БЛЮЗ
• Блюз (англ. blues — скор. від blue devils — меланхолія, нудьга) — жанр вокального та інструментального музичного мистецтва, що належить головним чином до джазу.
• Характерною особливістю блюзу є використання блюзового ладу, що включає в себе знижені V і VII щаблі (так звані «блюзові ноти» ). Часто музика будується за структурою «питання — відповідь» , виражена як у ліричному наповненні композиції, так і в музичному, часто побудованому на діалозі інструментів між собою. Блюз є імпровізаційною формою музичного жанру, де в композиціях часто використовують тільки основний опорний «каркас» , який обіграють сольні інструменти. Споконвічна блюзова тематика будується на чуттєвій соціальній складовій життя афроамериканського населення, його труднощах і перешкодах, що виникають на шляху кожної чорношкірої людини.
ІСТОРІЯ • Спочатку світська сольна народна пісня з характерним настроєм, що розвинулася серед північноамериканських негрів, які мешкали уздовж ріки Міссісіпі. Він виконувався в супроводі банджо, гітари, пізніше — фортепіано або інструментального ансамблю. Згодом блюз об'єднався з народною музикою білих поселенців (яка, у свою чергу, іде коріннями в кельтську музику) і іншими стилями, і сам поділився на кілька чітко оформлених напрямків.
На початку XX століття сформувався так званий класичний, або міський блюз. Типова форма класичного блюзу — дванадцятитактовий період з трьох фраз по чотири такти кожна (AAB); перші 4 такти — на тонічній гармоніці, по два на субдомінанті й тоніці, і по два — на домінанті й тоніці. Проте зустрічаються й інші форми. Для мелодики блюзу характерні респонсорна структура й використання блюзового ладу. У ліричних текстах безлічі блюзів знайшла відбиття тема соціального й расового гноблення. Становленню блюзу як напрямку сприяла творчість «чорного» композитора Вільяма Генді ( «Мемфіс-блюз» , 1912; «Сент-Луїс-блюз» , 1914). Виконавцями класичних блюзів були Ма Рейні, Ч. Хілл, Б. Сміт та інші.
• Блюз вплинув на формування джазу й поп-музики. Елементи блюзу використали композитори XX століття. Часто блюз сприймається в музичному середовищі як примітивна форма джазу, стилю, який розвивався практично паралельно. Довоєнний акустичний блюз був складовою частиною негритянського фольклору, тому ставлення до нього білого населення було вельми зневажливим. До кінця сорокових років минулого століття в блюзі остаточно влаштувалася електрогітара. Важко сказати, що підштовхнуло багатьох блюзменів перейти зі звичної акустичної гітари на електричну, але блюз відтоді дуже сильно змінився. Найчастіше з електричним блюзом пов'язують імена Мадді Вотерса, Бі Бі Кінга, Ті-Бона Волкера і Альберта Коллінза. Ці музиканти досягли небувалого рівня майстерності в електричному блюзі, і часто їх музика безпосередньо межує з роком, тому багато рокмузикантів називають їх своїми натхненниками. Але, незважаючи на все це, ставлення до блюзу з боку більшості білих американців змінилося в кращу сторону лише в шістдесятих роках минулого століття, що пов'язано в основному з виникненням блюз-року.
• Найчастіше з електричним блюзом пов'язують імена Мадді Вотерса, Бі Бі Кінга, Ті-Бона Волкера і Альберта Коллінза. Ці музиканти досягли небувалого рівня майстерності в електричному блюзі, і часто їх музика безпосередньо межує з роком, тому багато рок-музикантів називають їх своїми натхненниками. Але, незважаючи на все це, ставлення до блюзу з боку більшості білих американців змінилося в кращу сторону лише в шістдесятих роках минулого століття, що пов'язано в основному з виникненням блюз-року.
ПІДЗАГОЛОВКИ • Буґі-вуґі — імпровізаційна форма у джазі, один з найбільш ранніх видів негритянського блюзу на фортепіано. Буґі-вуґі властиві остинатні басові фігури в ритмі восьмих або восьмих з крапкою та шістнадцятих в октавному русі, двадцятитактовий блюзовий квадрат, моторна ритміка, швидкий темп. • Класичний жіночий блюз • Кантрі-блюз — найраніша форма блюзу, що з'явилася у 1890 -х роках. На відміну від класичного блюзу, що мав переважно міське побутування, кантрі-блюз заснований на сільському музичному фольклорі чорношкірого населення США. • Дельта-блюз — один з найбільш ранніх стилів блюзу. Його назва походить від дельти ріки Міссісіпі. Гітара (зокрема славетна гітара з сигарної коробки), губна гармоніка і слайд-гітара є домінуючими інструментами і відмітною ознакою стилю. Вокальні стилі коливаються від самозаглиблених і сентиментальних до пристрасних і запальних. • Електричний блюз • Файф-н-драм блюз • Джамп-блюз • Фортепіанний блюз
ЗАЛА СЛАВИ БЛЮЗУ • За ла сла ви блю зу — музей і організація в Мемфісі, Теннессі, США, присвячені виконавцям, продюсерам й іншим особистостям, що зробили значний внесок у розвиток блюзу. • З самого початку заснування, з 1980 року, комітет Організації блюзу щорічно обирає нових членів до Зали слави. Члени обираються за 5 -а категоріями: виконавці, невиконавці (продюсери та інші особистості), класична блюзова література, класичний блюзовий запис (пісня) та класичний блюзовий запис (альбом).
РОБЕРТ ДЖОНСОН • Будучи дельта-блюз-музикантом, Джонсон відпрацював власний, впізнаваний стиль. Використовував такі гітарні техніки, як флажолет і слайд. Його твори виконували такі групи і музиканти, як Ерік Клептон, Led Zeppelin, The Rolling Stones, Боб Ділан та інші. Ім'я цього музиканта внесено до Зали слави блюзу, a в 1991 до Зали слави рок-н-ролу. У 2008 році Девід Фрік поставив Джонсона на п'яте місце у списку 100 Greatest Guitarists журналу Rolling Stone[1]. У версії рейтингу 2011 року Роберт Джонсон зазначений лише сімдесят першим[2]. • Роберт Джонсон був обдарованим співаком, гітаристом і композитором, життя якого окутане легендами. Існує лише кілька його фотографій. Джонсон записав всього 29 пісень перед смертю в 1938 році у віці 27 років. Відомо, що він не випустив жодного альбому, тому часто рекордингові компанії випускають збірки його пісень, укомплектовані по-різному. Багато його сучасників вважали, що він зустрів диявола на самотньому перехресті опівночі і за те, що продав йому свою душу, став найсильнішим блюзовим музикантом всіх часів. Швидше за все, Джонсон витратив багато часу на навчання у інших майстрів блюзу, відточуючи свою майстерність. Він досяг певного успіху і слави за свого життя.
ЛУЇ АРМСТРОНГ • Американський джазовий музикант: трубач і співак, у США відомий як король джазу. Його записи 1920 -х років у Чикаго з гуртами «Хот-Файв» і «Хот-Севен» принесли йому популярність за особливе тепле звучання труби, майстерність імпровізації й особливий низький хрипкий голос; у 1922 році відправився грати в Чикаго в оркестрі Джо Олівера. Знімався в кіно. • Першу музичну освіту здобув у виправному закладі для «кольорових» підлітків, куди потрапив за стрілянину з пугача на вулиці в Новий рік. Звільнившись, колишній лідер тюремного духового оркестру досить швидко знайшов роботу. У 18 років його узяв у свій ансамбль вельми авторитетний тромбоніст Кід Орі; проте сам Луї Армстронг вважав своїм справжнім вчителем корнетиста Джо «Кінга» Олівера. • У складі «Креольського джаз-банду» Олівера в Чикаго Армстронг зробив свої перші записи. У 1924 році він за наполяганням своєї дружини Ліл Хардін почав самостійну кар'єру. У 1925 році Луї Армстронг організував свою «Гарячу п'ятірку» — перший джазовий імпровізаційний ансамбль. Зроблені в ці роки записи прийнято вважати першими сторінками золотої книги джазової класики, адже саме тоді Армстронг почав співати. Спочатку це був «скет» — вокальне звуконаслідування трубі; вокал із словами прийшов пізніше.
Дякую за увагу. ! Роботу виконала учениця 11 б класу Цибуля Юлія
