АНТРОПОГЕННІ ЛАНДШАФТНІ ЕКОСИСТЕМИ: ПРОБЛЕМИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ЛАНДШАФТУ
Агроландшафт – це антропогенний ландшафт, природна рослинність якого на більшій частині території замінена агроценозами (за М. Ф. Реймерсом) Агроландшафт – це пейзаж сільської місцевості
Фрагмент результативної карти поверхні агросфери (світлий фон) та неагросфери (темний фон) за даними дистанційного зондування України
Агроценоз Антр опог енна енер гія Агролан дшафт Природна база компонентів ландшафту
СТРУКТУРА ЗЕМЕЛЬНИХ УГІДЬ УКРАЇНИ Інші землі 1. 70000001 Відкриті заболочені землі 1. 6 Землі під водою 4 Забудовані землі 4. 1 іси та лісовкриті площі 17. 5 Сільськогосподарські землі 71. 5 0 10 20 30 40 50 60 70 80
СТРУКТУРА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ Сіножаті Багаторічні 6% насадження Перелоги 2% 1% Інші с-г землі 3% Пасовища 13% Рілля 76%
Сумарна ефекти вність використання угідь в Україні значно нижча, аніж у розвинутих країнах Європи. У 2004 році, до прикладу, вона була майже втричі нижча, аніж у Польщі, та у 8 -9 разів нижча, аніж у Німеччині чи Франції.
ЗМІНА ПЛОЩ С-Г УГІДЬ В УКРАЇНІ
Агроценоз – це утворена з метою отримання с-г продукції та регулярно підтримувана людиною біотична спільнота, що має малу екологічну надійність, але високу урожайність (продуктивність) одного чи декілька обраних видів
Рослинний агроценоз формується на природній базі екологічних компонентів (енергія, вода, грунт, редуцентів, консументів тощо). Відноситься до еугеморобної системи. Агроландшафт – нестійка система з штучно утвореним або збідненими видами природного біотичної спільноти, не здатна існувати без постійної підтримки людини. Екологічна надійність – здатність системи відносно повністю самовідновлюватись та саморегулюватись (в межах природних для системи добових, сезонних, між річних та вікових флуктуацій) протягом сукцесійного та еволюційного відрізка її існування.
СТРУКТУРА ЗЕМЕЛЬНИХ УГІДЬ УКРАЇНИ За даними Державного агентства земельних ресурсів України, земельні ресурси України характеризуються надзвичайно високим рівнем освоєння. Сільськогосподарські землі займають 42, 9 млн га. (71, 1 %). В цілому, у світі еродовані до стану вибуття із сільськогосподарської ротації більше половини земель.
ОСОБЛИВОСТІ АГРОЛАНДШАФТУ трансформація окремих елементів (ґрунт, гідрологічний режим, рельєф) виникнення порушень екологічної рівноваги ландшафту домінування небагатьох видів тварин-фітофагів вирощування монокультур перетворення багатьох видів (гризуни, комахи) на сільськогосподарських шкідників за відсутності хижаків система агротехнічних і меліоративних заходів біомаса безповоротно виноситься разом з урожаєм
Для землеробської освоєності України властиві добре виражені зональні ознаки. В зонах мішаних і широколистяних лісів орні землі займають близько 40 % земельного фонду, лісостепові та степові ландшафти розорані на 75— 80 % і більше. Інша ситуація спостерігається з поширенням лісових угідь: на Поліссі вони займають 33, 7 % території, різко зменшуючись у Лісостепу (11, 9 %) і степу (5, 6— 3, 0 %). Меншим за площею є землеробський вплив у гірських країнах: в Українських Карпатах площа ріллі становить 16, 8 %, а в
Розорювання степів, зникнення природних акумуляторів талих і дощових вод (блюдець), руйнація дернини, що може затримати сніг та воду і захищає ґрунт від морозів і вітру, втрата зернистої структури, властивої цілинному чорнозему — все це сприяло тому, що степові природні комплекси стали ерозійно-чутливими. Наслідками такої чутливості є: — посилення випаровування з поверхні ґрунту; — збільшення нічного охолодження степу; — зниження рівня ґрунтових вод; — бурхливе і коротке весняне та дощове водопілля; — зменшення загальних запасів вологи, збіднення водних джерел; — посилення несприятливого вітрового впливу як літом, так і взимку.
Землеробство в степовій зоні України спричинило втрату значної кількості гумусу. Наприклад, якщо до розорення степів його було 8— 10%, то на сьогодні залишилося тільки 4— 5 %, що зумовило зниження родючості й стійкості ґрунтів і, як наслідок, посилення впливу води і вітру. За останні 20— 30 років чорноземи звичайні потужні (Кіровоградська область) втратили 1, 6— 2, 5 % гумусу.
Для сільськогосподарського виробництва характерні певні закономірності розміщення на території країни. Вони зумовлені насамперед відмінностями земельних та агрокліматичних ресурсів, природних умов у різних її частинах. Різну спеціалізацію сільського господарства визначають також економічні і соціальні чинники. Це передусім потреби населення та окремих галузей господарського комплексу у сільськогосподарській продукції, географічне положення переробних промислових підприємств, забезпеченість території трудовими ресурсами, наявність розвинутих транспортних шляхів. Під впливом цих факторів в Україні сформувалися три сільськогосподарські зони. Класифікують їх залежно від галузей сільськогосподарського виробництва, що у них мають найбільше значення. Якщо у зоні більше продукції дає тваринництво, то і назву її прийнято починати із спеціалізації тваринництва.
ЗОНА МОЛОЧНО-М'ЯСНОГО СКОТАРСТВА, СВИНАРСТВА, ЛЬОНАРСТВА, КАРТОПЛЯРСТВА Й ЗЕРНОВОГО ГОСПОДАРСТВА (ПОЛІСЬКА) Ця зона охоплює більшу частину Полісся і прилеглі райони Лісостепу. Для неї характерний низовинний рельєф, помірно континентальний, з незначним надмірним або достатнім зволоженням клімат, а також: лісова й лучна рослинність на дерново-підзолистих, інколи заболочених грунтах. У рослинництві провідними є вирощування льону, картоплі. Зернове господарство задовольняє в основному місцеві потреби. Найбільше значення у межах зони мають пшениця, гречка і жито. Спеціалізація рослинництва, природні умови зумовили розвиток молочно-м'ясного скотарства і свинарства.
БУРЯКІВНИЧО-ЗЕРНОВА ЗОНА З М'ЯСОМОЛОЧНИМ СКОТАРСТВОМ І СВИНАРСТВОМ (ЛІСОСТЕПОВА) Ця зона займає більшу частину Лісостепу і прилеглі до нього райони Полісся, Передкарпаття та Степу. В її межах переважають чорноземні грунти з достатнім зволоженням. Це основний район вирощування цукрових буряків в Україні. Значні площі у лісостеповій зоні займають посіви озимої пшениці та кукурудзи на зерно. Тваринництво спеціалізується на вирощуванні та відгодівлі на м'ясо великої рогатої худоби, свиней. На правобережжі сільськогосподарської зони, особливо в Придністров'ї, розвинуте садівництво.
ЗОНА ЗЕРНОВИХ І ОЛІЙНИХ КУЛЬТУР З РОЗВИНУТИМ ОВОЧІВНИЦТВОМ, БАШТАННИЦТВОМ, ВИНОГРАДАРСТВОМ, СКОТАРСТВОМ, СВИНАРСТВОМ І ВІВЧАРСТВОМ (СТЕПОВА) Вона займає більшу частину Степу країни. Характеризується вона переважанням родючих чорноземних грунтів, недостатнім зволоженням, теплим і посушливим кліматом, високим ступенем розораності земель. Зерновими тут зайнято понад половину посівних площ. Основні зернові культури — озима пшениця, кукурудза, а з технічних — соняшник, у північній частині зони — цукрові буряки, льон-кудряш. Степова зона є найбільшим виробником зерна і соняшника в Україні. Важливе значення мають також садівництво, виноградарство й баштанництво. У тваринництві провідними є скотарство і свинарство, на півдні розвинуте вівчарство. Зростає роль птахівництва.
ПЕРЕДГІРНІ ТА ГІРСЬКІ РАЙОНИ КРИМУ І КАРПАТ Крім рівнинних сільськогосподарських зон в Україні виділяють передгірні та гірські райони Криму і Карпат. Своєрідні природні умови позначилися на особливостях сільськогосподарського виробництва у них. У передгір'ях Карпат вирощують пшеницю, цукрові буряки, льон, картоплю. На Закарпатті рослинництво спеціалізується на зернових культурах, особливо кукурудзі на зерно, виноградарстві, садівництві та овочівництві. З тваринницьких галузей, поряд із скотарством, велике значення має вівчарство, що використовує гірські пасовища на полонинах. На Південному березі Криму товарне значення має виноградарство, вирощування ефіроолійних культур (троянди, лаванди, шавлії).
ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ АГРОЛАНДШАФТІВ Порушення науково необґрунтованих технологій хімізації с-г Втрата родючості ґрунтів (ґрунтовтома) в результаті процесів ерозії, засоленості тощо Зниження агробіологічного різноманіття та продуктивності Ігнорування нових або “екологічно безпечних” технологій ведення с-г. Застосування ГМО технологій (втручання у таксономічні ряди) Велика площа ріллі та нераціональне її використання Забруднення с-г продукції, ґрунтів, ґрунтових та підґрунтових вод в результаті нераціонального ведення с-г С-г ландшафт Використання монокультури замість п'ятипільної (мінімум, включаючи землі під паром) ротації культур
АНТРОПОГЕННИЙ ТИСК НА АГРОЛАНДШАФТ • • механічний вплив ходових частин машинно-тракторних агрегатів приводить до ущільнення ґрунту, зменшення пористості, руйнування ґрунтової структури, погіршення водопроникності, розпилення ґрунту, зростання поверхневого стоку та змиву. Переущільнення ґрунтів погіршує умови росту, знижує врожайність сільськогосподарських культур. виникнення деструктивних явищ на сільськогосподарських землях (дигресія пасовищ, пересушення, заболочення, забруднення ґрунтів і вод, переущільнення та порушення ґрунтової структури, засолонцювання, дефляція, водна ерозія) інтенсивна хімізація землеробства масова поява мутацій, які порушують генетичну чистоту високопродуктивних сортів сільськогосподарських рослин скорочення площ природної лісової та лучної рослинності викликало пересихання та забруднення джерел, зниження рівня ґрунтових вод, сприяло інтенсивній евтрофікації водойм, послабленню водоочисного ефекту. Непоодинокі випадки, коли межі полів підходять майже до краю берега річки чи озера інтенсивний розвиток ерозійних процесів
ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ҐРУНТІВ Хімічне забруднення Ерозія • Залишки пестицидів • Сульфати хлориди, нітрати, нітрити, баластні речовини добрив… • Радіоактивність внаслідок Чорнобильської аварії або використання недозволених Африканський фосфоритів • Важкі метали внаслідок скидів або роботи підприємств • Нафтопродукти або відпрацьовані гази агротехніки • Водна ерозія – процес руйнування ґрунту талими, текучими водами • Дефляція – вивітрювання та переніс тонких продуктів вивітрювання Засолення - Первинна - підвищений вміст легкорозчинних солей (карбоната натрію, хлоридів, сульфатів), зумовлене привнесенням солей ґрунтовими та поверхневими водами - Вторинна – зумовлене нераціональним зрошенням Грунт є засоленим при вмісті більш, ніж 0, 1% солей за вагою
ДЕГРАДАЦІЯ ҐРУНТІВ o o o В Україні одним з головних чинників деградації земель є вітрова та водна ерозії ґрунту. З 4, 5 млн га еродованих земель 68 тис. га повністю втратили гумусовий горизонт; Найбільш за все деградованих та малопродуктивних орних земель зосереджено в зоні Лісостепу – 1722, 2 тис. га; У структурі земель Україні 20% площі ріллі – деградовані або малородючі ґрунти.
ЕРОЗІЯ ҐРУНТУ Ерозія антропогенна – це руйнування ґрунту та підстилаючих порід поверхневими водами та вітром в зв'язку із неправильним ведення господарства (надто обширі поля, неправильний обробіток ґрунту, відсутність захисних лісових смуг, оголення землі при будівництві надмірному випасі тощо).
ЕРОЗІЇ ҐРУНТУ Бічна Вертикальна Глибинна Іригаційна Площинн а Яров а Під зем на
ЕРОЗІЯ ҐРУНТУ Частка полезахисних смуг на 100 га ріллі в Україні (га/на 100 га ріллі) га 1. 44 1. 42 1. 4 1. 38 1. 36 1. 34 1. 32 1. 3 1. 28 1. 26 1985 1990 1995 2000 2002
Ерозія площинна відносно рівномірне знесення ґрунтових часток дрібними струмами талих та дощових вод. Ерозія іригаційна – змивання та розмивання ґрунту при її зрошуванні. Може спостерігатись вторинна при засоленні ґрунтів. Ерозія лінійна (ярова) – під дією концентрованих потоків води утворюються вимоїни, розмиви та глибокі яри, які сглажуються чи не зглажуються у процесі обробітку грунту. Ерозія підземна – підземне руйнування гірських порід, викликана горизонтальними та вертикальними рухами підземних вод та розчиненням цих порід.
Ерозія пасовищна – видування, змив, розмив ґрунту в результаті послаблення трав'яного покриву (дернини) під дією витоптування та випасу тварин. Території, які зазнали інтенсивного впливу витоптування домашньої худоби з використанням космознімку (Калинівський степ)
ҐРУНТИ РОДЮЧІСТЬ ҐРУНТУ Потужність ґрунтів сягає до 2 -3 м. Основна характеристика ґрунту - родючість. Родючість – це здатність ґрунту задовольняти потреби рослин в поживних речовинах, повітрі, біотичної та фізико-хімічному середовищі, включаючи тепловий режим, і на цій основі забезпечувати урожай с-г культур чи біологічну продуктивність дикорослих рослин.
РОДЮЧІСТЬ ҐРУНТУ Природна Штучна Визначається природними запасами мінеральних та органічних поживних речовин Визначається внесенням добрив та проведенням комплексу агротехнічних заходів, включаючи сівозміни, меліорацію тощо
РОДЮЧІСТЬ ҐРУНТУ
ҐРУНТИ Застосування мінеральних добрив перебуває на низькому рівні. Наприклад, у 2006 році на 1 га ріллі внесено лише 19 кг/га діючих речовин мінеральних добрив, а середньосвітовий показник становив 115 кг NPK на 1 га ріллі. Гумус – органічна речовина ґрунту, що утворюється в результаті розкладу рослинних та тваринних рештків та продуктів життєдіяльності організмів. У гумусі містяться основні елементи живлення рослин. Має темний колір, складається із гумінових кислот, фульвокислот, гуміна та ульміна. Ґрунти, багаті на гумус, є найбільш родючими.
ҐРУНТИ Для збереження природної родючості ґрунту шляхом рівноважного балансу основних елементів живлення потрібно щороку вносити на 1 га посівної площі з різними видами добрив не менше, ніж 70 кг азоту, 25 кг Р 2 О 5 і 35 кг К 2 О, тобто мінімальна потреба у поживних речовинах становить 130 кг/га. Головним джерелом надходження поживних речовин у грунт є мінеральні та органічні добрива, яким сьогодні альтернативи немає.
За цим показником у 2008 році Україна у 4, 3 рази відставала від середнього по ЄС показника, майже у 6 разів - від Польщі. Слід відзначити тенденцію до зменшення застосування добрив у ЄС та до збільшення - у постсоціалістичних країнах. А у лідери за цим показником вийшла Білорусь (237 кг добрив на гектар), що у 7, 2 (!) рази більше, аніж в Україні (32, 8 кг/га).
БАЛАНС ВТРАТИ ГУМУСУ В ҐРУНТАХ УКРАЇНИ (ЗА ДАНИМИ ДУ «ДЕРЖҐРУНТОХОРОНА» )
ДО ОСНОВНИХ ЧИННИКІВ ЗНИЖЕННЯ РОДЮЧОСТІ ҐРУНТІВ НА СЬОГОДНІШНІЙ ДЕНЬ ВІДНОСЯТЬСЯ: низькі норми внесення мінеральних і, особливо, органічних добрив; призупинення заходів з хімічної меліорації ґрунтів (вапнування, гіпсування); недотримання сівозмін; недотримання протиерозійних заходів; використання надважкої сільськогосподарської техніки тощо.
БАЛАНС ВТРАТИ ПОЖИВНИХ РЕЧОВИН В ҐРУНТАХ УКРАЇНИ (ЗА ДАНИМИ ДУ «ДЕРЖҐРУНТОХОРОНА» )
Урожайність – це 1)потенційна або фактичні кількість корисної продукції рослинництва (аквакультури) або природної спільноти (лісової, лучної), віднесеної до одиниці площі; 2) здатність певного сорту або технічної культури давати максимально корисну продукцію при розрахованих умовах обробітку, тобто потенційна середньомаксимальна її продуктивність з одиниці площі Агробіорізноманіття - це різноманіття живих організмів (рослини, тварини, мікроорганізми), які вирощуються в с-г регіонах, сприяють с-г виробництву чи використовують райони ведення с-г виробництва для забезпечення себе притулком або кормами.
ПЛОЩІ (ТИС. ГА) ПІД С-Г КУЛЬТУРАМИ В АГРОЛАНДШАФТАХ В УКРАЇНІ (1950 -2008) 25000 20000 15000 Зернові 10000 Зернові Зернові 5000 Картопля Соняшник Картопля Цукрові буряки Соняшник. Овочі відкритого грунту Цукрові буряки Картопля Цукрові буряки Соняшник. Овочі відкритого грунту Картопля Цукрові буряки Овочі відкритого грунту 0 1950 1960 1970 1980 1990 2002 Цукрові Соняшник Картопля Зернові Овочі відкритого грунту
Дике агробіорізноманіття – дикі рослини та тварини, що мешкають поза межами сільської місцевості, в тому числі такі, що можуть використовуватись для виведення нових видів чи сортів рослини чи тварин у майбутньому. До нього входять: віруси, мікроорганізми ґрунтів, комахизапилювачі тощо Функції дикого агробіорізноманіття Розкладання органічних сполук і повернення у кругообіг поживних речовин – підтримка родючості ґрунту Розкладання забруднювачів (наприклад, за участю ферментативної активності оксидаз ґрунту ідуть процеси розкладу пестицидів) Запилення с-г культур та інших культур Підтримка мікро-фітоклімату агроценозу Біологічний контроль шкідників с-г культур
Асоційоване агробіорізноманіття – включає тваринний та рослинний світ, який не завжди підтримує ключові функції агроценозу, але використовує території с-г призначення для пошуку своєї їжі та притулку. Генетичне агробіорізноманіття – різноманіття видів свійських тварин і культур, а також їх генетичні запаси, які утримуються у генетичних банках. Сьогодні генетичне агробіорізноманіття поширюється у результаті застосування технологій ГМО.
Генетично модифіковані продукти — це продукти харчування, отримані з генетично модифікованих організмів (рослин, тварин і мікроорганізмів). Згідно з українським законодавством, продукти, що отримані за допомогою генетичномодифікованих організмів, також вважаються генетично модифікованими. Генетично модифіковані організми набувають певних якостей завдяки переносу в геном окремих генів теоретично з будь-якого організму (у випадку трансгенезу) або з геному споріднених видів (цисгенез).
Ø Ø Ø Використання ГМО дозволяє вирішувати низку найгостріших проблем у сільському господарстві: Значно підвищити врожайність культурних рослин та уникнути їх втрат при зберіганні; Покращати харчові якості рослинних продуктів (збільшити вміст вітамінів, білків, інших корисних речовин з одночасним зменшенням вмісту залишків агрохімікатів); Зменшити екологічне навантаження на навколишнє середовище за рахунок значного зниження використання пестицидів,
ОБСЯГИ КУЛЬТИВУВАННЯ В СВІТІ Генетичномодифіковані рослини комерційно почали вирощуватись з 1996 року і щороку засаджуються все більші площі. Станом на 2009 рік в усьому світі 134 млн. га були засіяні генетично модифікованими рослинами. Це відповідає 9% всіх культивованих родючих ґрунтів
Переважна кількість сучасних генномодифікованих продуктів рослинного походження. На сьогодні, комерціалізовано й допущено до вирощування як мінімум в одній з країн світу 33 види трансгенних рослин: соя — 1, кукурудза — 9, рапс- 4, бавовник — 12, цукровий буряк — 1, папайя — 2, гарбуз — 1, паприка — 1, томат — 1, рис — 1. На різних стадіях розгляду запитів на допуск знаходиться ще близько 90 різних видів трансгенних рослин, у тому числі картопля, слива, люцерна, квасоля, пшениця, земляний горіх, гірчиця, цвітна капуста, перець чилі та інші.
КОНТРОЛЬ ЗА ГМО В УКРАЇНІ: Раніше трансгенна їжа в Україні була офіційно заборонена. Але в 2007 році парламент прийняв закон «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично-модифікованих організмів» . Згода на ГМО-продукцію – одна з умов вступу України до СОТ. У того, хто ввозить або використовує ГМсировину, має бути спеціальний дозвіл, який видаєМінохорони здоров’я. А назва підприємства занесена до Державного реєстру. Вся трансгенна продукція має маркуватися «містить ГМО» . Сьогодні в Україні ще не створено реєстр ГМО, адже це питання потребує часу. Державна санітарно- епідеміологічна експерти- за харчових продуктів, які містять або складаються з ГМО, – це винятково компетенція Мінохорони здоров’я. Коли будуть її висновки, санепідемслужба на місцях проводитиме лабораторний контроль за поточним виробництвом таких продуктів.
КРИТИКА ГМО У СВІТІ Після довгих роздумів, Комісія Європейського союзу (ЄС) прийняла рішення відмовитися від своєї політики "нульової терпимості, що стосуються поставок тваринних кормів з генетично модифікованими організмами (ГМО). Незважаючи ні на що, з року в рік, фермери продовжують виробляти ГМО-культури а споживачі продовжують відторгати їх. З початку літа 2011 року, ЄС дозволяє поставки тваринних кормів в яких міститься до 0, 1 відсотка неперевірених і несанкціонованих матеріалів ГМО. Хоча більша частина постачання кормів ЄС вже відносяться до затверджених ГМО, такі як ГМО кукурудза з Південної Америки, корми, що постачаються в країни ЄС скоро будуть містити ще більше ГМО, багато з яких були заборонені для споживання людиною на всій території ЄС.
ЗАБРУДНЕННЯ С-Г ПРОДУКЦІЇ Підвищений вміст антибактеріальни х речовин, біостимуляторів і т. д. • • Група сальмонел (споживання заражених яєць, м'ясних та молочних, рибних та рослинних продуктів) Стафілокок - наявність бактерій в молоці, кондитерських виробах … Бактеріальні отруєння • • • Мікотоксини – токсини грибів Радіонукліди (в рослинницькій продукції, кормах тварин) Залишки пестицидів Баластні речовини добрив, наприклад, важкі метали, які накопичуються у фітомасі рослинницької продукції та кормах Нітрати, нітрити …. Небактеріальні отруєння Мікотоксикози Антибіотики (левоміцитин, гризин, пеніцилін тощо)- для профілактики захворювань тварин, підвищення їх продуктивності Нітрофурани – мають бактерицидну дію проти інфекцій, стійких до антибіотиків Гормональні препарати ….
ВПЛИВ МЕЛІОРАЦІЇ НА АГРОЛАНДШАФТИ Так званий меліоративний болотний фонд України оцінюється приблизно у 4465, 9 тис. га. Осушувальні меліорації перетворюють структуру природних комплексів шляхом зміни рівнів ґрунтових і підземних вод, характеру ґрунтоутворювальних процесів, рослинності й тваринного світу, стійкості ландшафтів до господарських навантажень. Осушувальні меліорації помітно впливають на болотні комплекси, у тому числі унікальні. Найбільше вплив зрошувальних меліорацій виявляється в степовій і лісостеповій зонах. Вплив зрошення відображається, насамперед, на зміні водно-теплового балансу, рівня ґрунтових вод, сольового режиму і прояві супутніх несприятливих процесів. Наприклад, плями солонців поступово
або зрошування (англ. Irrigation) — підведення води на поля, що відчувають нестачу вологи, і збільшення її запасів у шарі ґрунту, де знаходяться коріння рослин, з метою збільшення родючості ґрунту. Іригація є одним з видів меліорації. Зрошування покращує постачання корінню рослин вологи і живильних речовин, знижує температуру приземного шару повітря і збільшує його вологість. Іригація Irrigation canal near Channagiri, Davangere District, India
СПОСОБИ ЗРОШУВАННЯ До основних способів зрошування відноситься: традиційне зрошування — поливання по борознах водою, що подається насосом або із зрошувального каналу; дощування — розбризкуванням води із спеціально прокладених труб; аерозольне зрошування — зрошування найдрібнішими краплями води для регулювання температури і вологості приземного шару атмосфери; підґрунтове зрошування — зрошування земель шляхом подачі води безпосередньо до зони ґрунту, де знаходиться коріння рослин; лиманове зрошування — глибоке одноразове весняне зволоження ґрунту водами місцевого стоку.
ТРАДИЦІЙНЕ ЗРОШУВАННЯ
ДОЩУВАННЯ
АЕРОЗОЛЬНЕ ЗРОШУВАННЯ
ПІДҐРУНТОВЕ ЗРОШУВАННЯ
ЛИМАННЕ ЗРОШУВАННЯ
ПЛОЩА ІРИГАЦІЇ ЗЕМЕЛЬ У КОЖНІЙ КРАЇНІ СВІТУ В КМ 2, ЗГІДНО З ДАНИМИ CIA FACTBOOK, ЧЕРВЕНЬ 2006 РОКУ.
СПИСОК КРАЇН ЗА РОЗМІРОМ ПЛОЩІ ҐРУНТІВ ЯКІ ПІДДАЮТЬСЯ ІРИГАЦІЇ. ДАНІ ВСЕСВІТНЬОЇ КНИГИ ФАКТІВ ЦРУ НА 2003 РІК.
НЕГАТИВНІ НАСЛІДКИ Зрошувальне землеробство викликає цілу низку негативних екологічних наслідків. Головними з них є: іригаційна ерозія; вторинне засолення ґрунтів; заболочування ґрунтів; забруднення поверхневих і підземних вод; обміління річок.
Інтенсивне вирощування культурних рослин на незакріплених вулканічних ґрунтах в умовах морського клімату призводить до Водна ерозія ґрунтів — це не лише швидкого розвитку ерозії. Схили структурні порушення, але й, в вулканічного конусу Ель-Палмар, Тенеріфе, першу чергу, збіднення на вміст Канарські острови. гумусу та мікроелементів.
ВТОРИННЕ ЗАСОЛЕННЯ Вторинне засолення — головний наслідок зрошування земель в умовах посушливого клімату. Воно пов'язане з підйомом мінералізованих ґрунтових вод до земної поверхні. Ґрунтові води, що містять солі, починають при цьому інтенсивно випаровуватися, внаслідок чого ґрунт насичується надмірною кількістю солей. Гостра екологічна проблема зрошуваного рільництва — забруднення поверхневих і ґрунтових вод. Це результат поливу угідь і використання води для розшарування ґрунтів. Більшість річок, води яких використовуються для зрошування, мають мінералізацію 0, 2 — 0, 5 г/л. В наш час їх мінералізація зросла у 10 разів, що привело до зростання вторинного засолення. Проблеми засолення ґрунтів і вод посилюються застосуванням мінеральних добрив.
Terraced rice fields in Yunnan province, China
ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЕКОЛОГІЧНОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ АГРОЕКОСИСТЕМ оптимізація структури сільськогосподарських екосистем захист ландшафтів від деградації в процесі використання створення будь-якої технології використання території, вод і земель повинно завжди враховувати як складний зв'язок елементів природи в самих ландшафтах, так і їх зв'язок між собою, щоб уникнути евтрофікації, переущільнення, знищення біорізноманіття сусідніх екосистем
ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЕКОЛОГІЧНОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ АГРОЕКОСИСТЕМ постійний моніторинг за змінами, проведення заходів щодо регулювання агроландшафту, підтримки його відтворювальних властивостей на оптимальному рівні охорона ландшафтів як механізмів загальної глобальної системи відтворення фундаментальних для життя властивостей навколишнього середовища: газового складу атмосфери, хімічного і біологічного складу ґрунтів і вод, теплового режиму
ЕКОЛОГІЧНОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ АГРОЛАНДШАФТІВ МОЖНА ДОСЯГТИ: - оптимальною просторовою організацією земельних ресурсів різноманітного призначення; - екологічно збалансованим співвідношенням між орними землями та іншими угіддями з урахуванням природоохоронної спрямованості ландшафтів; - зменшенням розораності території; - збільшенням лісистості за рахунок лісових смуг різного призначення, залісення сильно еродованих, заяружених, піщаних, деградованих земель; - розміщенням сівозмін різної спеціалізації і сільськогосподарських угідь з урахуванням ґрунтоволандшафтних факторів і контурної організації землекористування; - створенням водоохоронних зон біля малих річок і струмків, водоймищ, водних джерел; - організацією мікрозаповідників для збереження запилювачів і ентомофагів; - формуванням рекреаційних зон і природних парків.
ЗАХОДИ ЗМЕНШЕННЯ ВПЛИВУ ПЕСТИЦИДІВ НА ДОВКІЛЛЯ - використання в системі захисту рослин пестицидів, які пройшли державні реєстраційні випробування - оцінка негативного впливу пестицидів на здоров'я людини та СТАН ЛАНДШАФТУ, розробка гігієнічних нормативів, санітарних норм і правил - суворе дотримання правил транспортування і зберігання пестицидів та їх утилізації в разі закінчення терміну зберігання - застосування пестицидів для профілактики спалахів хвороб рослин чи масового розмноження шкідників вже на їх початку - удосконалення хімічних засобів захисту рослин - проведення постійного скринінгу пестицидів у різних субстратах - Використання інтегрованих засобів захисту рослин.
БІОЛОГІЧНІ МЕТОДИ ЗАХИСТУ РОСЛИН - використання паразитичних і хижих комах (ентомофагів); - мікробіологічний метод (використання патогенних мікроорганізмів, які вражають шкідливі для сільського господарства організми); - селекційно-генетичний метод (культивування створених генетиками-селекціонерами стійких до пошкодження шкідниками сортів сільськогосподарських культур); - біотехнічний метод (регуляція поведінки комах та порушення процесів їх росту і розвитку); - генетичні, або автоцидні, методи захисту рослин (введення в популяцію шкідника нежиттєздатних або безплідних особин, переважання в популяції самців, моновольтинізм для шкідників, що розвиваються у двох і більше поколіннях, і, навпаки, використання цитоплазматичної несумісності, отримання бездіапаузних популяцій та ін. ); - методи молекулярної біології та генної інженерії (отримання генетично модифікованих (трансгенних) рослин, стійких до шкідливих організмів, гербіцидів); - біологічна боротьба з бур'янами (використання комах-фіто-
Скачать презентацию АНТРОПОГЕННІ ЛАНДШАФТНІ ЕКОСИСТЕМИ ПРОБЛЕМИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ЛАНДШАФТУ
ле_7_97.ppt