Азот i азотні добрива План 1 Особливості живлення

Зарегистрируйтесь, чтобы просмотреть полный документ!

Азот i азотні добрива План 1. Особливості живлення рослин азотом. 2. Азотний фонд ґрунту. 3. Колообіг азоту в природі. 4. Форми азотних добрив. 5. Особливості застосування азотних добрив.

Азот i азотні добрива Азот – один з основних біогенних елементів. Він входить до складу білкових речовин і багатьох інших природних життєво важливих для рослин органічних сполук: ліпоїдів, хлорофілу, алкалоїдів, фосфатидів, нуклеопротеїдів, різних ферментів. Вміст азоту в деяких рослинних білках становить 14, 7 – 19, 5 %. У сухій речовині рослин його вміст коливається від 0, 4 до 5 %. Найбільше азоту в насінні зернових (1, 5 – 3 %) і зернобобових (2, 5 – 5 %) культур на суху речовину, тоді як у соломі зернових злаків не більш як 0, 4 – 0, 6 %. Потреба сільськогосподарських культур в азоті порівняно з іншими елементами живлення виявляється частіше і більшою мірою. Ефективність удобрення азотом щодо впливу на врожай – найвища.

Проблему азоту в живленні рослин і в землеробстві пояснюють кількома причинами. По перше, вищі рослини неспроможні безпосередньо використовувати вільний азот із повітря, що становить 78, 16 % його об’єму. Лише бобові та деякі інші рослини за допомогою бульбочкових бактерій можуть частково засвоювати цей елемент з атмосфери. По друге, в земній корі вміст азоту дуже незначний – 1, 9 ∙ 10– 3 %. Отже, більшість ґрунтів містять обмежені його запаси. По третє, в умовах сучасного землеробства значна кількість азоту непродуктивно втрачається як із самого ґрунту, так і з внесених добрив.

У природних умовах, основним джерелом живлення рослин азотом є аніони NO 3–, катіони NH 4+, а в обмеженій кількості – органічні аніони NO 2–, легкорозчинні аміди та найпростіші амінокислоти. При цьому слід пам’ятати, що бобові рослини завдяки симбіозу з бульбочковими бактеріями здатні поглинати азот з атмосфери. Відношення бульбочкових бактерій і живих рослин взаємокорисні. Рослини однаково використовують амонійну та нітратну форми азоту. За певних умов кращим джерелом азоту для рослин можуть бути катіони NH 4+, за інших – аніони NO 3–. Перевага однієї форми азоту над іншою залежить від: реакції середовища, його іонного складу, концентрації в розчині кальцію, магнію, амонійних і нітратних солей, забезпеченості рослин вуглеводами. Так, за кислої реакції середовища рослини краще засвоюють нітратну, а в умовах нейтральної – амонійну форму азоту. Кінцевим продуктом засвоєння тієї чи іншої форми азоту є білкові речовини, що утворюються внаслідок синтезу амінокислот. У рослинах амінокислоти утворюються внаслідок взаємодії органічних кислот з аміаком. Тому перетворення різних форм азоту, що надходять у рослини, має певні особливості.

На відміну від аміаку нітрити для рослин не отруйні, але в разі накопичення у великих кількостях в органах рослин можуть шкідливо впливати на організм людей і тварин, які споживають рослинні продукти. Слід зазначити, що у більшості сільськогосподарських культур майже відсутній механізм, що контролює надходження нітратного азоту.

Участь азоту у важливих процесах життєдіяльності дає змогу регулювати азотне живлення рослин і збільшувати їх продуктивність. Підвищення рівня азотного живлення збільшує засвоєння рослинами інших елементів: Р, К, Са, Мg, S, Cu, Fe, Mn, Zn. Оптимальне азотне живлення рослин підвищує синтез білкових речовин, пришвидшує ріст і затримує старіння рослинного організму, посилює і подовжує життєдіяльність листків. При цьому рослини інтенсивніше ростуть, утворюють міцні стебла і листки яскраво зеленого кольору, поліпшується формування репродуктивних органів, підвищується продуктивність. Проте посилене живлення рослин азотом не завжди зумовлює підвищення їх продуктивності.

Надмірне азотне живлення порушує нормальну – – – життєдіяльність рослинного організму, що, у свою чергу, призводить до небажаних наслідків: зменшується вміст сухих речовин у зерні й коренебульбоплодах, у кормових культур знижується вміст мінеральних речовин, що призводить до захворювання худоби, яка їх споживає, на тетанію, погіршується силосування, знижується стійкість плодів і овочів проти механічних пошкоджень під час транспортування та переробки в післязбиральний період, погіршуються смакові якості; збільшується накопичення значної кількості проміжних продуктів (вільних амінокислот, нітратів, нітритів і т. д. ); підвищується чутливість рослин до хвороб і шкідників (іржа, мільдью, попелиця, блішки та ін. ); знижується коефіцієнт використання рослинами азоту з добрив і ґрунту.

За недостатнього азотного живлення затримуються ріст і розвиток рослин, внаслідок чого знижується їх продуктивність. Нестача азоту насамперед впливає на зміну забарвлення листків. Спочатку знебарвлюються нижні листки: колір змінюється від інтенсивно зеленого до світло зеленого, починаючи від верхівки до країв. Поступово листя жовкне, набуває оранжевого і червонуватого відтінків. Жовкнення супроводжується відмиранням листків. Якщо рослини потерпають не від нестачі азоту, а від посухи, то жовкнуть і нижні, і верхні листки. Внаслідок азотного голодування гальмується ріст рослин, що спостерігається візуально. Стебла стають тонкими, витягнутими, слабко галузяться, розмір листків зменшується, формування репродуктивних органів погіршується. Найчастіше азотне голодування рослин відмічається на погано окультурених ґрунтах, у разі приорювання значної кількості нерозкладеного гною, соломи чи інших рослинних решток з низьким вмістом азоту.

Це явище спостерігається, коли весна холодна, сира і в ґрунті повільно накопичується доступний для рослин азот, а також під час посухи після висихання верхнього шару ґрунту та ослаблення життєдіяльності кореневих систем рослин. Ознаки азотного голодування легко розпізнати на молодих рослинах. Це дає змогу виправити становище їх підживленням. Крім того, в пізніші фази розвитку рослин на забезпеченість їх азотом впливають різні хвороби, агрометеорологічні умови та інші фактори, що ускладнює візуальну діагностику. Тому для більшої впевненості, зокрема у пізні фази розвитку рослин, слід проводити їх діагностику хімічними чи іншими методами.

2. Азотний фонд ґрунту Вміст загального азоту в орному шарі різних ґрунтів коливається від 0, 05 до 0, 3 % і знаходиться в прямій залежності від наявності в них органічних речовин. Найбільше його міститься в чорноземах типових глибоких Лісостепу і чорноземах звичайних північного Степу. Найменший його вміст у дерново слабкопідзолистих і середньопідзолистих ґрунтах Полісся. Основним джерелом азоту в ґрунті є відмерлі залишки рослин, тварин і мікроорганізмів. У процесі сільськогоспо дарського використання ґрунтів додаткова кількість азоту надходить з органічними і мінеральними добривами. Залежно від характеру й напряму ґрунтоутворювального процесу і виробничої діяльності людини загальний запас азоту в орному шарі ґрунту коливається від 2 до 8 т/га, а в метровому шарі – від 4 до 30 т/га. За вмістом загального азоту ґрунти України поділяють на шість класів: дуже низький (0, 05 – 0, 07 %), низький (0, 07 – 0, 12), понижений (0, 12 – 0, 17), середній (0, l 7 – 0, 21), підвищений (0, 2 – 0, 25), високий (0, 25 % і більше).

Забезпеченість сільськогосподарських культур азотом залежить не стільки від загального його вмісту в ґрунті, скільки від наявності мінеральних форм – нітратів та обмінного амонію, вміст яких у ґрунті близько 1 % загальної кількості азоту. Решта азоту міститься в складі органічних, гумусових, білкових та інших сполук (94 – 95 %) або у формі, необмінно фіксованого глинисти ми мінералами амонію (3 – 5 %), що майже недоступний або важкодоступний для засвоєння рослинами.

Перетворення азоту в ґрунті поділяють на такі процеси: мінералізацію, тобто утворення мінеральних сполук (амонію, нітратів, нітритів) з органічних речовин, та іммобілізацію – перетворення мінерального азоту на органічні азотні сполуки внаслідок використання його мікроорганізмами для будови білка свого тіла. Після відмирання мікроорганізмів азот знову частково мінералізується, а частково закріплюється в гумусі ґрунту. Обидва ці процеси мікробіологічні. У вищих рослин відбувається процес, аналогічний іммобілізації. У зв'язку з цим нормальне живлення рослин азотом залежить від швидкості процесів мінералізації азотовмісних органічних сполук до доступних амонійних і нітратних форм. Процес відбувається під дією ферментів, що виділяються ґрунтовими мікроорганізмами, за такою схемою: білки, гумінові речовини → амінокислоти, аміди → аміак → нітрити → нітрати. Цей процес здійснюється у два етапи: амоніфікація – органічні азотовмісні речовини розкладаються мікроорганізмами з утворенням аміаку, нітрифікація – аміак за допомогою нітрифікуючих бактерій окиснюється до нітритів і нітратів.

Амоніфікації зазнають білки, сечовина, хітин, органічні добрива, гумус тощо. Процес амоніфікації здійснюється поступово впродовж усього вегетаційного періоду за доступу та без доступу повітря, за різної реакції середовища і залежить від типу ґрунту, температури, наявності органічних речовин, вологи тощо. Амоніфікацію зумовлюють численні аеробні та анаеробні мікроорганізми – гнильні бактерії, уробактерії, актиноміцети, гриби.

Інтенсивність нітрифікації залежить також від співвідношення в ґрунті C : N (органічного вуглецю і валового азоту). Якщо співвідношення цих елементів менше ніж 10, то мінералізація здійснюється досить енергійно, якщо перевищує 10 (наприклад, під час внесення в ґрунт соломи або інших органічних решток з низьким вмістом азоту), то мікроорганізми, розмножуючись, використовують нітратний азот з ґрунту, що зменшує його доступність для рослин.

Денітрифікація – відновлення нітратів біологічним або хімічним шляхом до молекулярного азоту або його оксидів. Цей процес відбувається під дією великої групи бактерій денітрифікаторів. Найінтенсивніше він здійснюється в умовах без доступу повітря, за наявності великої кількості органічних речовин, багатих на клітковину або інші вуглеводи (солома, соломистий гній), і лужній реакції середовища.

Азотний фонд ґрунтів умовно поділять на такі фракції. Азот мінеральних сполук – основне джерело азотного живлення рослин. До його складу входять нітрати, нітрити, обмінний і фіксований амоній. Нітрати та об мінний амонійє основною частиною мінерального азоту ґрунту. Тому при його визначенні найчастіше враховують лише ці дві форми азоту, які характеризують забезпеченість рослин азотом ґрунту на період визначення. Азот сполук, що легко гідролізуються, – це найближчий резерв для поповнення мінеральних сполук азоту. Він складається з нітратів, нітритів, амонію, амідів, амінокислот, аміноцукрів. Ці форми азоту легко зазнають гідролізу під час оброблення ґрунту слабкими розчинами кислот, лугів, окиснювачів і солей. Дія цих речовин на ґрунт аналогічна дії виділень кореневих систем рослин та інших біологічних об’єктів, що здійснюють мінералізацію азотовмісних сполук. Тому ця фракція сполук азоту в ґрунті характеризує забезпеченість рослин азотом упродовж усього періоду вегетації.

Азот сполук, що важко гідролізуються, становить основну частину валового азоту ґрунту. Це резерв для забезпечення ґрунту мінеральним азотом, до якого входять азот амінів, амінокислот, частина фіксованого амонію. Азот сполук, що не гідролізуються, майже не бере участі в азотному живленні рос линз ґрунту. В негідролізованій фракції залишається азот гетероциклічних сполук (гумінові кислоти, гуміни) та азот сполук, що міцно зв’язані з мінеральною частиною ґрунту. Для визначення забезпеченості сільськогосподарських культур азотом під час вегетації найчастіше визначають вміст у ґрунті його мінеральних форм – амонійної NH 4+ обм. і нітратної NO 3– (Nмін. = NH 4+обм. + NO 3–). Вміст мінерального азоту в ґрунті залежить від вмісту в ньому гумусу і змінюється від не значної кількості (слідів) до 2 % (валової кількості). Впродовж вегетаційного періоду спостерігається два максимуми та один мінімум вмісту мінерального азоту в ґрунті. Перший максимум припадає на весну (на початок вегетації), другий – на осінь (після збирання врожаю), мінімум при цьому припадає на літній період.

3. Колообіг азоту в природі Малий колообіг азоту – це процес перетворення азоту в ґрунті. Він включає біологічну фіксацію атмосферного (молекулярного) азоту, його мінералізацію (амоніфікацію і нітрифікацію), денітрифікацію й іммобілізацію. В центрі цього колообігу знаходиться біомаса ґрунту. Мінералізація й іммобілізація азоту відбуваються в протилежних напрямках і визначають його трансформацію. Мікробна маса, на яку припадає 2 – 3 % загального вмісту азоту ґрунту, при цьому має важливу роль. Вона одночасно є тимчасовим резервом для продуктів мінералізації, джерелом трансформованого азоту для рослин і каталізатором для процесів перетворення азоту в ґрунті.

У внутрішньогосподарському колообігу азоту, крім того, беруть участь тварини. Тому азот, що виноситься з ґрунту врожаєм сільськогосподарських культур, повертається знову в ґрунт разом з органічними добривами. В господарському колообігу сучасного виробництва втрати азоту переважають над його надходженням у ґрунт. Це відбувається внаслідок виведення з колообігу азоту врожаю культур та продуктів тваринництва, що вивозяться за межі господарства. Запаси азоту в ґрунті поповнюються переважно внаслідок азотфіксувальної здатності мікроорганізмів (біологічний азот) і надходження з атмосферними опадами. Розрізняють симбіотичну і несимбіотичну азотфіксацію. Бобові рослини, які завдяки симбіозу з бульбочковими бактеріями здатні засвоювати атмосферний азот і збагачувати ним ґрунт, називають азотонакопичувачами. Найбільшу азотфіксувальну здатність мають багаторічні бобові трави – люцерна, конюшина, еспарцет, буркун, з однорічних – люпин, кормові боби. Найменшою азотфіксувальною здатністю відзначається горох.

Фіксація азоту з повітря також відбувається несимбіотичними (вільноживучими) азотфіксувальними мікроорганізмами ґрунту (азотобактерії, клостридіум та ін. ), ризосферними мікроорганізмами (асоціативна азотфіксація). Вона залежить від багатьох факторів. Життєдіяльність, а відповідно й активність цих мікроорганізмів обмежують такі фактори: нестача в ґрунті засвоюваних вуглеводів; відсутність достатньої кількості в ґрунті інших поживних речовин; кисла реакція ґрунтового середовища; низька температура; нестача або надлишок вологи в ґрунті; незадовільна аерація. Високі норми мінеральних добрив (понад 60 кг/га д. р. ) різко знижують продуктивність вільноіснуючих мікроорганізмів. Депресія триває 2 – 2, 5 міс. після внесення добрив, потім рівень азотфіксації відновлюється і значно перевищує початковий. На ґрунтах із вмістом гумусу більше ніж 2, 5 % депресія не спостерігається.

Запаси азоту в ґрунті деякою мірою поповнюються за рахунок азоту атмосферних опадів. У вигляді аміаку та нітратів у ґрунт за рік надходить від 2 до 10 кг/га азоту. Ці сполуки азоту утворюються в атмосфері під час грозових розрядів та надходять у вигляді промислових викидів. За даними спостережень, з останніми щороку надходить від кількох до 100 кг/га азоту. Нестача азоту досить часто є фактором, що лімітує приріст урожаю. В природі є багато шляхів зниження доступності для рослин азоту, основними з яких є такі: 1) винос з господарською частиною врожаю; 2) втрати внаслідок водної і вітрової ерозії; 3) газоподібні втрати аміаку, оксидів азоту і молекулярного азоту; 4) вимивання нітратної форми азоту в ґрунтові води; 5) іммобілізація азоту ґрунтовою мікрофлорою; 6) фіксація амонію в ґрунті або необмінне його поглинання.

Значна частина газоподібного азоту втрачається з ґрунту внаслідок процесів денітрифікації. Найсприятливішими умовами для цього процесу є анаеробне середовище, лужна реакція ґрунтового розчину, надлишок у ґрунті енергоємного органічного матеріалу, висока вологість ґрунту. Процес денітрифікації досить поширений і відбувається майже в усіх ґрунтах. Залежно від ґрунтово кліматичних умов втрати азоту від них у дослідах з ізотопом азоту 15 N коливалися від 10 до 35 % внесеної норми азоту і в середньому становили 15 %. У природних фітоценозах утворення мінерального азоту і вбирання його рослинами урівнюються так, що надлишок його в ґрунтах не накопичується. Теоретично в ґрунті до періоду збирання врожаю не має залишатися азоту, який був внесений з добривами.

Отже, лише азот біосфери підтримує життєдіяльність живих організмів на Землі. У біосфері відбувається складне його перетворення: з інертного газу за допомогою азотфіксувальних мікроорганізмів атмосферний азот перетворюється на органічні сполуки, які надалі вступають в азотний обмін мікроорганізмів, рослин і тварин. Ґрунт при цьому є середовищем, в якому здійснюється повний цикл перетворення азоту: азотфіксація, амоніфікація, нітрифікація, денітрифі кація. Застосування мінеральних добрив дає змогу керувати колообігом азоту в землеробстві. Це одна з найважливіших умов інтенсивного землеробства. Міне ральні добрива захімічним складом ідентичні живій природі і за правильного їх використання є могутнім фактором її розвитку.

4. Форми азотних добрив Сучасний асортимент азотних мінеральних добрив, що випускаються про мисловістю, поділяють на шість груп: аміачні, амонійні, нітратні, амонійно нітратні, амідні та аміакати. В окрему групу виділяють тривалодіючі азотні добрива. Виробництво азотних добрив ґрунтується переважно на використанні синтетичного аміаку. Пряме зв'язування азоту у вигляді його оксидів та ціанаміду кальцію коштує значно дорожче і використовується досить рідко. Джерелом азоту є атмосфера. Водень для синтезу аміаку добувають з газу під час коксування вугілля, із води внаслідок розкладання у процесі газифікації твердого палива і мазуту, під час перероблення вуглеводневих газів (природного, попутного) конверсією з водяною парою, а також під час електролізу води. Найчастіше для добування водню використовують природні та попутні нафтові гази.

Аміачні добрива. До цієї групи азотних добрив належать добрива, що містять азот в аміачній формі (NН 3). Це рідкий (безводний) і водний (або аміачна вода) аміак. Хімічно лужні рідкі азотні добрива внаслідок перетворень, яких вони зазнають у ґрунті за участю мікроорганізмів, сприяють підкисленню ґрунту. Такі добрива називають біологічно кислими. Амонійні добрива. До цієї групи належать азотні добрива, що містять азот в амонійній формі NH 4+ (сульфат амонію, сульфат амонію натрію, хлористий амоній, карбонат амонію). Нітратні добрива. До цієї групи належать добрива, які містять азот у нітра тній формі NO 3–. Це натрієва і кальцієва селітри. Азотну кислоту для виробництва азотних добрив добувають, окиснюючи синтетичний аміак. Солі цієї кислоти називаються нітратами, або селітрами. Амонійно-нітратні добрива. До цієї групи належать добрива, що містять азот в амонійній і нітратній формах (аміачна селітра, вапняно аміачна селітра). Аміачна селітра є одним з основних азотних добрив. Амідні добрива. До цієї групи належать добрива, що містять азот в амідній формі – CO(NH 2)2 (карбамід).

Карбамід широко використовують не лише як добриво, але і як компонент для виробництва комплексних й тривалодіючих азотних добрив, як протеїнову добавку до кормів, що містять багато вуглеводів і мало білків; ним можна замінити 25 – 30 % білка у кормовому раціоні тварин. Аміакати, або рідкі аміни, – це концентровані розчини нітрату амонію, кар баміду, карбонату амонію та інших компонентів у водному середовищі. Добрива рідкі азотні КАС (початкові букви – це умовне позначення назви компонентів, що входять до його складу: карбамід–аміачна селітра) – суміш концентрованих водних розчинів карбаміду та аміачної селітри, масова частка яких відповідно становить 31 – 36 і 40 – 44 %. Тривалодіючі азотні добрива – ці добрива, здатні поступово впродовж одного або кількох вегетаційних періодів віддавати свій азот і не втрачатися з ґрунту.

– – – 5. Особливості застосування азотних добрив В інтенсивному сільськогосподарському виробництві азотні добрива – основний засіб забезпечення рослин азотом. Однією з негативних властивостей цих добрив є їх висока рухомість. Азот мінеральних добрив майже повністю витрачається у рік його внесення. Для підвищення ефективності азотних добрив слід максимально знизити фізичні втрати азоту та запобігати виділенню в атмосферу його газоподібних сполук, що утворюються в процесі нітрифікації та денітрифікації. На ефективність застосування азотних добрив значно впливають такі фактори: географічні закономірності їх дії; комплекс агрохімічних і меліоративних заходів, які застосовують у сівозміні або під певну культуру; технологія застосування азотних добрив, тобто строки, способи, форми і т. д. ; удосконалення форм азотних добрив і застосування інгібіторів нітрифікації; використання найефективніших методів встановлення норм азотних добрив.

Поєднання органічних і мінеральних добрив особливо важливе під час застосування високих норм азоту. Органічні добрива запобігають негативній дії мінерального азоту, сприяють кращому та ефективному їх засвоєнню. Азот мінеральних добрив також має знаходитися в ґрунті в оптимальному співвідношенні з іншими необхідними для культур, які вирощують, елементами живлення. Ефективність азотних добрив істотно підвищується після вапнування кислих ґрунтів, що пояснюють кращим засвоєнням азоту, підвищенням іммобілізації азоту ґрунтом, поліпшенням фосфорного живлення рослин. У засушливих степових районах позитивна дія азотних добрив посилюється під час зрошення, особливо за поєднання оптимальних норм азоту та режимів зрошення.

Внесення підвищених норм азотних добрив, особливо на ранніх стадіях росту зернових культур, спричиняє вилягання рослин, зниження врожаю і погіршення умов їх збирання. Зазвичай вилягання пшениці озимої у фазу цвітіння знижує врожай зерна на 40 %, через 15 дн. після цвітіння – на 30 і через 30 дн. після цвітіння – майже на 20 %. Посилення азотного живлення зернових культур підвищує вміст в рослинах азоту, амінокислот і різних цукрів, що призводить до ушкодження їх попелицями, борошнистою росою та іржею. Тому для зернових, порівняно з іншими культурами, під час визначення норм азотних добрив потрібно ретельніше враховувати ґрунтові і погодні умови, дію попередників та інших агротехнічних факторів. Упродовж вегетації сільськогосподарські культури мають різні періоди найбільш інтенсивного використання азоту. Тому залежно від біологічних особливостей культур і сортів наближення строків застосування азотних добрив до періоду активного засвоєння азоту рослинами є одним із засобів підвищення ефективності добрив.

Рідкі азотні добрива мають такі переваги перед твердими: висока продуктивність під час внесення; оптимальна точність розподілу по площі; точне дозування під час внесення малих доз добрив; швидке поглинання через листки; комбінування з засобами захисту рослин, деяке поліпшення дії останніх; підвищення змочуючої здатності деяких препаратів; зменшення випаровування робочого розчину; поліпшення поглинання діючих речовин; економія робочого часу. Поряд з цим вони мають і деякі недоліки: можливість втрати аміаку; ушкодження опіком листків під час або після вологої погоди, коли тканина листків м'яка, під час сильної інсоляції, за розбавлення водою від 1 : 1 до 1 : 3; більш високі грошові витрати на зберігання; на ґрунтах з нейтральною і лужною реакцією потрібне негайне заробляння в ґрунт. Ефективність азотних добрив можна також підвищити запровадженням локальних способів внесення, використанням інгібіторів нітрифікації і застосуванням тривалодіючих азотних добрив. Локальне внесення рідких і амонійних форм добрив сприяє утворенню висококонцентрованих зон мінерального азоту в ґрунті завдяки низькій міграції амонійного азоту, що закріплюється в обмінному та необмінному стані. Висока концентрація азоту також знижує процес нітрифікації.

Інгібітори нітрифікації – хімічні сполуки, що пригнічують життєдіяльність нітрифікуючих бактерій і забезпечують зберігання азоту ґрунту і добрив в амонійній формі. Застосування інгібіторів нітрифікації з аміачними, амонійними й амідними добривами сприяє підвищенню коефіцієнта використання їх азоту рослинами. Пригнічуючи процеси нітрифікації, інгібітори зменшують втрати азоту внаслідок зменшення вимивання нітратів і виділення газоподібних сполук в атмосферу. Азот при цьому залишається у верхніх шарах ґрунту, що збільшує його доступність для засвоєння рослинами. Тривалість дії інгібіторів нітрифікації залежить від різних факторів (типу ґрунту, його температури, вологості, біологічної активності, кислотності, вмісту органічних речовин, гранулометричного складу, норм і способів внесення добрив та інгібіторів) і в середньому становить 4 – 8 тижнів. Ефективність азотних добрив при застосуванні інгібіторів нітрифікації найкраще виявляється в умовах зрошення, в районах надмірного і достатнього зволоження, на ґрунтах легкого гранулометричного складу, де можливі значні втрати азоту внаслідок вимивання нітратів. Інгібітори нітрифікації сприяють зниженню надмірної кількості нітратів у кормах і харчових продуктах, дають змогу зменшити кратність внесення азотних добрив і застосування їх в осінній період без зниження ефективності. Поєднання інгібіторів нітрифікації з пізньоосіннім внесенням азотних добрив підвищує їхню ефективність, тоді як внесення їх навесні виправдане лише під культури з тривалим вегетаційним періодом.

Як інгібітори нітрифікації використовують похідні піридинів, пірамідонів, триазолів, ціанамідів тощо. Так, у США і деяких країнах широко застосовують N Serve нітрапірин (2 хлор 6 трихлорметилпіридин), що затримує перетворення амонійного азоту на нітратний, пригнічуючи активність нітрифікуючих бактерій Nitrosomonas. Основним недоліком цього препарату є висока леткість, що не дає змоги завчасно його вводити до складу твердих азотних добрив, наприклад карбаміду, або наносити на поверхні їх гранул. Водночас такі препарати, як амінотризол, ціанпіримідин, діандіамід, можуть входити до складу твердих азотних добрив або бути нанесені безпосередньо на поверхню гранул. Нітрапірин – нестійка сполука, що зазнає фотолізу і хімічного розкладання. За токсичністю він менш шкідливий, ніж більшість пестицидів, які нині застосовують. Більш стійкі проти нього – злакові (за винятком рису), а більш чутливі – двосім’ядольні рослини, зокрема люцерна і соя.

Скачать презентацию Азот i азотні добрива План 1 Особливості живлення

Азот.ppt

Количество слайдов: 32