаючи регургітації (зворотному закиду) крові у вени в період систоли передсердь.

Міокард шлуночків складається з трьох шарів. Зовнішній і внутрішній шари мають спіралеподібну форму і спільні для обох шлуночків. Середній шар складається з циркулярно розміщених м'язових волокон. Його представлено ізольовано для правого й лівого шлуночків.

Прикріплюються волокна передсердь і шлуночків до фіброзного кільця, що слугує також місцем прикріплення клапанів серця.

За функціональними характеристиками міокард перебуває між посмугованими й непосмугованими м'язами. З посмугованими м'язами його споріднює здатність швидко й інтенсивно скорочуватися. Водночас міокарду властиві такі функціональні особливості непосмугованих м'язів як здатність до мимовільної активності й зміна її під впливом медіаторів вегетативних нервів і багатьох інших сполук.

Типи кардіоміоцитів. 1. Скоротливі кардіоміоцити мають прямокутну форму; завдовжки – близько 120 мкм, завтовшки – 17-20 мкм. У них представлено структури, характерні для волокон посмугованого скелетного м'яза: ядра, міофібрили, мітохондрії, пластинчастий комплекс, СР. Але ємність СР (депо Са2+) менша, ніж у скелетних м'язах.

Наявність міжмембранних контактів – нексусів і вставних дисків – забезпечує електричну взаємодію між окремими кардіоміоцитами. У нексусах мембрани прилеглих волокон зближуються до відстані 30 нм. Крім того, вони можуть зв'язуватися гідрофільними каналами.

Така структура дає змогу збудженню поширюватися кардіоміоцитами один до одного. Це дуже важливо через відсутність в міокарді типових нейрон-м'язових синапсів.

2. Серед скоротливого міокарда розташовується система клітин і відростків – провідна система серця, що генерує збудження та швидко проводить його до скоротливих кардіоміоцитів. Кардіоміоцити провідної системи згруповано в певних місцях – вузлах.

Тканини цієї системи стійкіші до гіпоксії, оскільки енергію можуть утворювати також за рахунок анаеробного гліколізу. Тому при порушенні трофіки елементи провідної системи зберігаються довше, ніж власне скоротливий міокард.

Скоротливі кардіоміоцити передсердь і шлуночків практично ізольовані один від од­ного сполучнотканинним фіброзним кільцем, до якого вони прикріплюються. Саме тому збудження від передсердь до шлуночків передається за допомогою відповідних волокон провідної системи.

Провідну систему утворюють: а) синусний вузол (розташовується в правому передсерді в місці впадання верхньої порожньої вени); б) передсердно-шлуночковий вузол (Ашоф-Тавара) (розташований у товщі міжшлуночкової перегородки на межі передсердь і шлуночків);

в) передсердно-шлуночковий пучок Гіса, що проходить через передсердно-шлуночкову перегородку і розгалужується на праву і ліву ніжки, які йдуть уздовж міжшлуночкової перегородки. г) В ділянці верхівки серця ніжки пучка Гіса завертають угору і формують сітку волокон Пуркіньє, що охоплює робочий міокард шлуночків.

3. У серці містяться секреторні кардіоміоцити. Особливо багато таких клітин у правому передсерді. Найбільш вивчений гормон серця – передсердний натрійуретичний пептид (НУП). Його вплив: стимуляція процесу фільтрації крові в капсулі і пригнічення реабсорбції в канальцях нирок.

Фізіологічні властивості міокарда: збудливість, провідність, рефрактерність, автоматизм, скоротливість.

Збудливість. Міокард належить до типових збудливих тканин. На мембрані кардіоміоцитів можна виявити мембранний потенціал (ПС), що під дією подразника й деполя­ризації мембрани до критичного рівня переходить у ПД. За допомогою нексусів і вставних дисків ПД без загасання (бездекрементно) пере­дається на прилеглі кардіоміоцити.

Якщо збудження виникло в одному місці, воно поширюється на всі відділи. Скорочення серця підкоряються закону "все або нічого" – збудження виникає або в усіх кардіоміоцитах, або не виникає взагалі. Одна з найсуттєвіших відмінностей міокарда від нервової клітини й скелетного м'яза – тривалий ПД: у лівому шлуночку він становить близько 250 мс, тоді як у посмугованому м'язі – 1-3 мс.

Автоматизм. Характерна ознака міокарда – здатність збуджуватися, а потім скорочуватися під впливом збудження, що виникає в ньому самому. Це функція клітин провідної системи. Таку їх властивість називають пейсмекерною активністю.

ПД, що мимовільно виник у вузлових клітинах, поширюється волокнами провідної системи до інших відділів серця. Зазначений механізм мимовільного збудження отримав назву автоматизму серця.

Градієнт автоматизму. Окремі структури провідної системи серця мають різний рівень пейсмекерної активності. Оскільки клітини синусного вузла мають вищу пейсмекерну активність, його називають водієм ритму першого порядку.

Але якщо збудження від цього вузла не надійде до передсердно-шлуночкового, то останній почне сам генерувати ПД. У такому разі з'являється функція передсердно-шлуночкового вузла як водія ритму другого порядку.

При цьому спостерігається градієнт автоматизму – зменшення здатності до автоматизму ділянок провідної системи, які більш віддалені від синусного вузла

Провідність. Збудження, що виникло в синусному вузлі, проводиться передсердям зі швидкістю 0,8-1 м/с. Передача збудження з передсердь на шлуночки відбувається дуже повільно (близько 0,02 м/с). Це так звана передсердно-шлуночкова затримка.

Вона відіграє суттєву фізіологічну роль: завдяки їй збудження і подальша систола передсердь відділяють­ся від систоли шлуночків. У скоротливих кардіоміоцитах шлуночків швидкість проведення збуд­ження становить 0,3-1 м/с. Волокнами Пуркіньє збудження поширю­ється зі швидкістю 3-5 м/с. Унаслідок цього провідна система значно прискорює передачу збудження до віддалених ділянок міокарда.

Рефрактерність. Розрізняють періоди абсолютної (0,27 сек.) і відносної рефрактерності. Після останнього впродовж деякого часу спостерігають супернормальну збуд­ливість (екзальтацію), коли серцевий м'яз може збуджуватися й під впливом підпорогового подразника. Тривалий період рефрактерності запобігає виникненню занадто частих повторних збуджень міокарда.

Нагнітальна функція серця Серце, що скорочується, виштовхує кров у артерії. Цю функцію виконують шлуночки, які з обох боків на вході й виході мають клапани, що у певні періоди серцевого циклу перекривають відповідні отвори.

Чотири клапанних отвори в серці розташовані приблизно в одній площині. Клапани серця утворені складками ендокарда. Основи стулок клапанів прикріплюються до твердого кільця з фіброзної тканини. Клапани призначені для впорядкування кровотоку, напрямку його від венозного до артеріального відділу.

Передсердно-шлуночкові клапани (атріовентрикулярні) під час систоли шлуночків запобігають зворотному закиду крові в передсердя. Клапан між правими передсердям і шлуночками називається тристулковим клапаном. Між лівими передсердям і шлуночком розміщується двостулковий (мітральний) клапан.

Аортальний і легеневий (півмісяцеві) клапани за­побігають поверненню крові з цих судин у шлуночки під час діастоли. Відкриваються і закриваються клапани пасивно – потоком крові.

Серцевий цикл. Циклічно повторювану зміну станів розслаблення (діастоли) і скорочення (систоли) серця називають серце­вим циклом. При частоті скорочень серця (ЧСС) 75 ударів за 1 хв. тривалість усього циклу становить 0,8 с.

Скорочення серця починаються із систоли передсердь, що триває 0,1 с. В цей час стулкові клапани відкриті в напрямку до шлуночків, і кров надходить із передсердь у шлуночки. Під час систоли передсердь кров не може повернутися назад у вени, тому що гирла вен при цьому стискаються кільцевими м'язами. За систолою передсердь настає їх діастола з одночасною систолою шлуночків, що триває 0,3 с.

Систола шлуночків поділяється на два періоди: напруження та виштовхування крові. На початку систоли шлуночків росте їх м'язовий тонус, атріовентрикулярні клапани закриваються, а півмісяцеві клапани аорти і легеневої артерії були закриті раніше - період напруження.

Тиск крові в шлуночках внаслідок цього стає вищим від тиску в аорті і легеневій артерії, тому півмісяцеві клапани відкриваються, і кров прямує в судини - період виштовхування крові.

Після систоли шлуночків починається їх діастола (0,4 с), яка складається з періодів розслаблення і наповнення. Під час періоду розслаблення м'язовий тонус шлуночків падає, півмісяцеві клапани закриваються (внаслідок підвищення тиску крові в аорті та легеневій артерії).

Атріовентрикулярні клапани ще не відкрилися. Це призводить до зниження тиску крові в шлуночках, результатом ­чого є відкриття атріовентрикулярних клапанів і надходження крові з передсердь знову в шлуночки. В працюючому серці діастола передсердь частково співпадає з діастолою шлуночків. Це називається паузою.

В період паузи кров надходить з порожнистих вен у праве передсердя і з легеневих вен – у ліве передсердя. За паузою йде систола передсердь, під час якої у шлуночках відбувається фаза активного наповнення кров'ю.

Частота серцевих скорочень. У дорослої здорової людини серце за хвилину скорочується в середньому 70 разів. Частота серцевих скорочень залежить від численних факторів. Цей параметр різко збільшується при фізичному навантаженні, емоційному напру­женні, підвищенні температури тіла.

Частота серцевих скорочень підвищується у молодих людей під час вдиху ­дихальна аритмія. На частоту серцевих скорочень впливає положення тіла: у вертикальному положенні вона найвища, у сидячому – нижча, а у горизон­тальному серце скорочується ще повільніше.

Частота серцевих скорочень залежить від віку. У новонароджених вона досягає 140 ударів за хвилину, у дітей 1 року – 100-120, в 10 років – 80, в 20 років – 60-80, а у людей старечого віку знову збільшується до 90-95 ударів.

Збільшення частоти серцевих скорочень називається тахікардією, а зменшення – брадикардією. Брадикардія найчастіше буває у спортсменів у спокої – ­40-50 ударів за хвилину ("наполеонівський пульс").

Частота скорочень серця регулюється нервовою системою і гормонами. Так, вона збільшується під впливом симпатичних нервів і гормону щитоподібної залози – тироксину. Парасимпатичний нерв (блукаючий) сповільнює діяльність серця. Кора великих півкуль теж впливає на частоту серцевих скорочень. Цим можна пояснити передстартову тахікардію у спортсменів.

Систолічний та хвилинний об'єм серця Кількість крові, що викидається шлуночком серця при кожному скороченні, називається систолічним (СО) або ударним об'ємом (УО). В середньому він становить 60-70 мл крові. Кількість крові, що викидається правим і лівим шлуночками, однакова.

Знаючи частоту серцевих скорочень (ЧСС) і систолічний об'єм, можна визначити хвилинний об'єм кровообігу (ХОК), або серцевий викид: ХОК = СО×ЧСС. У стані спокою у дорослої людини хвилинний об'єм кровотоку в середньому складає 5 л. При фізичних навантаженнях систолічний об'єм може збільшуватися вдвоє, а серцевий викид досягати 20-30 л.

Регуляція функції серця Під впливом регуляторних факторів можуть змінюватися всі фізіологічні властивості міокарда. Загальноприйнято позначати ці впливи такими термінами: інотропний ефект – змінює силу серцевих скорочень; хронотропний ефект – змінює ЧСС; дромотропний ефект – впливає на провідність; батмотропний ефект – змінює збудливість.

Міогенна регуляція. Збільшення сили серцевих скорочень залежить від розтягування серцевого м'яза. Чим більше розтягнутий серцевий м'яз, тим сильніше він скорочується.

Фізіолог Старлінг встановив "закон серця" (закон Франка-Старлінга): при підвищенні наповнення серця кров'ю під час діастоли і, відповідно, при збільшенні розтягування серцевого м’яза сила серцевих скорочень зростає. Однак, цей закон в організмі має обмежене значення, тому що сила серцевих скорочень регулюється нервовою системою.

Нервова регуляція. Іннервація серця здійснюється вегетативною нервовою системою. Симпа­тичні волокна (серцеві нерви) до нього йдуть від шийних і грудних вузлів сим­патичного стовбура. Парасимпатична іннервація відбувається за рахунок блукаю­чого нерва.

Основна роль у регуляції діяльності серця на рівні довгастого мозку нале­жить парасимпатичному центру. Парасимпатичні ядра взаємодіють із симпатич­ними серцевими центрами торакального відділу спинного мозку та відділами, що лежать вище (гіпоталамічними, лімбічної системи, кірковими), і забезпечують рефлекторну регуляцію діяльності серця.

Блукаючі нерви опосередковують пара­симпатичні впливи на серце, що сприяє зменшенню частоти і сили серцевих скорочень, а значить і серцевого викиду. Активація симпатичних нервів серця посилює серцеву діяльність.

При подразненні барорецепторів (тиском крові) і хеморецепторів (хімічними агентами) рефлексогенних зон виникають рефлекторні зміни у діяльності серця. Особливе значення мають рефлексогенні зони, що розташовані в дузі аорти, в ділянці розгалуження загальної сонної артерії, у порожнистих венах.

Одним з основних серцевих рефлексів є рефлекс з дуги аорти (Ціона-Людвіга). При збільшенні тиску крові в дузі аорти подразнюються барорецептори, від них ім­пульсація йде до парасимпатичного депресорного центру довгастого мозку, внаслі­док чого його тонус підвищується. Далі інформація передається блукаючим нервом до серця, що призводить до зменшення сили і частоти серцевих скорочень, при цьому тиск крові знижується.

Такий самий механізм зміни в діяльності серця через барорецептори, що знаходяться в ділянці розгалуження загальної сонної артерії (рефлекс Герінга).

До серцевих рефлексів відноситься рефлекс Бейнбріджа. Суть його полягає в наступному: барорецептори в порожнистих венах розташовані в ділянці їх впадання в праве передсердя. При надмірному наповненні вен кров'ю барорецептори збуджуються, імпульсація від них йде до симпатичних серцевих центрів, що знаходяться у спинному мозку.

При цьому останні збільшують свою активність і по симпатичних нервах викликають підвищення діяльності серця. Серцевий викид при цьому зростає, відбувається розвантаження серця і відтік крові відповідає його притоку. Крім того, симпатичні нерви справляють на серце ще й трофічну дію.

Гуморальна регуляція. Тироксин підвищує ЧСС, чутливість серця до симпатичних впливів. Катехоламіни, що викидаються в кров під час фізичних навантажень або під дією стресу, збільшують частоту і силу серцевих скорочень. Кортикоїди, ангіотензин, серотонін, вазопресин, інсулін, глюкагон підвищують силу серцевих скорочень.

Фізіологія кровоносних судин Кровоносні судини – артерії, артеріоли, капіляри, венули, вени. По артеріям кров транспортується від серця до органів і тканин. Їхня стінка товста і має три шари: зовнішній (адвентиція) – сполучнотканинна оболонка; середній – м’язова оболонка; внутрішній – ендотеліальна оболонка, під якою в деяких судинах є ще внутрішня еластична мембрана, що надає стінкам судин міцності та пружності.

Артеріоли регулюють кількість крові, яка протікає через орган. Вони мають добре розвинений м’язів шар, завдяки чому їх просвіт може розширюватися і звужуватися.

Капіляри – мікроскопічні судини, що сполучають артерії з венами. Стінка капілярів побудована з одного шару плоских ендотеліальних клітин, тому через неї легко проходять речовини, розчинені у воді, і гази. Ці судини виконують обмінну функцію.

Вени мають здатність спадатися, тому що їхня стінка тонша за артеріальну і містить менше гладеньких м’язових клітин та еластичних волокон. Вени мають клапани, які перешкоджають зворотному руху крові у цих судинах.

Між артеріальними та венозними судинами існують сполучення, які мають назву анастомозів.

Функціональна характеристика судин. Залежно від виконання функції судини можна підрозділити на: • амортизуючи (аорта і артерії); • резистивні (артеріоли); • обмінні (капіляри); • шунтувальні (венули); • ємнісні (вени).

Наука, що вивчає рух крові по судинах, отримала назву гемодинаміки. За її законами рух крові визначається градієнтом тиску, який є різницею між тиском в лівому шлуночку при його систолі та тиском в правому передсерді при його діастолі.

Наприклад, в кінці систоли в лівому шлуночку створюється тиск величиною 120-130 мм рт. ст., В цей час в правому передсерді, що знаходиться в діастолі, тиск падає до 0 мм рт. ст. Таким чином виникає градієнт тиску величиною 120-130 мм рт. ст.

Серце викидає в судини 60-70 мл крові тільки під час систоли, але кров по судинах тече безперервно. Безперервний потік крові зумовлений пружністю артеріальних судин. Після систоли шлуночків тиск в артеріях різко підвищується і стінки артерій розтягуються.

Під час діастоли тиск крові в артеріях падає і стінки судин завдяки пружності повертаються до попереднього стану. Вони тиснуть на кров, проштовхують її далі і забезпечують рівномірний рух по судинах. Безперервному рухові крові сприяють амортизуючі судини - аорта й артерії.

Рух крові по судинах залежить від загального периферичного опору судин. Опір судин знаходиться в прямо пропорційній залежності від в'язкості крові і в обернено пропорційній - від радіуса судини. Основний опір рухові крові виникає в резистивних судинах - артеріолах. При збільшенні опору в артеріолах відтік крові з артерій зменшується і тиск в них підвищується.

Зниження тонусу артеріол збільшує відтік крові з артерій, що призводить до зменшення артеріального тиску. Зміна їх просвіту є головним регулятором рівня загального артеріального тиску.

Наступним показником гемодинаміки є лінійна швидкість кровотоку, яка є відображенням швидкості руху частинок крові уздовж судини. Цей гемоди­намічний показник залежить від площі поперечного перерізу судини: чим більша площа перерізу, тим меншою є швидкість, з якою протікає кров по цій судині.

Саме тому в аорті, площа перерізу якої становить 2,5 см2, лінійна швидкість найбільша - 20 см/ с, а в капілярах, сумарна поперечна площа яких складає 2500 см2, лінійна швидкість дуже мала - 0,03-1,05 см/ с.

Об'ємна швидкість кровотоку - це кількість крові, яка протікає через поперечний переріз судини за одиницю часу. Об'єм крові, що протікає через кожний відділ судинного русла за одиницю часу, завжди однаковий, тобто за 1 хвилину через аорту або легеневі артерії, або сумарний поперечний розріз на будь-якому рівні артерій, вен, капілярів, протікає однакова кількість крові. Ця кількість крові є хвилинним об'ємом крові.

Об'єм крові й АТ. Незважаючи на розтяжність еластичної аорти, при надходженні "зайвого" об'єму крові тиск у ній зростає. Систолічний артеріальний тиск (CAT) на макси­мумі вигнання піднімається до 110-130 мм рт. ст. Діастолічний артеріальний тиск (ДАТ (мінімальний) становить близько 60-80 мм рт. ст.

Пульсове коливання тиску. В артеріальній частині судинного русла можна визначити пульсовий AT (AT П) – різницю між CAT і ДАТ. В аорті він відносно невеликий: АТП = 120 – 80 = 40 мм рт. ст. З віддаленням від серця разом зі збільшенням CAT знижується ДАТ, тому АТП зростає.

Гідродинамічний тиск у венах. Починаючи з посткапілярів, кожна подальша судина має більший діаметр, ніж та, що їй передує. Тому по ходу судинного русла в кожній наступній судині опір кровотоку поступо­во зменшується і тиск крові на стінку судини знижується

Іннервація судин. Зміна просвіту судин залежить від впливу нервової системи. Розрізняють нервові волокна, що розширюють судини (вазодилататори) і волокна, що зву­жують судини (вазоконстриктори).

Симпатичні нерви мають судинозвужу­вальну дію і підвищують артеріальний тиск. Проте судини головного мозку, скелетних м'язів і коронарні судини під дією симпатичних нервів розширюються. Дія парасимпатичних нервів призводить до розширення більшості судин.

В довгастому мозку знаходиться судиноруховий центр. Він перебуває в стані постійного збудження і підтримує постійний тонус артеріальних судин через судинорухові нерви.

В судиноруховому центрі є два відділи ­пресорний і депресорний. Подразнення першого викликає звуження артерій і підвищення артеріального тиску, а подразнення другого викликає зворотний ефект.

На стан тонусу судин, а значить і на рівень артеріального тиску, мають регуляторний вплив нервові центри спинного мозку (бічні роги грудних і верхніх поперекових сегментів), гіпотала­муса, кори великих півкуль.

Рефлекторна регуляція судинного тонусу. Артеріальний тиск у здоровому організмі підтримується на постійному рівні. Якщо з певної причини (психоемоційна напруга, фізичні навантаження тощо) артеріальний тиск підвищується, то досить швидко він нормалізується рефлек­торно за принципом саморегуляції.

У судинній системі є рефлексогенні зони ­скупчення барорецепторів, що реагують на зміну рівня артеріального тиску. Особливо важливими є рефлексогенні зони дуги аорти, ділянки поділу загальної сонної артерії (каротидний синус), ділянки впадання порожнистих вен у праве передсердя. Рефлекс із барорецепторів дуги аорти отримав назву рефлексу Ціона-Людвіга.

Коли кров'яний тиск в аорті підвищується, стінки її розтягуються і барорецептори подразнюються. Виникає збудження, яке від барорецепторів передається депресорним нервом у довгастий мозок. Тут рефлекторно підвищується тонус ядер блукаючих нервів і знижується тонус судинозвужувального центру.

Далі по волокнах блукаючого нерва збудження доходить до серця, викликаючи сповільнення його діяльності, і одночасно – розширення судин. Внаслідок цього артеріальний тиск знижується.

Така рефлекторна саморегуляція величини кров'яного тиску відбувається безперервно і має велике фізіологічне значення. Вона оберігає організм від різких коливань артеріального тиску.

Гуморальні впливи на судини. Речовини, що циркулюють у крові і викликають зміни просвіту судин, поділяються на 2 групи: розширювачі судин і звужувачі судин. До гуморальних речовин, що розширюють судини, належать простагландини, медулін, брадикінін, ацетилхолін, гістамін.

До гуморальних речовин, що звужують судини, належать адреналін і норадреналін, вазопресин, серотонін, ангіотензин-ІІ, альдостерон. Існує поняття про ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС), що регулює рівень артеріального тиску.