Етнорегіони України Середня Наддніпрянщина Виконали студентки ФРГТБ 1

Етнорегіони України. Середня Наддніпрянщина Виконали студентки ФРГТБ, 1 курсу, 7 групи Нестерова Наталія Филь Ярослава

Було це в середині вересня, коли на нашій Наддніпрянщині весь світ пахне яблуками і нагрітим на сонці пшеничним зерном… (Василь Сухомлинський)

Середня Наддніпрянщина — історичноетнографічний регіон України, якому належить визначальна роль у формуванні етнічного ядра східного слов'янства, давньоруського населення, а пізніше й украраїнського етносу та української нації. Кожен з етапів етно- і націогенетичного процесу, що замішувався на території Середньої Наддніпрянщини, мав логічне завершення у творенні державності: Київської Русі, Козацької республіки (Запорізької Січі), Української народної республіки, нарешті, суверенної держави — України.

Цей регіон ще називають Центральною Україною, або Подніпров'ям (хоча остання назва може стосуватися всієї течії Дніпра). Тому точнішою назвою краще вважати саме Середня Наддніпрянщина. Йдеться як про Лівобережжя, так і про Правобережжя. Сюди належать південні райони Київщини й Чернігівщини, південнозахідні райони Полтавщини, північні райони Кіровоградщини, Черкащина та північно-західні райони Дніпропетровщини. Це території, де найактивніше відбувалися процеси етнічного формування українців.

Середня Наддніпрянщина завжди відігравала провідну роль у політичному і культурному житті України. Тут виростали значні центри торгівлі як внутрішнього ринку, так і зовнішнього, міцніли міста, що особливо вплинуло на розвиток матеріальної культури. Здавна ці терени України були густозаселені, адже сприятливі умови для життя створила сама природа краю: рівнинний, спокійний рельєф, чорноземні родючі грунти, повноводі ріки.

Хати будувалися з дерева, каменю, очерету, лози, вкривалися соломою, обмазувалися глиною. Широко застосовували фарби для створення чудових розписів на причілках хат, а також усередині: фризи, сволоки, печі. На Уманщині такі розписи були поширені ще на початку XX ст. Як і на Поділлі, в Середній Наддніпрянщині любили керамічний посуд, який виставляли у відкриті шафи. На Полтавщині будувалися хати з рундуками — своєрідними ґанками. Часто вікна обмальовувалися різними візерунками, що створювало надзвичайно барвисту картину поселення. Подекуди залишалися хати-мазанки, глинобитні хати (в Хорольському та Миргородському районах Полтавщини). На Київщині ще до XIX ст. зберігалися хати з плетеними стінами, обмазаними з обох боків глиною — залишок трипільської традиції 33. Лише з кінця цього століття почали ширше застосовувати новий будівельний матеріал — цеглу. Міські будинки не відрізнялися від сільських, проте з XIX ст. було запроваджено кілька указів уряду про дотримання єдиного стилю у приватному будівництві.

На Подніпрові представлена майже вся різноманітність сільськогосподарських знарядь: плуг, соха, борона, волокуша, мотика, серпи, коси, лопати. Це свідчить про високий рівень плужного землеробства, який існував в Україні з давніх-давен.

Жіночий одяг тут класичний: свита, юпка (верхній одяг типу довгої керсетки з рукавами), кирея, кожух, кохта, плахта, запаска. Чоловічий одяг жупан, безрукавка, різного роду куртки. Ще до XIX ст. носили широкі козацькі штани — шаровари. Дівчата заплітали волосся переважно в дві коси; на Правобережжі носили вінки зі штучних квітів як святковий або весільний головний убір, щедро прикрашаючи його стрічками.

Придніпров'я відоме багатством тканих виробів: килимів, ряден, якими застелялася долівка, лави, скрині, піл. Традиційними тут були й розписні скрині, в яких зберігали святковий одяг та цінні речі, що були в сім'ї. На Київщині, Полтавщині та Черкащині широко побутував настінний розпис, який робився спочатку мінеральними та рослинними барвниками, а з початку XX ст. використовувались анілінові барвники фабричного виробництва. Орнаментами підкреслювалися деталі та виступи печі: призьба, припічок, лежанка, комин. У композицію входили квіткові орнаменти або букети у вазонах (Дерево Життя), а також улюблені сюжети з птахами: півнем, зозулею, казковою жар-птицею. Дерев'яні деталі інтер'єру досить часто прикрашалися різьбленням, особливо сволок — поперечна балка, що стягувала дві протилежні стіни хати (на стелі).

На сволоках вирізьблювалися обереги у вигляді косих хрестів (громових знаків), кружечків — сонячних знаків, які сприяли добробуту родини і оберігали хату від злої сили.

На території Середньої Наддніпрянщини склалася сучасна українська літературна мова. Цей край дав Україні Тараса Шевченка, Івана Котляревського, Івана Нечуя-Левицького та інших письменників.

Наддніпрянський діалект — центральний і основний діалект української мови, з якого й постала літературна мова (із певними узгодженнями з західним діалектом) та інші п’ять діалектів. Також є найархаїчнішим діалектом, учені стверджують, що він, попри зміни у деталях, суттєво не змінився у загальному плані з часів Русі, був її основною народною мовою, основа якої була закладена ще у VII столітті при переселенні руських племен на територію України.

Найближчими говорами діалекту до середньо -наддніпрянських є степовий і слобожанський (Слобожанщина) говори, які від середньо-наддніпрянського й походять — тому іноді терміном «наддніпрянський діалект» позначають як ці три говори

Поширеними є зміни ненаголошених фонем [е] > [еи], [и] (сеилó, пóпил, пóгриб), в частині говірок [е] > [ае] (таепéр, маенé); укання — зміна [о] > [оу], [у] переважно перед складом з наголошеними í, ý, рідше и (оуб’íд, муги ла, учкýр); Переважно у північних говірках давня фонема [о] в новоутворених закритих складах змінилася на [і] непослідовно, тому тут відзначено форми воз, кóстка. порóг, рáдост’; Нерегулярний розвиток давніх фонем: [о] як [е], [и] (либодá, лескотáти) та [а] (переважно перед складом з наголошеним á — пагáний, ганчáр); [ę] як [і] (колóдíз’); [ě] як [о] (хрон); Наявність протетичних приголосних в, г, й (ворáти, гискáдра, Гадéса, йіроплáн); у північних говірках протетичні часто відсутні (узóл, ýхо); як гіперичне до протези явище спостерігається втрата початкових етимологічних приголосних (орóх — „горох“); У частині полтавських говірок поширений особливий вияв [л] — ясенний або альвеолярний [л. ], т. з. напівм’який «полтавський» : (бул. á, мол. окó, ходи л. и); Ослаблення функції навантаження африкат [дз] > [з] (звін, зéркало), в окремих говірках зворотній процес (дз’аб — „зяб“, дзалéний — „зелений“); [дж] > [ж] (хóжу, сижý); зміна звуків [ґ] > [г] (дзи га, гýдзик); [ф] > [x], [кв], [хв], [п], [в], [м] (квартýх, хвáбрика, хóрма);

Існують ще певні дрібні відмінності на рівні місцевостей. Також варто зазначити про лексичні особливості. Вони характеризують великою кількістю локальних утворень, невідомих чи малопоширених в інших діалектах, наприклад: клюйдерево — дятел, рíпа - картопля, лелéка чи лилéґа — чорногуз тощо. Також можна зустріти безліч архаїзмів і архаїчні форми, наприклад: лучче - краще. Використовується префікс од- і прийменник «од» замість літературних «від» .

Наразі наддніпрянський діалект майже витіснений з Києва, в інших містах часто змішується з москальським діалектом, утворюючи суржик — результат нашого провінціалізму та колонізаторської політики московських загарбників. Хоча навіть суржик з відхилом до наддніпрянщини причаровує милозвучністю — фактично він існує лише завдяки несвідомим моральним виродкам, які не цінують власну форму вираження, вважаючи мову чимось назразок коду передачі даних. Це ж саме наддніпрянський діалект прославив українську, як одну з наймилозвучніших мов!

Народна кухня — це така ж культурна спадщина українського народу, як мова, література, мистецтво, це неоціненний здобуток, яким можна пишатися, який не слід забувати. Українська кухня складалася протягом віків і з давніх часів відзначалася різноманітністю страв, високими смаковими та поживними якостями. Більшість страв української кухні відзначається складною рецептурою і складними комбінованими способами ї їх готування (так, під час варіння борщу використовується до 20 складників).

Літописи та інші писані пам'ятки, а також археологічні розкопки свідчать про багатство і різноманітність їжі, що споживалась населенням Середньої Наддніпрянщини в період Київської Русі. Крім продуктів переробки зерна і різних овочів (капусти, ріпи, цибулі, часнику), до складу їжі входило м'ясо свійських тварин (свиней, овець, кіз, корів, телят) і птиць (курей, гусей, качок, голубів, тетеревів і рябчиків). З диких звірів найчастіше вживались для харчування дикі свині (вепри), зайці, що добувалися полюванням. Є також відомості про вживання молока, коров'ячого масла і сиру.

Серед рослинної їжі перше місце займав хліб, який приготовляли з житнього та пшеничного борошна на заквасці (кислий хліб) і випікали в печах. Зерно на борошно розмелювали на ручних жорнах, а пізніше — на водяних і вітряних млинах. Прісне тісто вживали у вигляді галушок та інших виробів. Нашим предкам було відомо багато видів хлібних виробів: пироги, калачі, короваї. Пекли також хліб з маком і медом.

Дякуємо за увагу!