Антоно вич Володи мир Боніфа тійович 18 30

Зарегистрируйтесь, чтобы просмотреть полный документ!

Антоно вич Володи мир Боніфа тійович (18 (30) січня 1834, Махнівка — 8 (21) березня 1908, Київ) — український історик, археолог, етнограф, археограф, членкореспондент Російської АН з 1901; професор Київського університету з 1878; належав до хлопоманів; співорганізатор Київської Громади. 1845– 1850 - Навчався у першій (Рішельєвській) і другій гімназіях м. Одеси 1855 р. - Закінчив медичний та історико-філологічний (1860 р. ) факультети Київського університету. 1861 - працював учителем латинської мови в першій Київській гімназії 1862– 1865 - викладав історію в Київському кадетському корпусі. 1863 - секретар, а у 1864– 1880 — гол. ред. «Тимчасової комісії для розгляду давніх актів» при канцелярії київського, волинського й подільського генерал-губернатора. У 1861 році приєднався до так званих «хлопоманів» . Один з організаторів Київської громади. 1873– 1876 — член Південно-західного відділу Російського географічного товариства, у 1875– 1876 — його голова. 1874 - брав участь в Третьому Археологічному з'їзді та був його секретарем. З 1878 р. — професор російської історії Київського університету, голова Історичного Товариства Несторалітописця (з 1881 р. ), організатор археологічних з'їздів в Україні.

Михайло Петрович Драгома нов (або Драгома нів) (6 (18) вересня 1841, м. Гадяч — 20 червня (2 липня) 1895, м. Софія)український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, ф ольклорист, громадський діяч, представник відомого роду українських громадських і культурних дячів Драгоманових. У 1849— 1853 - роках навчався в Гадяцькому повітовому училищі. Восени 1859 - вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. 1863 — стає членом товариства «Громада» 1870 — Київський університет відрядив М. Драгоманова за кордон, пробув там 3 роки. Восени 1875 - року через Галичину та Угорщину він вирушив до Відня з наміром створити там осередок національної політичної думки, започаткувати випуск української газети. Восени 1876 - створив у Женеві громадсько-політичний збірник «Громада» . 1889 — запрошений викладати на кафедрі загальної історії історико-філологічного факультету Софійського університету (Болгарія), де працював до своєї кончини.

Грінчéнко Борис Дмитрович (*27 листопада (9 грудня) 1863 хутор Вільховий Яр — † 23 квітня (6 травня) 1910 Оспедалетто (Італія)) — український письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч. 1891 (за н. даними — 1892) Грінченко спільно з Іваном Липою, Миколою Міхновським, Юрієм Міхновським, Віталієм Боровиком, Миколою Вороним, Олександром Черняхівським заснував Братство Тарасівців. 1884– 1900 працював у Чернігівському земстві З 1902 жив і працював у Києві З 1904 — став одним з лідерів новоствореної Української демократичної партії. Наприкінці 1904 — очолив ліву течію УДП, яка утворила Українську радикальну партію, наприкінці 1905 об'єдналась з УДП в Українську демократично-радикальну партію. 1906 -1909 очолював київську «Просвіту» .

Павло Плато нович Чуби нський (* 15 (27) січня 1839, хутір Чубинський (тепер Чубинське, Київська область) — † * 17 (29) січня 1884, Київ) — український етнолог, фольклорист, поет, громадський діяч, належав до течії хлопоманів, автор слів Гімну України. 1861 - захищає в Петербурзі дисертацію «Нариси народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права Малоросії» й одержує вчений ступінь кандидата правознавства 1861– 1862 – пише статті для «Основи» 1862 - став одним з перших членів Київської (Старої) Громади Осінь 1862 - Павло Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна» 20 жовтня 1862 - розпорядження вислати Чубинського на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції 1869 - дістає дозвіл про повернення до України й очолює етнографічно-статистичну експедицію Російського географічного товариства в Південно-Західному краї. 1873– 1875 — секретар (1875– 1876 — заступник голови) Південно-Західного відділу Російського географічного товариства. 1876 - Чубинського було вислано з Києва із забороною проживати в малоросійських і столичних губерніях. 1879 р. Чубинський тяжко захворів, його розбив параліч

Верби цький Миха йлович (* 4 березня 1815, с. Явірник Руський, Галичина, тепер Підкарпатське воєводство, Польща — † 7 грудня 1870, с. Млини, Галичина, тепер. Підкарпатське воєводство, Польща) український композитор, хоровий диригент, священик, громадський діяч, автор гімну України. 1829 - хор Перемишльської єпархії з великим успіхом дебютував в урочистому богослуженні, де Вербицький був солістом У 2 -й половині 1840 -х - звернувся до релігійної музики 1850 року отримав ієрейські свячення 1856 - осів у селі Млинах (тоді Яворівського повіту), де прожив решту свого життя 1860 -ті роки - з відкриттям у Львові театру «Руська Бесіда» композитор знову звернувся до жанру співогри Музика до вистав - «Верховинці» Юзефа Коженьовського, «Жовнір-чарівник» (за Квіткою-Основ'яненком), «Козак і охотник» Івана Анталовича-Вітошинського, «Проциха» Рудольфа Моха та ін. П'єси - побутова мелодрама «Підгіряни» , одна з найпопулярніших, «Сільські пленіпотенти» , «Простачку» , «В людях ангел, не жена, вдома з мужем сатана» та ін.

Іва н Я кович Франко (* 27 серпня 1856, с. Нагуєвичі, Дрогобицький повіт — † 28 травня 1916, Львів) — український письменник, поет, публіцист, перекладач, вчений, громадськийі політи чний діяч. 1862– 1864 – навчався в школі села Ясениця-Сільна 1864– 1867 – навчався у нормальній школі при василіанському монастирі у Дрогобичі 1875 -закінчив Дрогобицьку гімназію. Член редакції часопису «Друг» Восени 1875 - став студентом філософського факультету Львівського університету. 1880 - вдруге заарештовують 1881 - став співвидавцем часопису «Світ» , після закриття (1882) якого працював у редакції часопису «Зоря» й газеті «Діло» . травень 1886 - взяв з Ольгою Хоружинською шлюб 1888 - деякий час працював у часописі «Правда» . 1889 - зв’язки з наддніпрянцями спричинили третій арешт 1890 - за підтримки М. Драгоманова стає співзасновником Русько. Української Радикальної Партії. 1908 - стан здоров’я значно погіршився Збірки: «В поті чола» (1890), «З вершин і низин» (1887, 1893 ) , «Зів’яле листя» (1896), «Мій Ізмарагд» (1897), «Галицькі образки» (1897), «Смерть Каїна» (1889), «Іван Вишенський» (1900), «Із днів журби» (1900), «Semper tiro» (1906), «Давнє і нове» (1911) Твори: поема «Мойсей» (1905), повість «Boa constrictor» (1878), соціальний роман «Борислав сміється» (1882), повість «Захар Беркут» (1882), дитячий твір «Лис Микита» (1890), роман «Для домашнього вогнища» (1892), драма «Украдене щастя» (1893), дитячий твір «Абу. Касимові капці» (1895), роман «Основи суспільности» (1895), роман «Перехресні стежки» (1899– 1900 рр. ).

Миха йло Іва нович Павли к (*17 вересня 1853, Монастирське — † 26 січня 1915, Львів) — український письменник, публіцист, громадський діяч. Дійсний член НТШ. Разом з І. Франком у 1890 р. створили Русько-українську радикальну партію. 1874 - стає студентом філософського факультету університету З весни 1876 - внаслідок зусиль передової молоді на чолі з М. Павликом у «Друзі» остаточно перемагає й утверджується народна мова 18 червня 1877 -після тривалого нагляду було знайдено привід заарештувати Павлика. В його помешканні було зроблено обшук 1879 - 1881 - у Швейцарії та на півдні Франції, М. Павлик, М. Драгоманов і С. Подолинський видавали журнал «Громада» . 1899– 1907 - підготував і видав чотиритомне капітальне дослідження «Розвідки Михайла Драгоманова про українську народну словесність і письменство» 1873 - перший поетичний твір М. Павлика «Прийди, весно!» 1890 -стає співзасновником Русько-Української Радикальної Партії.

Скачать презентацию Антоно вич Володи мир Боніфа тійович 18 30

Портерети. Самойленк.pptx

Количество слайдов: 7