Атлантичний океан Атланти чний океа н

Атлантичний океан.

Атланти чний океа н — другий за величиною, після Тихого океану. Назва походить від імені міфічної країни Атлантиди. Східною межею Атлантичного океану є береги Євразії та Африки, західною — Північної та Південної Америки, південною — Антарктиди. Також на сході межує з Індійським океаном, на заході — з Тихим, на півночі — з Північним Льодовитим. В цих межах площа океану — 91, 7 млн. км², середня глибина — 3 926 м, об'єм — 337 541 тис. км³. Атлантичний океан видовжений по широті. Він тягнеться майже паралельно до берегів у вигляді S-подібної смуги, завширшки в кілька тис. км. Протяжність Атлантичного океану з півночі на південь близько 16 тис. км. Найбільша ширина океану понад 9 тис. км, найменша 2 830 км (в екваторіальних водах). Берегова лінія Атлантичного океану в північній півкулі дуже порізана. Тут зосереджені моря Атлантичного океану (Балтійське, Північне, Середземне, Чорне, Карибське) та затоки (Біскайська, Ґвінейська, Мексиканська). У південній півкулі береги порізані мало (є лише одне відкрите море Веделла). Внутрішні та окраїнні моря займають близько 16% площі.

Географічне положення. Атлантичний океан простягнувся з півночі на південь на 16000 км від субарктичних до антарктичних широт. Океан широкий в північній і південній частинах, звужується в екваторіальних широтах до 2900 км. Атлантичний – другий по величині серед океанів планети. Берегова лінія океану в північній півкулі сильно розчленована численними півостровами й затоками. Біля материків знаходиться багато островів, внутрішніх і окраїнних морів. До складу Атлантичного океану входять 16 морів, які займають 11% його площі.

Рельєф дна. Через весь океан проходить серединно-океанічний хребет: Північноатлантичний в північній півкулі й Південноатлантичний – в південній. Відносна висота хребта становить близько 2 км. Поперечні розломи розділяють його на окремі сегменти. В осьовій частині хребта розміщена гігантська рифтова долина шириною від 6 до 30 км і глибиною до 2 км. До рифту й розломів Атлантичного серединно-океанічного хребта приурочені як підводні вулкани, так і вулкани Ісландії й Азорських островів. По обидві сторони хребта лежать котловини з відносно рівним дном, розділені підвищеними підняттями. Площа шельфу в Атлантичному океані більша ніж в Тихому.

Клімат. Атлантичний океан розташований у всіх кліматичних поясах Землі. Основна частина акваторії океану – між 40 о пн. ш. і 42 о пд. ш. – знаходиться в субтропічних, субекваторіальних і екваторіальних кліматичних поясах. Тут цілий рік високі додатні температури повітря. Найсуворіший клімат мають субантарктичні й антарктичні широти, в меншій мірі – приполярні широти північної півкулі.

Течії. В Атлантичному океані утворюються два кільця поверхневих течій. В Північній півкулі Північна Пасатна течія, Гольфстрім, Північноатлантична течія (всі теплі) й Канарська течія (холодна) утворюють рух води за годинниковою стрілкою. В південній півкулі Південна Пасатна, Бразильська течії (теплі), течія Західних вітрів і Бенґельська течія (холодні) утворюють рух водних мас проти годинникової стрілки.

Властивості вод. Зональність водних мас в океані ускладнена впливом суші й морських течій. Це проявляється перш за все в розподілі температур поверхневих вод. В багатьох районах океану ізотерми біля берегів різко відхиляються від широтного напрямку. Північна частина океану тепліша за південну, різниця в температурах сягає 6 о. С. Середня температура поверхневих вод – 16, 5 о. С. Солоність вод в Атлантичному океані дуже висока. Це пов’язано з тим, що через вузькість океану значна частина випаруваних вод спочатку потрапляє на материки й повертається в океан вже з вмістом солі. В Атлантичний океан і його моря впадає багато великих річок: Амазонка, Конго, Міссісіпі, Ніл, Дунай, Ла-Плата та інші. Вони виносять в океан величезні маси прісних вод, різних матеріалів і забруднюючих речовин. В опріснених затоках і морях субполярних і помірних широт зимою біля західних берегів океану утворюється лід. Численні айсберги і плавуча морська крига перешкоджають судноплавству у високих широтах Атлантичного океану.

Господарське використання. В Атлантичному океані представлені всі види господарської діяльності людини на морських акваторіях. Серед них найбільше значення має морський транспорт, потім – підводний добуток нафти й газу, і лише потім – використання біологічних ресурсів. На берегах Атлантики розміщено понад 70 приморських країн з населенням понад 1, 6 млрд. осіб. Через океан проходить багато транс океанічних маршрутів з великими об’ємами вантажних й пасажирських перевезень. На берегах океану та його морів знаходяться найбільші за вантажообігом порти світу (наприклад, Роттердам). Розвідано багато мінеральних ресурсів океану, особливо активно розробляються нафтогазові родовища на шельфі Північного і Карибського морів, в Біскайській затоці. Біологічні ресурси океану давно й інтенсивно використовуються. Але у зв’язку з виснаженням біологічних ресурсів вилов промислових риб зменшується. Інтенсивна господарська діяльність людини на акваторії Атлантичного океану і його морів викликає помітне погіршення навколишнього середовища – як в океані (забруднення води, повітря, виснаження біологічних ресурсів), так і на узбережжях. Зокрема погіршуються рекреаційні ресурси на берегах океану. З метою зменшення забруднення океану розробляються угоди про раціональне використання ресурсів океану.

Острови. Великих островів у південній частині Атлантичного океану немає, однак зустрічаються окремі ізольовані острови, такі, як Фернанду-ді-Норонья, Вознесіння, Сан. Паулу, Св. Олени, архіпелаг Трістан-да-Кунья, і на крайньому півдні - Буве, Південна Георгія, Південні Сандвічеві, Південні Оркнейські, Фолклендські острови.

Температура води на поверхні Атлантичного океану, як і в Тихому, у південній півкулі в цілому нижче, ніж у північному. Навіть на 60 ° с. ш. (За винятком північно-західних районів) температура поверхневих вод коливається протягом року від 6 до 10 ° С. У південній півкулі на тій же широті вона близька до 0 ° С і в східній частині нижче, ніж у західній. Найбільш теплі поверхневі води Атлантики (26. . . 28 ° С) приурочені до зони між екватором і Північним тропіками. Але навіть ці максимальні величини не досягають значень, що відзначаються на тих самих широтах у Тихому й Індійському океанах. Показники солоності поверхневих вод Атлантичного океану відрізняються набагато більшою розмаїтістю, ніж в інших океанах. Найбільші значення (3637% о - максимальна величина для відкритій частині Світового океану)характерні для прітропіческіх районів з малими річними сумами опадів і сильним випаровуванням. Висока солоність пов'язана також з надходженням солоних вод із Середземного моря через мілководна Гібралтарськупротоку. З іншого боку, великі ділянки водної поверхні мають середньої океанічної і навіть зниженою солоністю. Це пов'язано з великими сумами атмосферних опадів (у приекваторіальних районах) і опріснюються впливом великих річок (Амазонки, Ла-Плати, Оріноко, Конго та ін. ) У високих широтах зниження солоності до 32 -34% о, особливо в літній час, пояснюється таненням айсбергів і плавучих морських льодів.

Особливості будови улоговини Північної Атлантики, циркуляція атмосфери і поверхневих вод у субтропічних широтах зумовили існування тут унікального природного утворення, званого Саргасове море. Це ділянка акваторії Атлантичного океану між 21 і 36 пн. ш. і 40 і 70 ° з. д. Саргасове море «безмежно, але не безмежне» . Його своєрідними рубежами можна вважати течії: Північне Пасатне на півдні, Антильська на південно-заході, Гольфстрім на заході, Північно-Атлантичний на півночі і Канарська на сході. Межі ці рухливі, тому площа Саргасового моря коливається між 6 і 7 млн км 2. Його положення приблизно відповідає центральній частині Азорського баричного максимуму. У межах Саргасового моря знаходяться вулканічні і коралові острови Бермудського архіпелагу. Основні особливості поверхневих вод Саргасового моря в порівнянні з навколишнім акваторією - мала їх рухливість, слабкий розвиток планктону і найбільша у Світовому океану прозорість, особливо влітку (до глибини 66 м). Характерні також високі показники температури і солоності. Свою назву море отримало від плаваючих бурих водоростей, які належать до роду Sargassum. Водоростіпереносяться течіями, і район їх скупчення збігається з простором між Гольфстрімом і Азорськими островами. Середня маса їх в акваторії Саргасового моря становить близько 10 млн тонн. Такого їх кількості немає більше ніде в межах Світового океану. У водах Саргасового моря на глибинах 500 -600 м нерестяться європейські таамериканські вугрі. Потім личинки цих цінних промислових риб переносяться течіями в устя великих рік, і дорослі особини знову повертаються для нересту в Саргасове море. Для завершення повного життєвого циклу їм потрібно кілька років.