Фінансові посередники грошового ринку План лекції 1 Сутність

Фінансові посередники грошового ринку План лекції: 1. Сутність, призначення та види фінансового посередництва. 2. Банки як провідні суб’єкти фінансового посередництва. Функції банків. 3. Банківська система: сутність, принципи побудови, функції. 4. Становлення та розвиток банківської системи України ( самостійне вивчення). 5. Небанківські фінансово кредитні установи.

Грошовий ринок за характером зв'язку між кредиторами та позичальниками розділяється на два сектори: сектор прямого фінансування; сектор непрямого (опосередкованого) фінансування. У секторі непрямого фінансування поряд з кредитором і позичальником з'являється третій економічний суб'єкт фінансовий посередник. Фінансові посередники – це особливі підприємства, які акумулюють кошти на грошовому ринку і передають їх позичальникам на комерційних засадах. Фінансове посередництво – це діяльність фінансових посередників з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників. Фінансові посередники діють на ринку від свого імені і за власний рахунок, створюючи власні зобов'язання і власні вимоги. Тому їх прибутки формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов'язаними з їх залученням.

Призначення фінансового посередництва Можливість кредиторів розмістити вільні кошти в дохідні активи, а для позичальників оперативно мобілізувати додаткові грошові ресурси, необхідні для вирішення виробничих чи споживчих завдань Скорочення витрат базових суб'єктів грошового ринку на формування вільних коштів, розміщення їх у дохідні активи та запозиченні додаткових коштів Зменшення фінансових ризиків для кредиторів і позичальників, оскільки значна частина їх перекладається на посередників Збільшення дохідності позичкових капіталів, завдяки зменшенню фінансових ризиків, скороченню витрат на здійснення фінансових операцій можливість надання додаткових послуг, які здійснюють фінансові посередники

Класифікація фінансового посередництва Фінансові посередники Небанківські фінансовокредитні установи Банки Центральні банки Комерційні банки Універсальні банки Спеціалізовані банки страхові компанії пенсійні фонди інвестиційні кредитні спілки ощадні інвестиційні інститути іпотечні лізингові компанії експортно-імпортні факторингові компанії облікові брокерські і дилерські фірми фінансові компанії поштові відділення та поштово-ощадні установи

Банки як провідні суб’єкти фінансового посередництва Місце банків на грошовому ринку Займають більшу частку грошового ринку щодо перерозподілу позичкового капіталу Банки за своїм функціональним призначенням беруть участь у формуванні пропозиції грошей і мають можливість безпосередньо впливати на ринкову кон’юктуру і економічне зростання Банки надають економічним суб'єктам широкий асортимент послуг, що підвищує їх вплив на економічні процеси у суспільстві

Банк в економічному розумінні це фінансовий посередник, що виконує комплекс базових операцій, віднесених законом до банківської діяльності. Такими операціями є: акумуляція грошових коштів економічних суб'єктів з правом вільного розпорядження ними (депозитні операції); надавання клієнтам позичок і створення нових платіжних засобів (кредитні операції); здійснення розрахунків між клієнтами (розрахунково касові операції); валютні операції. Банк - це кредитно фінансове підприємство, яке залучає кошти підприємств, організацій, установ, населення й інші кредитні ресурси з метою їх подальшого ефективного розміщення у вигляді кредитів від свого імені серед суб'єктів господарської діяльності і громадян на умовах поверненості, платності і терміновості. Банк здійснює касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених законом. Банки є юридичними особами, які є економічно самостійними і цілком незалежними від виконавчих і законодавчих органів дер жавної влади у рішеннях, пов'язаних з їх оперативною ді яльністю. Співробітникам органів державної влади й управління забороняється брати участь в органах управління банків, в тому числі суміщення посад.

Функції банків Трансформаційна функція зумовлена посередницькою місією банків, які мобілізують вільні грошові кошти одних економічних суб’єктів і передають їх іншим, тому вони мають можливість змінювати строки та розміри грошових капіталів, фінансові ризики та здійснювати просторову трансформацію. Емісійна функція полягає в тому, що банки можуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот, збільшуючи пропозицію грошей, або ж вилучати їх з обороту, зменшуючи пропозицію грошей. Цю функцію виконує як центральний банк, емітуючи готівкові гроші, так і комерційні банки, емітуючи депозитні гроші через механізм грошово кредитного мультиплікатора

Трасформаційна функція банків Основін напрями трасформаційної функції банків: * трансформація ризиків; * трансформація строків; * трансформація обсягів; * просторова трансформація. • Трансформація ризиків полягає в тому, що банки, вживаючи відповідні заходи, можуть мінімізувати фінансові ризики для своїх вкладників та акціонерів. До таких заходів належать: диверсифікація активних операцій, створення резервів, диференціація процентних ставок залежно від ризикованості кредитів, страхування депозитів тощо. Трансформація строків означає, що, мобілізуючи значні обсяги короткострокових коштів і постійно поповнюючи їх, банки одержують можливість певну їх частину спрямовувати в довгострокові позички. Трансформація обсягів капіталів виявляється в тому, що, мобілізуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки дістають можливість акумулювати великі маси капіталу для реалізації масштабних проектів. Без банків ці кошти залишались би розпорошеними, використовувалися б з низькою віддачею чи взагалі не використовувалися. Просторова трансформація означає, що банки можуть акумулювати ресурси з багатьох регіонів і навіть з інших країн і спрямувати на фінансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об'єкта.

Банківська система: сутність, принципи побудови та функції Банківська система це законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю. Причини необхідності створення банківської системи: • забезпечення збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку, створення умов для його стабільного функціонування; • необхідність здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності; • узгодження комерційних інтересів окремих банків із загальносуспільними інтересами; • забезпечення сталості грошей і стабільності роботи банків.

Типи побудови банківської системи Однорівнева передбачає горизонтальні зв’язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій, усі банки ( у т. ч. і центральний банк) перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно розрахункового обслуговування клієнтури. Характерна для економічно слаборозвинених країн, а також для країн з тоталітарним, адміністративно командним режимом управління. Дворівнева характерна для країн з ринковою економікою і складається з двох рівнів: верхній рівень центральні (емісійні) банки, які співпрацюють з банківськими інститутами та урядовими структурами; нижній рівень комерційні банки, клієнтами яких є підприємства, організації, населення.

Побудова банківської системи України У 1987 році в Україні почалася реформа банківської справи. У серпні 1991 р. Україна стала незалежною державою й одержала можливість самостійно формувати власну банківську і грошову системи. У березні 1992 р. правовою основою функціонування банківської системи став 3 акон України « Про банки і банківську діяльність» , у якому передбачено функціонування класичної дворівневої банківської системи, яка включає: • верхній рівень банківської системи Національний банк України (НБУ), він же Центральний банк, «банків» , оскільки він обслуговує всі інші банки і фінансово кредитні установи, а також уряд (тому вони, як правило, центральні банки є державними); • нижній рівень банківської системи комерційні банки різних видів і форм власності, а також приватні банки; банки другого рівня мають у сучасних умовах тенденцію до утворення різного роду об'єднань.

Специфічні риси банківської системи : • дворівнева побудова; • поглиблене, централізоване регулювання діяльності кожного банку окремо і банківської діяльності в цілому; • централізований механізм контролю і регулювання руху банківських резервів; • наявність загальносистемної інфраструктури, що забезпечує функціональну взаємодію окремих банків; • гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості банківської системи зі збереженням повної економічної самостійності і відповідальності за результати своєї діяльності кожного окремого банку, що входить у систему

Умови функціонування дворівневої банківської системи рівноправність перед законом, свобода в господарюванні можливість вибору клієнтом банку (достатня кількість банків) конкуренція в банківській системі доступність інформації про діяльність банку недопустимість втручання в банківську справу «третіх осіб» контроль за банківською діяльністю налагодження зовнішньоекономічних зв’язків

Функції банківської системи Трансформаційна Трансформація строків Трансформація капіталів Трансформація ризиків Просторова трансформація Функція створення платіжних засобів і регулювання грошової маси ( емісійна) Функція забезпечення стабільності банків та грошового ринку (стабілізаційна)

Трансформаційна функція банківської системи базується на аналогічній функції окремих банків, але є більш масштабною, глибокою і ефективною, ніж ця функція у окремих банків. Це зумовлюється двома обставинами: * по-перше, в трансформаційний процес активно включається центральний банк, який активно здійснює всі види трансформаційних процесів на міжбанківському рівні. Через механізми рефінансування центральний банк трансформує ресурси грошового ринку і за строками, і за розмірами, і за ризиками, і в регіональному аспекті, та ще й у більших масштабах, ніж окремі комерційні банки; • * по-друге, система істотно підвищує трансформаційний потенціал спеціалізованих банків, які отримують можливість виконувати цю функцію в кооперації з універсальними банками.

Функція створення платіжних засобів і регулювання грошового обороту (емісійна) полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Банківська система управляє пропозицією грошей. Це ключова функція банківської системи, яка досягається методами та інструментами грошово кредитної політики центрального банку.

Функція забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна) пов'язана з надзвичайно високою ризикованістю банківської діяльності. Виконання банківською системою стабілізаційної функції проявляється двояко: у прийнятті низки законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх її ланок від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків; у створенні дійового механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків узагалі. Механізми забезпечення стабільності банківської діяльності: страхування банківських ризиків, передусім кредитних; страхування банківських депозитів, насамперед фізичних осіб; створення внутрішньобанківських резервів для покриття збитків від кредитних ризиків; створення механізму обов'язкового резервування банківських депозитів; централізоване встановлення економічних нормативів з тих напрямів банківської діяльності, які пов'язані з найбільшими ризиками; створення централізованого нагляду і контролю за банківською діяльністю; створення механізму централізованого рефінансування комерційних банків; узаконення різних механізмів централізації банківського капіталу (створення консорціумів, картелів, трестів, концернів, холдингів).

Небанківські фінансово-кредитні установи (НФКУ) – це фінансові посередники грошового ринку, які і здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у дохідні активи: у цінні папери та кредити (переважно довгострокові). Спільні риси НФКУ та банків функціонують у секторі опосередкованого фінансування грошового ринку формуючи свої ресурси (пасиви) випускають боргові зобов'язання, які можуть реалізовуватися на ринку як додатковий фінансовий інструмент розміщуючи свої ресурси в дохідні активи, вони купують боргові зобов'язання, створюючи, власні вимоги до інших економічних суб'єктів діяльність їх щодо створення зобов'язань і вимог ґрунтується на тих самих засадах, що й банків

Відмінності діяльності НФКУ від банківської діяльності не пов'язана з базовими банківськими операціями не зачіпає процесу створення депозитів і не впливає на динаміку пропозиції грошей є вузькоспеціалізованою

Спеціалізація небанківських посередників здійснюється за двома критеріями: 1) за характером залучення вільних грошових коштів кредиторів; 2) за тими додатковими послугами, які надають фінансові посередники своїм кредиторам. Особливості формування грошових ресурсів небанківських фінансово-кредитних установ: • формування ресурсів не є депозитним; • залучення коштів здійснюється двома способами: на договірних засадах та шляхом продажу посередником своїх цінних паперів (акцій, облігацій); • кошти вкладаються на тривалий, заздалегідь визначений строк: чим довший цей строк, тим з більшими ризиками пов'язане таке розміщення і тим вищі доходи воно повинно приносити. Небанківські фінансово-кредитні установи поділяються: • на договірні фінансово кредитні установи, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором); • на інвестиційні фінансов кредитні установи, які залучають кошти через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо.

Небанківські фінансові посередники Договірні фінансово-кредитні установи Інвестиційні фінансовокредитні установи Страхові компанії Інвестиційні фонди Пенсійні фонди Фінансові компанії Факторингові компанії Кредитні товариства Лізингові компанії Кредитні спілки Ломбарди

Договірні фінансові посередники – це фінансові посередники грошового ринку, які здійснюють недепозитне залучення коштів на підставі договору з кредитором інвестором) Страхові компанії це фінансові посередники, що спеціалізуються на наданні страхових послуг. Їх діяльність полягає у формуванні на підставі договорів з юридичними і фізичними особами (через продаж страхових полісів) спеціальних грошових фондів, з яких здійснюються виплати страхувальникам грошових коштів в обумовлених розмірах у разі страхових випадків. Мобілізовані грошові кошшти вони розміщують у дохідні активи: цінні папери (акції, облігації) та строкові депозити. Пенсійні фонди це спеціалізовані фінансові посередники, які на договірній основі акумулюють кошти юридичних і фізичних осіб у цільові фонди, з яких здійснюють пенсійні виплати громадянам після досягнення певного віку. Пенсійні фонди бувають державні та приватні. Державні фонди створюються за ініціативою центральних і місцевих органів влади. Залучення коштів здійснюється шляхом нарахувань на заробітну плату всіх чи певних категорій працівників, або ж відрахувань з відповідних бюджетів. Розміщують вільні кошти переважно в державні цінні папери. Приватні пенсійні фонди створюються за ініціативою певних фірм, комерційних банків, страхових компаній для виплат пенсій та допомог своїм працівникам. Кошти формуються за рахунок відрахувань із заробітної плати працівників, відрахувань з прибутку. Розміщують кошти переважно в цінні папери фірм засновників.

Ломбарди фінансові посередники, що спеціалізується на видачі позичок населенню під заставу рухомого майна. Кошти формують із внесків засновників, прибутку від їх діяльності, виручки від реалізації заставленого майна Лізингові компанії фінансові посередники, що спеціалізуються на придбанні предметів тривалого користування (транспортних засобів, обладнання, машин тощо) та передачі їх в оренду фірмам орендарям для використання у виробничій діяльності, які поступово сплачують їх вартість протягом визначеного строку (5 10 і більше років). Оформляються лізингові угоди договорами оренди. Ресурси лізингових компаній формуються з власного капіталу та банківських позичок. Факторингові компанії (фактори) фінансові посередники, що спеціалізуються на купівлі у фірм права на вимогу боргу (дебіторської заборогованості). Дохід від факторингової операції формується з двох частин з процента на виплачену клієнту суму та комісії, яка розраховується на суму куплених у клієнта розрахункових документів. Такі компанії звичайно створюються при банках і широко користуються позичками цих банків для здійснення своїх операцій.

Інвестиційні фінансово-кредитні установи – це фінансові посередники грошового ринку, які здійснюють недепозитне залучення коштів через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо Інвестиційні фонди (банки, компанії) це фінансові посередники, що спеціалізуються на управлінні вільними грошовими коштами інвестиційного призначення. Вони спочатку акумулюють грошові кошти дрібних приватних інвесторів шляхом випуску власних цінних паперів, а потім розміщують їх в акції інших корпорацій та в державні цінні папери. Доходи формуються з дивідендів, процентів по цінним паперам, які є в їх портфелях та з курсової різниці по цих паперах. Витрати фондів визначаються виплатами доходів за власними цінними паперами та змінами їх курсових різниць. Інвестиційні фонди бувають кількох видів: • відкритого типу; • закритого типу; • взаємні фонди грошового ринку. Акції фондів закритого типу їх власники мають право продати самому фонду, який зобов'язаний їх викупити. Акції фондів відкритого типу продаються тільки на вторинному ринку. Взаємні фонди відкритого ринку характерні тим, що власники їх акцій можуть у певних сумах виписувати чеки на рахунок фонду в банку, тому ці акції "працюють" як чековий і як високодохідний депозит, що робить такі фонди дуже привабливими для інвесторів.

Фінансові компанії – це фінансові посередники, що мобілізують кошти шляхом продажу власних цінних паперів та спрямовують їх у позички фізичним та юридичним особам для придбання товарів виробничого чи споживчого призначення. Такі компанії спеціалізуються на видачі кредитів населенню для роздрібної купівлі товарів народного споживання; на кредитуванні купівлі товарів певних видів у певних виробників чи торговельних компаній. Кредитні кооперативи (товариства, спілки) це посередники, що працюють на кооперативних засадах і спеціалізуються на задоволенні потреб у кредиті своїх членів, переважно підприємств малого і середнього бізнесу, фермерських та домашніх господарств, фізичних осіб. Ресурси їх формуються шляхом продажу паїв своїм членам, стягування з них спеціальних внесків, одержання позичок у банках, одержання доходів від поточної діяльності. Мобілізовані кошти розміщуються передусім у коротко та середньострокові позички своїм членам під проценти, нижчі від банківських. Не розміщені в позички кошти товариства можуть зберігати на дохідних депозитах у банках чи інвестувати в короткострокові цінні папери з високою ліквідністю. Крім позичок, кредитні кооперативи можуть надавати своїм членам інші послуги консультаційні, брокерські, випускати кредитні картки, установлювати касові автомати тощо