Античне ораторське мистецтво Виникнення і розвиток риторики в

Античне ораторське мистецтво Виникнення і розвиток риторики в Давній Греції

Красномовство відігравало помітну роль у формуванні культури античного суспільства. Існував навіть міф про божественне походження риторики: Юпітер покликав до себе Меркурія і звелів створити риторику. Особливо активно розвивалися суспільно-політична риторика, судове та академічне красномовство. В умовах заплутаного судового права судитися в Давніх Афінах, було справою не легкою, до того ж не всі мали дар слова, щоб прихилити до себе суддів. Згодом після походів Александра Македонського грецька культура поширилась майже у всьому світі. Після цього греко - римська риторика стала основою ораторської культури народів Європи.

• Видатний філософ Арістотель приписував винахід риторики піфагорейцеві Емпедоклу, який жив на о. Сицилія у v ст до Христа. Громадський діяч, філософ, лікар-чудотворець, який згідно з легендою, покінчив життя, кинувши у кратер вулкана Етна. Він був типово *античною* людиною, яка жила немов *напоказ* демонструючи свою ерудицію та обдарованість.

• Першими сицилійськими риторамилогографами були Коракс , Лісій, Горгій. Кораксу належить учення про риторичний твір, який він поділив на вступ, пропозицію, виклад, докази, падіння, висновки. • Лісій, виходець з Сицилії, проживав в Афінах, був плідним логографом. Він створив жанр судової промови.

• Горгій відкрив , що можливе є важливішим за істинне. Він вправно видавав велике за мале й навпаки, враховуючи специфіку аудиторії, що його слухала. Вдаючись до прийомів, приниження супротивника, кепкування.

Справжнім реформатором риторики став учень Платона Арістотель, який написав спеціальний твір “Риторика” – перше наукове обгрунтування всіх попередніх висновків та спостережень. За Арістотелем, риторика -”здатність знаходити можливі способи переконання відносно кожного даного предмета”. 1) - загальні принципи риторики; 2) - особистість оратора, специфіка його аудиторії; 3) - техніка, спосіб висловлювання думки риторика; 4) - правдоподібність;

Арістотель вперше розрізнив поетику та риторику, встановивши відмінність між словами поетично-образним і словом риторичним. Він стверджував, що кожна людина мусить уміти красномовно захистити себе й допомогти справедливості. • Після Сократа, Платона, Арістотеля риторика перестала бути просто прикладною дисципліною, ремеслом. Вона стала частиною філософії, науки про мову й способи мовлення, засобом філософського пошуку істини

• В епоху класичної грецької культури ораторство у Греції досягає своєї вершини. Найбільш відомим серед риторів був Демосфен, який за переказами, маючи від природи погану артикуляцію, на стільки багато вправлявся, що став найкращим промовцем. Прагнучи покарати родичів, які не чесно опікувалися його майном.

• Однак саме риторика взяла на себе відповідальність за збереження основ античного світогляду. Одночасно вона як ” лоно філософії ” стала претендувати на звання ледь не “ науки наук ”. Виникали все нові риторичні школи, що присвоювали собі право керувати розвитком літератури, тим паче, що віршові форми в елліністичну епоху витісняють прозовим романом.