Діяльність братських і вищих шкіл в Україні Освіта

Діяльність братських і вищих шкіл в Україні. Освіта за часів козаччини. Роботу виконали : Студентки II курсу, 202 групи Онищенко Кристина, Коток Марія, Махлай Катерина

На прикладі братських шкіл можна розглянути, як, в тогочасних умовах, здійснювався навчально-виховний процес, які цілі ставили перед собою викладачі і як їх досягали.

У другій половині XVI — першій половині XVII ст. , у зв'язку з наступом католицизму й насадженням в Україні уніатства, з одного боку, та розгортанням визвольного руху — з другого, загострюється боротьба і в галузі шкільної освіти.

Перша згадка про братства в Україні сягає ще 15 століття. Тоді ремісники в містах створювали цехові товариства ( кравців, ткачів, ковалів тощо, ) - фахові об'єднання, які відстоювали свої виробничі інтереси. З часом діяльність братств набула релігійноблагодійних ознак. Серед основних завдань братств було опікування братською церквою, а також забезпечення її матеріальних потреб, піклування про хворих , надання допомоги вбогим.

Перше відоме нам православне братство було засноване 1453 р. у Львові при храмі Успіння Божої Матері. Тим часом посилились утиски та обмеження українського міщанства, яке протягом 16 ст. дуже збільшилося і зміцніло.

Львівська братська школа Першою братською школою підвищеного типу в Україні стала школа львівського братства, відкрита 1586 року, яка за організацією навчання і розпорядком шкільного життя перевершила подібні західноєвропейські школи того часу.

Львівська братська школа стала другою в Україні православною школою вищого ніж початковий рівня. Першими її керівниками були Стефан Зизаній, Кирило Ставровецький, Памво Беринда, Іван Борецький… Опікунами школи були старшини братства.

Виховання у даній школі носило церковний характер, але порівняно з Острозькою академією більш демократичний. Предмети навчалися тогочасною українською мовою. Викладались також слов’янська та грецька мови та “вільні науки”. Але найбільша увага приділялась гуманітарним наукам, тобто граматиці. Діалектика вивчалась для оволодіння мистецтвом дискусії. Її разом з риторикою вів один учитель.

Київська братська школа Близько 1615 — 1616 рр. одночасно засновані Київська братська школа і саме Київське Богоявленське братство. Вже сама ця одночасність вказує, що для фундаторів братства й школи основним була саме школа: братство тут засновувалося для опіки над школою, і це мало бути його головною функцією. Оскільки Київська братська школа стала родоначальницею Київського (Києво-Могилянського) колегіуму (пізнішої академії).

Велике значення для становлення школи мала її матеріальна підтримка з боку заможних громадян. 15 жовтня 1615 р. шляхтянка Галшка (Єлизавета) Гулевичивна подарувала свій двір на Подолі для влаштування монастиря, школи і притулку для прочан.

Особливо велику підтримку Київська братська школа отримала від гетьмана Петра Сагайдачного. Очолюване ним Запорозьке військо вступило до братства, засвідчивши цим самим свою солідарність з програмою братства і взявши його і школу під свій захист. Усе своє майно П. Сагайдачний перед смертю заповідав Київському та Львівському братствам і школам при них. При створенні Київської братської школи був врахований досвід уже існуючих шкіл.

В основу навчання покладалися слов'янська, грецька, латинська, польська мови, а також "сім вільних наук". Першим ректором Київської братської школи був Іван Борецький (1615 -1618 рр. ). В основу діяльності школи він поклав статут Львівської братської школи.

У навчально-виховному процесі школи утверджувалися демократичні принципи організації життя вихованців. Так, у статуті школи були чітко визначені права й обов'язки учнів, учителів і батьків, що сприяло об'єднанню зусиль школи і сім'ї, опікунів у вихованні дітей.

Учні повинні були систематично відвідувати уроки, добре вчитися, слухатися старших і вчителів, бути скромними і стриманими; вчителі ставитися до всіх учнів однаково вимогливо і з повагою, добре знати свій предмет, бути прикладом у всьому. Батьки мусили стежити за навчанням учнів, їхньою поведінкою, не порушувати встановлених у школі вимог до вихованців.

Луцька греко-латино-слов’янська школа Вчителями Луцької школи були ченці братського монастиря — Єлисей Ільковський (керівник школи в 1627 р. , відомий як композитор), Павло Босинський (вчитель в 1634 р. ), ігумен Августин Славинський (викладач риторики, філософії і математики в середині XVII ст. ), можливо, також Зосим Согникевич, художник Йов Кондзелевич.

Серед учнів були діти міщан і шляхти, а також убогі, які збирали ялмужну, співаючи в місті під вікнами. Програма навчання була наближеною до львівської. У школі користувалися слов’янськими, українськими та польськими книжками, зокрема, в джерелах є згадки про грецьку та слов’янську граматики, латинський словник.

Високо було поставлено навчання співу, причому учні користувались партесами на шість, вісім і більше голосів. Луцькій школі доводилось інколи терпіти від зловмисних бешкетів римо-католицьких шляхтичів, а також від студентів та вчителів єзуїтської колегії. В 1627 р. єзуїтські вихованці, увірвавшись до школи, били дітей, виривали в них з рук підручники і нищили. Подібні напади повторювались і пізніше.

Освіта за часів козаччини ü Завдяки народній національній освіті Запорозька Січ стала джерелом української духовності. ü Існування різних типів шкіл враховувало соціальний, матеріальний і релігійний стан населення.

За часів козаччини склалася певна система освіти в Україні: v Початкова v середня v вища.

Існувала досить струнка система освітніх закладів: братські школи, Острозька й Києво-Могилянська академії, колегіуми в Чернігові, Переяславі, Новгороді- Сіверському й Харкові, монастирські, парафіяльні, полкові, січові школи. Діяли друкарні, біб ліотеки. Запорозькі козаки у 1766 р. на загальній військовій раді ухвалили відкрити школи при церквах майже всіх парафій. Це був час, коли в імперській Росії Катерина II заявила, що «черні не потрібно давати освіту» .

Першу школу на землях «вольностей Війська Запорозького» було відкрито в 1576 р. Поблизу нинішнього Новомосковська Дніпропетровської області запорожці спорудили фортецю, а в ній — дерев'яну церкву, шпиталь і загальну школу, в якій навчалися всі охочі — малолітні й дорослі.

Найбільш поширеними у початковій ланці освіти були церковно-парафіяльні школи. Вони діяли при церквах, котрі обслуговували козаків, що проживали в паланках, на слободах, зимівниках, хуторах. Школи починали працювати в кожному населеному пункті одночасно з його заснуванням. Ось як описували парафіяльну школу сучасники: «Містилась вона в окремій хаті, де стояли три довгих столи. Кожен стіл відводився окремому класові: за першим читали буквар, за другим — часослов, за третім — псалтир. За двома останніми столами (класами) вчили й письма.

Учні були різного віку — від хлопчиків 7 — 8 років до дорослих козаків. З третього класу набирали охочих до січової школи, де тричі на тиждень вчили церковного співу. Взимку вчилися в хаті, а влітку — просто неба. До школи ходило до 30 — 40 учнів. . . Тривалість перебування у кожному класі залежала від здібностей учня. Закінчення класу школярем було традиційним святом» . Школи були джерелом високого на той час рівня грамотності.

Дякуемо за увагу=)