Держава Сасанідів Еран-шахр l l План Утворення та

Держава Сасанідів (Еран-шахр) l l План Утворення та розбудова Еран-шахру. Імперія Сасанідів у IVVст. Еран-шахр за правління Хосрова І Ануширвана. Занепад і крах держави Саснідів.

Джерела та література 1. Кайхахи Абу-л-Фазл. История Мас'уда (1030 -1041). Пер. с перс, , введ, , коммент. и прил. А. К. Арендса. – М. , 1969. 2. Книга деяний Ардашира сына Папака. Транскрипция текста, пер. со среднеперс. , введ. , коммент, и глоссарий О. М. Чунаковой. – М , 1987. 3. Сасанидский судебник. Пер. и коммент. А. Г. Периханян. - Ереван, 1973. 4. Себеос. История императора Иракла. Сочинение епископа Себеоса, писателя VII века. Пер. сарм. - СПб. , 1862. 5. Тарих-и Снега» (История Систана). Пер. , введ. и коммент. Л. П. Смирновой. - М. , 1974. 6. История Ирана с древнейших времен до конца XVIII века. - Л. , 1958. 7. История Ирана. - М. , 1977. 8. Колесников А. И. Завоевание Ирана арабами (Иран при «праведных» халифах). - М. , 1982. 9. Луконин В. Г. Древний и раннеередневековый Иран. - М. , 1987. 10. Луконин В. Г. Культура Сасанидского Ирана. - М. , 1969.

Утворення та розбудова Еран-шахру Переважна частина плоскогір'я - це неродючі, кам'янисті або солончакові пустелі й напівпустелі. Клімат суворий, континентальний: влітку панує нестерпна спека, а взимку - сильний холод. Родючі землі зустрічаються лише на прикаспійській низині та в Хузистані (південний захід Ірану). Надра містили золото, срібло, олово, мідь, свинець, залізо, самоцвіти. Суворі природно-кліматичні умови компенсувалися надзвичайно вдалим географічним розташуванням на шляху між Сходом і Заходом. Житницею імперії була Месопотамія. Природні ресурси регіону в давнину були досить багатими, але людська активність суттєво їх підкосила, а в часи середньовіччя популяції деяких рослин й особливо тварин майже зникли. Причинами екологічних проблем була не лише експансія антропогенних ландшафтів, а й настанови зороастризму, які поділяли всіх тварин на корисних і шкідливих, причому останні підлягали знищенню.

Природа виховала у місцевих мешканців відповідне чорно-біле мислення. Безкомпромісність природи вчила безкомпромісності людей. Етнічна історія Ірану доби середньовіччя поділяється на два якісно різні етапи. Перший із них - епоха доісламська, сасанідська, що грунтувалася на глибинному зороастрійському корінні перського етносу; другий - часи мусульманського Ірану. Сасанідські перси-зороастрійці були дуже своєрідними людьми. Як і китайці, вони вважали себе єдиним цивілізованим народом Всесвіту. За антропологічними ознаками перси належали до індосередземноморської раси, великої європеоїдної раси. Розмовляли середньоперською мовою, яку ще називають пехлевійською, індоєвропейської мовної сім'ї. Родина у сасанідських персів була патріархальною, але моногамною. Заратустра. Изображение, найденное в Сирии (ок. III в. н. э. ). Реверс монеты. Изображение алтаря огня и двух священников

Основою економіки Еран-шахру залишалося зрошувальне землеробство. Не втратило своєї ролі й тваринництво: особливо полюбляли “вогнепоклонники” молоко і сир, хоча вживали також і м'ясо (овець, корів, кіз). Колосальну роль у сасанідському господарстві та забезпеченні побутових потреб відігравала транзитна торгівля, хребтом якої був “Великий шовковий шлях”.

Наприкінці ІІ ст. н. е. наймогутнішою державою Західної Азії було Парфянське царство, утворене войовничими іраномовними кочовиками парнами. На чолі Парфії стояла єдинастія Аршакідів, але в політичному відношенні імперія являла собою федерацію напівнезалежних “царств” (шахрів), залежність яких забезпечувала тільки військова Парфянское государство могутність парфян. Відсутність державної централізації розмивала імперську єдність, і на початку ІІІ ст. в регіоні знову посилилися перси, політичним центром яких залишалася область Парс - одне із залежних “царств” Парфії. Їхньою ідеологічною зброєю стало гасло відродження повнокровної зороастрійської імперії персів ахеменідів. Очолив персів Арташир, Парф'янський кінник “син Папака із сімені Сасана”.

Ардашир I Папакан Корінними землями Еран-шахру залишилося Іранське плоскогір'я. У 223 р. , підтримані месопотамськими союзниками, перси захопили парфянську столицю Селевкію, а в 227 р. Арташир проголосив себе “шаханшахом” (“царем царів”) держави Еран-шахр (офіційна назва Сасанідської імперії). Утворилася імперія на чолі з перською династією колишніх зороастрійських жерців Сасанідів (227 - 651). Іран успадкував від Парфії майже всі її землі, але це поставило перед Шапуром І (243 - 273) безліч проблем. В імперії проживало 240 етнічних Инвеститура Арташира груп. За правління Шапура І з Ахура-Маздой елементами політичної аморфності було покінчено.

Столица Ктесифон (Тисфон, Опис)

Флаг Герб Сасанидов Перси створили міцний централізований і надзвичайно розгалужений управлінський апарат. Силою зброї повністю ліквідували колишню автономію залежних “царств” (шахрів). Їх перетворили на намісництва (типу сатрацій), куди шаханшах особисто призначав намісників (шахрабів). Всі піддані зберегли право сповідувати свої релігії, але панівним етносом імперії стали перси, а офіційною державною релігією - зороастризм. Міняти релігію у державі Сасанідів заборонялося під страхом смерті. Еран-шахр очолював всемогутній шаханшах - лідер і уособлення держави, влада якого мала ще й сакральний характер (правитель вважався носієм фарру (хварени) - харизми влади й щастя, наданих згори). Все населення країни (близько 20 млн) згідно з релігійними настановами зороастризму було поділене на чотири спадкових стани, причому перехід із одного стану в інший став майже неможливим.

До І-го стану увійшли зороастрійські жерці (маги), які відали справами культу, освіти й судочинства. Вищий розряд жерців становили мобеди. ІІ-м станом були воїни, що поділялися на васпухрів (членів семи давньоперських аристократичних родів, яким належали спадкові права на важливі військові й державні посади), вазургів (“великих”) та азатів (“вільних”) - служилої військової знаті. ІІІ-й стан складали дабіри (“писці”) - державні чиновники, лікарі, астрологи, перекладачі, науковці, дипломати тощо. IV-й стан об'єднував землеробів, ремісників, купців та городян. До четвертого стану належали також всі інородці - не перси. На чолі станів стояли вищі після шаханшаха державні ієрархи: глава жерців мобедан мобед, командувач армії еран-спахбед, глава чиновників дабірбед і глава податного стану вастріошансалар. Кожен стан мав свій центральний храм. Поза становою структурою залишалися раби, причому інститут рабства набув у Еран-шахрі значного поширення. Земля спочатку поділялася на дастакерт (царську) і шахр (володіння дрібних царків і міст), але за правління Шапура І майже весь аграрний фонд країни перевели в дастакерт, за користування яким четвертий стан сплачував податки, а перші три стани - служили.

Шапур I и римские императоры: Гордиан III (под копытами коня), Филипп I Араб (перед шахом на коленях) и Валериан I (шах держит его за руку). Триумфальный рельеф Шапура I под Бишапуром (фрагмент). Драхма Шапура I. Серебро, 3, 74 г. Шапур I празднует триумф над Валерианом. Рельеф в Накше-Рустам. Колоссальная статуя Шапура I в гроте под Бишапуром. Является одной из самых впечатляющих скульптур времён державы Сасанидов

Все правління Шапура І (243 - 273) пройшло під знаком безперервних римо-сасанідських воєн. 256 р. перси взяли штурмом Антіохію. Спасіння римлян ледь не прийшло в особі жахливої синкретичної самознищувальної релігії - маніхейства. Засновником маніхейства був видатний художник, каліграф, оратор і письменник Мані (215 - 276) - родом із Месопотамії, який у пошуках істини їздив учитися до Індії, а з 242 р. почав Столица империи проповідувати в Ірані. Сасанидов Мані проповідував, що раніше світ (добро) і Археологическая темрява (зло) існували окремо. Та ось карта города хмарини мороку, що перебували в Ктесифона. постійному русі, в один із моментів Страница из рукописи випадково вдерлися в площину світла. Ця Авесты. Ясна 28: 1 суміш і є наш світ: синтез світла й тьми, добра і зла, і саме тому він такий недосконалий, причому мороком Мані вважав матерію. Релігійна мета маніхейства полягала в бажанні звільнити душі від полону ганебної матерії.

В основу маніхейства було покладено категоричне неприйняття реального світу з усіма його цінностями, й навпаки, “антицінності”, тобто все, що сприяло загибелі існуючого буття людей, освящалося маніхейською доктриною як Фаравахар найвище благо. Вбивства, розпуста, неправда, садизм - усе, що дезорганізує життя людей, проголошувалося добром, а безпосередньою метою жахливої релігії став відрив людської душі від тіла. Самогубство у даному випадку не рятувало. Щоб знищити в собі (точніше, у своїй душі) смак до життя, пропагувалися повний аскетизм і періодичні оргії з алкоголем, наркотиками та абсолютною розпустою (для розрядки), адже все, що губить організм - сприяє звільненню душі Мани и его від тіла. Душа аскета-розпусника так последователи. утомиться від шаленого буття, що повертатися до життя не захоче. Фреска

Залізна логіка, приваблива екзотичність, особиста привабливість Мані, його таланти проповідника, оратора, письменника та художника забезпечили маніхейству шалену популярність. Воно підривало самі основи сасанідської держави - сім'ю, мораль, етику, кохання, любов до дітей, здоров'я, віру в майбутнє. і сумні результати одразу далися взнаки. У 260 р. поблизу Едесси зійшлися дві армії: римська (імператора Валеріана) і сасанідська (шаханшаха Шапура). Майбутня битва мала вирішити долю римського панування в Сирії, Єгипті, Східному Середземномор'ї та Малій Азії. І тут легіонери заявили Валеріану, що вони втомилися від походів і відмовляються воювати, зажадавши від імператора під загрозою розправи, щоб він поїхав до перського шаха й уклав із ним мир. Однак Шапур наказав скалічити й ув'язнити Валеріана. Більшість легіонерів, що залишилися без керівництва, перси оточили й вирізали, а полонених перетворили на рабів Після грандіозної перемоги перси взяли штурмом 36 римських міст. Шкіряний “фартух Саве” - бойовий державний прапор Сасанідів, оздоблений коштовностями та увінчаний золотим орлом, наводив жах на сусідів.

Військова могутність Еран-шахру ніким не ставилася під сумнів, підконтрольний владі транзит забезпечував стабільність фінансів, розвивалося містобудівництво. Останньою величною будовою Шапура І стала його гробниця, вирубана полоненими римлянами в скелях поблизу Бішапура. Над могилою постала висічена із сталактита велетенська (10 м заввишки) статуя покійного володаря. Хормузд-Арташир Бахрам I Нарсе На цьому ж місці у 273 р. , після смерті Шапура І на престол зійшов його син Хормузд-Арташир. Діставши підтримку від влади, запеклу ідеологічну боротьбу з маніхейством повело жрецтво. Мобеди викликали у 276 р. Мані на диспут, визнали його вчення фальшивим, зідрали з нього шкіру і, набивши соломою, повісили її біля міських воріт Бахрам II Бішапура, Розгромивши маніхейство, перси врятували суспільство й державність, але наслідки ідеологічної кризи далися взнаки: 283 р. римляни мало не захопили сасанідську столицю, 298 р. сасанідська армія була знищена під Нісібіном, Вірменія та Північна Месопотамія Ормизд II знову стали римськими.

Імперія Сасанідів у IV-V ст. Шапур II Коли шаханшахом став Шапур ІІ (309 - 379), перси знову перейшли в наступ. Консолідації держави сприяла грандіозна реформа зороастризму, яку провів на початку правління Шапура ІІ мобедан мобед Атурпат Міхраспандан. Він “очистив від скверни й заново відродив давню віру”, здійснивши нову кодифікацію Авести (“Божественного прозріння”) - священної книги зороастризму. Сасаніди проголошувалися живими богами. Вдячний Шапур всіляко підвищував престиж і роль зороастрійського жрецтва у державних справах. Зороастрійську церкву очолив тепер магупатів, за що маги й мобеди безнастанно славили владу. Арташир II Укріпившись, Шапур ІІ поновив у 338 р. війну з Римом. Війна завершилася черговою катастрофою для Риму: перси отримали Східну Вірменію, Лазику й Північну Месопотамію. Активізувалися Сасаніди й на сході: в 60 -х роках ІV ст. Шапур ІІ погромив Кушанське царство, захопивши частину Середньої Азії.

Однак війни дорого обходилися сасанідському господарству. Занепала торгівля, а смерть Шапура ІІ спричинила династичну кризу, бо шаханшах не залишив заповіту. 20 років престол міняв хазяїв, і тільки шаханшах Йєздигерд І (399 - 420) знову стабілізував ситуацію. Наступні шаханшахи відчули себе знову хазяями ситуації. Але за правління Пероза (459 - 484) Сасанідів спіткала катастрофа. В боротьбі за владу з братом Хормуздом Пероз “купив” ефталітську допомогу, віддавши їм Середню Азію, Герат і Мерв, а коли врешті здобув престол, то зіткнувся з могутнім ворогом, якого сам створив. Війни з ефталітами складалися вкрай невдало. Шапур III Йездигерд I

Бахрам V (сын Йездигерда I, великий шаханшах Эрана и Анэрана 421 -439). В гостях у индийской принцессы. Миниатюра 16 -го века по произведению Низами Сасанидская шёлковая ткань, VI—VII вв.

Пероз Балаш Ефталіти здобули повну перемогу, Пероз загинув, а переможці захопили багато полонених, обоз, державну скарбницю і навіть шахський гарем. Еран-шахр мав сплачувати данину, а син покійного шаханшаха Кавад став у ефталітів заручником. Шаханшаха Валаша (484 - 488) скинули й осліпили аристократи-заколотники, однак династія не перервалася - Кавад видав свою сестру за ефталітського царя і за підтримки шурина став шаханшахом. За правління Кавада (488 - 531) в імперії був повністю придушений сепаратистський опір аристократії і відновлена повна централізація - але якою ціною! Ідейною основою владного терору стали демагогічні проповіді колишнього зороастрійського жерця Маздака, вчення якого Кавад використав, щоб не стати безсилою маріонеткою своїх вельмож.

Древняя персидская Маздак заявив, “що бог послав на землю засоби для існування з тим, щоб люди поділили їх між собою гравюра с изображением Маздака порівну, щоб кожен мав лише свою частку; проте люди почали поводитися несправедливо один до одного, прагнути до зверхності; сильний пригнічував слабкого і захоплював його їжу та майно. Необхідно взяти майно у багатих і віддати бідним, так, щоб у всіх було порівну”. Заодно Маздак пропонував скасувати інститут шлюбу, оголосивши спільними жінок та дітей. Принцип “зрівнялівки” забезпечив Маздаку широку підтримку серед низів, а узаконена сексуальна розпуста сподобалася “нерозумним молодикам”. Кавад мріяв руками маздакітів винищити неугодних впливових вельмож. Маздак став вазург-фрамадаром (прем'єрміністром) Еран-шахру, другою після шаха людиною в державі. Його вчення панувало в країні 40 років (488 - 528), аж доки не поставило Іран перед катастрофою внаслідок господарського краху, занепаду моралі і внутрішнього терору маздакітів.

Хосров I Спробою припинити жахливий соціальний експеримент став заколот 496 р. , а в 528 р. настав перелом. Під тиском вельмож і синаспадкоємця Хосрова пристарілий шаханшах Кавад, якого дівчата перестали вже турбувати, дав нарешті добро на викорінення “диявольського вчення”. Зороастрійські жеpці викликали Маздака на диспут, де визнали його концепцію неправильною, після чого повісили догори ногами, аж доки він не помер. Саме в цей час до влади прийшов Хосров І Ануширван (Нушинраван - “безсмертний дух”) - син Кавада від ефталітської княжни Останні роки життя Кавад царював, а не правив Розправу над маздакітами очолив спадкоємець престолу Хосров, який став реальним володарем країни, знищив, щоб позбавитися конкурента, рідного брата Зава, а після смерті батька у 531 р. зійшов на престол.

Еран-шахр за правління Хосрова І Ануширвана Персидский всадник, Так-и. Бустан, Иран Хосров І сформував найману армію, кістяк якої становили 12 закованих у залізо кінних корпусів найманцівпрофесіоналів, які отримували від шаханшаха зброю й зарплату. Водночас ліквідовано посаду еранспахбеда (військового міністра). Функції останнього розподілено між чотирма паткоспанами (військовоадміністративними намісниками чверті імперії). В період воєн, смут і усобиць зловживання чиновників довели податки до 1/3 урожаю, тому податки стали фіксованими, бо нараховувалися не від урожаю, а від кількості та якості землі. Податки доповнювалися грошовою подушною податтю на чоловіків 20 - 50 років із четвертого стану (залежала від майнового статусу) і митними зборами з купців.

Реформи зміцнили Еран-шахр. Бурхливо розвивалися науки, література й мистецтво. у столичному Тісфоні було збудовано величний шахський палац Такі-Кісра. Там же, в ТакіКісра, був створений чарівний сад із золота, срібла й самоцвітів. Підлогу палацу вкривав парадний килим. Через 100 років цей сад і килим порубали на шматки араби, щоб поділити військову здобич між усіма “воїнами Аллаха”. Енергійно працювала колегія сасанідських перекладачів, які за Сцена охоты на наказом Хосрова І переклали позолоченном середньоперською мовою багато серебряном блюде, грецьких та індійських книг Національну літературу збагатили изображающего масштабні мелодраматичні Хосрова I Ануширвана романи “Валік і Азра” та “Віс і Рамін”.

Дворец Таки-Кисра. Фасад (арка Хосрова)

У 540 р. перси перейшли в наступ у Сирії. У Візантії спалахнула епідемія моровиці, тому за перемир'я візантійський імператор Юстініан зобов'язався сплачувати щорічно по 400 фунтів золотом, і Візантія платила їх Еран-шахру до 571 р. Місцем зіткнення інтересів Візантії й Ірану також стала Південна Аравія, через яку Європа намагалася Шлем армии Сасанидов. торгувати зі Сходом, обминаючи Серебряный умбон щита, персів, але в 575 р. Ануширван провів блискучу акцію. Він відправив на изображающий льва завоювання Південної Аравії засуджених до страти злочинців, яким пообіцяли в разі успіху амністію та здобич – вони стерли на порох місцеву цивілізацію, і до 628 р. в Південній Аравії правили сасанідські намісники. на сході Хосров І у союзі з тюркютами розгромив державу ефталітів.

Хосров І Ануширван

Занепад і крах держави Сасанідів Хормузд ІV За правління Ануширвана Еран-шахр досягнув вершини своєї могутності. Після смерті Хосрова шаханшахом став його син Хормузд ІV (579 - 590). Скоординувавши свої дії, на Еран-шахр у 589 р. напали візантійці з заходу, тюрки зі сходу. З півдня виступили арабські шейхи, а з півночі вдерлися хазари. Ситуацію ускладнювала внутрішньополітична криза, в яку ввергнув державу Хормузд ІV. Він без особливої причини вирізав 13 тис. представників сасанідської політичної верхівки - весь панівний прошарок суспільства. Еран-шахр залишився без полководців, дипломатів, міністрів, науковців, кваліфікованих жерців і адміністраторів, а на питання “навіщо? ”, Хормузд ІV відповів: “Я не знайшов у них ніякої провини, але побачив, що жах передо мною у серцях їхніх безмежний і вони не довіряються повністю моєму царюванню. Я злякався, як би вони із жаху зазнати від мене зло, не задумали знищити мене. Тому я застосував слово мудреців, що мовили: Бійся того, хто боїться тебе. . .

Ситуацію урятували мобеди та генерал Бахрам Чубіне. За порадою мобедів Хормузд віддав візантійцям спірні території, чим купив мир. Хазари й араби, обтяжені награбованою здобиччю, повернулися додому, але з тюркютами довелося вступити в битву. Хитрі перси заманили тюркютів у вузьку Гератську долину-ущелину 12 км завширшки, де розстріляли ворожих слонів вогняними стрілами, цілячись у хоботи й очі. Налякані тварини потоптали своїх хазяїв-тюркютів. Еран-шахр вистояв, але Хормузд ІV боявся популярних лідерів і наказав у 589 р. Бахраму здати армію. Чубіне не став чекати і збунтувався. 590 р. заколотники скинули й осліпили Хормузда, посадивши на престол малолітнього Хосрова ІІ Парвіза (590 - 628). Проте Бахрам Чубіне сам зажадав стати шаханшахом і коронувався в тому ж році, вигнавши Хосрова ІІ із столиці.

Хосров II Іран розколовся, але Хосров ІІ Парвіз проявив себе здібним політиком. Він уклав “вічний мир” і союз з імператором Візантії. Об'єднана ірано-візантійська армія розбила військо Бахрама Чубіне, і Парвіз знову став повновладним шаханшахом. Бахрам утік до тюркютів, де загинув внаслідок інтриг сасанідської дипломатії. Від нової тюркської навали знесилений Еран-шахр врятувала китайська імперія Суй - розгромила каганат. Хосров ІІ Парвіз (590 - 628) був останнім “стабільним” володарем із династії Сасанідів. В Еран-шахрі знову запанувала віротерпимість. При дворі Парвіза творив славетний музикант, співак і композитор Барбед, ім'я якого стало на Близькому Сході символом генія музики, а храмовопалацовий комплекс Такі-Бостан, збудований поблизу сучасного Керманшаха на рубежі VІ - VIІ ст. , вважався шедевром сасанідського зодчества.

Арташир III (628 -629) Але мир, спокій та ідилічна дружба із Заходом тривали недовго. У 604 р. спалахнула нова ірано-візантійська війна. перси захопили Північну Месопотамію, Сирію, Вірменію, окупували Єгипет і тричі облягали Константинополь. Антивізантійськими союзниками Сасанідів стали могутні авари, але на озброєння візантійського війська надійшла нова зброя - “грецький вогонь” (горюча суміш смоли, селітри, сірки, нафти, масел, секрет якої залишився невідомим) - справжній рідкий напалм. У 626 р. авари та перси на чолі з Сарвазаром втретє облягли Константинополь і вперше зіткнулися з “грецьким вогнем”. Візантійці здобули повну перемогу, й до 628 р. повернули всі захоплені персами землі. Борандохт великая царица Війну перси програли, господарство занепало, в цариц Эрана и імперії запанував голод, а Хосрова ІІ в 628 р. вбили Анэрана 629 -630 заколотники. У державі Сасанідів почалася вакханалія - дочь Хосрова II убивств і переворотів. За наступні чотири роки змінилося шість шаханшахів.

Лише останньому Сасаніду Йєздигерду ІІІ (632 - 651) вдалося затриматися на престолі, але знесилена імперія уже гинула. Йєздигерд ІІІ був здібним правителем, дбав про відродження сасанідської Азармедохт великая економіки, зменшив податки з царица цариц Эрана и виробників. Великі державні запаси Анэрана 630 -631 - дочь коштовностей, золота й срібла Хосрова II спрямували на відбудову месопотамської іригації, розвиток культури і науки. Але у 633 р. араби на чолі з Мусанною ібн Харісом захопили Хіру і розтрощили персів у “ланцюговому бою”. Йєздигерд ІІІ Іранці боялися фанатичних мусульман і скували себе ланцюгами, щоб ніхто не міг утекти. Але під час бою це завадило персам маневрувати і навіть бігти, тому всі вони або загинули, або потрапили в полон. У 634 р. перси взяли у арабів відчутний реванш: полоненого ісламського командувача Абу Убейда прилюдно й урочисто розтоптали слоном.

Проте генеральну битву 637 р. поблизу Кадісії перси програли начисто. Різанина тривала три дні, але на четвертий день з півдня подув вітер пустелі. Хмари піску засліпили сасанідських вояків, бо дуло їм в обличчя, а арабам - у спину. Перські коні й слони в паніці почали топтати своїх, а мусульмани довершили розгром. Араби захопили іранську столицю Тісфон з усіма державними багатствами, військова здобич переможців сягнула 900 млн дирхемів (!), городян перетворили поголовно на рабів (навіть дочку шаханшаха продали до гарему Хусейна - онука пророка Мухаммеда). Дев'ять років після цієї поразки Йєздигерд ІІІ метався по колишній імперії, тікав від арабів і шукав вихід, але жоден намісник не підтримав шаха, що опинився без війська і грошей. У 651 р. покинутого усіма “царя царів” зарізав на околиці Мерву безвісний мельник, поласившись на багатий одяг невідомої йому людини.

Поширення ісламу Народ Ірану з готовністю сприйняв вчення ісламу. З іншого боку, іслам отримав великі можливості для наукового і культурного розвитку. Іранці зіграли важливу роль в розвитку науки, мистецтва, культури й економіки мусульманського світу; використовуючи традиції державного правління були головними фігурами у визначенні державного правління всіх правлячих мусульманських династій і, особливо, аббасидів. Государство Саффаридов Газневидское государство (997 - 1030) З середини XI ст. влада аббасидського халіфату неухильно зменшується. В Ірані з'явилася безліч напівнезалежних династій. Це, наприклад, Саффаріди, грабіжники з великої дороги, які заснували Систан; і Саманіди, які в основному правили на території сучасного Ірану, Афганістану і Центральної Азії; Газневіди, які мали величезний вплив на значній території від Афганістану до Індії, також здійснювали неодноразові набіги на Персію на початку XI ст. Держава Газневідів була найбільш могутньою протягом більш як двох століть і залишила істотний слід в архітектурному образі Афганістану.

Эмираты под управлением Буидов в 970 г. Алавидский эмират Территория Государство Тахиридов

Сельджукиди Сельджукское государство Сельджуки, як і їх наступники, прийшли з північного сходу. Вихідці з тюркомовних племен Туркестану, відомі як огузи, вони були рано звернені в ортодоксальний іслам, сунізм. Першим успішним походом сельджуків було відторгнення Мерва від Газнавідів, і в 1043 році вони міцно влаштувалися в Хорасані. Дванадцять років згодом їх вождь Тогріл Біг увійшов у Багдад і був проголошений «Намісником самого Пророка і Повелителем всіх мусульман» . Його наступниками були Алп Арсалан (1063 -72), Малік-шах (1072 -92) і Султан Санджар (1096— 1157). Алп Арсалан завоював Малу Азію і здійснив кілька успішних походів проти греків. Говорять, він мав такі довгі вуса, що був вимушений зав'язувати їх позаду під час полювання. І він, і його син Малік-шах зобов'язані багато чим своєму дуже мудрому й енергійному візирю Низам уль-Мульку — заступнику Омар Хайяма. У часи правління Сельджуків в країні було неспокійно. Внутрішні усобиці, розмежованість привели до втрати контролю Флаг. Сельджукский над посилюваною владою Ассассін. сокол

Монголи 1221 року монголи вторглися в Іран, залишаючи смерть і руйнування на шляху проходження своїх полчищ. І знову, як і шість століть тому, події розвивалися з разючою швидкістю. Протягом 1219— 1227 років монгольські вершники наповнили і сильно зруйнували Бухару, Самарканд, Мерв, Нішабур і весь північний Іран. Грабежі, вбивства, насильство і руйнування, яке було слідством цього нашестя, не мали аналогів в історії Ірану. Мистецтво і освіта, здавалося, були знищені в північному Ірані назавжди. На щастя, ця доля минула південний Іран, що став основою відродження культури. Падение Багдада. Иллюстрация к Джами аттаварих Рашид Чингісхан (1295 -1304) призначив свого сина ад-Дина намісником монголів в Ірані. Через чверть століття Іран став центром нової монгольської династії, названої істориками ханством. Друга хвиля монгольського вторгнення почалася в 1251 році, коли Хулагу-хан рушив завойовувати асасинів в їх гірській міцності і поневолити Халіфат в Багдаді. Про його успіхи Хулагу и его свідчили розміри руйнувань і кровопролиття. армия. Миниатюра из Джами ат-таварих Рашид ад-Дина. Рукопись XV в. , Герат

Держава Хулагуидов Обращение Газана в ислам. Миниатюра из Джами ат-таварих Рашид ад-Дина Як тільки монголи влаштувалися в Ірані, тут почалася нова ера великого будівництва. Газан-хан побудував величні релігійні й освітні установи в Табрізі й одну з найкрасивіших будівель цього міста — власний мавзолей. Олджайту (13041316) завершив будівництво міста Султанай, у тому числі і величного мавзолею, який стоїть досі і носить його ім'я. Після смерті Олджайту в 1316 р. династія пала через внутрішні усобиці і за цим пішов період хаосу, в якому був єдиний острівець відносної стабільності в південному Ірані, що підтримувався династією Музаффарідів, одним з представників якої був шах, відомий в історії як заступник Хафіза. Падіння централізованого управління означало, що дорога до наступної хвилі вторгнення з боку Центральної Азії розчищена.

Тімуріди Флаг Імперії Тимуридів Карта імперії Тимуридів Тімур (Тамерлан) з'явився на історичній арені з єдиною мрією — відновити монгольську імперію. На півночі він розграбував і зруйнував південні руські землі в 1382 році. У 1398 році він вторгся в Індію. 1402 року він завдав поразку оттоманському султану Байазіду. Але в результаті він не залишив ніяких слідів свого правління в Ірані, оскільки сіяв тільки руйнування. Нащадки Тимура також не залишили після себе ніяких визначних пам'яток, оскільки правили на відстані, вважаючи за краще жити на північному сході. Шахрух (1408 -1447) перемістив свою столицю з Самарканда в Герат, який під час його правління перетворився на найкрасивіше місто тієї епохи; його дружина Гаухаршад вела споруду великої мечеті в серці священного Мешхеда; його син Улугбек був відомим астрономом, поетом і заступником літератури. У другій половині XV ст. всюди панувала смута. Останнє об'єднання уділів відбулося у 1452 -1469 рр. за Абу-Саїда; однак султанат зазнає поразки від туркменської Орди Білих Баранів (Ак-Коюнлу).

Кара -Коюнлу (тюрк. «чернобаранные» (тюрк. по изображению на знамени тамги каракоюн) — объединение (племенная конфедерация) огузских тюркских кочевых племён во главе с шиитскойтуркоманской династией Ак-Коюнлу (тюрк. дословно «белобаранные» , от „ак“ — белый и„коюн“ — баран) — объединение огузских туркомански х племён

Династія Сефевідів (1500 -1736) Імперія Сефевідів у 1512 р. У цей час іранська історія робить крутий поворот. Вирвавшись з пастки хаосу, що супроводжувався 8, 5 ст. чужоземного правління, країна знову знайшла іранських правителів. Династія Сефевідів була заснована шахом Ісмаїлом (14991524), що коронувався в 1502 р. в Тебризі. Сефевіди відновили внутрішній порядок в Ірані і затвердили шиїтський напрям як державну релігію. Ісмаїл відправився у похід на схід для того, щоб провчити узбеків, які щорічно робили набіги на багату провінцію Хорасан. Його супроводжував успіх. Але шах Ісмаїл не зміг полонити султана Саліма Гриму, одного з найбільших завойовників будинку Османів. З метою знищення шиїтського уряду Салім очолив найгрізнішу армію свого часу проти воїнів шаха Ісмаїла. Внаслідок його перемоги турки приєднали західні провінції Ірану і утримували їх протягом багатьох років. Шах Ісмаїл помер в 1524 р.

Його син шах Тахмасп правив понад п'ятдесяти років. 1524 -1575 роки — період знаменний, передусім, тривалою бурхливою боротьбою з турками, яка закінчилася втратою Месопотамії; перенесенням столиці з відкритого незахищеного Табрізу в безпечніший Казвін; претензіями на іранський трон західних монархів, які сподівалися використати оттоманоіранське суперництво і шиїтсько-сунітську розбіжність проти сефевидського двору. У перший раз з часів Ахеменідів іранська династія завоювала міжнародну популярність. Династія Сефевідів досягла своєї величі під час царювання шаха Аббаса I (15871629). Він переміг узбеків та турків і, таким чином, повернув західні провінції Ірану. Він вигнав португальців, які заснували колонії в Перській затоці на початку XVI ст. Але його успіхи у веденні війни були незрівнянні з його миротворчою діяльністю. Флаг. Герб Шах Исмаил I

Аббас перемістив ставку уряду з Казвіну в Ісфаган, встановив торгові відносини з Англією і реорганізував армію. Більш того, він знову створив охоронні пости на караванних дорогах, побудував мости і караван-сараї, які сьогодні, незважаючи на руйнування, свідчать про те, яке значення приділялося в той час торгівлі і подорожам. Прекрасні мости і величні алеї ведуть в Ісфагані до чудової Шахської площі (зараз Площі імаму), оточеної великими будовами, головною з яких є Шахська мечеть (зараз Мечеть імаму). Безладдя почало розвиватися з наростаючою силою до 1715 року, і підбурювалося афганськими й узбецькими племенами з півночі, курдами із заходу й арабами з півдня. Шлем эпохи Сефевидов. Вторжения завоевателей и потери территорий государства Сефевидов

Завдання 1. Прочитати відповідний матеріал у підручнику та запам'ятати головні положення. 2. Дати визначення термінам теми лекції (письмово). 3. Виконати завдання самостійної роботи № 2 “Середньовічний Іран. Мусульманський Іран та Середня Азія”

Дякую за увагу!