Душа прагнула творчості Підготувала учениця 10 класу Павленко Дар’я
Середовище, у якому виросла Ольга, виховувало дівчину лише для того, щоб вигідно одружитися. Уважалося, що початкової школи, трохи фортепіано, трохи “добрих манер” для дівчини вистачить. Розумні книжки – “трійло” (отрута), а думки про справжнє кохання – маячня. Змиритися з майбутнім, у якому є тільки господарство, народжені без любові діти, немилий чоловік, не відчути жіночого щастя? Ні! Цього допустити вона, Ольга, не може.
Природа справді щедро обдарувала душу Ольги Кобилянської (пристрасно читала, малювала, співала, тонко розуміла музику, брала участь в аматорських виставах). Але талановитість була незрозуміла для батька, від якого залежало її подальше майбутнє. “Ет, що там дівчина…У мене хлопці! Ось що!”- відповів якось Юліан Якович на зауваження, що донька виділяється з-поміж інших розумом, серйозністю, обдарованістю. Тиха й скромна, Ольга заради братів і злагоди в родині мовчала про своє бажання вчитися.
В автобіографії 1903 року вона пише, що в 14 -15 років “почала крадькома писати стихи, а відтак видумувати новели”. Їй дуже хотілося читати. Книжок, які давали брати, не вистачало. І Ольга вишивала скатертину, щоб продати, а на виручені гроші купити книги. У щоденнику і листах Ольги Кобилянської проривається гірка мука від неможливості вчитися й творити, скільки душа бажає: “…Замітаю, варю, газдую, а по обіді, як не заберуть часу гості, то пишу або читаю…бувають хвилини, коли мені здається, що я божеволію. Я мушу відкласти всяку духовну працю і, мов служниця , варити, тільки варити”. А душа прагнула творчості.