ДОГОВІРНЕ ПРАВО ст викладач кафедри правознавства Кульчій Олег

ДОГОВІРНЕ ПРАВО ст. викладач кафедри правознавства Кульчій Олег Олександрович

Організаційні питання • Час відведений на вивчення дисципліни – 54 год. , 6 год. – лекційних, 8 год. – практ. занять. • Під час установчої сесії – 2 лекції. • Підсумкова форма контролю – екзамен. Зв’язок з викладачем – e-mail: Law. Chair@gmail. com

Алгоритм вивчення курсу Підсумковий бал включає: • Бали, отримані за роботу на практичних заняттях (4 теми), зокрема, за конспекти (до 24 балів). * Ваші власні конспекти буде дозволено використовувати під час аудиторного тестування (але не на екзамені)! • Результати аудиторного тестування (до 36 балів). • Результат іспиту (до 40 балів, 4 питання). • Загалом – до 100 балів.

Теми практичних занять: 1. Договори про передачу майна у власність. 2. Договори про передачу майна в користування. 3. Договори про виконання робіт. 4. Договори на надання юридичних та фактичних послуг. Плани практичних занять, питання до іспиту, тематичні плани курсу запитуйте у методистів або за вказаною адресою e-mail.

Тема 1. Поняття та загальна характеристика договірного права в Україні.

План лекції: 1. Поняття, предмет та метод договірного права. 2. Принципи договірного права та їх закріплення у чинному законодавстві. 3. Система договірного права та характеристика його основних інститутів (складових). 4. Джерела договірного права України.

Рекомендована література: • • • Договірне право України. Загальна частина: навч. посіб. / [Т. В. Боднар, О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова та ін. ]; за ред. О. В. Дзери. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 896 с. Договірне право України. Особлива частина : Навчальний посібник для студентів вузів / ред. О. В. Дзера. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 1200 с. Договірне право: Конспект лекцій / [І. В. Жилінкова В. І. Борисова, І. В. Спасибо -Фатєєва та ін. ]; за ред. І. В. Жилінкової, В. І. Борисової. – Х. : Нац. юрид. акад. України, 2008. – 116 с. Кульчій О. О. Договірне право [Електронний ресурс] : навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни за кредитно-модульною системою організації навчального процесу / О. О. Кульчій. – Полтава : ПУЕТ, 2011. Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності: навч. посібник / В. В. Луць. – 2‑е вид. , перероб. і допов. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 576 с. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч. : У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. – Т. 2. Особлива частина. – К. : Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре» , 2004. – 408 с.

Джерела в INTERNET • Верховна Рада України: офіційний веб-сайт. – Режим доступу: http: //zakon. rada. gov. ua/ • НАУ-Online – пошукова інтернет-версія правових систем На. У. – Режим доступу: http: //www. nau. ua/index. php? page=online • ЛІГА экспертов. Интернет-конференции с экспертами, форум. – Режим доступу: http: //expert. liga. net/, http: //forum. liga. net/ • Підручники з договірного, цивільного та господарського права. Режим доступу: http: //pravoznavec. com. ua, http: //www. twirpx. com

Мета лекції • Перша тема є вступною до вивчення дисципліни «Договірне право» . У результаті її вивчення студент, передусім, повинен усвідомити значення терміну «договірне право» , засвоїти його предмет та основні принципи. Також здійснюватиметься аналіз основних джерел договірного права в Україні.

Основні терміни та поняття: • • • договір; договірне право; предмет договірного права; метод договірного права; принципи договірного права; свобода договору; система договірного права; джерела договірного права; свобода договору.

1. Поняття, предмет та метод договірного права. Договірне право це система правових норм, що регулюють договірні відносини; інститут ряду галузей законодавства (цивільного, трудового, екологічного тощо). це системно упорядкована сукупність правових норм, розміщених у ЦК України, інших актах законодавства та нормвимог, розміщених в інших джерелах права, які встановлюють: принципи договірних відносин; правила та порядок укладення договору; зміст договору, тобто права та обов’язки сторін; порядок виконання договірних зобов’язань; правові наслідки неналежного виконання (невиконання) договірних зобов’язань та способи захисту порушених прав сторін договору.

• Незважаючи на розосередженість норм, що регулюють договірні відносини (вони містяться у актах різних галузей законодавства, не лише цивільного, але й земельного, господарського, сімейного тощо), поза сумнівом є факт їх цивілістичного походження. • У цивільному законодавстві України норми договірного права містяться передусім у Цивільному кодексі України. Зокрема, у ст. 41 зазначається, що правочини можуть бути односторонніми та дво- або багатосторонніми (договори).

• Необхідними умовами системної організації права є внутрішня єдність та відособленість (диференційованість) юридичних норм, що обумовлюється єдністю зв’язків норм права. • Причини виокремлення договірного права – у диференціації. Ускладнення суспільних відносин – ускладнення правового регулювання – необхідність його удосконалення, зростання обсягу нормативного матеріалу потребує спеціального поглибленого вивчення договірного права як комплексного інституту (підгалузі науки та самостійної навчальної дисципліни).

• І в цивілістиці і в науці господарського права немає сформованої позиції щодо місця загальних положень про договори в системі норм Цивільного та Господарського кодексів. • В результаті сучасної кодифікації цивільного та господарського законодавства з’явилися загальні норми про договори. Загальні положення про договори викладені в окремих главах ЦК, що свідчить про виокремлення законодавцем конструкції цивільно-правового договору як з інституту правочину, так і з загальних положень про зобов’язання. • Отже договір відмежований від односторонніх правочинів та не договірних зобов’язань. • Відбулося і виокремлення загальних положень про господарські договори.

Господарське договірне право за своєю структурою є складним інститутом, елементами якого виступають загальні положення про господарські договори та окремі договірні інститути, врегульовані ЦК, ГК та спеціальним законодавством. Господарське договірне право як сукупність господарськоправових норм, що регулюють усі стадії існування договірного зобов’язання, а також включаючи переддоговірну стадію є складним інститутом господарського права, в якому виділяються загальні положення про договори та спеціальні норми про окремі види господарських договорів. ГДП як елемент системи права в цілому є комплексним інститутом, існування якого зумовлюється спеціалізацією правового регулювання господарських відносин (предметною та функціональною диференціацією, конкретизацією, інтеграцією).

Способами правового регулювання суспільних відносин є Дозволяння Заборони Покладання зобов’язання Поділ на галузі залежить від комбінації цих елементів, що творять метод галузі. Особливості методів правового регулювання господарських договірних відносин певного виду визначаються тим, наскільки ці відносини обтяжені публічним (соціальним) компонентом. Для окремих господарських договорів із врахуванням їх мети, суб’єктного складу та змісту встановлюється певний правовий режим, в основі якого – обраний метод правового регулювання.

Так, правовий режим господарських договорів між не підпорядкованими один одному суб’єктами господарювання ( «по горизонталі» ), в яких реалізуються, насамперед, приватні інтереси контрагентів, згідно із загально-дозвільним типом правового регулювання формується в основному за рахунок норм-дозволів (господарсько-правових, цивільно-правових), що випливають із норм-принципів. Правовий режим тих господарських договорів, в яких безпосередньо присутній публічний інтерес, зокрема, державних контрактів, договорів про передачу держ. майна у власність або користування приватним особам має відрізнятися вищим ступенем імперативності. Для господарських договорів він є вищим, ніж для цивільних. Співвідношення дозволів, заборон та приписів має бути іншим.

Цілі господарського договірного права (за О. Беляневич): Створення сприятливого режиму господарських договірних відносин Забезпечення захисту добросовісної сторони в договірних відносинах Забезпечення реалізації різноманітних публічних інтересів у господарських договірних відносинах (публічних потреб у товарах, роботах, послугах тощо) Забезпечення захисту слабкішого контрагента від зловживання економічно сильнішими суб’єктами господарювання, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, наділеними господарською компетенцією

2. Принципи договірного права та їх закріплення у чинному законодавстві. Знання принципів договірного права дозволяє більш ефективно і правильно застосовувати на практиці норми, в яких вони закріплені, а також поширювати їх дію на відносини, не врегульовані безпосередньо законом чи договором.

Система спеціальних принципів договірних зобов’язань у цивільному та господарському праві України 1) принцип свободи договору 2) принцип диспозитивності 3) принцип економічності та співробітництва 4) принцип належного виконання договірних зобов’язань 5) принцип обов’язковості виконання договору 6) принцип справедливості, добросовісності, розумності 7) принцип судового адекватного застосування договірних та законних санкцій до порушника договірного зобов’язання.

У ст. 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства окремо виділено свободу договору. Cт. 627 ЦК проголошує, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Нормативно закріплена диспозитивність є водночас елементом реалізації принципу свободи договору. Сутність принципу економічності – орієнтує на виконання сторонами своїх обов’язків найбільш економічним способом, який базується як на загальних вимогах, так і на однопорядкових конкретних обов’язках, передбачених умовами конкретного договору. Виявляється дія принципу економічності в правовому регулюванні, наприклад підрядних відносин. Так, відповідно до ст. 845 ЦК підрядник має право на ощадливе ведення робіт за умови забезпечення належної їх якості.

Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Принцип належного виконання передбачає виконання зобов’язання належними сторонами, виконання у належному місці, виконання у належний строк та у належний спосіб. Обов’язковість виконання сторонами умов договору (ст. 629 ЦК), полягає, зокрема, у тому, що зміна або розірвання договору не допускається без взаємної згоди сторін, а також не допускається одностороння відмова від виконання договору, якщо інше не передбачено договором або законом (ст. 651 ЦК). Таку правову засаду є усі підстави визначити правовим принципом, дію якого в договірних відносинах важко переоцінити, адже завдяки йому забезпечується їх стабільність.

Згідно з ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. В договірних відносинах добросовісною має вважатися така поведінка сторони, яка, знаючи (повинна була знати), що здійснення нею або іншою стороною прав або виконання договірних обов’язків може призвести до негативних наслідків, не вжила доступних їй заходів для їх усунення. В іншому випадку вона має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків. Встановлення факту недобросовісності особи можливе за наявності доказів, які спростовують презумпцію добросовісності поведінки учасників цивільних правовідносин. Складовою частиною концептуальних положень про договірні зобов’язання є принцип неприпустимості зловживання правом. Зазначений принцип визначає межі свободи, закладеної у суб’єктивному праві, вихід за які приводить особу до зловживання правом.

3. Система договірного права та характеристика його основних інститутів (складових). Аналіз структури господарського договірного права як комплексного інституту потребує звернення до норм цивільного та господарського законодавства. Результатом правової диференціації та інтеграції, який втілився у відповідні законодавчі приписи, є те, що норми про договори, взаємодіючи із загальними положеннями ЦК про правочини, договори та зобов’язання, утворюють єдиний регулятор договірних відносин.

У договірному праві як комплексному інституті в системі права можна виділити пов’язані між собою функціональними зв’язками різногалузеві групи норм, дія яких поширюється на цивільні та господарські договори, а саме: норми загального характеру, які регулюють цивільні, господарські зобов’язання та договори за відсутності інших спеціальних законодавчих приписів спеціальні норми законодавства, які регулюють договірні відносини певного виду із врахуванням їх особливостей спеціалізовані норми, які не є самостійною нормативною основою для виникнення правовідносин, а утворюють єдиний регулятор лише у сукупності із регулятивними та охоронними нормами (норми-дефініції, декларативні норми або норми-принципи, оперативні норми)

За функціональною роллю в механізмі правового регулювання норми господарського договірного права можна поділити на: Вихідні правові норми. Спрямовують правове регулювання господарських договорів (норми-засади, норми-принципи, норминастанови), складають основу структури господарського договірного права. Безпосередньо регулятивні (норми-правила поведінки). Складають основний масив договірного права, виступають передумовою виникнення конкретного регулятивного правовідношення , в якому сторони персоніфіковані, а їх права та обов'язки конкретизовані.

В договірному праві як інституті господарського чи цивільного права може бути виділена загальна частина та особлива частина Загальна частина – включає загальні норми ЦК і ГК, що встановлюють уніфіковані правила про договори незалежно від їх виду. Такі норми, які можуть бути названі основними або генеральними. Особливу частину господарського договірного права складають спеціальні деталізовані норми ЦК та ГК про окремі види договорів, наприклад норми статей 264 – 271 ГК про поставку, та спеціальні варіантні норми, наприклад, Закону України «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» .

4. Джерела договірного права України. Джерело права – це спосіб зовнішнього вияву правових норм (зовнішня форма), який засвідчує їх загальнообов'язковість. Джерела договірного права – змістовні і формальні, це сукупність соціальних регуляторів, в які включаються як соціальні норми, так і судова практика. Джерелом договірного права насамперед є акти цивільного законодавства, норми якого є його зовнішньою формою. Природно, що норми ЦК України є фундаментом договірного прана.

• Україна відноситься до країн континентальної (романогерманської) правової сім’ї. Основним джерелом права у таких країнах є нормативно-правовий акт (на відміну від країн англосаксонської правової сім’ї, де основним джерелом права є судовий чи адміністративний прецедент). • Під нормативно-правовим актом розуміється офіційний письмовий документ, прийнятий чи виданий уповноваженим на це суб’єктом у визначеній законом формі та за встановленою законом процедурою, який спрямований на регулювання суспільних відносин, встановлення загальнообов’язкових прав і обов’язків для неозначеного кола суб’єктів та розрахований на тривале, багаторазове застосування (норм права)

Класифікація джерел договірного права Формально-юридичні – інституційні джерела. Позаюридичні – інші соціальні джерела (норми моралі, звичаї). Держава визнає їх регуляторами суспільних відносин (звичаї ділового обороту, або договір, його мета не може суперечити моралі). Судова практика – результат судового регулювання. Формується на стику нормативно-правових джерел та договірної саморегуляції.

Загальна ієрархія формально-юридичних джерел договірного права: Конституція України. Міжнародні договори та угоди, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (ратифіковані). Закони та прирівняні до них акти. Підзаконні нормативно-правові акти.

Дякую за увагу!