4 Категорії природозаповідних територій в світі і управління

4. Категорії природозаповідних територій в світі і управління ними 4. 1. Класифікація заповідних об'єктів як основа управління ними 4. 2. Категорії природоохоронних територій за IUCN, 1994. 4. 3. Статус і завдання заповідних об'єктів і територій 4. 4. Критерії вибору раціональних напрямків заповідної справи

Природоохоронні території забезпечують охорону: природних та окультурених геосистем, які відзначаються високим біорізноманіттям; важливих окультурених ландшафтів (у тому числі території, які є наслідком гармонійної взаємодії людини та природи); культурних й історичних об’єктів та інших цінних ділянок на забудованих територіях; окультурених ландшафтів зі сталим використанням природних ресурсів, геосистем із традиційним сталим використанням ресурсів, що оточені інтенсивно деградуючими ландшафтами, або об’єктів традиційного споживання природних ресурсів місцевим населенням; природних та культурних геосистем, які використовуються з рекреаційною й освітньою метою

Система природоохоронних територій світу охоплює майже 30350 об’єктів площею 13 232 275 км 2 (Green, Paine, 1997). За останні тридцять років їхня кількість та площа значно збільшилися і не припиняють зростати.

IUCN International Union for Conservation of Nature Expert commissions Commission on Education and Communication Commission on Environmental, Economic and Social Policy Commission on Environmental Law Commission on Ecosystem Management Species Survival Commission World Commission on Protected Areas IUCN was founded in October 1948 as the International Union for the Protection of Nature (or IUPN) following an international conference in Fontainebleau, France. Зі створенням Міжнародної спілки з охорони природи та природних ресурсів (тепер Всесвітня спілка з охорони природи; Weltnaturschutzunion IUCN) вперше в 1969 р. були визначені категорії природоохоронних територій та були встановлені критерії для міжнародного визнання зазначених природоохоронних територій.

Категорії природоохоронних територій за IUCN І а/в Природоохоронні території суворого режиму / природні зони охорони дикого життя (а: І науковий резерват / природоохоронна зона суворого режиму; в: ) ІІ Національний парк ІІІ Пам’ятка природи ІV Місцепроживання = Ареал / природохоронна територія виду з управлінням / природна територія з охорони диких звірів). V Охоронний ландшафт/ морський ландшафт VI Територія охорони природних ресурсів та управління ними VIII Природна біотична зона/ Антропологічна природоохоронна територія, Багатоцільова використовувана територія з управлінням / Ресурсна територія з управлінням. ІХ Біосферний резерват Х Всесвітня спадщина.

Категорія І. Наукові резервати (заповідники) / природні резервати строгого режиму / природні заповідники (Scientific Reserve/ Strict Nature Reserve) Критерії відбору. Території, які відводяться під природні заповідники: відзначаються високим біологічним або геологічним різноманіттям; це рідкісні екосистеми чи геосистеми, природні об’єкти, види флори та фауни, які мають національну наукову цінність; є характерними для окремих природних районів чи відводяться для охорони генетичних ресурсів. Заборонено будь яке втручання в перебіг природних процесів, а також туристичне та рекреаційне використання. Завдання менеджменту: збереження в природному стані типових або унікальних для конкретної ландшафтної зони природних геосистем з усією сукупністю компонентів; вивчення природних процесів та явищ, що в них відбуваються; розробка наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Наукову діяльність необхідно планувати і проводити обережно, якнайменше порушувати рівновагу геосистем. Використання природних заповідників здебільшого контролює центральний уряд.

Категорія II. Національні парки (National Park) Критерії відбору. Для національних парків виділяють: території, які містять репрезентативні ландшафти головних природних регіонів; геосистеми, що мають специфічне наукове, освітнє та рекреаційне значення; геосистеми, які фізично не зазнали антропогенного впливу. Завдання менеджменту: збереження біологічного різноманіття; розвиток пізнавального туризму та рекреації; збереження унікальних природних та історичних об’єктів; заохочення традиційного природочуйного господарювання. Менеджмент слід проводити в такий спосіб, щоб стале природо , рекреаційне та туристичне використання було контрольоване.

Категорія III. Пам’ятки природи (Natural Monument/ Natural Landmark) Критерії відбору. До пам’яток природи можна віднести: один або декілька визначних природних об’єктів національного значення; унікальні або рідкісні невеликі за площею ділянки. Це, зокрема, можуть бути вікові дерева та їхні біогрупи, цінні алеї, мінеральні джерела, витоки рік, мальовничі скелі, льодовикові валуни, та інші об’єкти, які мають наукове, культурне, меморіальне, естетичне природоохоронне значення. Завдання менеджменту: охорона і збереження еталонних та унікальних національне важливих природних об’єктів, пам’ятних ландшафтів; проведення освітньої та наукової роботи; дослідження та моніторинг. Ці території можуть бути приватною або державною власністю; перебувати під опікою центрального або місцевого керівництва чи інших організацій

Категорія IV. Природоохоронні заповідники / Керовані резервати природи / Заказники дикої природи (Nature Conservation Reserve/ Managed Nature Reserve/ Wildlife Sanctuary) Критерії відбору. До цієї категорії природоохоронних територій можна віднести незмінені або малозмінені природні екосистеми та геосистеми, які мають науково природниче, культурне, ландшафтно естетичне або важливе еталонне значення. Створення цієї категорії бажане, коли під охорону треба відвести специфічні місцевості або біотопи для проживання рідкісних видів місцевої та мігруючої фауни національного та глобального значення. Завдання менеджменту: створити природні умови, необхідні для охорони національне важливих видів рослин і тварин, біотопів або неживих об’єктів природи, які потребують особливого менеджменту для їхнього збереження; проводити наукові спостереження та дослідження, забезпечити екологічну освіту. Можуть бути державною власністю і перебувати під опікою центральних та місцевих органів влади, некомерційних організацій або бути у приватній власності.

Категорія V. Охоронні ландшафти або акваторії (Protected Landscape or Seascape) Критерії відбору. До цієї категорії можна віднести чималу кількість територій, зокрема: ландшафти, які мають особливі естетичні цінності в результаті гармонійної взаємодії людини і природи; ландшафти, що характеризуються унікальною привабливістю та естетичним малюнком людських поселень, розташовані поблизу великих міст або відомих туристичних трас і мають потенційні можливості для розвитку рекреації національного значення. Завдання менеджменту: збереження важливих природних та культурних ландшафтів національного значення, які характеризуються гармонійною взаємодією людини та природи, збереження місць культурної спадщини; развиток рекреації і туризму; підтримка традиційного сталого природокористування у поєднанні з охороною природи. На території охоронних ландшафтів допускається традиційна господарська діяльність, проте її форми і зміст повинні бути спрямовані на збереження ландшафтних, культурних та інших цінностей довкілля.

Категорія VI. Ресурсні резервати (заповідники) (Resource Reserve) Критерії відбору. До цієї категорії звичайно відносять великі, відносно ізольовані, незаселені (малозаселені) і важкодоступні території. Загалом вони недостатньо вивчені і тому неможливо прогнозувати наслідки, до яких може привести їхнє потенційне використання сільським гоподарством, гірською промисловістю, лісовим господарством, інтенсивним рибальством, будівництвом доріг та ін. Завдання менеджменту: охорона природних ресурсів територій для визначення їхнього оптимальної о майбутнього багатоцільового використання; запобігання або стримування діяльності, яка може призвести до погіршення стану природних резерватів та втрати їхніх економічних і соціальних вартостей; заборона будь якої господарської діяльності на цих територіях (за винятком місцевого населення), до повного вивчення можливостей їх найкращого використання; проведення наукових досліджень. Природні резервати можуть бути власністю уряду чи громадських організацій.

Категорія VII. Природні біотичні території/ Антропологічні резервати (Natural Biotic Area/ Anthropological Reserve) Критерії відбору До цієї категорії відносять природні території, на яких вплив людини і втручання сучасних технологій не змінили традиційного способу життя місцевого населення. Ці території звичайно віддалені або ізольовані, і таку недоступність можна підтримувати протягом тривалого часу. Антропологічні резервати, в яких люди залежать від довкілля і підтримують сталий спосіб життя, є дуже важливими для збереження культурної різноманітності. Завдання менеджменту: збереження гармонійного життя корінного населення з довкіллям; заборона проникнення сучасних технологій; дослідження еволюції людини та її взаємодії з природою; збереження біологічного різноманіття, природних ресурсів, місць культурної спадщини.

Категорія VIII. Керовані території багатоцільового використання / (Multiple Use Management Area/ Managed Resource Area) Критерії відбору. До цієї категорії належать великі за розмірами території, які складаються із земель зі сталим природокористуванням. Вони можуть бути частково заселені та видозмінені людською діяльністю, мати унікальні та виняткові природні об’єкти національного та міжнародного значення. Завдання менеджменту: забезпечення сталого відновлення усіх природних відновних ресурсів; раціональне використання природних кормових угідь; збереження природи для забезпечення економічної діяльності та інших важливих економічних і соціальних функцій територій; охорона природних геосистем у відведених зонах; створення умов для промислової рекреації та туризму. Поліфункціональність цих територій може забезпечити як стале споживання та використання природних продуктів, так і збереження біологічного різноманіття й охорону природних геосистем. Необхідною умовою менеджменту є створення ґрунтовних програм для підтримки цих територій.

Категорія IX. Біосферні заповідники (резервати) (Biosphere Reserve) Критерії відбору. Біосферні заповідники це територіальне значні ділянки репрезентативних наземних і прибережних морських геосистем (геокомплексів), які охороняються юридично. До складу кожного біосферного заповідника повинні входити: репрезентативні природні геосистеми; унікальні природні угруповання чи ландшафти; зразки атрактивних окультурених ландшафтів, які сформувалися в результаті збереження традиційних форм природокористування; зразки змінених або деградованих геосистем, які можна відновити та оптимізувати.

Біосферні резервати Завдання менеджменту: збереження унікальних та репрезентативних для біогеографічних районів Землі природних геосистем; створення (поряд з іншими заповідними об’єктами) відповідних екологічних умов для збереження та охорони генофонду рослинного й тваринного світу і розвитку геосистем у природному середовищі; порівняльне дослідження природних та окультурених ландшафтів, також й порушених, з метою встановлення їхньої реакції на різні форми антропогенного впливу; обгрунтування методів екологічного природокористування та оптимізації життєвого середовища; прогнозування динаміки природних та окультурених геосистем з урахуванням тенденцій впливу техносфери на біосферу; підтримання екологічного балансу в районі біосферних заповідників, координація екологічних досліджень; сприяння міжнародному співробітництву в галузі охорони довкілля та здійснення контролю за природними і техногенними процесами у біосфері.

Світова мережа біосферних резерватів (заповідників) створюється під егідою ЮНЕСКО; на їх території ведуться спостереження на різних географічних рівнях за екологічними змінами у біосфері. 425 biosphere reserves in 95 countries, 2002 440 biosphere reserves in 97 countries, 2004 У США – 47, Росії – 31, Іспанії – 26, Китаї – 24, Болгарії – 17, Мексиці – 14, Німеччині – 13, Австралії, Канаді – по 12, Аргентині – 11, Франції – 10. UKRAINE / UCRANIA 1 Chernomorskiy 1984 2 Askaniya Nova 1985 3 Carpathian 1992 4 Shatskiy 2002 Dunaisky (see Danube Delta R/U 1: Romania Ukraine) East Carpathians (see P/S/U 1: Poland Slovakia Ukraine) 1998

Категорія X. Місця світової спадщини (World Heritage Site) Критерії відбору Місця світової спадщини повинні відповідати таким критеріям: бути одним із визначних зразків основних стадій історичної еволюції Землі, і зоологічних процесів, біологічної еволюції та людської взаємодії з довкіллям; бути місцем унікальних або рідкісних явищ чи подій, об’єктом виняткової природної мальовничості; бути місцем рідкісних популяцій рослин чи тварин Завдання менеджменту: - захист природних об’єктів, що мають цінність світового значення; рекламування місць світової спадщини; проведення наукового та екологічного моніторингу; забезпечення туристичного та рекреаційного використання на жорстко контрольованій основі. Місця світової спадщини є власністю уряду або некомерційних організацій і охороняються законом.

Мета охорони різних категорій природоохоронних територій (Німеччина) Заходи / природоохоронні категорії 1 а/1 в ІІ ІУ У УІ Наукові дослідження 1/3 2 2 3 Охорона дикої природи (збереження великих природних або близьких до природних територій) 2/1 2 3 3 0 2 Охорона видів, охорона генетичного різноманіття 1/2 1 1 1 2 1 Збереження екологічної продуктивності 2/1 1 0 1 2 1 Охорона природної/ культурної своєрідності 0/0 2 1 3 Туризм та відпочинок 0/2 1 1 3 Освіта 0/0 2 2 3 Усталене використання ресурсів природних екосистем 0/3 3 0 2 2 1 Збереження культурної /традиційної значимості 0/0 0 1 1

У рамках міжнародних угод та Програм існують широкі природоохоронні території, законодавче збереження яких здійснюється через лігу або зональні спілки чи через встановлення національних категорій природоохоронних територій (здебільшого згідно з законом про охорону природи), напр. водно болотні угіддя міжнародного значення (Рамсарська Конвенція, 1971), EG зони охорони птахів особливого значення (EG Richtlinie) 1981), Резервати Європи (оцінка міжнародних нормативів охорони птахів), Євродиплом (Єврорада, з 1964) для встановлених законом природоохоронних територій, Болота (TELMA території) та водоймища (AQUA зони) міжнародного значення.

Згідно з МСОП (Делі, 1969) національний парк є великою територією, яка включає одну або кілька екологічних систем, мало змінених або не змінених експлуатацією і поселенням людини, відзначається різноманітними типами ландшафтів, багатством рослинного й тваринного світу, а також різноманітністю геоморфологічних систем, особливо цінних з наукової, освітньої, виховної та рекреаційної точок зору, або яка характеризується природними пейзажами високої естетичної вартості; де державні органи країни здійснюють відповідні заходи по запобіганню й виключенню на охоронній території (або частині її) природокористування для збереження (або підтримання) природних екологічних, геоморфологічних, естетичних цінностей даної території, перебування і рух населення на якій дозволяється за певних умов для відпочинку й культурноосвітніх цілей.

В Європі першими країнами, на території яких були організовані НП й великі резервати, були Голландія, Німеччина, Швеція та Швейцарія. В Іспанії 1918 р. створено національні парки Говадонга (Govadonga 16, 9 тис. га) та Ордеса (Ordessa 2, 0 тис. га), у Франції 1928 р. організовано великий приватний парк Камарж (Camargue). Польща організувала 1921 р. Біловезький, 1932 р. — Пенінський, 1922 р. — Свєнтокшиський резервати, а 1937 р. —Татранський національний парк. У Румунії створено 1935 р. НП Ретезат (Retezat 13 тис. га), у Болгарії— парк Вітоша (22, 8 тис. га). Італія організувала 1923 р. НП Арбузо (Arbuzzo 29, 1 тис. га), Стелвіо (Stelvio 95, 6 тис. га). 1935 р. — У Швеції також з'явилися нові парки — Вадветєкко (Vadvetjоkko, 1920 р. ), Тосінгладен (Tosingladen, 1930), Муддус (Muddus, 1941 р. ). У 1938 р. у Фінляндії створено національні парки Паллас Оунанстунтурі (Pallac Ounanctunturi, 50 тис. га), Пігеутунтурі (Pihдutunturi, 3 тис. га).

Національні парки відкриті англійського типу рекреаційного призначення - на базі приватних угідь, які відзначаються ма льовничістю окультурених ландшафтів і наявністю певного рекреаційного потенціалу (Пік Дістрікт, приватні голландські та бельгійські парки, більшість японських парків) напіввідкриті державні північноамериканського типу - для збереження унікальних феноменів природи, ознайомлення з ними широких мас населення та забезпечення короткочасної рекреації. (США, Канада, Австралії, деякі європейські країни). напіввідкриті державні африканського типу для охорони малопорушених екосистем, що відзначаються багатством і видовою різноманітністю тваринного світу ( в Африці і мають насамперед науково природниче, туристичне, освітнє і (меншою мірою) рекреаційне значення) закриті державні швейцарського - на базі цінних у біогеографічному відношенні державних угідь. (НП Енгандін та інші подібні парки, які за природоохо ронним статусом аналогічні нашим заповідникам) напіввідкриті державні - на базі яких організовані біосферні резервати або заповідники, включають цінні природні, а також господарські екосистеми — сільсько , лісо , водогосподарські, в тому числі й девастовані угіддя.

Функції біосферних резерватів (Севільська стратегія, 1995) охоронна: збереження генетичних ресурсів, біологічних видів, екосистем і ландшафтів; розвитку: сприяння стійкому соціально економічному розвитку; науково технічного забезпечення для підтримки демонстраційних проектів, екологічної освіти та підготовки кадрів, проведення досліджень і моніторингу у зв'язку із заходами місцевого, національного і глобального характеру, здійснюваними з метою охорони природи та сталого розвитку.

РАДА ЄВРОПИ КОМІТЕТ МІНІСТРІВ Резолюція 76 (17) щодо Європейської мережі біогенетичних резерватів (ухвалено на 25 -й нараді Комітету Міністрів 15 березня 1976 р. ) Біогенетичні резервати означають території, що охороняються, маючи юридичний статус і які є більш або менш типовими, унікальними, не заселеними, або мало заселеними середовищами, біоценозами, або екосистемами Головна мета біогенетичного резервату – зберегти екологічний баланс та забезпечити ефективне збереження одного або більшої кількості наземних та водних середовищ, біоценозів або екосистем, котрі відповідають критеріям типовості, унікальності, рідкісності. Мають отримати правовий статус, що забезпечить ефективне довготермінове збереження природних середовищ, біоценозів, екосистем. Методи охорони можуть бути різними, але мають відповідати критеріям категоріям А та В термінології Європейських територій, що охороняються. Розмір біогенетичного резервату не повинен обмежуватись, однак він має бути достатнім для забезпечення довготермінової життєздатності середовища, біоценозу, екосистеми. Повинен бути оточений, де можливо, буферною зоною.

Природоохоронні території встановлені не лише з метою охорони природи, але й інших встановлених правил, які лежать в основі функціонування природоохоронних територій: закон про збереження водного басейну «водоохоронні зони» ; закон про збереження лісів «резервати природних лісів» , «заповідники природних лісів» , «природні лісові клітки/» та ін. закон про полювання «охоронні зони дичини» . закон про рибальство «заборона рибальства під час нересту» .

Відкриті регіональні ландшафтні парки рекреаційного призначення створюються в мальовничих місцях на державних і приватних (у західних країнах) угіддях для забезпечення організованого відпочинку на лоні природних або слабоокультурених ландшафтів, що мають певний рекреаційний потенціал. Природокористування на території цих парків дозволяється, але без порушення естетичності і зниження їх рекреаційної вартості.

Оптимальна площа Ставлячи за мету збереження популяції будь якого виду, ми повинні зберегти умови, необхідні для ї ї довготривалого стану, для чого необхідна територія визначеної площі. Сама по собі площа і пов'язана із нею різновидність екосистем є важливим фактором стійкості популяції. Територія виступає вже не тільки як фактор виживання кожного конкретного виду, але як і фактор збереження їх співвідношення Формування площ охоронних територій можна розглядати як своєрідний самоадаптаційний соціально економічний процес, направлений на реалізацію інших конкурентних або неконкурентних завдань. Число заповідників меншої площі більше числа заповідників більшої площі в деяке постійне число раз. При цьому ряд охоронних територій обривається на деякій мінімальній площі.

Площа природоохоронних територій світу (Green, Paine, 1997) К- сть Площа, км 2 ПОТ % від заг. к- сті % від заг. площі Сер. розмі р, км 2 % від поверхні Землі І 5189 17 1 919058 14 223 1, 28 П 3384 11 4 001 605 30 1183 2, 67 Ш 2122 7 193 021 1 91 0, 13 IV 11171 37 2 459 703 19 220 1, 64 V 5578 18 1 057 448 8 190 0, 71 VI 2897 10 3 601 440 27 1243 2, 40 Усього 30 350 100 13 232275 436 8, 83 Категорі ї ПОТ