Дисципліна ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ Тема 3 1 2

Дисципліна: ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ. Тема 3: 1. 2. 3. 4. Основні поняття гігієни праці. Основні поняття виробничої санітарії. Мікроклімат виробничих приміщень. Захист від іонізуючих випромінювань.

1. Основні поняття гігієни праці. Гігієна — це галузь медицини, яка вивчає вплив умов життя на здоров’я людини і розробляє заходи профілактики захворювань, забезпечення оптимальних умов існування, збереження здоров’я та продовження життя. Гігієна праці — це підгалузь загальної гігієни, яка вивчає вплив виробничого середовища на функціонування організму людини і його окремих систем. Організм людини формувався в умовах реального природного середовища. Основними чинниками цього середовища є мікроклімат, склад повітря, електромагнітний, радіаційний і акустичний фон, світловий клімат тощо.

► ► ► Основні поняття, що застосовуються в Гігієнічній класифікації: Умови праці — це сукупність факторів виробничого середовища та трудового процесу, які впливають на здоров’я та працездатність людини в процесі її професійної діяльності. Шкідливий виробничий фактор чинник трудового процесу та виробничого середовища, вплив якого на організм людини в певних умовах може призвести до погіршення здоров’я. Небезпечний виробничий фактор чинник трудового процесу та виробничого середовища, вплив якого на організм людини в певних умовах може призвести до травми або іншого раптового погіршення здоров’я. Важкість (тяжкість) праці характеристика трудової діяльності людини, яка визначає ступінь залучення до роботи м’язів і відображає фізіологічні витрати внаслідок фізичного навантаження. Напруженість праці характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження на центральну нервову систему. Безпечні умови праці, за яких вплив шкідливих і небезпечних виробничих факторів на працюючих виключений або їх рівні не перевищують гігієнічні нормативи.

Виходячи з принципів Гігієнічної класифікації, умови праці розподіляються на 4 класи: 1 клас оптимальні умови праці такі умови, при яких зберігається не лише здоров’я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності. Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих факторів встановлені для мікрокліматичних параметрів і факторів трудового процесу. Для інших факторів за оптимальні умовно приймаються такі умови праці, за яких несприятливі фактори виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих за безпечні для населення. 2 клас допустимі умови праці характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров’я працюючих і їх потомство в найближчому та віддаленому періоді. 3 клас шкідливі умови праці характеризуються наявністю шкідливих виробничих факторів, що перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та (або) його потомство.

Шкідливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та змін в організмі працюючих поділяються на 4 ступені: 1 ступінь умови праці, що характеризуються такими відхиленнями від гігієнічних нормативів, які, як правило, викликають функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коливань та найчастіше сприяють зростанню захворюваності з тимчасовою втратою працездатності. 2 ступінь умови праці, що характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні викликати стійкі функціональні порушення, призводять у більшості випадків до зростання захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, підвищення частоти загальної захворюваності, появи окремих ознак професійної патології. 3 ступінь умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які призводять до зниження працездатності та розвитку, як правило, початкових стадій професійних захворювань. 4 ступінь умови праці, що характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища, які здатні призводити до розвитку виражених форм захворювань, значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності.

4 клас небезпечні (екстремальні) умови праці, що характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень, отруєнь, каліцтв, загрозу для життя. Фактори, що зумовлюють умови праці, поділяють на чотири групи: Перша група – санітарно-гігієнічні фактори – включає показники, що характеризують виробниче середовище робочої зони. Вони залежать від особливостей виробничого обладнання і технологічних процесів, можуть бути оцінені кількісно і нормовані. Другу групу складають психофізіологічні елементи, зумовлені самим процесом праці. З цієї групи лише частина факторів може бути оцінена кількісно. До третьої групи відносяться естетичні фактори, що характеризують сприйняття працюючим навколишньої обстановки та її елементів; кількісно вони оцінені бути не можуть. Четверта група включає соціально психологічні фактори, що характеризують психологічний клімат у трудовому колективі; кількісній оцінці також не підлягають.

Згідно діючого законодавства (Законодавство в галузі гігієни праці) забезпечення санітарного благополуччя досягається такими основними заходами: гігієнічною регламентацією та контролем (моніторингом) усіх шкідливих і небезпечних факторів навколишнього та виробничого середовища; державною санітарно гігієнічною експертизою проектів, технологічних регламентів, інвестиційних програм та діючих об’єктів; включенням вимог безпеки щодо здоров’я та життя людини в державні стандарти та нормативно технічну документацію усіх сфер діяльності суспільства; ліцензуванням видів діяльності, пов’язаних з потенційною небезпекою для здоров’я людей; пред’явленням відповідних гігієнічних вимог до проектування, забудови та експлуатації будівель, споруд, приміщень і територій, розробкою та впровадженням нових технологій і обладнання ; контролем та аналізом стану здоров’я населення та працівників; профілактичними санітарно лікувальними заходами; запровадженням санкцій до відповідальних осіб за порушення санітарно гігієнічних вимог.

2. Основні поняття виробничої санітарії. Санітарія — це сукупність практичних заходів, спрямованих на оздоровлення середовища, що оточує людину. Виробнича санітарія — це галузь санітарії, спрямованої на впровад ження комплексу санітарно оздоровчих заходів щодо створення здорових і безпечних умов праці. Згідно ДСТУ 2293 99 (п. 4. 60) виробнича санітарія — це система організаційних, гігієнічних і санітарно технічних заходів та засобів запобігання впливу на працівників шкідливих виробничих факторів. Сфера дії виробничої санітарії – запобігання професійної небезпечності (шкідливості), яка може призвести до професійних або професійно обумовлених захворювань, у тому числі і смертельних, при дії в процесі роботи таких факторів як випромінювання електромагнітних полів, іонізуючого випромінювання, шумів, вібрацій, хімічних речовин, зниженої температури тощо.

Організація праці на робочому місці — це комплекс заходів, що забезпечують трудовий процес та ефективне використання знарядь виробництва і предметів праці. Вимоги виробничої санітарії до робочого місця. Площа робочого місця має бути такою, щоб, по перше, дозволяла зручно, з найменшими витратами енергії, безпечно та продуктивно проводити трудовий процес, тобто щоб відповідала нормам технологічного проектування, і, по друге, складала не менше 4, 5 м 2 на одного працівника, передбаченої СН 245 71. Кожне робоче місце повинне: 1. обладнуватись необхідними засобами колективного захисту; 2. укомплектовуватись необхідними засобами індивідуального захисту; 3. мати достатнє натуральне та штучне освітлення; 4. мати параметри мікроклімату відповідно до санітарних норм; 5. мати вентиляцію; 6. мати параметри інших санітарно гігієнічних факторів такі, що не перевищують гранично допустимих значень відповідних нормативних документів (див. відповідні підрозділи).

3. Мікроклімат виробничих приміщень — це умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням. Як фактор виробничого середовища, мікроклімат впливає на теплообмін організму людини з цим середовищем і, таким чином, визначає тепловий стан організму людини в процесі праці. Мікрокліматичні умови виробничих приміщень характеризуються такими показниками: ► температура повітря (0 С), ► відносна вологість повітря (%), ► швидкість руху повітря (м/с), ► інтенсивність теплового (інфрачервоного) опромінювання (Вт/м 2) від поверхонь обладнання та активних зон технологічних процесів (в ливарному виробництві, при зварюванні і т. ін. ).

Санітарно гігієнічне нормування умов мікроклімату здійснюється за ДСН 3. 3. 6. 042 99, які встановлюють оптимальні і допустимі параметри мікроклімату залежно від загальних енерговитрат організму при виконанні робіт і періоду року. Оптимальні мікрокліматичні умови — поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та системному впливі на людину забезпечують зберігання нормального теплового стану організму без активізації механізмів терморегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту та створюють передумови для високого рівня працездатності. Допустимі мікрокліматичні умови — поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах фізіологічної адаптації. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров’я, але можуть спостерігатися дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття та зниження працездатності.

4. Захист від іонізуючих випромінювань може здійснюватись шляхом: ► використання джерел з мінімальним випромінюванням шляхом зниження активності джерела випромінювання; ► скорочення часу роботи з джерелом іонізуючого випромінювання; ► віддалення робочого місця від джерела іонізуючого випромінювання; ► екранування зони знаходження людини; ► застосування засобів індивідуального захисту людини; ► провадження санітарно гігієнічних та лікарсько – профілактичних заходів; ► впровадження організаційних заходів захисту робітників з відкритими та закритими джерелами іонізуючого випромінювання.

Оцінка радіаційного стану здійснюється за допомогою приладів, принцип дії котрих базується на наступних методах: ► іонізаційний (вимірювання ступеня іонізації середовища за допомогою детекторів, які вимірюють тік іонізації); ► сцинтиляційний (вимірювання інтенсивності світлових спалахів, котрі виникають в речовинах, при проходженні через них іонізуючих випромінювань); ► фотографічний (вимірювання оптичної щільності почорніння фотопластинки під дією випромінювання); ► калориметричні методи (вимірювання кількості тепла, що виділяється в поглинальній речовині).

► ► ► Прилади радіаційного контролю розподіляються по призначенню на: дозиметричні прилади, які призначаються для вимірів потужності дози, наприклад, дозиметри “Рось”, “РКС 104”, ”ДК 02” та ін. ; радіометричні прилади, які дозволяють вимірювати поверхні забруднення та питому активність, наприклад, радіометри “Прип’ять”, ”Десна”, ”Бриз”, ”Белла”, “Бета” та ін. ; спектрометричні прилади, які дозволяють визначити спектр (склад) радіонуклідів на забрудненому об’єкті.