Чума Виконав ліцеїст 10 -Е Стецик Роман

Чума Виконав ліцеїст 10 -Е Стецик Роман

Історичні факти про чуму • У 541— 574 рр. відбулась перша пандемія — «Чума Юстиніана» у країнах навколо Середземного моря, у час Візантійської імперії при імператорі Юстиніані I. За приблизними оцінками померло від 20 до 50 млн людей, хоча окремі автори пишуть про 100 млн загиблих; У 1151 р. в Ісландії вперше були запропоновані послуги страхування від чуми і пожежі. • У 1334 р. розпочалася в Китаї друга пандемія — «Чорна смерть» , яка призвела до відчутного вимирання населення Європи (третина населення) й Азії, загинуло близько 50 млн. людей; У період другої пандемії, в 1346 р. чума була занесена до Криму, а у 1351 р. через Польщу — до України (спочатку до Чернігова й Києва) й Росії. В Україні вона особливо лютувала у Переяславі, де знищила все населення.

• У 1894 р. з Китаю розпочалася третя пандемія ( «портова чума» ), яка до 1930 р. охопила усі континенти, окрім Антарктиди, віднявши життя приблизно у 12 млн осіб. Передувало розвитку третьої пандемії активізація природних вогнищ чуми в Азії. Скоріше за все у спалахах чуми у 1834 -35 рр. , у 1864 р. в китайському порту Нінбо, у 1850 р. легеневої форми чуми на південних схилах Гімалаїв і бубонної форми у китайському Гуанчжоу XX ст. залишалося відносно спокійним, однак через наявність численних природних осередків ліквідувати чуму в світі повністю неможливо. Найбільш активні природні осередки натепер знаходяться у Африці, Америці та Азії. У Північній Америці чумна паличка поширена у західній третини континенту і на схід до штатів США — Техасу, західних кордонів Канзасу, Небраски, Оклахоми й Південної Дакоти. У Південній Америці активні осередки знаходяться в основному в Бразилії і регіонах Анд, що належать Болівії, Перу і Еквадору. В Азії чума циркулює у південних регіонах сходу Росії.

Етіологія Збудник чуми -невелика паличкоподібна бактерія овоїдної форми, забарвлюється біполярно, грамнегативна. Спор не утворює, нерухома, має капсулу. Добре росте на простих поживних середовищах (м'ясо— пептонному бульйоні, м'ясо—пептонному агарі при р. Н 7, 0 — 7, 2), температурний оптимум 18— 22°С. Стійка в навколишньому середовищі, добре переносить низькі температури, протягом багатьох місяців зберігає життєвий потенціал у прохолодних сирих умовах, в таких, як грунт звіриних нір. Збудник чуми може зберігатися у ґрунті та воді до 9 місяців, трупах — до 6 міс. , вмісті бубонів — до 4 міс. , не стійкий до висушування. При температурі 55°С гине протягом 10— 15 хв. , тривалий час зберігається у мокротинні. Дезінфектанти, що використовуються в стандартних концентраціях, мають надійну бактерицидну дію проти неї.

Клінічні прояви Захворювання в тяжких випадках починається раптово, з потрясаючого ознобу і підвищення температури тіла до 39, 5— 40°С. З перших годин захворювання хворі відчувають сильний головний біль, млявість, запаморочення, біль у м'язах. Обличчя одутле, гіперемоване, очі червоні, внаслідок ін'єкції судин кон'юнктив. При тяжкому перебігу хвороби риси обличчя загострюються, з'являється ціаноз, темні кола під очима, вираз страждання і жаху (facies pestica). Язик набряклий, сухий, з тріщинами, вкритий товстим шаром білого нальоту (ніби «натертий крейдою» або «білий фарфоровий» ), збільшений у розмірах. Піднебінні мигдалики також збільшені, набряклі, з виразками. Внаслідок сухості слизової порожнини рота, потовщення і сухості язика, вимова хворих стає нерозбірливою, невиразною. На шкірі можливі петехіальні висипання. Пульс частий (до 120– 140 за хв. ), слабкого наповнення, часто аритмічний, іноді ниткоподібний. Тони серця глухі, межі розширені. Артеріальний тиск падає, нерідко настає колапс, виникає ІТШ. Виражена задишка. Живіт здутий, болючий, збільшені печінка і селезінка. У тяжких випадках можлива кривава блювота, рідкі випорожнення з домішками слизу і крові. Зменшується діурез. Уражається ЦНС, внаслідок чого змінюється поведінка хворого. З'являються занепокоєння, метушливість, зайва рухливість, тремор язика. Мова стає невиразною, хода хиткою. Порушується координація рухів

Лікування При підозрі на чуму негайно розпочинають етіотропну терапію без очікування результатів лабораторного підтвердження. Чим раніше розпочата етіотропна терапія, тим кращий прогноз захворювання. Основним препаратом для лікування чуми у дорослих ВООЗ рекомендує стрептоміцин. Його вводять по 1, 0 г кожні 12 год. в/м або в/в 7— 14 днів, або не менше ніж до 5 -го дня нормальної температури. Добову дозу в 2, 0 г перевищувати не рекомендується. За відсутності значної ниркової недостатності можливе застосування гентаміцину — з розрахунку добової дози по 2 мг/кг маси тіла, яку розділяють на 3 рівні частини та вводять кожні 8 год. в/в протягом 10 днів. При неможливості застосування аміноглікозидів через їх непереносимість або за наявності тяжкої ниркової недостатності застосовують доксициклін по 0, 1 г 2 рази на добу в/в або per os, протягом 10 днів. При резистентності збудника чуми до стрептоміцину і доксицикліну призначають левоміцетину сукцинат по 0, 5 -1 г кожні 6 год. (особливо при чумному менінгіті).

Профілактика Необхідно попередити захворювання людей в ензоотичних осередках і завезення чуми з-за кордону. Ця робота здійснюється працівниками різних протичумних закладів. Для негайного захисту в умовах спалаху захворювання ВООЗ на даний момент вакцини не рекомендує. Вакцинація застосовується тільки як профілактичний захід для груп підвищеного ризику. При виникненні чуми серед населення здійснюють протиепідемічні заходи, спрямовані на локалізацію і ліквідацію епідемічного осередку. Вони включають: • виявлення хворих і госпіталізацію їх у спеціальні палати-бокси із особливою вентиляцією та суворим протиепідемічним режимом; • встановлення територіального державного карантину при випадках легеневої чуми та звичайного карантину при інших формах без легеневих уражень; виявлення та ізоляцію усіх осіб, які були в контакті з хворими (їх ізолюють в провізорні медичні установи на 6 діб і проводять екстрену профілактику антибіотиками — ципрофлоксацином по 0, 4 г двічі на добу або доксицикліном по 0, 1 г 2 рази на добу усередину протягом 6 днів); проведення подвірних обходів для виявлення хворих з гарячкою та їх госпіталізації в провізорні відділення; • заключну дезінфекцію в осередку чуми деззасобами та з допомогою парових і пароформалінових камер, а також дезінсекцію і дератизацію на території населеного пункту та навколо нього.

Використання чумного збудника як біологічної зброї Першими, мабуть, використали чумного збудника, самі того не знаючи, татари при облозі Кафи у 1346 р. , коли вони закидали в середину фортеці трупи померлих від чуми рабів. У 1936 р. в Індії дві людини були спочатку засуджені до страти через повішення, а потім апеляційним судом внаслідок юридичних вивертів помилувані до безстрокової каторги. Один — марнотрат і мот, організатор всього, інший, який допомагав йому безпосередньо у злочині, лікар. Звинувачувалися вони в тому, що вбили 20 -річного хлопця, який організатору злочину доводився рідним братом. Справа в тому, що головний злочинець не захотів поділитися зі своїм братом спадком. І вмовив лікаря, що мав ґрунтовні поняття в бактеріології, здійснити диявольський план — заразити жертву чумним мікробом. З шостої спроби цей лікар дістав культуру збудника чуми у відомому інституті Хавкіна у Бомбеї. А після під час проводів на вокзалі під час гармидеру у натовпі ввів в руку нещасного уколом збудника. На 4—й день після уколу брат захворів, а на 7—у добу помер. У перерві між цими подіями у жертви взяли кров у зв'язку з підозрою на інфекційний характер ураження. Хворий помер, труп не без впливу брата і в повній згоді з індуїстськими традиціями піддали кремації. Але після кремації прийшов позитивний результат посіву крові — у хворого був виявлений чумний мікроб. Проведене слідство довело змову двох обвинувачених[