Фізіологія крові 1. 2. 3. 4. 5. 6.

Фізіологія крові 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. Поняття про систему крові. Білки плазми. Фізико-хімічні властивості крові. Еритроцити. Лейкоцити. Імунітет. Тромбоцити. Гемостаз. Групи крові. 1 -3 – 1 практичне заняття 4 -6 – 2, 3 п/з 7 – 4 л/р

Кров — рідка сполучна тканина організму, що циркулює в замкненій кровоносній системі людини і тварин та виконує важливі функції в забезпеченні його життєдіяльності.

СИСТЕМА КРОВІ – - виконавчі структури (плазма, формені елементи), - органи кровотворення (гемопоезу) і кроворуйнування старих і дефектних елементів крові, - апарат регуляції, діяльність якого спрямована на підтримання адекватних змін об’єму і складових компонентів крові для забезпечення пристосувальних реакцій організму.

ФУНКЦІЇ КРОВІ спрямовані на підтримання гомеостазу організму. • Дихальна функція – транспорт кисню і вуглекислого газу. • Трофічна функція – транспорт поживних речовин, води, мінеральних солей, вітамінів. • Екскреторна функція – транспорт продуктів обміну до органів виділення. • Регулююча функція: транспорт гормонів та інших регуляторних чинників.

• Терморегуляторна функція: підтримання сталості температури тіла – кров нагрівається в енергоємних органах (печінка, м’язи) і переносить тепло до менш енергоємних органів та до шкіри, через яку іде тепловіддача. • Захисна функція полягає у захисті організму від бактерій, вірусів, генетично чужорідних клітин та речовин (імунітет). • Гемокоагуляційна функція – здатність до згортання, яке зупиняє кровотечу при пошкодженні стінки судини.

Об’єм циркулюючої крові (ОЦК) – гомеостатична константа, залежить від віку, статі, функціонального стану людини. У дорослих кількість крові становить 6 -8 % від маси тіла, в середньому 5 -6 л. У новонароджених кров становить 15% від маси тіла, а у дітей до року – 11%. У фізично тренованих індивідуумів об'єм крові значно більший, ніж у людей, що ведуть малорухомий спосіб життя. В нормальних умовах 75 % всієї крові циркулює в судинах, а 25 % її знаходиться в кров’яних депо (селезінка, печінка, шкіра). Звідси кров може надходити в судинне русло при потребі збільшення ОЦК.

ГЕМАТОКРИТ - відношення об'єму формених елементів крові до плазми. Його визначають шляхом центрифугування крові й зазначають у % або частках одиниці.

Гемограма (формула крові)- кількісне співвідношення формених елементів крові. • Гематокрит: ч. 40 -48 (54) ж. 36 -42 (47) • Кількість еритроцитів: ч. 4, 0 -5, 0 х 1012/л ж. 3, 9 -4, 7 х 1012/л. • Кількість гемоглобіну: ч. 130 -160 г/л ж. 120 -140 г/л. • Кольоровий показник: 0, 85 -1, 15 • Швидкість осідання еритроцитів: ч. 6 -12 мм/год. ж. 8 -15 мм/год. • Кількість ретикулоцитів: 0, 2 -1% • Кількість лейкоцитів: 4, 0 -9, 0 х 109/л. • Кількість тромбоцитів: 180 -320 х 109/л.

Плазма – це колоїдний розчин, який містить 90 -93% води та 7 -10% - органічних сполук (білки, глюкоза, амінокислоти; кінцеві продукти обміну: сечовина, сечова кислота, креатинін та ін. ) та неорганічних солей.

Білки плазми (альбуміни, глобуліни та фібриноген) становлять близько 7% об’єму плазми (65 -85 г/л). Склад і кількість білків у крові є постійним (у клініці визначають альбуміно-глобуліновий показник (1, 32, 2). Білки плазми виробляють клітини печінки. Плазма крові, з якої вилучений фібриноген, називається сироваткою крові.

Альбуміни (60%, 38 -60 г/л. ) 1. Створюють онкотичний тиск плазми крові, що необхідний для обміну води між судинами й міжклітинною рідиною. 2. Можуть бути резервом поживних речовин. 3. Утворюють буферну систему для підтримання сталості кислотно-основної рівноваги крові. 4. Зв’язують жирні кислоти, солі жовчних кислот, білірубін, стероїдні та тиреоїдні гормони, певні ліки, іони Ca 2+ і транспортують їх кров’ю.

Глобуліни (20 -30 г/л) – циркулюють у крові в складі глікопротеїнів. Беруть участь у створенні онкотичного тиску крові. Їх поділяють на фракції: альфа-1, альфа-2, бета-, гаммаглобуліни). α 1 -глобуліни (1, 4 -3, 0 г/л) транспортують 60% глюкози крові, фосфоліпіди та ліпіди, кортизол, кобаламіни (вітамін-В 12 -зв'язуючий глобулін), тироксинзв'язуючий білок та ін. α 2 -глобуліни (5, 6 -9, 1 г/л) представлені церулоплазміном (переносить 90% міді крові і володіє оксидазною активністю), гаптоглобулінами і макроглобулінами (зв'язуються з іншими білками, змінюючи їх активність; стимулюють кровотворення, беруть участь у зсіданні крові та розчиненні тромбів).

β-глобуліни (5, 4 -9, 1 г/л) транспортують ліпопротеїни, тригліцериди, фосфоліпіди, холестерин та полісахариди, залізо (трансферин). γ-глобуліни (9, 1 -14, 7 г/л) є найбільшою фракцією. Існує 5 класів імуноглобулінів (Іg): Іg. A, Іg. G, Іg. M, Іg. D, Іg. E. Це антитіла, серед яких найбільшу фракцію складають ig. G, що проходять через плацентарний бар’єр від матері до плода. Фракція імуноглобулінів збільшується при багатьох запальних захворювань. Фібриноген (2 -4 г/л) є основою утворення тромбу при зсіданні крові, що забезпечує коагуляційний гемостаз при пошкодженні стінки судини.

Кількість глюкози у крові коливається в межах 3, 33 -5, 55 ммоль/л. Вона є основним, а для нейронів мозку – єдиним джерелом енергії. При зменшенні концентрації глюкози нижче 2, 22 ммоль/л у людини виникає гіпоглікемічна кома, яка супроводжується втратою свідомості, порушенням кровообігу та дихання.

ФІЗИКО-ХІМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ КРОВІ Колір визначається вмістом гемоглобіну в крові. Яскраво-червоне забарвлення артеріальної крові пов’язано з насиченням гемоглобіну киснем – оксигемоглобіном. Венозної – відновленим Нb. В’язкість крові - 4, 5 -5, 5, плазми - 1, 7 -2, 2 (води – 1). В’язкість обумовлена переважно еритроцитами та білками. Відносна щільність цільної крові - 1, 05 -1, 06, плазми крові – 1, 025 -1, 034, формених елементів – 1, 09. Температура крові – 37 -40°С.

Осмотичним тиском (Росм) називають тиск, що сприяє переходу розчинника (води крові) через напівпроникну мембрану із мало концентрованого розчину в більш концентрований. Осмотичний тиск (Росм) залежить від концентрації в плазмі крові молекул розчинених у ній речовин (електролітів та неелектролітів). При цьому 60% Росм утворюється Na. Cl. Росм – жорстка гомеостатична константа, що становить 7, 6 атм. (або 5700 мм рт. ст. ).

У плазмі крові знаходяться іони, в основному Na+, К+, Сl-, НСO 3 -, НРO 42 -. Їх концентрація становить близько 0, 9% маси плазми. Розчин, в якому міститься 0, 9% мінеральних речовин, називається ізотонічним розчином. Розчини з вищим Росм – гіпертонічними, з низьким – гіпотонічними.

Гемоглобін при гемолізі виходить з еритроцитів, розчиняється в плазмі, а кров набуває вигляду «лакової» . Руйнування еритроцитів у гіпотонічному розчині називається осмотичним гемолізом. Гемоліз може настати і при введенні у кров токсичних речовин (наприклад, ефіру, бензину, хлораміну, аміаку). Тоді говорять про хімічний гемоліз. При дії на еритроцити зміїної отрути, отрути бджіл та скорпіонів говорять про біологічний гемоліз.

Гемоліз спостерігається при повторному введенні тварині одного виду еритроцитів від тварини іншого виду, а також при переливанні людині несумісних груп крові. При цьому в крові з’являються гемолізини, які руйнують ті еритроцити, що вводяться. Механічний гемоліз може виникнути при перемішуванні чи порушенні правил транспортування донорської крові. Гемолізована кров непридатна для переливання.

Визначають осмотичну резистентність еритроцитів до гіпотонічних розчинів. За нормальної осмотичної резистентності гемоліз еритроцитів починається у 0, 5% розчині Na. Cl (мінімальна осмотична резистентність), повний гемоліз еритроцитів відбувається при концентрації Na. Cl 0, 35% (максимальна осмотична резистентність). Підтримується осмотична рівновага між позаклітинною і внутрішньоклітинною рідиною за участю гормону – вазопресину (АДГ) та нирок як основного органа системи виділення.

Нестача води в організмі призводить до зростання концентрації солей у крові, підвищення Росм. Сіль (в основному іони Na +), що заноситься кров’ю в гіпоталамус, подразнює осморецептори супраоптичних ядер, які виділяють вазопресин. АДГ по капілярній системі транспортується в нейрогіпофіз, а з нього кровотоком заноситься в дистальні відділи нефрона – збиральні трубки, де посилює реабсорбцію води. У результаті затримки води в організмі, а також її додаткового вживання (спрага) підвищена концентрація солей у крові повертається до контрольного рівня, Росм відновлюється до гомеостатичної величини – 7, 6 атм.

Онкотичний (або колоїдно-осмотичний) тиск утворюється переважно білками плазми крові і становить 0, 03 -0, 04 атм. або 25 -30 мм рт. ст. Оскільки стінка капіляра майже не проникна для білків, то утворений ними Ронк забезпечує утримання води в крові. Цей ефект лежить в основі розвитку “голодних” набряків, коли втрата білків у крові призводить до інтенсивного виходу води у міжклітинний простір.

ШОЕ Кров – це суспензія, в плазмі якої формені елементи перебувають у зваженому стані. Еритроцити в плазмі крові підтримуються як гідрофільною природою їх поверхні, так і негативним зарядом (φіпотенціалом), що відштовхує одну клітину від іншої.

При зростанні у плазмі крові кількості позитивно заряджених білків (глобулінів і фібриногену), вони зв'язуються з негативно зарядженими еритроцитами. Внаслідок цього знижується негативний заряд еритроцитів, що призводить до зменшення електричної відстані між ними, вони склеюються і утворюють “монетні стовпчики”, що закупорюють капіляри. Цю властивість клітин крові Фарреус назвав “швидкість осідання еритроцитів” (ШОЕ).

У клініці ШОЕ широко використовується як діагностичний і прогностичний метод. У мікропіпетку набирають кров з антикоагулянтом, який попереджує її зсідання, і через годину вимірюють стовпчик рідини над еритроцитами. Ця величина характеризує швидкість осідання еритроцитів – ШОЕ збільшується при запаленні, пухлинах, підвищенні концентрації фібриногену, глобулінів. Фізіологічне підвищення ШОЕ зустрічається після тяжкої фізичної роботи, в кінці вагітності, після прийому їжі. ШОЕ зменшується при зростанні фракції альбумінів та при зниженні кількості еритроцитів.

КОР - кислотно-основна рівновага Реакція крові (р. Н) зумовлена співвідношенням в ній водневих та гідроксильних іонів. В нейтральному середовищі р. Н становить 7, 0, в кислому - менше 7, 0, а в лужному - більше 7, 0. Реакція крові є слабколужною. В артеріальній крові р. Н становить 7, 4, а у венозній - 7, 36. Гомеостатичність р. Н крові жорстко запрограмована. Життя можливе лише при зміщенні у вузькому діапазоні р. Н, а саме - від 6, 95 до 7, 7. Якщо ці коливання будуть більшими, то метаболізм клітин порушується, тому що ферменти, які є каталізаторами біохімічних реакцій, можуть функціонувати лише при певній реакції середовища.

Зміщення р. Н крові ближче до кислого середовища називається ацидозом, а до лужного – алкалозом. Якщо зміщення р. Н пов'язані з порушенням вентиляції легень, то їх називають дихальним (респіраторним) ацидозом та алкалозом. Вони часто розвиваються при патології легень (бронхіти, пневмонії, бронхіальна астма, емфізема). При порушенні обміну речовин (накопичення летких кислот при діабеті) або функції нирок (гломерулонефрит) виникає метаболічний (нереспіраторний) ацидоз та алкалоз.

У здорових людей всі зміщення КОР є повністю компенсованими і не вимагають спеціальних втручань. Так, дихальний ацидоз може виникнути при перебуванні людей в умовах з підвищеним вмістом СО 2 (у підводних човнах, шахтах). Нереспіраторний (метаболічний) ацидоз – при тривалому вживанні кислої їжі, вуглеводному голодуванні, посиленій м’язовій роботі. Дихальний алкалоз виникає у людей при перебуванні в умовах високогір’я, у льотчиків при розгерметизації літальних апаратів на великій висоті. Метаболічний алкалоз – при тривалому вживанні гідрокарбонатних мінеральних вод.

Регуляція сталості КОР крові здійснюється завдяки: 1) фізико-хімічним механізмам – буферними системами крові, які зв’язують гідроксильні та водневі іони; 2) фізіологічним механізмам – збереженню сталості р. Н сприяє функціонування легень, нирок, шлунка, кишок, потових залоз, через які виводиться надлишок лугів і кислот. Буферні системи крові: - Гемоглобінова; - Бікарбонатна; - Фосфатна; - Білкова.

До формених елементів крові належать еритроцити, лейкоцити та тромбоцити. З них лише лейкоцити є справжніми клітинами. Еритроцити та тромбоцити – це постклітинні структури живої матерії. Усі формені елементи крові синтезуються в кістковому мозку із єдиної поліпотентної стовбурової клітини, але наділені різними специфічними функціями.

Еритроцити – червоні кров’яні тільця – найбільш численні нерухомі формені елементи крові, які в процесі свого розвитку втратили ядро і всі органели. Мембрана еритроцитів досить пружна, завдяки чому він може легко змінювати свою форму і проходити через найдрібніші капіляри, де відбувається газообмін. Еритроцити утворюються у червоному кістковому мозку (за 1 хв. близько 150 млн. ) і циркулюють у крові, виконуючи свої функції протягом 100 -120 діб, після чого руйнуються макрофагами у печінці та селезінці.

Функції еритроцитів • У цитоплазмі еритроцитів знаходиться гемоглобін, що дає можливість еритроцитам транспортувати 02 та С 02. Цей транспорт буде відбуватися лише тоді, якщо гемоглобін знаходиться в клітині. При гемолізі, коли гемоглобін виходить у плазму крові, ця функція втрачається. • Транспорт біологічно активних речовин (амінокислот, імуноглобулінів, деяких ліків тощо). Останні зв’язуються з рецепторами, що знаходяться на мембрані еритроцитів.

Збільшення кількості еритроцитів в одиниці об’єму визначається терміном еритроцитоз (поліцитемія), а зменшення – еритропенія. Ці коливання спостерігаються при різних захворюваннях. У нормі більша частина (80%) еритроцитів має форму двоввігнутого диска. Їх називають дискоцитами. Зустрічаються еритроцити нетипових форм (пойкілоцити): сферичної форми (сфероцити), з плоскою поверхнею (планоцити) та клітини з шипами (ехіноцити). Така різноманітність форм позначається терміном пойкілоцитоз. Коли в периферійній крові зустрічається до 20% пойкілоцитів, говорять про фізіологічний пойкілоцитоз. Коли їх кількість перевищує даний показник – про патологічний пойкілоцитоз.

Діаметр еритроцита складає 7, 5 -8 мкм, товщина по краю - 2, 0 -2, 5 мкм, по центру - до 1 мкм. У міру старіння розміри еритроцитів дещо зменшуються. Окремі еритроцити можуть мати діаметр 6 мкм і менше (мікроцити) і, навпаки, коли діаметр перевищує 8 мкм, еритроцити називаються макроцитами (мегалоцитами). Якщо кількість макро- і мікроцитів в периферійній крові перевищує 25%, це явище має назву патологічного анізоцитозу. У крові можна зустріти молоді форми еритроцитів – ретикулоцити. Вони не повністю насичені гемоглобіном і містять невелику кількість рибосом. У нормі число ретикулоцитів становить 0, 2 -1% від загального числа еритроцитів. Збільшення їх кількості є діагностичною ознакою посиленого кровотворення.

Натуральний колір еритроцитів жовто-зелений. Червоного кольору їм надає гемоглобін. Це складний білок, який побудований з білкової частини – глобіну та небілкової частини – гему, що містить двовалентне залізо, яке має здатність приєднувати та віддавати кисень.

Гемоглобін(Hb) займає близько 98% (29 пг) (петаграм 10 -15) цитоплазми еритроцита. Нормальна середня к-сть Hb в одному еритроциті становить 26 -31 пг. Еритроцити, які мають нормальну к-сть Hb, називають нормохромними, із зниженою –гіпохромонними, із збільшеним вмістом – гіперхромними. Зміни в насиченні еритроцита Hb свідчать про порушення еритропоезу з якихось причин, зокрема при нестачі компонентів для його синтезу. Дефіцит заліза викликає, як правило, утворення гіпохромних еритроцитів з різним діаметром. Недостатність вітаміну В 12 (кобаламіну) й фолієвої кислоти призводить до продукції гіперхромних еритроцитів і появи мегалоцитів.

Залежно від амінокислотного складу поліпептидного ланцюга розрізняють наступні типи гемоглобіну: 1) А-гемоглобін (основний, становить 95 -98% від загальної к-сті гемоглобінів). 2) А 2 -гемоглобін (мінорний) – його лише 1, 53, 5%. 3) F-гемоглобін (фетальний, від лат. , fetus – плід) - при народжені плода його к-сть складає 7590%. 4) Р-гемоглобін (пубертальний) – перші 6 -12 тижнів внутрішньоутробного розвитку плода.

Гемоглобін зв’язується з газами, утворюючи наступні сполуки: • Оксигемоглобін (Нв 02) – сполука гемоглобіну з киснем, вона є нестійкою. • Дезоксигемоглобін (Нв), або відновлений гемоглобін – це гемоглобін, з якого кисень перейшов у тканини. • Карбогемоглобін (Нв. С 02) – транспортна форма глобіну та вуглекислого газу. Таким чином глобін переносить вуглекислий газ від тканин до легень. • Міоглобін – м’язовий гемоглобін, певний час забезпечує м’яз киснем.

• Метгемоглобін (Мt. Нв) – сполука гемоглобіну з киснем, в якому залізо перетворюється у тривалентне під дією сильних окисників, що порушує транспорт кисню. • Карбоксигемоглобін (Нв. СО) – сполука гемоглобіну з чадним газом. На противагу оксигемоглобіну, вона є досить стійкою, віддає чадний газ повільно, протягом тривалого часу і лише за умови вдихання чистого повітря. Спорідненість гемоглобіну з СО в сотні разів переважає спорідненість його до 02. Саме тому можливість транспорту кисню різко погіршується, а отруєння чадним газом є небезпечним для життя.

Киснева ємність крові (КЄК) – це об’єм кисню, який містить в 1 л крові. КЄК залежить від к-сті гемоглобіну в 1 л крові та його властивостей приєднувати і віддавати кисень. 1 г Hb максимально може приєднати 1, 34 мл кисню (число Хюфнера). В 1 л крові міститься в середньому 140 г Hb, який може зв’язати: 140× 1, 34=187, 6 мл кисню. У плазмі крові при РО 2 100 мм рт. ст. у 1 л розчиняється лише 3 мл кисню. Отже, основна роль у транспортуванні кисню належить гемоглобіну еритроцитів.

Здатність гемоглобіну приєднувати кисень підвищується при зменшенні таких чинників: • - Рсо 2 в крові, тобто при гіпокапнії; • - температури крові – при гіпотермії; • - концентрації іонів водню – при алкалозі; • - концентрації 2, 3 -дифосфогліцеринової кислоти (2, 3 ДФГ) в еритроцитах, яка утворюється при гліколізі; Здатність оксигемоглобіну віддавати кисень збільшується завдяки зростанню таких чинників у крові: • - Рсо 2 в крові – при гіперкапнії; • - температури крові – при гіпертермії; • - концентрації іонів водню – при ацидозі; • - концентрації 2, 3 -ДФГ в еритроцитах при гліколізі.

При руйнуванні старих еритроцитів (гемолізі), гемоглобін розпадається, а залізо, що звільняється з гема, використовується для утворення нових еритроцитів. Таким чином, утворення еритроцитів є замкнутою системою, в якій кількість еритроцитів, що зруйнувалися, відповідає числу новоутворених. Англійський терапевт Касл для позначення маси еритроцитів на всіх стадіях розвитку, що знаходяться в циркулюючій крові, в кров'яних депо і кістковому мозку ввів поняття «еритрон» .

До складу еритрону входять: - еритроцити; - органи еритропоезу; - структури, де здійснюється руйнування старих і дефектних еритроцитів; - апарат регуляції, який забезпечує кількість еритроцитів, відповідно до пристосувальної реакції організму.

Утворення еритроцитів (еритропоез) у ембріона відбувається через 2 -3 тижні після запліднення у жовтковому мішку, де мезобласти диференціюються до первинних еритробластів, а потім до первинних еритроцитів, більшість з яких мають ядро, проте всі вони синтезують гемоглобін. Починаючи з 6 -ти тижнів внутрішньоутробного життя, відбувається печінковий період еритропоезу, що триває до моменту народження. У печінці з гемоцитобластів утворюються вторинні еритробласти, які діляться й диференціюються у зрілі еритроцити, при цьому вони втрачають ядро. Таким чином, на 4 -му місяці життя плода більшість еритроцитів представлена вторинними зрілими формами.

Гемопоез відбувається також в еритробластних острівцях селезінки. У міру формування кісткової тканини й ембріонального кісткового мозку еритропоез закладається в кістковому мозку й триває все життя. Еритроцити утворюються з поліпотентної стовбурової клітини у черевному кістковому мозку плоских кісток, яка диференціюється в еритроїдній ряд і дає початок проеритробластам, що поступово втрачають ядро й диференціюються до ретикулоцитів (молоді клітини) й еритроцитів.

Регуляція еритропоезу Серед механізмів регуляції найважливішу роль відіграють гормони, зокрема еритропоетини. Вони утворюються переважно в клітинах нирок (90%) та в печінці (10%). Їх синтез залежність від вмісту кисню не тільки у тканинах нирки і печінки, а й в інших органах. Утворення еритропоетинів та клітин попередників еритроцитів у кістковому мозку стимулюють гіпоксія, андрогени, адреналін і норадреналін через бета-адренорецептори. Впливають на еритропоез також гормони, що стимулюють процеси біосинтезу білка: СТГ і соматомедини, інсулін, тироксин і трийодтиронін; простагландини, аденозин. Блокує – теофілін.

Різні чинники (підвищення метаболічних процесів, інтенсивна фізична робота, перебування в горах, донорство, зменшення об’єму крові) призводять до зменшення вмісту кисню в крові (РО 2). Зниження РО 2 стимулює клітини нирки, печінки, які додатково продукують еритропоетини, що заносяться в органи еритропоезу. Паралельно зниження РО 2 в крові подразнює хеморецептори каротидного синусу, інформація від яких направляється в ЦНС, що призводить до активації симпато-адреналової системи – викиду катехоламінів у кров, їх надходження до органів еритропоезу. Внаслідок стимуляції еритропоезу збільшується кількість еритроцитів і, відповідно, гемоглобіну, підвищується киснева ємність крові (КЄК), відновлюється РО 2.

Лейкоцити, або білі кров’яні тільця, є повноцінними клітинами, що містять ядро та інші клітинні структури. Мають здатність до амебоїдного руху, що дає їм можливість виходити з кров’яного русла і функціонувати у сполучній тканині органів. Місцем утворення лейкоцитів є червоний кістковий мозок, а в тимусі, лімфатичних вузлах та селезінці вони дозрівають.

Збільшення кількості лейкоцитів в одиниці об’єму визначається терміном лейкоцитоз, а зменшення – лейкопенія. Розрізняють фізіологічний (перерозподільний) і патологічний лейкоцитоз. Фізіологічний лейкоцитоз може виникати при інтенсивному фізичному навантаженні (м’язовий лейкоцитоз), при надмірному споживанні їжі (травний лейкоцитоз). Фізіологічним є лейкоцитоз новонароджених – до 10 -30× 109/л). Патологічний лейкоцитоз виникає при запальних та інфекційних захворюваннях. Лейкопенія спостерігається лише при патологічних станах. Вона є постійним симптомом променевої хвороби.

Лейкоцити залежно від присутності або відсутності в їх цитоплазмі специфічної зернистості поділяються на гранулоцити та агранулоцити. До гранулоцитів належать нейтрофіли, еозинофіли та базофіли. До агранулоцитів належать лімфоцити і моноцити. Гранули містять антибактеріальні ферменти.

Нейтрофіли – найбільш поширена форма лейкоцитів, становлять 48 -78% від загальної кількості лейкоцитів. Вони потрапляють у кров із червоного кісткового мозку, циркулюють у ній 6 -10 год. , потім мігрують у тканини, де функціонують протягом 1 -2 діб. Функції нейтрофілів полягають у: 1) знищенні мікроорганізмів, їх фагоцитозі та перетравленні. Вони здатні активно рухатись і мігрувати у вогнище запалення. Тому І. І. Мечніков назвав ці клітини мікрофагами; 2) фагоцитозі тканинного розпаду.

Ядро нейтрофільних гранулоцитів неоднакової форми в клітинах різного ступеня зрілості. Юні нейтрофіли мають бобоподібне ядро. Кількість таких клітин невелика і становить 00, 5%. Ядра паличкоядерних нейтрофілів мають вигляд зігнутої палички або букви S. Їх вміст – 16%. Ядра зрілих (сегментоядерних) нейтрофілів складаються з 2 -5 сегментів, що зв’язані між собою перетинкою. Їх кількість – 42 -47%. У нейтрофілах жінок від одного із сегментів ядра може відходити невеликий виріст, що має форму барабанної палички – це тільце статевого хроматину (тільце Барра).

Базофіли – найменш численні серед лейкоцитів і становлять 0 -1% від загальної кількості лейкоцитів. Вони потрапляють у кров з кісткового червоного мозку, циркулюють у ній від 6 год. до 1 доби, після чого мігрують у тканини. Базофіли менш рухливі порівняно з нейтрофілами вони майже не здатні до фагоцитозу. Функція базофільних гранулоцитів полягає у синтезі та секреції біологічно активних речовин, таких як гепарин та гістамін, завдяки чому вони беруть участь у регуляції процесу згортання крові та в алергічних реакціях. Ядро базофіла сегментоване або S-подібне, розташоване в центрі клітини, але світліше (бідне на гетерохроматин), ніж у нейтрофілів та еозинофілів.

Еозинофіли становлять 0, 5 -5% від загальної кількості лейкоцитів. Вони утворюються у червоному кістковому мозку, звідти потрапляють у кров і циркулюють у ній 3 -8 год. Після цього покидають кровоносне русло і розміщуються в тканинах (переважно в шкірі, слизових оболонках дихального, травного і статевого трактів), де і функціонують. Еозинофіли рухомі, здатні до фагоцитозу, проте фагоцитарна активність у них менша, ніж у нейтрофілів. Вони беруть участь у захисних реакціях організму на чужорідній білок, в алергічних та анафілактичних реакціях, у знешкодженні паразитів (гельмінтів і найпростіших). Їх кількість збільшується при гельмінтозах та при алергічних захворюваннях. Ядра еозинофілів частіше сегментовані та складаються з двох-трьох сегментів.

Агранулоцити не містять у цитоплазмі специфічної зернистості, їх ядро несегментоване, має округлу або бобоподібну форму. Моноцити – найбільші за розміром серед лейкоцитів клітини, становлять 3 -11% від загальної кількості лейкоцитів. Вони утворюються у червоному кістковому мозку, звідки потрапляють у кров, де знаходяться від 36 год. до 3 -4 діб і є ще незрілими клітинами. У тканинах під впливом мікрооточення та стимулюючих факторів моноцити перетворюються у різноманітні види макрофагів і належать до макрофагічної системи організму. Функції моноцитів: • внутрішньоклітинне перетравлення різних загиблих клітин, в тому числі формених елементів крові, а також їх фрагментів; • забезпечення реакцій неспецифічного захисту організму проти мікроорганізмів, пухлинних і заражених вірусами клітин; • участь у специфічних (імунних) захисних реакціях.

Лімфоцити становлять 19 -37% від загальної кількості лейкоцитів. Вони зустрічаються не лише у крові, їх особливо багато в лімфі. Джерелом розвитку лімфоцитів є червоний кістковий мозок і лімфоїдні органи, з яких вони потрапляють у кров і лімфу. Тривалість життя різних субпопуляцій лімфоцитів суттєво відрізняється і може бути від декількох годин до багатьох років. Лімфоцити виконують такі функції: • забезпечують реакції імунітету – специфічний захист від чужорідних і змінених власних антигенів; • регулюють діяльність різноманітних клітин в імунних реакціях, процесах росту та регенерації тканин. Залежно від походження та виду імунних реакцій розрізняють Т-лімфоцити та В- лімфоцити.

Т-лімфоцити становлять 80% від загальної кількості лімфоцитів, утворюються в тимусі, забезпечують реакції клітинного та регуляцію гуморального імунітетів. Вони живуть від декількох місяців до десятків років. Серед популяції Т-лімфоцитів розрізняють такі субпопуляції: Ткілери, Т-хелпери, Т-супресори і Т-клітини пам’яті. • Т-кілери – забезпечують протипухлинний та трансплантаційний імунітет; • Т-хелпери – розпізнають антиген і посилюють утворення антитіл В-лімфоцитами; • Т-супресори – пригнічують можливість В-лімфоцитів продукувати антитіла; • Т-клітини пам’яті – лімфоцити, які довгий час зберігають інформацію про антиген. В-лімфоцити – становлять 20% від загальної кількості лімфоцитів, утворюються в червоному кістковому мозку, забезпечують реакції гуморального імунітету. Вони живуть недовго (від декількох тижнів до місяців).

Відсоткове співвідношення між окремими видами лейкоцитів називається лейкоцитарною формулою. Зміни показників гемограми та лейкоцитарної формули використовують у медицині для діагностики різноманітних захворювань. Наприклад, при запальних процесах збільшується кількість нейтрофілів. При інвазіях глистами, бронхіальній астмі спостерігається збільшення числа еозинофілів. Малярія спричинює збільшення кількості моноцитів, а черевний тиф – лімфоцитів. Збільшення кількості незрілих (молодих) форм лейкоцитів називається зсувом лейкоцитарної формули вліво і зустрічається при інфекційних захворюваннях та при запальних процесах. Збільшення кількості зрілих форм лейкоцитів називається зсувом лейкоцитарної формули вправо.

Тромбоцити (кров’яні пластинки) – це постклітинні структури, які утворилися внаслідок фрагментації цитоплазми гігантських клітин кісткового мозку – мегакаріоцитів. Це найменші формені елементи крові (2 -3 мкм), які виконують функції як всередині судинного русла, так і поза ним.

Тромбоцити беруть участь у процесі згортання крові (гемокоагуляції), утворюючи тромб, який закриває просвіт пошкодженої судини. Це можливо завдяки наступним їх властивостям: • по-перше, на мембрані і в гранулах цитоплазми тромбоцити містять біологічно активні речовини (серотонін, адреналін, кальцій, фібриноген, ректрактозим, попередник тромбопластину), які і призводять до згортання крові; • по-друге, тромбоцити мають здатність прилипати до ушкодженої стінки судини і склеюватися, формуючи таким чином згусток крові; • крім того, тромбоцити виділяють речовини, які звужують судини при їх пошкодженні.

Тромбоцити циркулюють у крові і частково знаходяться у депо (селезінці, легенях, печінці). Звідси при потребі вони виходять у кровоносне русло. Період життя тромбоцитів складає 5 -8 діб. Збільшення кількості тромбоцитів в одиниці об’єму визначається терміном тромбоцитоз, а зменшення – тромбоцитопенія. Кількість тромбоцитів збільшується під час прийому їжі, м’язової роботи. Тромбоцити виконують ангіотрофічну функцію, яка полягає у живленні ними ендотелію судин. При тромбоцитопенії (зменшенні кількості тромбоцитів) ця функція порушується, тому еритроцити виходять через ендотеліальні клітини судин і утворюються крововиливи.