ЧОРНОБИЛЬСЬКА АТОМНА ЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ Перша згадка про

ЧОРНОБИЛЬСЬКА АТОМНА ЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ.

Перша згадка про Чорнобиль датується 1193 роком, коли, за Іпатіївським літописом, князь Вишгородський Ростислав, син Великого князя Київського Рюрика, рушив походом з Чорнобиля в Тарциськ. Вважається, що місто дістало назву від слова” Чорнобильник, , , тобто полин. І так само, як той гіркий полин, доля краю не була легкою.

Чорно биль — місто на півночі України, що розташоване на Київському Поліссі в Іванківському районі Київської області, при впадінні ріки Прип'яті до Київського водосховища і при впаданні в Прип'ять р. Уж. Мешканці Чорнобиля були евакуйовані внасідок аварії на Чорнобильський

на березі Прип'яті поблизу міста була збудована Чорнобильська АЕС — перша атомна електростанція в Україні. Енергоблоки станції було спроектовано на основі канальних реакторів великої потужності типу РБМК. Будівництво розпочалося у 1971 році; перший енергоблок потужністю 1000 МВт вступив у дію через шість років. Згодом добудовано ще три енергоблоки. На 1983 рік загальна потужність станції становила 4000 МВт.

Навіть повний перелік споруд ЧАЕС дає уявлення про те, наскільки це був великий енергетичний обьект. Будівництво ЧАЕС це була чергова<<будова віку>>.

З пуском і освоєнням 4 -го енергоблоку ЧАЕС стала найбільшою не лише в СРСР, а й у світі. За потужністю вона поступалася лише двом АЕС світу. Реакторі Чорнобильської АЕС були подібні один до одного. Для уповільнення ядерної реакції в них застосовували графіт, а не воду, через що зростала небезпека виходу реактора з-під контролю.

Отож, схвалюючи будівництво таких електростанцій, Радянське керівництво певною мірою ризикувало. Але все будо добре. До тієї самої страшної ночі 26 квітня 1986 року.

Трагедія на ЧОРНОБИЛЬСЬКОЙ АТОМНОЙ ЕЛЕКТРОСТАНЦІЇ.

26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС сталася найбільша в історії атомної енергетики аварія. Реактор четвертого енергоблоку вибухнув. Радіоактивні елементи йоду, стронцію і цезію поширилися на північну частину України, Білорусі, Прибалтики, Польщі, Швеції, Фінляндії й інших країн.

Атомна енергія невблаганна: вона не вибачає помилок. Прихильники й супротивники виробництва атомної енергії погоджуються в тому, що вона не терпить такого рівня ризику, як інші галузі промисловості. Одна – єдина аварія може змінити весь світ. Саме тому атомні електростанції дуже ретельно проектуються, та регулярно перевіряються й обладнуються численними приладами, що запобігають виникненню небезпеки.

Чорнобильська катастрофа спричинила великі людські жертви і Чорнобиль став символом атомної небезпеки у світовому масштабі. Населення району Чорнобиля (185 тисяч) і міста Чорнобиля (14 тисяч) значною мірою було евакуйоване.

До роботи на електростанціях залучались лише досвідчені працівники. Але навіть за найвищою кваліфікації фахівців може статися аварія. Люди помиляються. Машини ламаються. І тому впродовж років на ядерних електростанціях траплялися неполадки.

Чорно бильська катастро фа — екологічносоціальна катастрофа, спричинена вибухом і подальшим руйнуванням четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції в ніч на 26 квітня 1986 року, розташованої на території України (у той час — Української РСР).

Руйнування мало вибуховий характер, реактор був повністю зруйнований і в довкілля було викинуто велику кількість радіоактивних речовин. Відбувся радіоактивний викид потужністю в 300 Хіросім

В Чорнобилі дислокується рота охорони Міністерства внутрішніх справ, яка здійнює охорону (патрулювання) территорії зони відчуження, а також проводить нагляд за Контрольно-пропускним режимом зони на 9 -ти КПП. Завдяки роботі міліції виявляються та фіксуються факти проникнення на територію зони відчуження екстремальних туристів з чорнобильського сталкерства, а також осіб, що займаються мародерством.

Скільки українців поклали на жертовник своє життя та здоров’я. Ті, хто загинув, віддали своє життя рятуючи все живе від радіації. Першими до реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожежні ВПЧ-2 з охорони ЧАЕС на чолі з начальником караулу В. Правиком. Слідом прибув караул його бойового побратима лейтенанта В. Кібенка. Вони ринулись у вируюче полум’я.

Радіоактивна хмара від аварії пройшла над європейською частиною СРСР, більшою частиною Європи, східною частиною США. Приблизно 60% радіоактивних речовин осіло на території Білорусі. Близько 200 000 чоловік були евакуйовані із зон забруднення.

Чорнобильська аварія стала подією великого суспільнополітичного значення для СРСР і світу. Це наклало деякий відбиток на хід розслідування її причин. Підхід до інтерпретації фактів і обставин аварії мінявся з часом і повністю єдиної думки не існує досі. . Навколо ЧАЕС створена 30 -кілометрова зона відчуження.

На 25 квітня 1986 року була запланована зупинка 4 -го енергоблока Чорнобильською АЕС для чергового обслуговування. Було вирішено використовувати цю можливість для проведення ряду випробувань. Мета одного з них полягала в перевірці проектного режиму, що передбачає використання інерції турбіни генератора для живлення систем реактора в разі втрати зовнішнього електроживлення.

Керуючі і аварійні стержні почали рухатися вниз, занурюючись в активну зону реактора, але через декілька секунд теплова потужність реактора стрибком зросла до невідомо великої величини (потужність зашкалювала на всіх вимірювальних приладах). Сталися два вибухи з інтервалом в декілька секунд, в результаті яких реактор був зруйнований.

Загально визнано, що спочатку стався неконтрольований розгін реактора, в результаті якого було зруйновано декілька ТВЕЛів. Це викликало порушення герметичності технологічних каналів, в яких ці ТВЕЛи знаходилися. Пара з пошкоджених каналів потрапила в міжканальний реакторний простір. В результаті там різко зріс тиск, що викликало відрив і підйом верхньої плити реактора, крізь яку проходять всі технологічні канали. Це призвело до масового руйнування каналів, скипанню одночасно у всьому об'ємі активної зони і викиді пари назовні — це був перший вибух (паровий).

. Нарешті, існує версія, що другий вибух — теж паровий, тобто продовження першого; за цією версією всі руйнування викликав потік пари, викинувши з шахти значну частину графіту і палива. А піротехнічні ефекти у вигляді «феєрверку» вилітаючих, розпечених фрагментів, які спостерігали очевидці, це результат «виникнення пароцирконієвої та інших хімічних екзотермічних реакцій»

У сучасному викладі, причини аварії такі: реактор був неправильно спроектований і небезпечний; персонал не був проінформований про небезпеки; персонал допустив ряд помилок і неумисно порушив існуючі інструкції, частково через відсутність інформації про небезпеки реактора; відключення захисту або не вплинуло на розвиток аварії, або не суперечило нормативним документам.

У перші години після аварії багато хто, мабуть, не усвідомлював, наскільки сильно зруйнований реактор, тому було прийнято помилкове рішення забезпечити подачу води в активну зону реактора для її охолоджування. Ці зусилля були даремними, оскільки і трубопроводи і сама активна зона були зруйновані, але вони вимагали ведення робіт в зонах з високою радіацією, які персонал виконував без захисного одягу.

Майже одразу до місця аварії, прибули пожежні. Першими до ЧАЕС приїхала бригада під командуванням лейтенанта Володимира Правика, який помер 9 травня від гострої променевої хвороби. Їх не попередили про небезпеку радіоактивного диму і уламків, вони не знали, що ця аварія була чимось більшим, ніж звичайна пожежа. Ми не знали, що це реактор. Ніхто не сказав нам.

Григорій Хмель, водій однієї з пожежних машин пізніше описав те, що трапилося: « Ми прибули туди близько 01: 45… Ми бачили розкиданий графіт. Михайло спитав: Що таке графіт? Я вдарив ногою шматок графіту. Але один з пожежників на іншій вантажівці підняв його. Воно гаряче, говорив він. Шматки графіту були різних розмірів, деякі великі, деякі достатньо малі, щоб їх можна було підняти…

Ми не знали багато про радіацію. Навіть ті, хто працював тут, не мали жодних ідей. Не було води у вантажівках. Михайло заповнив цистерну і ми націлили струмінь води на вершину. Потім ті хлопчики, які померли, пішли аж до даху – Коля Ващук, Володя Правік та інші… Вони піднялися вгору сходами… і я вже їх ніколи не побачив знову.

Пріоритетним завданням було гасіння вогню на даху станції і території довкола будівлі, що містила енергоблок № 4 для того, щоб захистити енергоблок № 3 і тримати його основні охолоджувальні системи в робочому стані. Вогонь гасили до 5 години ранку. У середині четвертого блоку його вдалося загасити лише до 10 травня 1986 року, коли більша частина графіту згоріла. Основна частина робіт була виконана в 1986— 87 роках, в них взяли участь приблизно 240 000 чоловік. Загальна кількість ліквідаторів за всі роки приблизно 600 000 чоловік.

У перші хвилини та години аварії думалося, що лиха вдасться уникнути і все закінчиться тільки пожежею. І, хоч партійні та державні органи були проінформовані одразу ж, термінових заходів вони не вжили. Попри це, ні 26, ні 27 квітня населення не попередили про небезпеку і не надали жодних рекомендацій про те, як слід поводитися, щоб зменшити вплив радіоактивного випромінювання.

У перші дні основні зусилля були направлені на зниження радіоактивних викидів із зруйнованого реактора і запобігання ще серйознішим наслідкам. Наприклад, існували побоювання, що через залишкове тепловиділення в паливі, що залишається в реакторі, станеться розплавлення активної зони. Розплавлена речовина могла б проникнути в затоплене приміщення під реактором і викликати ще один вибух з великим викидом радіоактивності. Вода з цих приміщень була відкачана. Також були прийняті заходи для того, щоб запобігти проникненню розплавленої речовини в ґрунт під реактором.

Потім почалися роботи з очищення території і поховання зруйнованого реактора. Довкола 4 -го блоку був побудований бетонний «саркофаг» (об'єкт «Укриття» ). Оскільки було вирішено запустити 1 -й, 2 -й і 3 -й блок станції, радіоактивні уламки, розкидані територією АЕС і на даху машинного залу були прибрані всередину саркофага або забетоновані. У приміщеннях перших трьох енергоблоків проводилася дезактивація. Будівництво саркофага було завершене в кінці листопада 1986 року.

Після аварії на четвертому енергоблоці робота електростанції була припинена через небезпечну радіаційну обстановку. Проте вже в жовтні 1986 року, після масштабних робіт з дезактивації території і споруди «саркофага» , перший та другий енергоблоки були знов уведені в дію, у грудні 1987 року відновлена робота третього.

У 1991 році на другому енергоблоці спалахнула пожежа, і в жовтні цього ж року реактор був повністю виведений з експлуатації. У грудні 1995 року був підписаний меморандум про взаєморозуміння між Урядом України і урядами країн «великої сімки» і Комісією Європейського Союзу, згідно з яким почалася розробка програми повного закриття станції до 2000 року. 15 грудня 2000 року був назавжди зупинений реактор останнього, третього, енергоблока.

Саркофаг, побудований над четвертим енергоблоком, що вибухнув, поступово руйнується. Небезпека, в разі його обвалення, в основному визначається тим, як багато радіоактивних речовин знаходиться усередині. За офіційними даними, ця цифра досягає 95% від тієї кількості, яка була на момент аварії. Якщо ця оцінка вірна, то руйнування укриття може привести до дуже великих викидів.

Дякую за увагу.