Античне та сучасне трактування ідеї катарсису Катарсис від

Античне та сучасне трактування ідеї катарсису Катарсис (від давногрецької κάθαρσις — підняття, очищення, оздоровлення) — поняття, що вживалося в античній філософії, медицині, естетиці й через свою поліфункціональність набуло чимало тлумачень.

Давньогрецький мислитель Арістотель зв'язав його з трагедією як літературним жанром. Трагедія викликає гнів, страх, співчуття, і цим змушує глядача відчувати духовне переживання, тим самим очищує душу людини, виховує його.

традиційно вважається, що, як про це писав Арістотель, вона полягає в очищенні душі, – звичайно-ж, у найвищому сенсі слова. Проте вже Полібій вважав метою трагедії цікавість, розвагу і задоволення, Солон дорікав першому трагікові Феспісові за «брехню» і «удавання» , Платон ставився до трагічного лицедійства як до несерйозної спокуси, а Главкон у Платона стверджував, що безглуздо зараховувати до мудреців і любомудрів «театралів» любителів видовищ і любителів слухати (театр, за Арістотелем, - задоволення для слуху), оскільки їх анітрохи не тягне до такого роду бесід, де щось обговорюється, зате немов їх хто підрядив слухати усі хори, вони бігають на свята на честь Діоніса, не пропускаючи ні міських Діонісій, ні сільських.

У сучасній етиці катарсис трактується як особлива, найвища форма трагізму, коли втілення конфлікту та емоція потрясіння, що його супроводжує, не пригнічують своєю безвихідністю, а «очищають» і «просвітлюють» глядача чи читача.

Катарсис як етико-естетична категорія має ритуалізований характер, де інтерферуються мікрокосм і макрокосм, і "будучи найважливішою частиною релігійних відправлень і культових церемоній

катарсис розміщується в етичному просторі між закінченням очищення (зовнішня і внутрішня чистота – неодмінна умова звернення людини до вищих сил) і моментом принесення жертви (тільки по закінченняі якого людина може почати своє звернення, викласти своє прохання або молитву, яку вищі сили мають прийняти або відхилити)