Баро ко (від порт. barroco ісп. barrueco та фр. baroque — перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку 16 — кінця 18 ст. • У вітчизняній науці затверджується трактування барокко як культурного напрямку, що характеризується наявністю певного світогляду й художньої системи.
Культура бароко позначена тяжінням до: • Прагнення вразити читача пишним оздобленням твору; • Відтворенням постійного руху, пишності, вихору часу; • Алегоризм; • Різкий контраст; • Тенденції життєствердного сприйняття дійсності; • Вираження просвітницької тематики;
• Кращі представники італійського бароко: архітектор і скульптор Лоренцо Берніні, архітектори Франческо Борроміні і Карло Фонтана, Ювара, живописці П'єтро да Кортона, Джордано Лука, Маньяско, Дж. Б. Тьєполо.
Архітектура бароко
• ОСНОВНІ РИСИ АРХІТЕКТУРИ БАРОКО - у церквах широкі нефи, іноді овальної форми - часткова або свідома неповнота архітектурних елементів - ефектне використання світла, або сильних контрастів світла і тіні (наприклад, як у церкві Вельтенбурга в Німеччині) або рівномірне освітлення за допомогою кількох вікон (наприклад, як в абатстві святого Мартіна поблизу Штутгарту) - розкішне використання кольорів і орнаментів (фігур з дерева (часто позолочених), гіпсу або штукатурки, штучного мармуру або обробки) великомасштабні стелі вкриті фресками - зовнішній фасад часто характеризується ефектним центральним виступом - інтер'єр являє собою місце для живопису, скульптури і ліпнина - ілюзорні ефекти, такі як оптичні ілюзії, поява тривимірних об’єктів, а також змішання живопису та архітектурі грушоподібні купола в баварському, чеського, польського та українського бароко
• Доба бароко в Україні припала на період, коли країна була роздерта між міцними сусідніми державами. Тому Правобережна Україна мала зразки бароко, що йшли з католицького центру світу - Риму та Польщі. Один з перших зразків бароко у Львові - Стрітенський костел босих кармеліток (1642— 1644 рр. ), це копія церкви Св. Сусани у Римі (арх. Карло Мадерна, 1603 рік). Але ерудиція і таланти архітекторів швидко дали змогу відійти від копіювання римських зразків і творити оригінальні споруди (костел і монастир бернардинів, Гвоздець, костел і монастир кармелітів босих, Бердичів, каплиця Параскеви П'ятниці, Підкамінь, Домініканський монастир, Богородчани, Петропавлівський костел, Кам'янець-Подільський, костел Вознесіння, Золочів та ін. )Серед найкращіх зразків бароко і костел Непорочного Зачаття Діви Марії в Городенці, Івано-Франковська обл, (арх. Бернард Меретин).
Київ, Андріївська церква Собор святого Юра у Львові. Головний вхід у храм Вінниця. Домініканський костел (нині — Свято-Преображенський собор). 18 ст.
Барокова музика
• Барокова музика наслідує музику епохи Відродження і передує класичній музиці, її вершинами зазвичай вважають творчість Й. С. Баха і Г. Ф. Генделя.
• У бароковій музиці переважають драматична патетика і динамічність образів, їй притаманна поліфонія — одночасне звучання декількох мелодійно змістовних голосів, що робить музику багатомовною та багатоплановою. • Музика доби бароко — величезна область виконавської практики: від органних концертів Баха і Генделя, від клавірної музики, кантат, камерних творів Вівальді, Кореллі до опери Телемана.
• Основним музичним інструментом бароко став орган у духовній та камерній світській музиці. Також широкого поширення набули клавесин, щипкові і смичкові струнні - віоли, барокова гітара, барокова скрипка, віолончель, контрабас, а також дерев'яні духові інструменти: флейти, кларнет, гобой, фагот.
Хронологічна таблиця з іменами і роками життя ряду композиторів барокової епохи
Бароко в літературі
• Письменники та поети в епоху бароко сприймали реальний світ як ілюзію та сон. Реалістичні описи часто поєднувалися з їх алегоричним зображенням. Широко використовувалися в цю добу символи, метафори, театральні прийоми, графічні зображення (рядки віршів утворюють малюнок), насиченість риторичними фігурами, антитезами, паралелізмами, градаціями, оксиморонами. Існує бурлескно-сатиричне відношення до дійсності.
• Для літератури бароко характерне прагнення до різноманіття, підсумовування знань про світ, всеохоплюваність, енциклопедизм, який іноді обертається хаотичністю та колекціюванням сміховин, намаганням дослідити буття в його контрастах (дух та плоть, морок та світло, тимчасове та вічне). Етика бароко тяжіє до символіки ночі, теми тліну і марноти, життя-сну (Ф. де Кеведо-і-Вільєгас, П. Кальдерон).
• Утворилися жанри — галантно-героїчний роман (Ж. де Скюдері, М. де Скюдері), реально-побутовий та сатиричний роман (Фюретьєр, Ш. Сорель, П. Скаррон). Бароко як стиль дав декілька різновидів, течій: маринізм, гонгоризм (культеранізм), консептизм (Італія, Іспанія), метафізична школа та евфуїзм (Англія) • Дії романів часто переносяться у вигаданий світ античності, у Давню Грецію, палацові кавалери та дами постають у вигляді пастухів, виникла й окрема назва пасторалі (Оноре д'Юрфе, «Астрея» ). В поезії розквітли примхливість або вигадливість, складні метафори. Розповсюдились такі форми, як сонет, рондо, кончетті (невеличкий вірш з обов'язковою дотепною думкою), мадригали.
• Носіями бароко Росії в літературі були С. Полоцький, Ф. Прокопович, ранішній М. Ломоносов.
Живопис бароко
• Цей живопис був абсолютно пов'язаний з історичним і міфологічним жанром. А втілення сюжетів обумовлювало античні чи біблійні теми в ідеальному оточенні, з ідеальними фігурами, штучно очищеними від побутовості. Герої були величні, вічно молоді, повні здоров'я і бадьорості, рухались чи стояли в величних позах і з величними ж жестами. Велична манера славила католицьких святих, папу римського, давньоримських імператорів і сучасних володарів. В орбіту Величної манери були втягнуті стінописи (фрески) в церквах і в палацах, вівтарний живопис і релігійна картина, парадний офіційний портрет. Офіційну лінію втілювали митці, що обслуговували папський двір.
П'єтро да Кортона. Папа Урбан Восьмий Музей Капітоліні, Рим 1627
Аннібалє Каррачі. Куди прямуєш, Господи? , Нац. галерея, Лондон.
Аннібалє Каррачі. Юпітер з дружиною Юноною. Фреска
Украї нське баро ко або Коза цьке баро ко
• Украї нське баро ко або Коза цьке баро ко — назва мистецького стилю, що був поширений в українських землях Війська Запорозького у XVII–XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.
• Стиль бароко найвиразніше проявивсь у кам'яному будівництві. Характерно, що саме в автономній Гетьманщині і пов'язаній з нею Слобідській Україні вироблявсь оригінальний варіант барокової архітектури, який називають українським, або «козацьким» бароко. Позитивне значення мала побудова в Україні храмів за проектами Бартоломео Растреллі (Андріївська церква в Києві, 1766 р. ). Серед українських архітекторів, які працювали в Росії, найвідоміший Іван Зарудний. У кам'яних спорудах Правобережжя переважало «загальноєвропейське» бароко, але і тут найвидатніші пам'ятки не позбавлені національної своєрідності (Успенський собор Почаївської лаври, собор св. Юра у Львові, а також собор св. Юра Києво. Видубицького монастиря, Покровський собор у Харкові та ін. ).
Злиття принципів бароко з національною народною традицією визначило своєрідність його українського варіанту. Специфічно національні риси бароко, які виявилися в усіх видах мистецтва — архітектурі, живописі та графіці, скульптурі, художньому металі та гаптуванні, сформувалися у містах Придніпров'я та Києві, який у XVII столітті стає центром художнього життя України. Розвиткові мистецтва сприяло піднесення філософської думки, науки, літератури, пов'язане з діяльністю Києво-Могилянської академії. Особливе місце в українському мистецтві доби бароко належало художній школі та друкарні Києво-Печерської лаври.
• Парадну форму барокового малярства становлять розписи іконостасу — неповторні й високі досягнення староукраїнської культури, що мають світове значення. Вони сповненні розгорнутою символікою, яка прочитується у виразних, театрально піднесених жестах, урочистих постатях, світлових ефектах, лініях драпірування тощо.
• Барочні риси проявляються і в оформленні стародруків, гравюри яких набувають складної композиції та пишних декоративних форм. Творчість українських художників XVIII століття — граверів Олександра та Леонтія Тарасевичів, І. Ширського, Гр. Левицького, майстрів-ювелірів — І. Равича, М. Юревича, І. Атаназевича та інших, що відмічена національною своєрідністю та самобутністю, здобула заслужену славу українському мистецтву.
