2 СУТНІСТЬ СИСТЕМА ТА КЛАСИФІКАЦІЯ МЕТОДІВ ТА ФОРМ

2 СУТНІСТЬ, СИСТЕМА ТА КЛАСИФІКАЦІЯ МЕТОДІВ ТА ФОРМ ВИХОВАННЯ. Поняття “метод” запозичений із західноєвропейських мов: німецьке слово methode, англійське – method, французьке – methode. Грецьке слово “methodos” означає дослідження, спосіб, шлях наближення до істини. “МЕТОДИ ВИХОВАННЯ – сукупність найбільш загальних способів розв’язання виховних завдань і здійснення виховних взаємодій, способів взаємопов’язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованих на досягнення цілей виховання; сукупність специфічних способів і прийомів виховної роботи, які використовуються в процесі формування особистісних якостей учнів для розвитку їхньої свідомості, мотиваційної сфери й потреб, для вироблення навичок і звичок поведінки й діяльності, а також їх корекції і вдосконалення”.

МЕТОДИ ВИХОВАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ означає способи та прийоми спільної взаємопов’язаної діяльності вихователів і вихованців, яка спрямована на оволодіння духовними та військово-професійними знаннями, навичками та вміннями, нормами і правилами гідної поведінки, різнобічний розвиток їх особистості, формування у них загальнолюдських, національних і військово-професійних якостей, що визначені цілями військового виховання та необхідні для виконання службових обов’язків у мирний і воєнний час. ПРИЙОМ ВИХОВАННЯ – це своєрідна частина, деталь методу виховання, необхідна для більш ефективного застосування методу в умовах конкретної педагогічної ситуації. Будь-який метод виховання складається з певної сукупності однорідних прийомів і способів виховного впливу.

СПОСОБИ ВИХОВАННЯ – це конкретні форми організації життєдіяльності особового складу, які мають забарвлення і несуть виховне навантаження. виховне ЗАСОБИ ВИХОВАННЯ – це все те, за допомогою чого вихователі впливають на вихованців. Засобами виховання є конкретні предмети духовної культури, які використовуються педагогічних завдань. матеріальної та для вирішення ПРОБЛЕМА КЛАСИФІКАЦІЇ МЕТОДІВ ВИХОВАННЯ. (за Гончаренком С. У. ) • МЕТОДИ РІЗНОБІЧНОГО ВПЛИВУ НА СВІДОМІСТЬ, ПОЧУТТЯ І ВОЛЮ учнів з метою формування їхніх поглядів і переконань (бесіда, лекція, диспут, позитивний приклад); • МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ Й ФОРМУВАННЯ ДОСВІДУ СУСПІЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ (педагогічна вимога, громадська думка, вправа, привчання, створення виховних ситуацій);

Класифікація методів виховання військовослужбовців Збройних сил України: Перша група: МЕТОДИ БЕЗПОСЕРЕДНЬОГО ВИХОВНОГО ВПЛИВУ; Друга група: МЕТОДИ ОПОСЕРЕДКОВАНОГО ВИХОВНОГО ВПЛИВУ; Друга група: МЕТОДИ САМОВИХОВАННЯ. Методи контролю і аналізу ефективності виховного процесу

ГРУПА МЕТОДІВ БЕЗПОСЕРЕДНЬОГО ВИХОВНОГО ВПЛИВУ є найбільш відомою, популярною і достатньо глибоко проаналізованою. ПЕРЕКОНАННЯ ПРИКЛАД ОСНОВА ГРУПИ ВПРАВИ ЗАОХОЧЕННЯ ПРИМУС Позитивні аспекти Негативні аспекти наявність безпосередньої взаємодії між вихователям і вихованцем, можливість відкритого проявлення свого ставлення першого до другого та навпаки, виховний вплив на оточуючих, можливість швидкого отримання певних позитивних результатів слабо враховує виховні можливості інших методів виховання, соціального середовища, недостатньо стимулює вихованця до самовиховання та ін.

ГРУПА МЕТОДІВ ОПОСЕРЕДКОВАНОГО ВИХОВНОГО ВПЛИВУ суттєво компенсує недоліки першої групи. Будь-яке виховання, у тому числі й військове, відбувається у соціальному середовищі, яке має ефективні виховні функції. У суспільстві переважає громадська думка про те, що військо характером свого існування і специфікою військової служби має міцний виховний вплив на військовослужбовців. Під час відбування служби на ме са військовослужбовця мають виховний вплив а практично всі аспекти життєдіяльності військ. чітка визначеність цілей і задач їх функціонування та соціальнопедагогічний зміст навчально-бойової діяльності; ефективно функціонуюча військова система дає можливість регулювати вплив позавійськових чинників на військовослужбовців; суворий режим організації життєдіяльності військ і суспільно корисний характер

У ВІЙСЬКОВОМУ СЕРЕДОВИЩІ НА ВОЇНА МАЮТЬ ВИХОВНИЙ ВПЛИВ ДВІ ГРУПИ УМОВ Перша – СУСПІЛЬНІ, різновидами яких є військові колективі, бойова і гуманітарна підготовка, військові ритуали, суспільна робота, цивільне середовище гарнізону. Друга – МАТЕРІАЛЬНО-ФІЗИЧНІ, різновидами яких є матеріально-технічні умови навчання, виховання, відпочинку особового складу, розпорядок дня військової частини та його насиченість, військова техніка і бойове озброєння, клімат та ін.

ВІЙСЬКОВЕ СЕРЕДОВИЩЕ – це сукупність умов життєдіяльності особового складу, яка піддається службовому і соціальному контролю і спрямована на цілеспрямовану реалізацію цілей військового виховання. ВИКОНУЄ ВИХОВНІ ФУНКЦІЇ СВІТОГЛЯДНУ АДАПТАЦІЙНУ ОСВІТНЬО-КОРЕКТИВНУ КУЛЬТУРНУ СУСПІЛЬНО-ГОСПОДАРЧУ

Головною метою всієї виховної роботи у ЗС України має бути поступове залучення військовослужбовця до самовиховання. У зв’язку з цим методи самовиховання мають зайняти належне місце як у теорії, так і в практиці виховання особового складу.

МЕТОДИ КОНТРОЛЮ І АНАЛІЗУ ЕФЕКТИВНОСТІ ОГОПРОЦЕСУ - мають пронизувати всі три групи методів ви До них належать ПЕДАГОГІЧНЕ СПОСТЕРЕЖЕННЯ, ОПИТУВАННЯ, АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ВИКОНАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ, СТВОРЕННЯ СИТУАЦІЙ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ ПОВЕДІНКИ ВИХОВАНЦІВ ТОЩО.

МЕТОДИКА ЗАСТОСУВАННЯ ОСНОВНИХ МЕТОДІВ ВИХОВАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ. СУТНІСТЬ ФОРМ ВИХОВАННЯ ПЕРЕКОНАННЯ як метод виховання забезпечує ефективність усіх інших методів виховання військовослужбовців, а як складова спрямованості військовослужбовця лежить в основі військовопрофесійної спрямованості і, відповідно, визначає його діяльність та поведінку особистості. Основні умови ефективності переконання вихователя: особиста переконаність і захопленість військовою справою; наявність особистої чіткої життєвої настанови, яка ґрунтується на загальнолюдських, національних і військових цінностях; всебічна та глибока його духовна і військовопрофесійна компетентність; знання і вміле використання індивідуально-психічних особливостей в/сл. та елементів психології військового колективу; звернення вихователя мають бути спрямовані не тільки до свідомості вихованця, а й до його підсвідомості, емоційнопочуттєвої та вольової сфери; вміння контактувати з вихованцями, здатність слухати,

ПСИХОЛОГІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ПЕРЕКОНАННЯ полягає в тісному його зв’язку зі світоглядом та волею воїна. Переконання безпосередньо впливають на зміст мотивів діяльності воїна та формують його настанову. Переконаність – основа таких вольових рис, як: мужність, рішучість, вірність ідеалам, стійкість Основними формами реалізації цього методу є: розповідь, бесіда, дискусія, пояснення, лекція, їх різновиди

ВПРАВИ – це планомірно організоване свідомо осмислене багаторазове повторення певних дій і прийомів, які ускладнюються, з метою формування, закріплення та удосконалення у воїнів навичок і вмінь вихованої поведінки. Сутність вправи як методу виховання полягає у поступовій організації таких умов життєдіяльності вихованців, в яких вони виконують певні дії з метою вироблення необхідних і закріплення позитивних форм поведінки. ПРИВЧАННЯ, які формують і розвивають у Цей метод вихованців точність, докладність, доцільність, сумлінність тощо. реалізується через: ДОРУЧЕННЯ, тобто через конкретні індивідуальні практичні завдання, які доручаються кожному вихованцю, виходячи з його індивідуально-психічних особливостей. СТВОРЕННЯ ВИХОВУЮЧИХ СИТУАЦІЙ. Весь уклад військового життя, бойова підготовка, характер завдань несення бойової служби та інші конкретні заходи розвивають особистість вихованця, дають йому можливість самовиражатися і самореалізовуватися.

ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО МЕТОДИКИ ВИКОНАННЯ ВПРАВ: n n n n якісна підготовленість суб’єкта виховання, його уміння створити методично обґрунтовані виховні ситуації, які враховують індивідуально-психічні особливості вихованців і конкретну ситуацію в даному військовому підрозділі; вміле сполучення з методом переконання, тобто розуміння вихованцями мети вправи, усвідомлення змісту і послідовності та необхідності її виконання; суворе дотримання норм і правил загальнолюдської й національної моралі та воїнського етикету; дотримання доступного ритму, методично правильного чергування дій, що вимагають від вихованців щоразу зростаючого напруження духовних, розумових і фізичних сил; забезпечення послідовності й систематичності у виконанні вправ, поступового підвищення самостійності вихованців під час їх відпрацювання; поступове ускладнення і зміна умов виконання вправ; систематичний контроль за ходом вправ і відповідна постійна допомога вихованцям у подоланні труднощів і помилок в їх виконанні; формування у вихованців навичок самоконтролю і самооцінки виконаних дій тощо.

ПРИКЛАД ОСОБИСТИЙ є одним із самих стародавніх методів виховання підростаючого покоління. Скільки існує виховання, стільки й існує цей метод. Його сутність полягає у цілеспрямованому і систематичному впливі вихователів на вихованців особистим прикладом, а також із всіма іншими видами позитивного прикладу, які призвані служити взірцем для наслідування, основою формування ідеалу поведінки і засобом самовиховання. “Тільки живий приклад виховує дитину, а не слова, нехай найкращі, а не підкріплені справою”. А. С. Макаренко

Виховні функції прикладу : він може служити вихователю для конкретизації того чи іншого теоретичного положення; l на прикладі можна довести істинність певної моральної норми; l приклад є переконливим аргументом; l приклад може спонукати до певного типу поведінки. l

ОСНОВНІ УМОВИ ЕФЕКТИВНОСТІ МЕТОДУ: забезпечення особистої взірцевості вихователя у виконанні бойових задач, функціональних обов’язків, дотримання вимог статутів, норм і правил воїнського етикету; l суспільна цінність і привабливість прикладу; l яскравість, емоціональна насиченість і “заразливість” прикладу; l етапність наслідування: на першому етапі створюється суб’єктивний образ цього прикладу, бажання наслідувати його; на другому – діє зв’язок між прикладом наслідування і вихованцем; на третьому – здійснюється синтез наслідувальних дій та вчинків); l використання різних джерел для наслідування (літературні герої, батьки, командири, товариші по службі); l вміле використання негативного прикладу у вихованні військовослужбовців; l наочність, конкретність, змістовність прикладу; l єдність слова та справи. l

НЕГАТИВНІ ПРИКЛАДИ використовуються тоді, коли йдеться про правове та антиалкогольне виховання, щоб показати недоцільність наслідування певних негативних звичок. ПРИЙОМИ ВИХОВАННЯ НА НЕГАТИВНОМУ: громадській осуд негативних проявів у житті підрозділу та частини; розвінчання негативного, коли не всі розуміють його сутність і шкоду для загальної справи; протиставлення аморальним вчинкам кращих зразків високоморальної поведінки; розкриття на конкретних і відомих вихованцям прикладах наслідків аморальної, асоціальної поведінки; організація вихованців на боротьбу з проявами морального зла.

ЗАОХОЧЕННЯ є важливим методом виховання військовослужбовців, який має оціночно-стимулючий характер. Воно відображає міру педагогічного впливу шляхом позитивної оцінки вихователем навчання, служби, праці, гідної поведінки вихованця і спонукає його до наступних успіхів. Засоби заохочення: виділення вчинків воїнів як яскравих зразків для наслідування; заохочувальні жести, міміка, пантоміміка вихователя, його оціночні судження; заохочувальні звернення вихователя до воїнів; види заохочень, які передбачені Дисциплінарним статутом тощо.

ПІД ЧАС ЗАОХОЧУВАННЯ ТРЕБА МАТИ НА УВАЗІ: доцільно заохочувати переважно за досягнення на найбільш важливих, провідних видах військової діяльності. позитивно впливає на свідомість і на поведінку вихованця лише об’єктивне заохочення. індивідуальний підхід в заохочувальній практиці дає можливість вибрати таку міру заохочення, яка зробить найбільший виховний вплив на вихованців. позитивна громадська думка у військовому підрозділі спроможна значно підсилити виховну ефективність слід уміло поєднувати різні види заохочень, рівномірно їх чергувати, особливо – моральні та матеріальні. Не слід захоплюватись оголошенням тільки одних видів заохочення. Суттєвий виховний вплив має зняття раніше накладеного стягнення. ефективність заохочення підвищується тоді, коли воно застосовується своєчасно і гласно. для досягнення виховного ефекту слід дотримуватись обґрунтованої методичної послідовності в оголошенні заохочень ефективність заохочень збільшується, коли до заохочувальної практики залучаються командири всіх ступенів. важливою умовою ефективності оголошених заохочень є

МЕТОД ПОКАРАННЯ представляє систему засобів і прийомів впливу на вихованців, які порушують військові статути і моральні норми, певні вимоги законів, з метою виправити їх поведінку і змусити сумлінно виконувати свої службові обов’язки. Цей метод є допоміжним, він використовується тільки після того, як інші методи були застосовані та не дали позитивних результатів. Сутність даного методу полягає у негативній оцінці, осудженні, а при необхідності й припиненні негідних дій вихованця, який порушує норми та правила моральності, воїнського етикету і вимоги загальновійськових статутів, для того, щоб викликати у нього почуття провини за скоєне, допомогти йому усвідомити неправильність власних дій, змінити свою поведінку у кращий бік. ПОКАРАННЯ – це допоміжний метод виховання, який доцільно використовувати у крайньому випадку і тільки після того, як порушник усвідомив свою провину та спроможний об’єктивно сприймати оголошене йому дисциплінарне стягнення.

ОСНОВНИМИ ФОРМАМИ ПРИМУСУ Є: § категорична вимога § попередження вихованців про можливі негативні наслідки та можливість отримання стягнення § накладання дисциплінарного стягнення, § осудження громадськістю § стягнення до кримінальної відповідальності тощо.

ПРИ НАКЛАДЕННІ ДИСЦИПЛІНАРНИХ СТЯГНЕНЬ ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ: §принижувати гідність підлеглого; §проявляти грубість; §оголошувати дисциплінарні стягнення, які не передбачені статутом; §накладати дисциплінарні стягнення на військовослужбовців, які входять до складу добового наряду; §наклади дисциплінарні стягнення, які командир накладати не уповноважений; §накладати за один і той проступок декілька дисциплінарних стягнень або поєднувати одне стягнення з іншим; §накладати дисциплінарні стягнення на весь особовий склад підрозділу, заміст покарання безпосередньо винних осіб; §піддавати дисциплінарному стягненню у вигляді арешту без визначеного терміну; §накладати дисциплінарне стягнення на військовослужбовця, який перебуває в стані сп’яніння; §накладати дисциплінарні стягнення, які непередбачені Дисциплінарним статутом для даної категорії військовослужбовців; §накладати дисциплінарне стягнення після закінчення строку, який встановлений для його накладання; §порушувати встановлені правила виконання дисциплінарних стягнень.

§ Отже, методи виховання військовослужбовців характеризують змістовнопроцесуальну, чи внутрішню сторону процесу виховання, а зовнішню організаційну сторону – визначають форми виховання.