АНІМІЗМ
АНІМІЗМ (від лат. anima – душа, або animus — дух) — віра в існування самостійної духовної сутності (сили чи істоти), здатної вселятися в людину, тварину, рослину (тобто у щось живе) чи полишати їх.
Анімізм тісно пов'язаний з практикою табу. Згідно з цими віруваннями, кожна річ у світі має душу або дух. Намагання підкорити сили природи призвело до появи чорної та білої магії.
Анімізм - це віра в існування духовних сутностей, які перебувають в предметах або існують окремо від них. Вірування в те, що предмети мають душу, спирались на властиве давнім людям прагнення уособлення, та одухотворення навколишнього
Для раннього анімізму характерно бачити в речах насамперед зле начало, злих духів, які загрожують людині. Навіть власна психіка ставила перед первісною людиною безліч загадок: сни, непритомності, галюцинації, які людина могла сприймати як витівки душі, начала існуючого незалежно від тіла. Душу в цілому стали ототожнювати з подихом, а пізніше як безтілесну сутність.
Демокрит вважав, що душа може зростати, а може, навпаки, і зменшуватись. З виникненням уявлень про душу пов'язана віра в можливість існування душі після смерті, у переселення душ, у загробне життя душі.
Два основні «догмати» : перший — про духів, а другий — про «чуттєво-надчуттєву» душу, здатну існувати самостійно поза людським тілом. В анімізмі здійснюється подальше подвоєння світу: світ реальних об’єктів доповнюється світом духовного буття. У багатьох на родів головними двійниками, яких найбільше поважали первісні анімісти, були душі померлих родичів. Тому в літературі первісний анімізм часто називають культом предків. Культ предків грунтувався на вірі в те, що померлі допомагають своїм живим родичам у земному світі.
У слов'ян для визначення ілюзійних двійників застосовувались два терміни: менш могутніх називали "душами", більш могутніх — "духами". Прикладом анімізму можуть бути деякі релігійні уявлення, скажімо, ескімосів Гренландії (XIX ст. ). На їхню думку, надприродні двійники були у кожної людини, дерева, струмка, звіра. Уночі, вважали вони, людські душі залишають свої тіла і відправляються полювати, танцювати, відвідувати друзів. Коли вмирала людина їй у могилу клали знаряддя і предмети праці. Вважалося, що двійники цих речей служитимуть двійникам людських тіл у "країні мертвих".
У початковому анімізмі двійники уявляються як певне інше тіло, невидиме і невідчутне. В той же час у багатьох народів існувало повір'я, що в окремих ситуаціях двійника можна побачити, почути і якось ще й відчути: уві сні, як відображення у воді, як тінь. На цій стадії розвитку релігії не існувало уявлення про безтілесну душу, двійники мислились як якась друга плоть, що має всі речові характеристики: форму, об'єм, вагу, колір, запах.
У сучасних релігіях анімістичний елемент посідає значне місце. Уявлення про Бога, сатану, ангелів, безсмертні душі — все це за своєю суттю — ускладнений анімізм.
Самостійно анімізм живе у вірі в привиди і в спіритизмі (вірі у можливість спілкування з душею померлого за допомогою блюдечка, яке крутиться).
Анімістичні вірування описав у книзі «Первісна культура» (1871) етнограф і релігієзнавець Едуард-Бернет Тайлор (1832 -1917). Він ввів у науковий обіг поняття «первісний анімізм» , доводив, що вірування в духовні істоти доцільно вважати мінімумом релігії. Тайлор обстоював ідею природного і поступового розвитку релігійних ідей у людському суспільстві, вказував на те, що нижчі фази розвитку релігії слугують для пояснення вищих.
Теорія анімізму Е. Тайлора : віра в існування душі — вихідна елементарна форма релігії, що розвилася потім у більше складні релігійні вчення й дії. «Віра в духовні сутності» — от що таке релігія в її найпростішій формі, і одночасно це «фундамент всієї релігії, починаючи від релігії дикунів і закінчуючи релігією цивілізованої людини» . Анімізм містить у собі віру в душі окремих істот, які продовжують жити після смерті й руйнування тіла, і віру в духів, які становлять ієрархію, аж до вищих духів рангу богів. Анімізм, віра в натхненність всіх речей на практиці розвивається в культ предків, яких побоюються і почитають. Особливим випадком віри в духів є анімалізм (від лат. animal - тварина) - культ тварин, і в першу чергу тих, на яких полюють.
Е. Ленг (1844— 1912) у своїй праці «Становлення релігії» намагався знайти відповіді запитання: 1) яка природа видінь І галюцинацій, що, згідно зтвердженням Тайлора, лежать в основі уявлень про душу; 2) чи пов’язана ідея Бога, навіть у її найпервинніших формах, із первісними уявленнями про духів і духовні сутності. Ленг приходить до висновку, що головним джерелом релігії є віра у могутність найвищого Буття, Творця всіх релігій, Батька моралі та Суддю людей.
Найбільше критикував теорію Тайлора англійський антрополог, етнограф Роберт Маретт (1866— 1943), який обґрунтував ідею преанімізму, ввівши термін «аніматизм» .
• Аніматизм (від лат. animatus — одухотворений) — віра в існування розлитої у світі безособової сили, що впливає на життя людей, одна з архаїчних форм релігії, що є характерною рисою вірувань первісних людей
Надприродне має два аспекти існування — негативний і позитивний. Негативним: табу — «не смій легковажно наближатися» . Ця заборона не поширюється на всі відносини з надприродним і стосується лише нечестивих стосунків. Позитивним: мана — «інстинктивне відчуття чудодійної сили» . Маретт переконаний, що формула табу-мана найприйнятніша для вичерпного вираження універсальної природи надприродного.
Дякую за увагу! Презинтацію підготувала студентка 1 курсу Факультету Менеджменту і економіки Спеціальність маркетинг Група МАР. 1301 -1 Білоброва Аліна