Філософсько-антропологічний переворот. Ідеї та представники високої класики в

Філософсько-антропологічний переворот. Ідеї та представники високої класики в розвитку античної філософії

Своєрідність філософської думки софістів. «Людина є міра усіх речей». Філософія Сократа. Душа як суть людини. Душа як те, чому служить тіло. Чеснота як знання, що робить душу благою Діалогічність сократичного методу. Висновки етики Сократа. Проблеми, що залишила філософія Сократа

У період високої класики об'єктом осмислення для філософії стають усі сфери людської життєдіяльності «софістес» - мудрець професійні учителі «мислити, говорити та робити» — платні вчителі мудрості як виникають уявлення та вольові акти ? практичний успіх

наука (філософія) в тлумаченні софістів приймає суб’єктивний, антропологічний характер набуває практичного значення, спрямовується на розв'язання конкретних проблем, пов'язаних з людською суб’єктивністю повернення проблематики від пізнання природи (космосу) в напрямі людини (мікрокосма) та реалій її буття

Мистецтво риторики, обгрунтування дало початок психології Заперечення всезагальності, об’єктивності істини (відносна) Релятивізм. Гносеолгічний релятивізм – агностицизм Гносеологічний релятивізм релятивізмом моральним. Відсутність критерію добра, зла, моральних устоїв. В етиці релятивізм софістів аморалізм Позитив: антидогматизм, пошук істини

Протагор знання зводиться до почуттів, які висловлюють не природу речі, а стан органу сприйняття, що є результатом подвійного роду рухів: «активного» (від самої речі) та «пасивного» (у самому органі) якою здається річ, так вона і існує – не сама по собі, а для людини, що сприймає людина є мірою усіх речей, – існуючих, що вони існують, та неіснуючих, що вони не існують, отже, про одну й ту ж річ можуть бути висловлені протилежні судження, з яких кожне буде істинним для того, хто його висловив.

Горгій на підставі визнання істинними лише самототожних висловлювань, усі інші визначає як хибні пізнання неможливе Гіппій, Продік, Антіфонт, Каллікл проти їх принципів виступив Сократ

Сократ (469 – 399 рр. до н. е.) найбільш відомий філософ стародавньої Греції, перший крупний мислитель, котрий став родоначальником об’єктивного ідеалізму проти матеріалістичних вчень мілетської і ефеської філософських шкіл

відмовився від дослідження природи, як заняття негідного і безбожного, світ речей не цікавить філософа предметом філософії є те, що доступне людині - її душа, духовне начало “Пізнай самого себе” - самопізнання є головним завданням філософії (безсмертна душа, пройшовши повне коло "космічних перевтілень", знає усе ) зосереджувався на дослідженні етики у відриві від життя, практики самоціль релігійно-ідеалістичний характер вченя про світовий дух, світовий розум, Бога як верховного управителя світу

автор “сократичного методу” - дискусія, мета якої знаходження “істини” в суперечках шляхом запитань, щоб поставити супротивника у безвихідне становище і довести його некомпетентність. Метод став одним із джерел діалектики. "Я знаю лише те, що я нічого не знаю, але інші не знають навіть і того"

Звинувачений в розтлінні юнацтва вільнодумством, у травні 399 р. до н. е. страчений. Текст звинувачення «не визнає богів, котрих визнає місто і вводить інших, нових богів. Звинувачується він в розтлінні молоді. Міра покарання – смерть» Останні слова: “Вже пора йти звідси, мені – щоб вмерти, вам – щоб жити, а що з того краще, нікому не відомо, окрім богів” За вироком суду випив чашу ядовитої цикути

ВИСНОВКИ філософське вчення Сократа в своїй основі - ідеалістичне. характерні риси: - відмова від дослідження природи - віра в світовий дух, світовий розум - концентрація зусиль лише на самопізнанні - абсолютизація етичних проблем. Продовжувач вчення Сократа – його учень Платон