Чорне море
• Чо рне мо ре— море між Європою і Західною Азією (проходить водна • межа між Європою і Малою Азією). Сполучене протокою Босфор із Мармуровим морем. Площа 422 тис. км², найбільша глибина до 2 211 м (на південь від Ялти), солоність 17 -18 ‰. Нижче глибини 150 м органічне життя відсутнє (сірководень). Розвинене рибальство (ставрида, скумбрія, тюлька, кефаль, бички, шпрот, осетрові, камбала, хамса, судак, креветки). Чорне море — важливий район транспортних перевезень: зерно, залізна руда, металопрокат, боксити, непродовольчі товари особистого вжитку. Один з найбільших курортних регіонів Євразії. Чорне море — внутрішнє континентальне море Атлантичного океану (пов'язане з ним через протоку Босфор, Мармурове море, протоку Дарданелли, Егейське та Середземне море), знаходиться між масивом Східної Європи на півночі, Малою Азією на півдні, Кавказом на сході і Балканським півостровом на заході. Чорне море омиває береги України, Росії, Грузії, Туреччини, Болгарії і Румунії.
Етимологія • Чорне море мало в минулому різні назви. Стародавні греки • • називали його Понтом Аксінським — негостинне море, а згодом, після успішної колонізації його берегів, — Понтом Евксінським — гостинне море. По ньому проходили важливі торгові шляхи, що зв'язували античні держави і племена Північного Причорномор'я з Південним Причорномор'ям і Середземномор'ям. Деякі античні письменники (Феокріт, Сенека, Лукан) називали це море Скіфським. З 9 століття в «Повісті временних літ» , в арабських (Аль Масуді) та західних (Гельмольд) джерелах, Чорне море називали Руським. Київський літопис; — Понтійським (або Понетським) морем. З часом прищепилася у різних народів сучасна назва «Чорне море» (Karadeniz), може, через чорний колір води на значній глибині, може, також завдяки його бурхливості
Історія геологічного розвитку • • За геологічними і геофізичними даними в історії формування Чорного моря виділяють чотири протяжних етапи: Пізня юра— рання крейда Пізня крейдаp— еоцен олігоцен— міоцен пліоцен— антропоген Історично (з погляду геології) Чорним морем вважають басейн, що залишився по колишньому середньоєвразійському морю Тетіді (Тетіс), яке існувало від кінця палеозойської ери до середини третинного періоду. У висліді альпійських горотвірних рухів, що відбувалися в треторяді, море Тетіди поділилося на низку басейнів. Одним з них був Понтус, що простягався від Молдавії на заході до Аральського моря на сході. Наприкінці третинного періоду він відокремився від Каспійського моря і скоротився до обсягу теперішнього Чорного моря. Впродовж льодовикової доби плейстоценської епохи рівень моря піднявся і мав кілька разів зв'язок з Середземним і Каспійським. Однак, за польодовикового часу площа його скоротилася, воно опріснилося (за рахунок танення льодовиків, та слабкого випаровування за низьких температур) й обнизилося нижче рівня океану. 6 -8 тис. pоків потому утворилася Боспорська протока. Солоні води Середземного моря влилися до Чорного й виповнили його басейн. Вони знищили прісноводну фауну, і на її місці виникла солоноводна фауна Середземного басейну. У висліді підвищення морського рівня вода затопила нижчі частини річкових долин й утворила лимани.
Морфологія • Площа Чорного моря Воно має приблизно овальну форму, рівнобіжна вісь якої простягається на 1 150 км, полуденникова (північ — південь) 580 км (найкоротша 265 км, бо з півночі в море глибоко врізається Кримський півострів). Водна поверхня Чорного моря має 420, 3 тис. км², середня глибина — 1 300 м, найбільша — 2 211 м, об'єм води — 547, 0 тис. км³.
Морське дно • Дно моря складається з трьох неправильних співосередніх смуг: • • • континентальної мілини (шельфу), континентального узбіччя (схилу) і дна морського басейну (чорноморська абісаль). Континентальна мілина — це зовнішня прибережна смуга до менше ніж 200 м глибини, слабо похилена вбік моря і прикрита третинними відкладами. Вона охоплює приблизно одну чверть морського дна, найширша на північний захід і при Керченській затоці. Континентальний схил — це посередня смуга між континентальною мілиною і дном басейну. Воно позначене стрімким нахилом, кут якого коливається переважно в межах від 5° до 8°. На глибині приблизно 2 000 м нахил раптово зменшується і переходить у дно морського басейну. Поверхня схилу зазвичаї дуже нерівна; вона вкрита шаром глини, чорною зверху і ясно-сірою всередині. Забарвлює її сірчане залізо, відкладене у формі дуже дрібних зерен або тоненьких шпильок. Дно морського басейну охоплює близько третини морської площі. Це пласка й одноманітна рівнина, з максимальною глибиною 2 211 м
Затоки • • • Найбільші затоки: Ягорлицька Тендрівська Джарилгацька Каркінитська Каламіцька Феодосійська Варненська Бургаська Синопська Самсунська Цемеська
Узбережжя • • • Узбережжя моря вирівняне. Єдиний виняток — це Кримський півострів, який видається далеко на південь, ділячи море на західну та східну частини. Північно-західний берег Криму й південний берег континенту замикають єдину велику Каркінитську затоку. Інші кримські затоки: Каламітська на південному-заході та Феодосійська на південному-сході берега Криму. Північно-західне узбережжя низьке й перетяте річками, найбільші з яких Дунай, Дністер, Південний Буг і Дніпро. Дельта Дунаю низька і болотиста. На північ від неї аж до гирла Дніпра простягається стрімкий кліфовий берег Причорноморської низовини, порізаний балками і лиманами. Більші лимани (Дністра, Бога, Дніпра) сполучені з морем гирлами; менші, що тратять воду в наслідок сильного випарування, кінчаються в замкнених солоних водоймищах. На схід від лиману Дніпра кліф поступово сплощується у лагідно похилі піскові пляжі; на цьому відтинку узбережжя лежать найбільші коси на Чорного моря (Джарилгач, Тендер й ін. ), що замикають більші чи менші затоки. Північно-західне узбережжя Криму низьке й багате на озера й лаґуни. Південно-західне — пролягає прямовисно до гірських хребтів, воно частково затоплене і творить мальовничий ріасовий берег. Південно-східний берег Криму пролягає рівнобіжно з горами, які круто спадають до моря; між горами і морем простягається вузька береговина, дещо розширена при гирлах гірських річок. Східне узбережжя моря починається на півночі низьким і пласким берегом Таманського півострова; далі на південь воно гористе. Південне узбережжя Південно-західне узбережжя
Морська вода • • • Пересічний об'єм води Чорного моря становить 547 000 км³. На нього впливають такі складові елементи: + опади — 230 000 км³, + стік континентальних вод — 310 000 км³, + приплив з Азовського моря — 25 000 км³, - втрата через випаровування з поверхні — 357 000 км³, - витік через Босфор — 208 000 км³. Дивлячись на відносно молодий геологічний вік моря і завдяки великому допливові прісних вод, що їх приносять річки, також опріснені води з Азовського моря, солоність води Чорного моря є майже на 50% нижча від солоності океану. Вона найнижча (13‰) на північному заході та збільшується до 17— 18‰ в інших частинах. Солоність змінюється також з глибиною; вона найменша у верхньому шарі й зростає до ~22‰ на глибині 730 м; глибше залишається майже така сама до самого дна. За температурним показником води моря розподіляються на два нерівні шари: верхній — до глибини приблизно 60— 80 м і нижчий від 80 м до самого дна, який зберігає майже незмінну температуру — близько +9 °C. Взимку температура води верхнього шару зростає від поверхні до глибини 500 м, влітку вона знижується. Вертикальні зміни температури нерівномірні. На поверхні вона найнижча в лютому: від 0, 5 °C на півночі (тут прибережні води покриваються кригою, що сягає 10— 20 км від берега, а часом навіть більше), до +5 °C +8 °C на півдні. Найвищу температуру має вода в серпні: від +20 °C на півночі до +25 °C і вище на півдні. Вода в Азовському морі нагрівається до +26 +27 °C, у лиманах навіть до +30 °C. Густина морської води залежить від її солоності і температури. Вона найменша при гирлах річок і біля Керченської затоки (пересічно 1 010 — 1 014 Гр/л і зростає в бік відкритого моря та вглиб (на глибині близько 80 м — 1 020 Гр/л), далі залишається майже така сама до дна. З різних газів морської води найважливішим є кисень (O), який підтримує органічне життя. Його кількість у верхньому прошаркі води сягає 4— 7 см³/л води. Зі зростанням глибини швидко зменшується до 0, 5 см³, на глибині близько 200 м. Така кількість не достатньо для підтримки органічного життя, тому воно зникає, за винятком кількох видів бактерій (мікроспора естуарії). Другу перешкоду для розвитку організмів нижче 200 м глибини становить висока кількість сірководню (H 2 S), яка зростає до 6— 7 см³ на літр води на глибині 2 000 м. Прозорість води доходить пересічно до 16— 22 м глибини. Вона є низькою в прибережних районах (2— 3 м) і високою в центральних частинах моря (20— 27 м).
Рухи води • • Поверхня води Чорного моря переважно спокійна. Хвилі виникають за вітряної погоди, особливо взимку. Під час буревіїв вони можуть зростати до висоти 15 м і більше та загрожувати малим суднам. Припливи і відпливи майже непомітні, бо сягають ледве 10 см висоти. На Чорному моріій є два роди морських течій: поверхневі, спричинені циклонним типом вітрів; подвійні течії в Боспорській та Керченській протоках, спричинені обміном вод різної густоти між двома суміжними морськими басейнами. Поверхневі течії творять два замкнені кільця. Ширина західного кільця проти дельти Дунаю сягає близько 100 км; воно звужується на південь. Швидкість близзько 0, 5 км/год. Ширина східного кільця замкнена в межах 50 — 100 км, швидкість течії до 1 км/год. Подвійна течія в Боспорській протоці — це обмін вод між Чорним і Мармуровим морями. Менш солона й легша вода Чорного моря плине як верхня течія до Мармурового зі швидкістю 1— 2 м/с. Взамін, солоніша і густіша вода Мармурового тече нижньою течією на глибині 50— 120 м до Чорного зі швидкістю 4 — 6 м/с. Друга подвійна течія — це течія між Чорним і Азовським морем: солоніша вода з Чорного моря переливається нижньою течією до Азовського, а опріснена вода — верхньою течією назустріч з Азовського. Крім горизонтальних течій існують вертикальні рухи, але вони обмежені верхнім шаром води — приблизно 80 м.
Ріки, що впадають • Дунай, Дністер, Дніпро, Південний Буг, Мзимта, Ріоні, Кодорі, Інгурі, Чорох, Кизил-Ірмак, Ешлі-Ірмак, Сакар'я.
Рослинний і тваринний світ • Найособливішою характеристикою Чорного моря є відсутність органічного життя у водах на глибині нижче 150 — 200 м через шар сірководню, за винятком кількох анаеробних бактерій. Життя зосереджене головним чином в мілких водах континентального шельфу і в річкових гирлах північно-західної частини моря.
Флора • Рослинний світ представлений фітопланктоном, що складається приблизно з 350 видів одноклітинних організмів, 280 видів донних макрофітів, кількох видів трав і морських зелені водоростізел. Промислове значення має морське зело філофора рубенс, що покриває понад 15 000 км² морського дна і нагромаджує понад 5 млн тон біомаси. На мулистих і піскових відкладах спокійних заток росте морська трава зостера, багата на колонії риб.
Фауна • Тваринний світ Чорного моря бідний на види порівняно з середземноморською фауною (2 тис. проти 6 тис. видів). Фауна моря нараховує близько 350 видів найпростіших тварин, 650 видів ракових, понад 200 видів м'якунів, близько 160 видів риб і 4 ссавців: Звичайний тюлень-монахтюлень (Monachus monachus) і три види дельфінів. Ссавці і риби мають промислове значення. Рибальство дає великі улови осетрових, скумбрії, сарделі, оселедців, шпротів, хамси, саргана й ін.