Антична культура На початку І тисячоліття до

Антична культура

На початку І тисячоліття до нашої ери провідна роль у суспільному розвитку переходить від давньосхідних цивілізацій до нового культурного центру, що виник у Середземномор'ї та отримав назву антична цивілізація. До античної цивілізації відносять історію і культуру Давньої Греції і Давнього Риму. Ця цивілізація базувалася на якісно інших соціально-економічних і політичних засадах, ніж цивілізації Сходу, і виявилася значно динамічною від них.

Античність є культурним та історичним фундаментом сучасної Європи. Величезна культурна спадщина стародавньої Греції та Риму цілком справедливо вважається колискою європейської цивілізації. Саме античний світ заклав основи європейських філософських, правових, політичних, художніх та наукових систем, котрі виникли набагато пізніше.

Античною традиційно називають греко-римську культуру, що розвивалася в період з ІІІ тис. до н. е. до сер. V ст. н. е. Незважаючи на суттєві відмінності між культурою Давньої Греції, елліністичною і давньоримською, вони належать до одного історико-культурного комплексу, мають ряд загальних типологічних рис. Суспільна свідомість античного полісу носила в основному раціональний характер. Світ сприймався як реальний, хоча визнавалось надприродне, і це мало суттєвий вплив на різні сторони життя. Тому при характеристиці античної культури необхідно проаналізувати релігійні уявлення давніх греків і римлян.

Стародавня культура Грецiї

Культура Давньої Греції є витоком античної культури. Давні греки створили культуру, що була названа у більш пізній час "грецьким дивом". Майже кожне завоювання грецької культури досягло таких висот, що лягло в основу багатьох сторін європейської культури в самих різних її сферах. Для наших часів грецька культура є взірцем гуманізму та повноти погляду на світ. Це було обумовлено багатьма обставинами.

Суттєвий вплив на особливості культури Греції мало вигідне географічне положення, що сприяло розвитку торгівлі та іншим зовнішнім стосункам. Однією з особливих причин, що зумовили розвиток культури Греції, була колонізація і пов'язана з нею торгівля. Колонізація дала можливість грекам набути нового погляду на світ, відмінного від їх первісних вірувань, порівняти свій світ інших народів.

В Афінах виникає величне досягнення культури древніх греків - демократія. Біля витоків демократії в Афінах стояв Солон, реформи якого були спрямовані на створення в Афінах суспільства гуманізму і справедливості. Головним органом управління в полісі були загальні збори. В інший час керівництво здійснювала рада 400, а потім - рада 500. Особливості суспільної організації грецького суспільства вплинули на звичаї, традиції, норми моралі і навіть мистецтво.

Дух змагальності, полемічності (агональності) - інша важлива риса грецької культури. Він проявлявся у всіляких змаганнях - спортивних олімпіадах, змаганнях поетів, музикантів, художників, боях гладіаторів, публічних змаганнях ораторів та філософських дискусіях мудреців, у бурхливому політичному житті античного суспільства. Для грека та римлянина не було нічого найпочеснішого, аніж стати переможцем у будь-якому змаганні, отримати схвалення та захоплення з боку громадян та отримати лавровий вінок. Більш детально змагальний характер давньогрецької культури розглядається в роботі Ф. Х. Кессиди "К проблеме греческого чуда".

З цим пов'язана висока оцінка творчого начала в діяльності особистості. Боротьба думок і свобода критики стали тією ідейно-духовною атмосферою, у якій народилися грецька наука і філософія. У грецькій міфології боги людяні і людиноподібні. Тому серед різних міфологій світу грецька стала найбільш привабливою. Грецька олімпійська релігія антропоморфна. Боги часто поводять себе як прості смертні, тому у світі олімпійської релігії людина почувала себе досить комфортно.

Давньогрецька культура характеризується великими досягненнями в галузі науки. При всій серйозності наукових досягнень інших ранніх культур, наприклад Єгипту чи Китаю, там не виникло систематичної науки. Саме в Греції здійснюється перехід від міфології та релігійного світорозуміння, що спиралося на віру, до науки, котра потребувала постановки, формулювання, логічного розгляду проблем, а розум стає головним засобом пізнання. Новим шляхом самовизначення людини в античному суспільстві стає філософія принципово інший тип світоспоглядання, який базувався на позиціях розуму та інтелекту. Філософія пропонувала людині новий тип самовизначення - не через звичку і традицію, а через власний розум. Стаючи однією з форм подолання залежності індивіда від роду, вона вперше закликає людину повірити в себе, у свої власні сили, а не в міфологічних богів.

Період найвищого розквіту грецької культури (V ст. до н. е. ) пов'язаний з найвищим розквітом полісного життя та всіх інших явищ культури. Давньогрецькій культурі належить особливе місце у створенні фундаменту європейської культури. Давні греки заклали основи розвитку сучасної науки, філософії, історіографії, архітектури,

Культура Стародавнього Риму

Культура Давнього Риму стала завершальним етапом у розвитку античної культури. В еволюції давньоримської культури виділяють такі основні періоди: царський (УШ-ІІ ст. до н. е. ); період Римської республіки (510 р. до н. е. 31 р. до н. е. ); епоха Римської імперії (31 р. до н. е. - 476 р. н. е. ). Римська античність сприйняла багато елементів давньогрецької культури. Так, римська міфологія значною мірою повторює грецьку: до неї включені олімпійські боги, частина з яких ототожнюється з римськими і носить їхні імена. Архітектура Риму використовує грецькі ордерні форми. У римській філософії еклектично сполучаються принципи різних учень грецьких мислителів. Особливого поширення набувають скептицизм і стоїцизм (Сенека, Марк Аврелій).

Але в той же час римській культурі притаманна самобутність. Склавшись, як і грецька, на основі громадянської общини , римська культура відобразила особливості італійської модифікації громадянської общини , котра відрізнялася від грецького полісу, зокрема тим, що формувалась в умовах безперервних завойовницьких війн і будувалася за зразком патріархальної сім'ї, де батько мав необмежену владу. В результаті цього склались особливі риси колективного духу римлян: непохитність, практицизм, , схильність до порядку, залізної дисципліни, культ влади та державності. Одне з центральних місць в шкалі цінностей римлян посідала свобода -libertas. Свобода тут уже розуміється насамперед як економічна незалежність, як право на володіння певною ділянкою землі. Дуже важливим її аспектом була свобода від тиранії царської влади. Влада для римлян - це res publica, справа народу.

Розклад суспільного життя в Римській імперії у перші століття н. е. обумовлює кардинальні зрушення в структурі людського вчинку, веде до втрати цілісності людської особистості античного типу. Честь, доблесть, гідність - вищі цінності римського грома-дянина-воїна епохи республіки в імперському Римі втрачають свій сакральний статус і нерідко вже розглядаються лише як небажані перепони на шляху досягнення особистих цілей.

Сувора та аскетична доброчесність, надмірна заполітизованість і "воєнізована" свідомість римлян визначають ідеал римської культури і мистецтва, зокрема який можна сформулювати як "Сила, вбрана у велич". Могутність, масивність, утилітарність як характерні риси римського мистецтва особливо чітко проглядаються в ньому в імперський період історії Риму, коли вимоги імперської величі обмежують духовність суспільства, позбавляючи мистецтво тієї краси і витонченості, яким відзначався художній геній Еллади.

В епоху римської античності досягають високого рівня розвитку ораторське мистецтво (Гай Гракх, Цицерон), історична наука (Діодор Сицилійській, Тацит, Плутарх), природознавство (Пліній Старший). Найважливіші культурні новації римської античності пов'язані з розвитком політики і права.

Давній Рим посідає ключове місце в історії європейської та світової культури. Ставши величезною державою, поєднавши досягнення всіх цивілізацій Середземномор'я, залучивши до економічної, правової та адміністративної системи імперії комплекс європейських народів, Давній Рим безпосередньо сформував основи європейської культури. Саме тут відбулося формування розвиненої самосвідомості особистості.

Художники античності прагнули знайти раціональні основи краси, універсальні правила мистецтва. Вони переймаються пошуками міри та порядку. Як відмічають дослідники, давні греки, зокрема в класичний період виробили цілісну систему естетичних понять і уявлень, що зробило свій внесок у створення цілісного, завершеного типу художньої творчості. Тип художньої творчості греків характеризується раціоналізмом, прагненням до упорядкованості та пропорційності, а також відповідність людині і людському світу. Античний живопис і скульптура виходили з "класичного канону"

Поліклета - відомого грецького скульптора та теоретика мистецтва (автор праці "Канон") другої половини V ст. до н. е. Наявність канону - сукупності правил, що визначали ідеальні пропорції гармонічної фігури людини, обумовлена тим, що гармонія розумілась як упорядкованість, в основі якої математичні розрахунки. Тіло людини підлягало геометричному вивченню, і як результат, були встановлені правила пропорційного співвідношення його частин. Так, статуї Поліклета втілюють давньогрецькі ідеали краси, стриманості, сили та почуття власної гідності. Естетичне світосприйняття, що притаманне класичній культурі Греції, знайшло своє відображення в роботі видатного філософа Аристотеля "Поетика". Особливого значення він надає цілісності художнього твору, впорядкованості та пропорційності його частин.

Виконала: учениця 9 А класу Воровченко Дiана