Дисципліна Психологія вищої школи Тема 4 Психологія пізнавальних

Дисципліна. “Психологія вищої школи” Тема 4. Психологія пізнавальних процесів План 1. 2. 3. 4. 5. Сенсорні процеси у навчанні. Процеси мислення. Пам'ять і ефективність навчання. Регуляторні процеси (емоційно вольові). Здібності та їх розвиток в умовах навчання у ВНЗ. д. пед, н. Л. В. Штефан

1. Сенсорні процеси у навчанні.

СЕНСОРНІ ПРОЦЕСИ n n n початковий рівень психічного віддзеркалення і регуляції діяльності. Основними складовими сенсорних процесів є пошук, виявлення, розрізнення і пізнання. Будь-який орган почуттів можна розглядати як вимірник зовнішніх дій зі своїми порогами, чутливістю, константною і іншими властивостями.

Відчуття n n це процес та результат особливої діяльності, яка називається сенсорною (від лат. sensus відчуття). Оскільки існує тісний зв'язок відчуття з анатомо фізіологічними особливостями людини, його вивченням займається психофізіологія.

Сприймання n n n визначається як відображення у свідомості цілісних об'єктів та явищ дійсності при їх безпосередньому впливі на органи чуття. На відміну відчуттів, сприймання дає цілісне (через свідомість) уявлення про реальність. Головними характеристиками сприймання є: предметність, цілісність, структурність, константність (стабільність), осмисленість.

Уява n n n це створення нових образів реальності на основі образів сприймання та пам'яті за умови невизначеності вихідної інформації. Різновиди уяви: репродуктивна (відтворююча) – являє собою ймовірнісне прогнозування особливостей ситуації чи послідовності окремих її аспектів в умовах, коли наявної інформації недостатньо; продуктивна (творча) уява – створення нових образів майбутніх подій, розробка програм майбутніх дій з урахуванням наявних обставин

Увага n n n спрямованість та концентрація психічної діяльності на об'єкти та явища, які мають сталу або ситуативну значущість для особистості. Відмінність уваги від психічних пізнавальних процесів полягає у тому, що вона сама безпосередньо не відображає реальність, а регулює (спрямовує) та контролює діяльність пізнавальних процесів. Головні якості уваги : активність уваги визначає її як мимовільну, довільну та післядовільну. спрямованість уваги визначає її зовнішній та внутрішній різновиди. широта уваги зумовлюється її концентрацією та розподілом

2. Процеси мислення

Мислення n n це пізнавальний процес, який визначається опосередкованим та узагальненим відображенням дійсності. Процес мислення являє собою перехід суб’єкта від наявних до нових знань.

Операції мислення: n n n Аналіз це розчленування в думці предмета, явища або поняття і вирізнення окремих його частин, ознак або властивостей. Синтез це поєднання в думці окремих елементів, частин, ознак у єдине ціле. Абстрагування - відволікання від несуттєвих ознак і виокремлення самих лише суттєвих особливостей групи предметів або явищ. Узагальнення – об’єднання важливих властивостей об’єкта мислення, отриманих у результаті аналізу, синтезу, абстрагування. Рівень узагальнення свідчить про ступінь продуктивності мислення, його адекватність. Порівняння встановлення подібності й несхожості між предметами або явищами дійсності.

Види мислення: n n n Наочно-дійове мислення – це розв’язування задач, поданих у наочній формі, шляхом практичних дій. Наочно-образне (образне, просторове) мислення – це розв’язування задач шляхом ідеального перетворення їх умов. Словесно-логічне мислення – це провідний засіб теоретичного освоєння дійсності, що інтенсивно формується під час оволодіння науковими поняттями в процесі навчання.

3. Пам'ять і ефективність навчання

Пам'ять n це складно запам'ятання, та забування особистості. організований процес збереження, відтворення індивідуального досвіду

Головні процеси пам'яті: n n запам'ятовування – фіксація у свідомості особистості одержаної інформації; зберігання – утримання в пам'яті інформації протягом певного часу; відтворення – актуалізація зафіксованої у психіці інформації; забування – утруднення або неможливість актуалізації.

Види пам’яті: n n n Моторна пам’ять це запам’ятовування, збереження і відтворення рухів та їхніх систем. Ознакою доброї моторної пам’яті є фізична спритність людини, моторність у праці, те, що називають «золоті руки» . Емоційна пам’ять це пам’ять на почуття. Пережиті та збережені в пам’яті почуття виступають як сигнали, які або спонукають до дії, або утримують від вчинків, що викликали в минулому негативні переживання. Саме почуття та емоції можуть виступати як «перший вузлик» у розгортанні ланцюжка асоціацій. Образна пам’ять це пам'ять на уявлення, на картини природи і життя, а також на звуки, запахи, смаки. Вона буває зоровою, слухо вою, тактильною (дотиковою), нюховою, смаковою.

Обсяг пам'яті n n інтегративна якість, якою визначається ефективність усієї пам'яті особистості. Обсяг пам’яті для цілком нового матеріалу і матеріалу, що не має сенсу (склади, числа, слова іншомовного походження, нові терміни), дорівнює магічному числу Міллера (7+2). Воно вказує на кількість одиниць інформації, яку люди зазвичай утримують в пам’яті.

Індивідуальні відмінності в процесах пам’яті виявляються у: n n швидкості; точності; тривкості запам’ятовування; готовності до відтворення.

4. Регуляторні процеси (емоційно вольові).

Емоції n психічне відображення дійсності у формі безпосереднього переживання життєвих явищ і ситуацій, зумовленого ставленням суб'єкта до задоволення чи незадоволення потреб (страх, гнів, радість тощо).

Види емоцій: n n позитивні емоції закріплюють корисні пристосувальні механізми; негативні емоції мобілізують на подолання перешкод, на пошук умов та засобів для досягнення бажаного результату.

Різновиди емоційних станів: n n емоційний фон відчуття, емоційний відгук, настрій, конфліктні емоційні стани (стрес, афект, фрустрація).

Воля – n це цілеспрямоване саморегулювання суб'єктом своєї поведінки, виражене у здатності свідомо долати перешкоди та труднощі при здійсненні дій і вчинків.

Функції волі: n n Спонукальна: виявляється в системі цілей, які особистість ставить перед собою, у конкретних мотивах поведінки для досягненню цих цілей. Регулятивна: передбачає цілеспрямоване орієнтування активності в певному напрямі для досягнення максимального ефекту своєї діяльності.

n Воля тісно пов’язана з емоціями, тому їх часто об’єднують у спільну емоційно вольову систему особистості, яка протиставляється пізнавальній. Якщо емоції лежать на нижчому рівні еволюції психіки, то воля є її вершиною.

n Особливості емоційних станів в студентський період

Тривожність і тривога емоційна відповідь на можливу психічну загрозу. n Визначення рівня тривожності необхідне для формування здатності до самоуправління психічним станом. Експериментально доведено, що тривожність пов'язана зі здатністю особистості управляти собою і є наслідком несформованості окремих ланок у структурі здатності до психічного самоуправління. Низький рівень тривожності не стимулює суб'єкта до пошуку варіантів виходу з ситуації, що склалася, і тим самим не сприяє активізації процесів самоуправління. І навпаки, занадто висока тривожність, дезорганізуючи психічну діяльність, викликає «розвал» у структурі самоуправління.

Фрустрація n n психічний стан людини, що викликається об'єктивно нездоланними труднощами, що виникають на шляху до досягнення мети або до вирішення завдання; переживання невдачі. Поява стану фрустрації і тієї чи іншої форми реагування залежить від особистісних особливостей людини, у зв'язку з чим введено поняття про фрустрації фрустраційної толерантності, тобто стійкості до фрустраторів.

Агресія n n це закріплені певні ставлення особистості, стійка індивідуальна характеристика, що відображає схильність суб'єкта до демонстрації іншим переваги в силі. Агресія характеризується наявністю деструктивних тенденцій у галузі суб'єкт об'єктних відносин. В агресивній поведінці достатньо сильно виражений комплекс глибоких емоційних переживань суму, роздратування, гніву, ворожості.

5. Здібності та їх розвиток в умовах навчання у ВНЗ

Здібності n це індивідуально психологічні особливості людини, які забезпечують успішне оволодіння знаннями, навичками, вміннями та ефективну їх реалізацію в трудовій діяльності.

Види здібностей: n n природні, що формуються на базі вроджених задатків при наявності елементарного життєвого досвіду через механізми навчання; специфічні, що формуються й забезпечують розвиток у соціальному середовищі, серед них виділяють загальні і спеціальні здібності.

Види здібностей: n n n Загальні здібності визначають успіхи людини у будь яких видах діяльності. Про наявність загальних здібностей судять, насамперед, за рівнем розвитку розумових якостей – гнучкості, критичності, самостійності, широти мислення і т. п. Сукупність усіх розумових здібностей, що забезпечують людині можливість вирішувати різноманітні задачі, звичайно називають інтелектом. Специфічні розходження в обдарованості виявляються насамперед у спрямованості інтересів до тієї або іншої сфери людської діяльності, виявляючись у спеціальних здібностях, що допомагають досягти високих результатів у певній області діяльності (математичній, технічній, художній, спортивній і т. д. ). Ці здібності можуть доповнювати і збагачувати одна одну, але кожна з них має власну структуру, у якій розрізняють провідні і допоміжні властивості.

Талант n n сукупність здібностей, які дозволяють одержувати продукт діяльності, що відрізняється оригінальністю та новизною, високою досконалістю та суспільною значимістю. Особливістю таланту є високий рівень творчості при виконанні діяльності.

Геніальність n n це вищий ступінь розвитку таланту, що дозволяє здійснити принципово нове в тій чи іншій сфері діяльності. Творчість геніальної людини має для суспільства історичне та позитивне значення.

Задатки n n вроджені анатомо фізіологічні особливості нервової системи, мозку, органів почуттів і руху. Природні задатки багатозначні. На основі одних і тих самих задатків можуть розвинутися різні здібності, залежно від вимог діяльності. Задатки виявляються у схильності до певного виду діяльності, що є першою ознакою прояву здібностей.

n n Оцінка здібностей проводиться на основі вивчення кількісних і якісних показників роботи та порівняння їх з існуючими критеріями. Проте важливіше завчасно прогнозувати здібності людини до успішного виконання тієї чи іншої роботи, що зробить більш обгрунтованим вибір нею професії та підвищить конкурентоспроможність на ринку праці. Для оцінки успішності діяльності залежно від здібностей застосовують такий критерій, як перенесення високих результатів на нові завдання, схожі з раніше виконуваними не за послідовністю способів дії, а за вимогами до тих же психічних функцій працівника.