Державне регулювання інноваційної діяльності 1 Роль держави в

Державне регулювання інноваційної діяльності 1. Роль держави в стимулюванні інноваційного розвитку. а) значення інновацій для економічного розвитку держави; б) обмеженість ринкових механізмів регулювання інноваційної діяльності; в) основні напрямки державного регулювання інноваційної діяльності. 2. Державна інноваційна політика. а) мета та принципи державної інноваційної політики; б) визначення пріоритетних напрямків інноваційної діяльності. 3. Методи реалізації державної інноваційної політики. а) прямі методи підтримки інноваційної діяльності; б) непрямі методи реалізації державної інноваційної політики.

Інновації впливають на всі сторони нашого життя, зокрема: • • на макроекономічні показники; інновації змінюють структуру економіки; на рівень соціального захисту; на ступінь гармонізації відносин природи і людини; • на рівень ефективності включення країни в міжнародний розподіл праці; • на конкурентоспроможність національної економіки.

Обмеженість ринкових механізмів як середовища вироблення і розповсюдження інновацій обумовлено такими головними факторами: • • • Ізольоване здійснення інновацій може призвести до дублювання витрат на НДПКР; Фундаментальні наукові дослідження не можуть бути комерціалізовані; Потреба у зовнішніх стимулах для впровадження інноваційних проектів; Патентно-ліцензійні механізми попереджають тенденції до монопольного володіння новаціями; Можливість зовнішнього стимулювання для розповсюдження інновацій.

Основні функції державних органів • акумулювання коштів на НДДКР та інновації; • координація інноваційної діяльності; • стимулювання інновацій, конкуренції у даній сфері, страхування ризиків, запровадження державних санкцій за випуск застарілої продукції; • створення правової бази інноваційних процесів, зокрема захисту авторських прав, охорони інтелектуальної власності; • кадрове забезпечення інноваційної діяльності; • формування інноваційної інфраструктури; • інституційне забезпечення інноваційних процесів у сферах державного сектора; • забезпечення соціальної та екологічної спрямованості інновацій; • підвищення суспільного статусу інноваційної діяльності; • регіональне регулювання інноваційних процесів; • регулювання міжнародних аспектів інноваційних процесів.

Національна інноваційна система – це сукупність інститутів правового, фінансового та соціального характеру, що забезпечують інноваційні процеси та спираються на національні звичаї, традиції, політичні та культурні особливості країни • Одним з принципів структурування НІС є групування компонентів за функціональним призначенням, що визначають специфіку внеску підсистем у забезпечення протікання інноваційного процесу.

Основними елементами національної інноваційної системи є: • 1) підсистема генерації знань ; • 2) підсистема виробництва продукції та послуг; • 3) підсистема освіти та професійної підготовки; • 4) підсистема інноваційної інфраструктури; • 5) підсистема державного регулювання.

В залежності від системи пріоритетів, які формуються урядом, в сучасних умовах виділяють три головних типи моделей науково-інноваційного розвитку країн. (див. с. 135, Н. В. Краснокутська) • В 70 -х роках ХХ сторіччя виникла нагальна потреба у нових підходах до державного регулювання інноваційних процесів, з’явилося саме поняття інноваційної політики (праці Г. Менша).

Під державною інноваційною політикою слід розуміти комплекс цілей та методів дії державних структур на економіку і суспільство з метою ініціювання а також збільшення економічної і соціальної ефективності інноваційних процесів. (Мета та принципи формування ДІП див. с. 136 -139). • Метою державної інноваційної політики є створення сприятливого середовища для розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності, здатної забезпечити випуск конкурентоспроможної продукції для задоволення потреб національного та світового ринку.

До основних принципів державної політики в науковій та інноваційній діяльності відносять: • пріоритет інновацій над традиційним виробництвом; свобода наукової та науково-технічної творчості; підтримка фундаментальних досліджень; правова охорона та патентний захист інтелектуальної власності; інтеграція наукової, науково-технічної та освітньої діяльності; підтримка конкуренції у науково -технічній та інноваційній діяльності; концентрація ресурсів на пріоритетних напрямках НДДКР; сприяння розвитку міжнародного наукового співробітництва та ін.

Виходячи з мети та принципів формування інноваційної політики держава визначає пріоритетні напрями розвитку інноваційної діяльності – тобто такі тематичні галузі науки і техніки, які мають першочергове значення для досягнення перспективних і поточних цілей соціально-економічного та науково-технічного розвитку. • Значно підвищити об’єктивність при визначенні пріоритетів дозволило введене за кордоном поняття критичних технологій

Критичні технології – це такі технології, які мають міжгалузевий характер, створюють передумови для розвитку багатьох технологій і напрямків досліджень та дають головний вклад в вирішення ключових проблем реалізації пріоритетних напрямків розвитку науки та технологій і без яких реалізація пріоритетного напрямку неможлива • Пріоритетні напрямки розвитку науки та техніки, та перелік критичних технологій затверджують Урядовою комісією з науково-технічної політики, потім з них формують державні науково-технічні програми, які фінансують з бюджету.

1. Фінансування НДПКР та інноваційних проектів з бюджетних коштів. Важливе значення для генерування інновацій мають державне замовлення на інноваційну продукцію та державні контракти на виконання НДДКР. 2. Ефективність інноваційних процесів підвищується при використанні механізмів конкурсності при розподілі бюджетних коштів.

3. Важливе значення ролі держави проявляється в правовому регулюванні інноваційним підприємством. Поряд з розробкою законодавчих норм потрібно створення спеціалізованих судових і арбітражних органів, зокрема патентних судів. 4. В багатьох країнах отримала розповсюдження така форма інноваційної діяльності як передача виконаної в державних організаціях та на державні кошти науково-технічної продукції промислового та оборонного характеру в приватний сектор з метою її комерціалізації (процес “спін-офф”).

5. Важливе значення має моральна підтримка через вручення інноваторам державних нагород, почесних звань, пропаганду інноваційних методів господарювання. Роль ЗМІ. 6. Важливе значення має підготовка менеджерів по управлінню інноваційними проектами.

7. Суттєвим елементом підтримки державою інновацій є формування державної інфраструктури. Держава може створювати мережу центрів розповсюдження нововведень та консультаційних центрів, сприяти формуванню ринку інновацій і само виступати як агент з продажу та купівлі ліцензій, давати інформацію в державних виданнях, виставках, державних ярмарках. 8. Особливе місце займає експертиза інноваційних проектів, оскільки важко оцінити можливий загальноекономічний ефект окремим організаціям.

9. Визначенню раціональних орієнтирів інноваційної діяльності сприяє прогнозування розвитку науки і техніки на державному рівні. Важливого значення набувають як довгострокові прогнози, пов’язані з визначенням принципово нових технологій, так і середньострокові, пов’язані зі зміною поколінь техніки. • Значення непрямих методів державної підтримки інновацій визначається тим, що при менших обсягах фінансування охоплюється ширше коло інноваційних суб’єктів.

До числа пільг, що використовуються в розвинених країнах світу для стимулювання інноваційних процесів, відносять такі: • зменшення суми прибутку до оподаткування шляхом виключення з нього вартості досліджень чи освоєння нової технології; • звільнення від сплати податку на прибуток, який отримано власниками майнових прав інноваційних та венчурних фірм; • відстрочка сплати імпортного мита чи звільнення від його сплати в разі ввезення товарів для реалізації інноваційного проекту; • пільгова амортизація для фірм, визначених як інноваційні;

• надання дослідницького та інвестиційного податкового кредиту, тобто відстрочення податкових платежів у частині витрат з прибутку на інноваційні цілі; • “податкові канікули” протягом декількох років на прибуток, отриманий від реалізації інноваційних проектів; • пільгове оподаткування прибутку, отриманого внаслідок використання патентів, ліцензій, ноухау та інших нематеріальних активів інтелектуальної власності;

• зниження ставок податку на прибуток на замовні та спільні НДДКР; • зменшення оподаткованого прибутку на суму вартості приладів та устаткування, що передаються вищим навчальним закладам; • вирахування з оподаткованого прибутку внесків до благодійних фондів, діяльність яких пов’язана з фінансуванням інновацій; • зарахування частки прибутку інноваційних підприємств на спеціальні рахунки з подальшим пільговим оподаткуванням у разі використання коштів на інноваційні цілі.

Пільгове оподаткування в ринковій економіці має такі переваги порівняно з наданням державою коштів з бюджету на розвиток наукової та інноваційної діяльності : • надання податкових пільг не передбачає необхідності затвердження бюджетних асигнувань та узгодження інтересів відповідних міністерств та відомств при ухваленні закону про бюджет; • пільгове оподаткування не сприяє штучному створенню державою такого ринку знань та нововведень, що є економічно не доцільними; • пільгове оподаткування забезпечує автономність приватного сектору та його економічну відповідальність за напрями досліджень та впровадження результатів; • податкові пільги поширюються на всіх суб’єктів підприємництва порівняно з наданням субсидій певним обраним компаніям, що виключає суб’єктивізм прийнятті рішень щодо стимулювання інноваційної діяльності.